Рішення № 96213452, 31.03.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 березня 2021 року м. Київ №640/854/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Шейко Т.І., суддів Донця В.А., Чудак О.М.,

за участю секретаря судових засідань Гарбуз К.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до Кабінету Міністрів Українипровизнання протиправними та скасування пунктів 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2020 року №1252 «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції»Треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

- Південне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції;

- Департамент з питань виконання кримінальних покарань;

за участю позивача - ОСОБА_1 , представника відповідача - Ферштей А.М.; представника третьої особи 2 - Радоуцької А.С.;

встановив:

ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Кабінету Міністрів України, треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Південне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції та Департамент з питань виконання кримінальних покарань, в якому просила суд:

-визнати протиправними та скасувати пункти 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2020 року №1252 «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції».

Свої позовні вимоги позивач обгрунтовувала тим, що постановою Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2020 року №1252 «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції» реорганізовано територіальний орган Міністерства юстиції - Південне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції шляхом його приєднання до міжрегіонального територіального органу Міністерства юстиції з питань виконання кримінальних покарань - Департаменту з питань виконання кримінальних покарань (пункт 1 постанови). Згідно пункту 2 постанови правонаступником територіального органу Міністерства юстиції, який реорганізується, визначено міжрегіональний територіальний орган Міністерства юстиції з питань виконання кримінальних покарань - Департамент з питань виконання кримінальних покарань.

Утім, позивач вважає, що вище вказана постанова прийнята не у спосіб, передбачений діючим законодавством та з порушенням Регламенту.

Так, пояснювальна записка всупереч вимогам Регламенту не містить інформації про результат, який планується досягти в результаті її прийняття, деталізації повноваження, які нібито дублюються Південним міжрегіональним управлінням з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, цілі державної політики, визначеної Програмою діяльності Кабінету Міністрів України, на досягнення якої спрямовано проект акта. Одночасно, не міститься обгрунтування реорганізації саме Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, з урахуванням існування п`яти таких же міжрегіональних управлінь з однаковими завданнями та функціями.

Розробником проекту акта не визначено яким чином в результаті його прийняття буде підвищено ефективність діяльності органів і установ ДКВС України, критерії визначення з поміж інших міжрегіональних управлінь саме Південного управління для реорганізації, інформації про вивчення ефективності та результативності діяльності управління, а також взаємозв`язок проекту акта із Концепцією реформування (розвитку) пенітенціарної системи.

Кабінетом Міністрів України не надано обгрунтувань прийняття пояснювальної записки без фінансово-економічних розрахунків, зроблених за методикою, що розробляється та затверджується Мінфіном під час підготовки проекту акта Кабінету Міністрів. Не дивлячись на це Мінфіном 10 грудня 2020 року погоджено проект постанови із застереженнями. В той же час, відповідно до листа Міністерства юстиції України від 08 січня 2021 року інформація щодо потреби у видатках на виплату одноразової грошової допомоги та вихідної допомоги відсутня, що свідчить про нездійснення розробником прогнозованих витрат на реалізацію проекту акта. Таким чином, відповідачем порушено вимоги параграфу 34 Регламенту. Також, в порушення Регламенту розробником не узгоджено з Мінфіном викладені у висновку застереження.

Мінекономіки підтвердило факт ненадання розробником проекту акта статистичної інформації для здійснення відповідних розрахунків.

Також позивач вважає, що оскаржувана постанова впливає на соціально-трудові відносини, а отже і ринок праці (рівень зайнятості населення та рівень безробіття).

Відповідно до пункту 7 параграфу 33 Регламенту під час підготовки проекту акта Кабінету Міністрів з питань, що стосуються формування та реалізації державної соціальної та економічної політики, регулювання трудових, соціальних, економічних відносин, відповідний проект акта в обов`язковому порядку надсилається уповноваженому представнику всеукраїнських профспілок, їх об`єднань та уповноваженому представнику всеукраїнських об`єднань організацій роботодавців. Оскільки прийняття оскаржуваної постанови стосувалось соціально-трудової сфери, відтак потребувало обов`язкового проведення консультацій з громадськістю та в обов`язковому порядку надсиланню уповноваженому представнику всеукраїнських профспілок, їх об`єднань та уповноваженому представнику всеукраїнських об`єднань організацій роботодавців.

В той же час проект постанови до профспілки не надходив.

На переконання позивача відповідачем допущено порушення не лише Регламенту та процедури прийняття нормативно-правових актів, а й порушення частин першої, четвертої статті 3, статті 40 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» та критеріїв законності рішень суб`єктів владних повноважень, встановлених частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема, щодо необхідності діяти обгрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Щодо порушених прав позивач зауважила, що на підставі оскаржуваної постанови було скорочено штат Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, а позивачку, як працівника цього ж управління попереджено про наступне звільнення, тому оскаржувана постанова для неї має юридичне значення та порушує соціально-трудові права.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 січня 2021 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду у порядку загального позовного провадження.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позову.

У відзиві на позовну заяву представник Кабінету Міністрів України зокрема зауважив, що відповідно до пункту 9-1 статті 116 Конституції України Кабінет Міністрів України утворює, реорганізує та ліквідовує відповідно до закону міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади.

Частинами першою, другою статті 13 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» встановлено, що територіальні органи міністерства утворюються як юридичні особи публічного права в межах граничної чисельності державних службовців та працівників міністерства і коштів, передбачених на утримання міністерства, ліквідовуються, реорганізовуються за поданням міністра Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини дев`ятої статті 5 вказаного Закону порядок здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією чи ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2011 року №1074 затверджено Порядок здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, відповідно до пункту 1 якого цим Порядком визначено механізм здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів.

Відповідно до пункту 3 Порядку доцільність, зокрема щодо ліквідації органу виконавчої влади зазначається у відповідній пропозиції, що вноситься Прем`єр-міністрові України членом Кабінету Міністрів України з урахуванням пріоритетів діяльності Кабінету Міністрів України, у даному випадку, у відповідних документах розробника до проекту акта. Водночас обов`язок зазначення такого обгрунтування у тексті самої постанови чинним законодавством України не встановлено, що свідчить про помилковість твердження позивача в цій частині.

При цьому, під час здійснення повноважень щодо припинення юридичних осіб публічного права Кабінет Міністрів України вправі на власний розсуд обирати форму такого припинення - реорганізація чи ліквідація. Ці повноваження є дискреційними.

Щодо додержання процедури прийняття акта, то представник відповідача наголосив на наступному.

Так, керуючись положеннями Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», дискреційними повноваженнями щодо утворення територіальних органів, з метою оптимізації системи територіальних органів міністерств, Міністром юстиції України внесено на розгляд Уряду проект Постанови №1252 разом з пояснювальною запискою від 15 грудня 2020 року за підписом Міністра юстиції, Додатком до Пояснювальної записки «Прогноз впливу реалізації проекту постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції України» на ключові інтереси заінтересованих сторін», Довідкою про погодження проекту постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції України», порівняльною таблицею до проекту Постанови №1252, Довідкою щодо відповідності зобов`язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (acquis ЄС) проекту постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції України», висновком Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 08 грудня 2020 року, висновком Міністерства фінансів України від 10 грудня 2020 року.

Оскаржувана постанова пропонує реорганізувати Південне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції шляхом приєднання до міжрегіонального територіального органу Міністерства юстиції з питань виконання кримінальних покарань - Департаменту з контролю за підпорядкованими органами і установами Державної кримінально-виконавчої служби.

Відповідно до пункту 5 параграфу 33 Регламенту проект акта Кабінету Міністрів підлягає обов`язковому погодженню всіма заінтересованими органами, а також Мінфіном, Мінекономіки. Проект Постанови №1252 погоджено без зауважень Міністерством фінансів України та Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України.

Щодо консультацій з громадськістю то відповідач зауважив, що пунктом 12 Порядку проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 листопада 2010 року №996, встановлено вичерпний перелік випадків, в яких в обов`язковому порядку проводяться консультації з громадськістю, а саме щодо проектів нормативно-правових актів.

Водночас оскаржувана постанова за своїм юридичним змістом є актом індивідуальної дії, який регулює правові відносини між конкретними суб`єктами публічно-правових відносин. Постанова №1252 за своїм змістом не підпадає під визначення акту, який має проходити консультації з громадськістю та не входить по переліку нормативно-правових актів, консультації з громадськістю щодо якого є обов`язковими.

Щодо твердження позивача про необхідність узгодження акту з уповноваженим представником профспілок, то характер правовідносин, врегульований оскаржуваною постановою, стосується лише організації діяльності територіальних органів юстиції, в той час як позивач обгрунтовує позовні вимоги неналежним забезпеченням трудових прав останньої, зокрема, під час попередження про наступне вивільнення внаслідок ліквідації юридичної особи публічного права, в якій позивач обіймала посаду.

Щодо порушеного права позивача, то останньою таке обгрунтовано ліквідацією юридичної особи публічного права, внаслідок чого трудові права начебто можуть бути порушені, а саме попереджено позивача про наступне звільнення. Утім, як зауважено, зокрема у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2019 року у справі №826/14653/18, прийнятий Урядом України нормативно-правовий акт має безпосередній вплив лише на юридичні особи публічного права, яких стосується цей акт. При цьому Особа як державний службовець не позбавлена можливості звернутись до суду з позовом з приводу проходження чи звільнення з публічної служби.

Тому, на переконання представника відповідача, прийняттям оскаржуваної постанови жодним чином не порушені права позивача, а відтак у задоволенні позову слід відмовити.

Представник третьої особи - 2, Департаменту з питань виконання кримінальних покарань, також заперечував проти задоволення позову ОСОБА_1 . У своїх поясненнях представник третьої особи - 2 наголосив на дискреційних повноваженнях Кабінету Міністрів України щодо прийняття постанов, у тому числі, щодо реорганізації, ліквідації юридичних осіб публічного права.

Наслідком будь-яких реорганізаційних заходів, зокрема, державних органів чи установ, є скорочення чисельності персоналу.

Позитивним впливом реалізації проекту постанови зазначено, що персонал Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, який внаслідок реорганізації звільняється, може брати участь у конкурсних процедурах на більш привабливі вакантні посади в органах і установах Державної кримінальної виконавчої служби.

На теперішній час заходи щодо переведення персоналу Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції до Департаменту з питань виконання кримінальних покарань тривають.

Таким чином доводи позивача є безпідставними та необгрунтованими.

Третя особа - 1, Південне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, свого відношення до позову не висловила.

Заслухавши доводи та заперечення учасників справи, дослідивши докази, наявні у матеріалах справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , з огляду на наступне.

Як було встановлено судом та вбачається із матеріалів справи ОСОБА_1 працювала завідувачем сектору юридичного забезпечення Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції.

06 січня 2021 року за №4.1/223 позивачці надано попередження, зі змісту якого вбачається, що відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 30 грудня 2020 року №3893/к «Про втрату чинності наказу Міністерства юстиції України від 23 липня 2020 року №2336/к «Про затвердження штату Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції» (зі змінами)» посада, яку займала позивач скорочена. При цьому позивачку попереджено про наступне звільнення.

Наказ Міністерства юстиції України від 30 грудня 2020 року №3893/к «Про втрату чинності наказу Міністерства юстиції України від 23 липня 2020 року №2336/к «Про затвердження штату Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції» (зі змінами)» прийнятий відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2020 року №1252 «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції» та наказу Міністерства юстиції України від 21 грудня 2020 року №4390/5 «Про реорганізацію територіального органу».

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2020 року №1252 «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції» постановлено реорганізувати територіальний орган Міністерства юстиції - Південне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції шляхом його приєднання до міжрегіонального територіального органу Міністерства юстиції з питань виконання кримінальних покарань - Департаменту з питань виконання кримінальних покарань.

Пунктом 2 цієї постанови установлено, що: здійснення заходів, пов`язаних з реорганізацією територіального органу згідно з пунктом 1 цієї постанови, покладається на Міністерство юстиції; правонаступником територіального органу Міністерства юстиції, який реорганізується згідно з пунктом 1 цієї постанови, є міжрегіональний територіальний орган Міністерства юстиції з питань виконання кримінальних покарань - Департамент з питань виконання кримінальних покарань.

Вважаючи пункти 1 та 2 постанови Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2020 року №1252 «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції» протиправними та такими, що порушують права позивача ОСОБА_1 , остання звернулась з позовом до суду.

Вирішуючи спір суд виходив з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктами 1, 2 частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано.

Статтею 113 Конституції України визначено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Дана норма кореспондується з частиною першою статті 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України».

Відповідно до частини першої статті 117 Конституції України, якій кореспондує частина перша статті 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» встановлено, що Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України у сфері вдосконалення державного управління та державної служби утворює, реорганізовує і ліквідує міністерства та інші центральні органи виконавчої влади відповідно до закону в межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України на утримання органів виконавчої влади, затверджує положення про зазначені органи.

Статтею 5 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» визначено, що міністерства та інші центральні органи виконавчої влади утворюються, реорганізуються та ліквідуються Кабінетом Міністрів України за поданням Прем`єр-міністра України. Утворення, реорганізація та ліквідація міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади здійснюються з урахуванням завдань Кабінету Міністрів України, а також з урахуванням необхідності забезпечення здійснення повноважень органів виконавчої влади і недопущення дублювання повноважень.

Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України відповідно до Конституції України та цього Закону затверджує Регламент Кабінету Міністрів України, який визначає порядок проведення засідань Кабінету Міністрів України, підготовки та прийняття рішень, інші процедурні питання його діяльності, а також визначає порядок розроблення, виконання та моніторингу виконання програмних документів Кабінету Міністрів України.

Пунктом 1 параграфу 32 Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 року №950, визначено, що проекти актів Кабінету Міністрів готуються на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів, доручень Прем`єр-міністра, а також за ініціативою членів Кабінету Міністрів, центральних органів виконавчої влади, державних колегіальних органів, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій з дотриманням вимог цього Регламенту.

Відповідно до частини дев`ятої статті 5 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» порядок здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією чи ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2020 року №1074 затверджено Порядок здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади.

Пунктом 1 цього Порядку визначено механізм здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів.

Відповідно до пункту 3 Порядку пропозиція щодо утворення, реорганізації або ліквідації органу виконавчої влади вноситься Прем`єр-міністрові України членом Кабінету Міністрів України з урахуванням пріоритетів діяльності Кабінету Міністрів України, необхідності забезпечення здійснення повноважень органів виконавчої влади і недопущення дублювання їх повноважень.

Як зазначив представник відповідача, Міністром юстиції України було внесено на розгляд Уряду проект Постанови №1252 разом з пояснювальною запискою від 15 грудня 2020 року за підписом Міністра юстиції, Додатком до Пояснювальної записки «Прогноз впливу реалізації проекту постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції України» на ключові інтереси заінтересованих сторін», Довідкою про погодження проекту постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції України», порівняльною таблицею до проекту Постанови №1252, Довідкою щодо відповідності зобов`язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (acquis ЄС) проекту постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції України», висновком Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 08 грудня 2020 року, висновком Міністерства фінансів України від 10 грудня 2020 року.

З пояснювальної записки до проекту постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції» вбачається, що метою прийняття проекту постанови є оптимізація виконання функцій і завдань, покладених на Міністерство юстиції України у сфері виконання кримінальних покарань шляхом скорочення кількості міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції з питань виконання кримінальних покарань, усунення дублювання їх повноважень.

Проект постанови розроблено у зв`язку із необхідністю підвищення ефективності діяльності органів і установ Державної кримінально-виконавчої служби України.

Також зазначено, що заходи з реорганізації Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції буде здійснено в межах граничної чисельності, встановленої для працівників органів виконання покарань відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 05 квітня 2014 року №85.

Крім того, проектом постанови пропонується змінити місце розташування Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції з м. Одеси до м. Миколаїв, що надасть можливість більш ефективно виконувати завдання, покладені на зазначений орган.

Позивач стверджував, що в порушення пункту 1 параграфу 34 Регламенту пояснювальна записка не містить інформації про результат, який планується досягти в результаті її прийняття, деталізацію повноваження, які нібито дублюються Південним міжрегіональним управлінням з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, цілі державної політики, визначеної Програмою діяльності Кабінету Міністрів України, на досягнення якої спрямовано проект акта. Одночасно не міститься обгрунтування реорганізації саме Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, з урахуванням існування 5 таких же міжрегіональних управлінь, з однаковими завданнями та функціями. Розробником акта не визначено яким чином в результаті його прийняття буде підвищено ефективність діяльності органів і установ ДКВС України, критерії визначення з поміж інших міжрегіональних управлінь саме Південного управління для реорганізації, інформації про вивчення ефективності та результативності діяльності управління, а також взаємозв`язок проекту акта із Концепцією реформування (розвитку) пенітенціарної системи.

На що представник відповідача зауважив, що метою прийняття проекту постанови є зокрема більш ефективне здійснення контролю за підпорядкованими органами і установами Державної кримінально-виконавчої служби.

Так, відповідно до змісту Додатка до пункту 5 Пояснювальної записки «Прогноз впливу реалізації проекту постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції» на ключові інтереси заінтересованих сторін» розробником проекту акта проаналізовано очікуваний (позитивний чи негативний) вплив на персонал Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції із зазначенням передбачуваної динаміки змін основних показників (у числовому або якісному вимірі) у наступних ключових інтересах: кращі умови праці: працівники можуть брати участь у конкурсних процедурах на більш привабливі посади в органах і установах Державної кримінально-виконавчої служби України.

Зважаючи на пояснення представника відповідача та з огляду на додаток до пункту 5 Пояснювальної записки «Прогноз впливу реалізації проекту постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції» на ключові інтереси заінтересованих сторін», суд дійшов висновку, що відповідачем спростовані вищенаведені доводи позивача.

Щодо інших зауважень, то враховуючи широкі дискреційні повноваження Уряду щодо зокрема реорганізації територіальних органів влади, наведені позивачем обгрунтування не є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Відповідно до пункту 5 параграфу 33 Регламенту проект акта підлягає обов`язковому погодженню всіма заінтересованими органами, а також Мінфіном, Мінекономіки.

Позивач наголошував, що Мінфін під час погодження проекту акта опрацьовує підготовлені розробником фінансово-економічні розрахунки впливу реалізації акта на надходження та витрати державного та/або місцевого бюджетів.

Фінансово-економічні розрахунки під час підготовки проекту акта Кабінету Міністрів проводяться за методикою, що розробляється та затверджується Мінфіном.

Фінансово-економічні розрахунки до проекту акта передбачають визначення вартісної оцінки прямого та опосередкованого впливу проекту акта на надходження та витрати державного та/або місцевого бюджетів на середньостроковий період.

Додатком до Методики передбачено форму фінансово-економічних розрахунків до проекту акту Кабінету Міністрів, у якій має бути відображено, зокрема, питання, які стосуються оплати праці (умови оплати праці, виплата вихідної допомоги, збільшення/зменшення чисельності штату), використання майна (списання//передача, оренда, здійснення публічних закупівель тощо), а також фінансування роботи ліквідаційної комісії.

Як стверджує позивач, лише з урахуванням зазначених показників розробник проекту акта робить висновки про відсутність потреби у додатковому фінансуванні з Державного та/або місцевого бюджетів реалізації проекту акту або навпаки.

Згідно розділу 4 пояснювальної записки до проекту постанови №1252 реалізація проекту постанови не потребує додаткових фінансових витрат з Державного бюджету України та буде здійснена в межах коштів, передбачених у Державному бюджеті на відповідний рік.

Утім, Кабінетом Міністрів України не надано обгрунтувань прийняття такої пояснювальної записки без фінансово-економічних розрахунків, зроблених за встановленою методикою і, не дивлячись на це Мінфіном 10 грудня 2020 року погоджено проект постанови, із застереженнями.

Таким чином, на думку позивача, відповідачем порушено вимоги параграфу 34 Регламенту, оскільки Постанова №1252 прийнята без здійснення необхідних фінансово-економічних розрахунків з визначенням джерел покриття витрат, пов`язаних із реорганізацією, наступним вивільненням працівників Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, перенесенням місця дислокації Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), звільнення працівників цього управління та функціонуванням правонаступника - Департаменту з питань виконання кримінальних покарань, з урахуванням розширення його штату. Також, в порушення вимог Регламенту розробником проекту не узгоджено з Мінфіном викладені у висновку застереження.

В свою чергу, Мінекономіки під час погодження проекту опрацьовує його на предмет впливу реалізації акта на такі показники економічного і соціального розвитку: валовий внутрішній продукт; індекс споживчих цін; рівень зайнятості; рівень безробіття; експорт; валове нагромадження основного капіталу.

Згідно розділу 6 пояснювальної записки до проекту Постанови №1252, реалізація положень проекту постанови не вплине на ринок праці, що також відображено у розділі 1.1 висновку Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України.

Однак, як стверджує позивач, 30 грудня 2020 року Міністерством юстиції України на виконання оскаржуваної постанови було прийнято наказ про визнання таким, що втратив чинність наказ Міністерством юстиції України від 23 липня 2020 року №2336/к «Про затвердження штату Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції» (із змінами) та скорочено штат Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції. На виконання цього наказу позивача попереджено про наступне звільнення.

Отже, оскаржувана постанова впливає на ринок праці (рівень зайнятості населення та рівень безробіття), а тому, на думку позивача, зазначені розробником акта відомості не відповідали фактичним обставинам.

Відповідач, у свою чергу, зауважив, що проект постанови погоджений без зауважень і Міністерством фінансів України, і Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України.

З цього приводу суд зазначає, що відповідачем спростовані наведені вище доводи позивача з огляду на те, що заходи з приводу реалізації оскаржуваної постанови здійснюються у межах бюджетних призначень та граничної чисельності, встановленої для працівників органів виконання покарань відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 05 квітня 2014 року №85, що є достатнім для висновку про узгодженість проекту постанови означеним вище положенням Регламенту.

Водночас слід зауважити, кожен з цих суб`єктів владних повноважень виконує свої функції у відповідності з наданими законом та підзаконними актами повноваженнями.

Кабінет Міністрів України як колегіальний орган за наслідками отримання таких висновків приймає нормативні акти чи акти індивідуального характеру з урахуванням змісту цих висновків.

Міністерство фінансів України і Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України проект постанови погодили без зауважень.

Застереження Міністерства фінансів України стосувались лише того, що реалізація проекту акта щодо реорганізації та перенесення місця розташування територіальних органів Міністерства юстиції України має здійснюватися у межах бюджетних призначень Міністерства на відповідний рік.

Тобто такі застереження мали на меті необхідність здійснення процесу реалізації проекту акта лише в межах бюджетних призначень на відповідний рік і жодним чином не вливають на сам факт погодження такого проекту.

Також позивач вказувала, що відповідачем порушені норми пункту 7 параграфу 33 Регламенту, яким передбачено, що під час підготовки проекту акта Кабінету Міністрів з питань, що стосуються формування та реалізації державної соціальної та економічної політики, регулювання трудових, соціальних, економічних відносин, відповідний проект акта в обов`язковому порядку надсилається уповноваженому представнику всеукраїнських профспілок, їх об`єднань та уповноваженому представнику всеукраїнських об`єднань організацій роботодавців.

Оскільки, на думку позивача, прийняття Постанови №1252 стосувалось соціально-трудової сфери, то в обов`язковому порядку потребувало проведення консультацій з громадськістю та надсиланню уповноваженому представнику всеукраїнських профспілок, їх об`єднань та уповноваженому представнику всеукраїнських об`єднань організацій роботодавців.

На спростування позиції позивача відповідач зауважив, з чим погоджується і суд, що порядок проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03 листопада 2010 року №996 «Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики».

Так, згідно з пунктом 3 згаданої постанови консультації з громадськістю проводяться з питань, що стосуються суспільно-економічного розвитку держави, реалізації та захисту прав і свобод громадян, задоволення їх політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів.

Водночас, пунктом 12 Постанови №996 встановлено вичерпний перелік випадків, в яких в обов`язковому порядку проводяться консультації з громадськістю, а саме щодо проектів нормативно-правових актів.

Відповідно до частини першої статті 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.

Згідно з частинами другою та третьою цієї статті акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.

Акти Кабінету Міністрів України з організаційно-розпорядчих та інших поточних питань видаються у формі розпоряджень Кабінету Міністрів України.

Постанова №1252 за своїм юридичним змістом підпадає під ознаки акту індивідуальної дії, який регулює правові відносини між конкретними суб`єктами публічно-правових відносин і його дія вичерпується його виконанням.

Отже, оскаржувана постанова не підпадає під вимоги узгодженості її проекту з громадськістю.

Аналогічно, щодо надсилання проекту постанови уповноваженому представнику всеукраїнських профспілок, їх об`єднань та уповноваженому представнику всеукраїнських об`єднань організацій роботодавців.

Оскаржувана постанова стосується організаційної діяльності територіальних органів юстиції, яка здійснюється у відповідності з дискреційними повноваженнями відповідних суб`єктів владних повноважень.

Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюється Конституцією України та законами, а саме Законом України «Про центральні органи виконавчої влади», де, крім іншого, у статті 5 визначені повноваження Уряду щодо реорганізації та ліквідації центральних органів виконавчої влади.

Судом не встановлено невідповідності прийняття оскаржуваної постанови вимогам закону.

Позивач, звертаючись до суду, своє порушене право обгрунтовує окрім вказівкою на порушення процедури прийняття Постанови №1252, посиланням на попередження про наступне її звільнення з Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції.

Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

То ж для того, щоб особі було надано судовий захист, суд має встановити порушене право саме у заявлений спосіб та саме суб`єктом владних повноважень, до якого звернуто позовні вимоги.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай безпосередніх індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Порушення прав та інтересів слід відрізняти від порушень закону. Підставою звернення до суду є протиправні рішення (дії чи бездіяльність), які порушують права (свободи чи інтереси) конкретної особи. Саме лише порушення закону, яке не призводить до порушення прав особи, не дає підстав для задоволення позову такої особи. Позови «в інтересах законності» не мають на меті захист порушених суб`єктивних прав, а тому в таких справах не може бути реалізовано завдання адміністративного судочинства.

Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно лише тому, що заявники вважають начебто певні положення норм законодавства впливають на їх правове становище.

Регулювання трудових правовідносин у процесі проходження державної служби, процедура звільнення державних службовців у межах спірних правовідносин регулюється Кодексом законів про працю України, як загальним законом та, зокрема, Законом України «Про державну службу».

Звертаючись до фактів цієї справи колегія суддів враховує, що Постанова № 1252 була прийнята Кабінетом Міністрів України у відповідності до повноважень, наданих відповідачеві Законом України «Про Кабінет Міністрів України» у сфері вдосконалення державного управління.

В даній справі позивач оскаржує правомірність дій Кабінету Міністрів України щодо прийняття певного акту, повноваження на ухвалення якого надані останньому Конституцією України, Законом України «Про Кабінет Міністрів України», Регламентом, Законом України «Про центральні органи виконавчої влади» тощо, а не своє звільнення з Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань.

Прийнятий Урядом України правовий акт має безпосередній вплив лише на юридичні особи публічного права.

Аналогічного висновку дійшов Шостий апеляційний адміністративний суд у постанові від 25 липня 2019 року у справі №826/1453/18 за подібних обставин.

Звертаючись до суду з адміністративним позовом та обґрунтовуючи свої вимоги, позивач не розмежовує права особи, щодо якої застосовано правовий акт та свої права як державного службовця.

На думку суду, позивач звертається до суду саме за захистом своїх трудових прав.

При цьому, у разі якщо внаслідок ліквідації/реорганізації Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань позивач вважає, що порушені її права як державного службовця, остання не позбавлена можливості звернутись до суду з позовом з приводу проходження чи звільнення з публічної служби, що як зазначила позивач у судовому засіданні, і здійснено нею.

На підставі викладеного суд дійшов висновку, що не є належним способом захисту оскарження працівником рішення Уряду про створення чи ліквідацію юридичної особи публічного права, рішення юридичної особи публічного права про визначення структури підприємства чи установи, про зміну в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, ліквідацію підприємства, оскільки прийняття такого рішення є виключною компетенцією чи то Уряду, чи то власника такого підприємства чи установи або уповноваженого ними органу та є складовою права на управління діяльністю підприємством чи установою. При цьому, правом працівника залишається оспорювати власне саме правомірність його звільнення.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 березня 2019 року у справі №755/3495/16-ц.

Тому, суд дійшов висновку про відсутність порушеного права позивача оскаржуваною постановою Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2020 року №1252 «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції».

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач виконав покладений на нього обов`язок.

З урахуванням викладеного, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими, а відтак відмовляє у задоволенні позову у повному обсязі.

Керуючись статтями 2, 77, 242-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України Окружний адміністративний суд міста Києва -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, встановлені статтями 295- 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Шейко Т.І.

Судді Донець В.А.

Чудак О.М.

Повний текст рішення складено 13.04.2021.