Рішення № 96213243, 12.04.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 квітня 2021 року м. Київ № 640/14116/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Іщука І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доОфісу Генерального прокурорапро визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії, ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора та просив суд:

визнати бездіяльність Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора) протиправною в частині не внесення до наказу Генерального прокурора від 08.11.2019 №1348ц щодо звільнення ОСОБА_1 посилання на п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України;

зобов`язати відповідача доповнити наказ Генерального прокурора від 08.11.2019 №1348ц та трудову книжку записами з посиланням на п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України;

визнати бездіяльність Генеральної прокуратури України протиправною в частині невиплати позивачу вихідної допомоги при звільнені у розмірі середнього місячного заробітку у сумі 38 709,68 грн. та стягнути з відповідача на користь позивача 38 709,68 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.06.2020 позовну заяву залишено без руху. Позивач у встановлені судом строки усунув недоліки позовної заяви.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.07.2020 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі №640/14116/20 без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що виплата такої допомоги передбачена загальними нормами трудового законодавства за відсутності спеціальних норм, які б таку виплату обмежували, що підтверджується правовими позиціями Верховного Суду. Виплата вихідної допомоги при звільненні за ініціативою роботодавця, яка є загальною гарантією захисту доходу, відповідає принципу рівності та заборони дискримінації за будь-якою ознакою. Позивач також зазначає, що у випадку невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України, передбачена відповідальність згідно статті 117 КЗпП України, що передбачає обов`язок роботодавця виплатити середнього заробітку за час затримки при звільненні по день фактичного розрахунку.

Отже, на думку позивача, не внесення до наказу про звільнення посилань на п. 1 ч. 1 ст.40 КЗпП України та відмова відповідача у виплаті вихідної допомоги при звільненні позивача є протиправними.

Відповідач надав відзив на позов просив у задоволенні позову відмовити, мотивуючи тим, що вимоги позивача не грунтуються на нормах чинного законодавства. Зокрема, зазначивши, що Законом №1697-VII не передбачено виплату вихідної допомоги у разі звільнення прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 цього Закону. При цьому, стаття 44 Кодексу законів про працю України також не передбачає можливості виплати вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку працівникові у разі припинення трудового договору на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII.

Позивач у відповіді на відзив зазначив, що відповідачем при звільненні позивача було порушено вимоги КЗпП України.

Відповідно до частини першої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Пунктом 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Оцінивши повідомлені позивачем обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

Позивач з 13 січня 2011 року по 08 листопада 2019 року проходив службу в Генеральній прокуратурі України, що підтверджується копією трудової книжки позивача.

Наказом Генеральної прокуратури України від 04 листопада 2019 року №1348ц позивача звільнено з посади прокурора відділу забезпечення підтримання публічного обвинувачення управління підтримання публічного обвинувачення в суді Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 08 листопада 2019 року.

Зазначеним наказом від 04.11.2019 №1348ц доручено Департаменту планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Генеральної прокуратури України провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні позивачу виплати при звільненні.

Вважаючи незаконним не внесення до наказу про звільнення норм КЗпП України та бездіяльність відповідача щодо невиплати вихідної допомоги при звільненні протиправною, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 123 Конституції України організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України регулює Закон України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII (зі змінами та доповненнями), який містить спеціальні норми організації та порядку діяльності органів прокуратури України, особливості розгляду трудових спорів, зокрема, питання проходження служби в органах прокуратури, звільнення з неї, права і обов`язки прокурорів, їх соціальні гарантії та інше.

Поряд із цим, порядок розгляду трудових спорів деяких категорій працівників визначено статтею 222 Кодексу законів про працю України, в якій зазначено, що особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством.

Таким чином, особливості розгляду трудових спорів зокрема, питання проходження служби в органах прокуратури, звільнення з неї, права і обов`язки прокурорів, їх соціальні гарантії регулюються Законом №1697-VII.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (Закон №113-IX), який оприлюднено зокрема в газеті «Голос України» 24 вересня 2019 року №182, запроваджено реформування системи органів прокуратури.

Згідно з пунктом 6 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» (Закон №1697-VII).

Крім того, Законом №113-IX доповнено статтю 40 Кодексу законів про працю України та уточнено, що особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Також, частиною п`ятою статті 40 Кодексу законів про працю України встановлено, що особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Такими законами є Закон України «Про прокуратуру» № 1697-VII та Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (Закон №113-IX).

Відповідно до частини третьої статті 16 Закону України №1697-VII прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Частиною п`ятою цієї статті визначено, що на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.

При цьому, системним аналізом положень Закону №1697-VII встановлено, що цей Закон не передбачає виплати вихідної допомоги у разі звільнення з підстави, визначеної пунктом 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII.

Водночас, статтею 44 Кодексу законів про працю також не передбачено можливості виплати вихідної допомоги працівникові у разі припинення трудового договору на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII.

Розглядаючи даний спір суд враховує позицію Верховного Суду України, викладену зокрема у постановах від 19 листопада 2015 року справа №К/9991/18577/12, від 15 вересня 2015 року справа К/9991/20127/11, постановах Верховного Суду від 07 березня 2018 року у справі №807/211/17, від 31 січня 2018 року у справі №820/1119/16, від 26 листопада 2019 року № 824/19/16-а, яка полягає у тому, що під час вирішення справ щодо звільнення публічних службовців, пріоритетними є норми спеціальних законів, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

Так, норми Закону № 1697-VII, які визначають умови і підстави звільнення прокурора з посади, є спеціальними по відношенню до інших нормативних актів, у тому числі Кодексу законів про працю України.

Крім того, Верховним Судом у постанові 05 грудня 2019 року у справі № 804/7399/16 висловлено правову позицію, що згідно з пунктом 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII однією з умов звільнення прокурора з посади є ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Поряд із цим, не виключається звільнення прокурорів за правилами Кодексу законів про працю України у випадках, коли підстави звільнення є загальними, передбаченими законодавством про працю. В такому разі роботодавцем мають бути дотримані і гарантії при звільненні, передбачені трудовим законодавством.

Як було зазначено вище позивача звільнено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII. Тобто звільнення позивача здійснено виключно з підстави, визначеної Законом № 1697-VII.

Суд зазначає, що посилання позивача на рішення Верховного Суду від 11.10.2018 у справі №823/244/16 є безпідставними, оскільки правовідносини у вказаній справі є відмінними (у наведеній справі було розглянуто питання щодо звільнення у разі реорганізації, даний випадок дійсно підпадає під регулювання норм КЗпП України) від даної справи свідчать та не врегульовують питання наявності права на отримання вихідної допомоги при звільненні прокурора, до того ж за умови внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» до Закону України «Про прокуратуру» та до Кодексу законів про працю України.

Враховуючи наведене суд дійшов до обґрунтованого висновку про те, що позивача було звільнено з підстав та в порядку, передбачених Законом № 1697-VII, отже позовні вимоги в частині бездіяльності відповідача протиправною щодо не внесення до наказу Генерального прокурора від 08.11.2019 №1348ц про звільнення ОСОБА_1 посилання на п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України є такими, що не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та спростовується вище викладеним, отже задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача доповнити до трудової книжки записами з посиланням на п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, суд зазначає наступне.

Так, судом встановлено, що при звільненні позивача за вказаних обставин відповідачем правомірно не застосовано норми КЗпП України, оскільки, звільнення позивача здійснено виключно з підстави, визначеної Законом № 1697-VII, тобто за спеціальним законом. Отже позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

З приводу позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльності Генеральної прокуратури України в частині невиплати позивачу вихідної допомоги при звільнені у розмірі середнього місячного заробітку у сумі 38 709,68 грн. та стягнути з відповідача на користь позивача 38 709,68 грн.

Як було зазначено вище позивача звільнено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII. Тобто звільнення позивача здійснено виключно з підстави, визначеної Законом № 1697-VII.

Разом з тим, частиною п`ятою статті 51 Закону № 1697-VII та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків, за яких до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України.

Разом з тим, цей виключний перелік не містить питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а тому суд зазначає, що застосування положень статті 44 КЗпП України під час вирішення спірного питання не заборонено.

Крім того, чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов`язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги.

Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.

Так, статтею 44 Кодексу законів про працю України передбачена виплата вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, у разі розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця з підстав, передбачених п.1 ч.1 статті 40 КЗпП України.

Як вбачається з довідки Генеральної прокуратури України від 29.11.2019 №18-1071зп, сума середньоденної заробітної плати позивача складає 1800,45 грн, сума середньої заробітної плати складає 38 709,68 грн.

Таким чином, позовна вимога про стягнення на користь позивача вихідної допомоги у розмірі 38 709,68 грн середнього місячного заробітку є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах висловлено Верховним Судом у постанові від 23 грудня 2020 року по справі №560/3971/19, у постанові від 27 січня 2021 року по праві №380/1662/20 та у постанові від 25 лютого 2021 року по праві №640/8451/20.

Також під час вирішення вказаної справи судом враховує правові висновки Верховного Суду, висловлені у постановах від 08 жовтня 2019 року по справі №823/263/16) та від 17 жовтня 2019 року по справі № 823/276/16.

Верховний Суд у цих рішеннях дійшов висновку про те, що у день фактичного звільнення із займаної посади позивачу належала до виплати вихідна допомога у розмірі середнього місячного заробітку. Незалежно від наявності наказу прокуратури (щодо зміни формулювання причини і підстави звільнення з «пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII» на «пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України»), відповідач повинен був під час звільнення дотримуватись вимог чинного законодавства України, провести звільнення працівника у порядку, визначеному законом з виплатою всіх гарантованим законодавством коштів, в тому числі і вихідної допомоги.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності Генеральної прокуратури України в частині невиплати позивачу вихідної допомоги при звільнені у розмірі середнього місячного заробітку у сумі 38 709,68 грн та в частині стягнення з відповідача вихідної допомоги на користь позивача у розмірі 38 709,68 грн.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Позивач є звільненим від сплати судового збору. Доказів понесення інших судових витрат позивач суду не надав.

Керуючись статтями 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Генеральної прокуратури України в частині невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільнені у розмірі середнього місячного заробітку у сумі 38 709,68 грн.

3. Стягнути з Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, код ЄДРПОУ 00034051) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) вихідну допомогу при звільненні у розмірі середнього місячного заробіку у сумі 38 709,68 грн (тридцять вісім тисяч сімсот дев`ять гривень шістдесят вісім копійок).

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України, із урахуванням положень пункту 15.5 Перехідних положень (Розділу VII) Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Іщук І.О.