Рішення № 96213185, 12.04.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 квітня 2021 року місто Київ №640/13833/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Іщука І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Офісу Генерального прокурора

про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії та стягнення,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Офісу Генерального прокурора та просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора (як правонаступника всіх прав та обов`язків перейменованої Генеральної прокуратури України (ідентифікаційний код: 00034051, місцезнаходження: 01011, м. Київ, вул. Різницька, буд. 13/15) щодо не нарахування та невиплати позивачу (РНКОПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) вихідної допомоги при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку у сумі 42 019,45 грн.;

- зобов`язати Офіс Генерального прокурора (ідентифікаційний код: 00034051, місцезнаходження: 01011, м. Київ, вул. Різницька, буд. 13/15) нарахувати та сплатити позивачу (РНКОПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) вихідну допомогу при звільнені в розмірі середнього місячного заробітку, що складає 42 019,45 грн.;

- стягнути з Офісу Генерального прокурора (ідентифікаційний код: 00034051, місцезнаходження: 01011, м. Київ, вул. Різницька, буд. 13/15) на користь позивачу (РНКОПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача з 21.11.2019 по день винесення судового рішення.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.06.2020 позовну заяву залишено без руху. Позивач у встановлені судом строки усунув недоліки позовної заяви.

Ухвалою суду від 07.07.2020 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі №640/13833/20 без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що виплата такої допомоги передбачена загальними нормами трудового законодавства за відсутності спеціальних норм, які б таку виплату обмежували, що підтверджується правовими позиціями Верховного Суду. Виплата вихідної допомоги при звільненні за ініціативою роботодавця, яка є загальною гарантією захисту доходу, відповідає принципу рівності та заборони дискримінації за будь-якою ознакою. Позивач також зазначає, що у випадку невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України, передбачена відповідальність згідно статті 117 КЗпП України, що передбачає обов`язок роботодавця виплатити середнього заробітку за час затримки при звільненні по день фактичного розрахунку.

Отже, на думку позивача, відмова відповідача у виплаті вихідної допомоги при звільненні позивача є протиправною.

Відповідач надав відзив на позов просив у задоволенні позову відмовити, мотивуючи тим, що вимоги позивача не грунтуються на нормах чинного законодавства. Зокрема, зазначивши, що Законом №1697-VII не передбачено виплату вихідної допомоги у разі звільнення прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 цього Закону. При цьому, стаття 44 Кодексу законів про працю України також не передбачає можливості виплати вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку працівникові у разі припинення трудового договору на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII.

Також відповідач зазначає, що позивачем пропущено місячний строк для звернення до суду з даним позовом.

Відповідно до частини першої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Пунктом 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Оцінивши повідомлені позивачем обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

Позивач з 16 жовтня 2007 року по 20 листопада 2019 року проходив службу в Генеральній прокуратурі України, що підтверджується копією трудової книжки позивача.

Наказом Генеральної прокуратури України від 04 листопада 2019 року №1342ц позивача звільнено з посади старшого слідчого особливо важливих справ першого слідчого відділу управління розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 20 листопада 2019 року.

Зазначеним наказом від 04.11.2019 №1342ц доручено Департаменту планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Генеральної прокуратури України провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні позивачу виплати при звільненні.

Позивачем направлено запит до Офісу Генерального прокурора щодо виплати останньому вихідної допомоги при звільненні.

Листом від 28.05.2020 №27/3-2475 вих.-20 Офісом Генерального прокурора повідомлено позивача про відсутність правових підстав для нарахування та виплати вихідної допомоги при звільненні, у разі звільнення на підставі п. 9 ч.1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру».

Вважаючи таку бездіяльність відповідача щодо невиплати вихідної допомоги при звільненні протиправною, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 123 Конституції України організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України регулює Закон України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII (зі змінами та доповненнями), який містить спеціальні норми організації та порядку діяльності органів прокуратури України, особливості розгляду трудових спорів, зокрема, питання проходження служби в органах прокуратури, звільнення з неї, права і обов`язки прокурорів, їх соціальні гарантії та інше.

Поряд із цим, порядок розгляду трудових спорів деяких категорій працівників визначено статтею 222 Кодексу законів про працю України, в якій зазначено, що особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством.

Таким чином, особливості розгляду трудових спорів зокрема, питання проходження служби в органах прокуратури, звільнення з неї, права і обов`язки прокурорів, їх соціальні гарантії регулюються Законом №1697-VII.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (Закон №113-IX), який оприлюднено зокрема в газеті «Голос України» 24 вересня 2019 року №182, запроваджено реформування системи органів прокуратури.

Згідно з пунктом 6 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» (Закон №1697-VII).

Крім того, Законом №113-IX доповнено статтю 40 Кодексу законів про працю України та уточнено, що особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Також, частиною п`ятою статті 40 Кодексу законів про працю України встановлено, що особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Такими законами є Закон України «Про прокуратуру» № 1697-VII та Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (Закон №113-IX).

Відповідно до частини третьої статті 16 Закону України №1697-VII прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Частиною п`ятою цієї статті визначено, що на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.

При цьому, системним аналізом положень Закону №1697-VII встановлено, що цей Закон не передбачає виплати вихідної допомоги у разі звільнення з підстави, визначеної пунктом 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII.

Водночас, статтею 44 Кодексу законів про працю також не передбачено можливості виплати вихідної допомоги працівникові у разі припинення трудового договору на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII.

Розглядаючи даний спір суд враховує позицію Верховного Суду України, викладену зокрема у постановах від 19 листопада 2015 року справа №К/9991/18577/12, від 15 вересня 2015 року справа К/9991/20127/11, постановах Верховного Суду від 07 березня 2018 року у справі №807/211/17, від 31 січня 2018 року у справі №820/1119/16, від 26 листопада 2019 року № 824/19/16-а, яка полягає у тому, що під час вирішення справ щодо звільнення публічних службовців, пріоритетними є норми спеціальних законів, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

Так, норми Закону № 1697-VII, які визначають умови і підстави звільнення прокурора з посади, є спеціальними по відношенню до інших нормативних актів, у тому числі Кодексу законів про працю України.

Крім того, Верховним Судом у постанові 05 грудня 2019 року у справі № 804/7399/16 висловлено правову позицію, що згідно з пунктом 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII однією з умов звільнення прокурора з посади є ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Поряд із цим, не виключається звільнення прокурорів за правилами Кодексу законів про працю України у випадках, коли підстави звільнення є загальними, передбаченими законодавством про працю. В такому разі роботодавцем мають бути дотримані і гарантії при звільненні, передбачені трудовим законодавством.

Як було зазначено вище позивача звільнено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII. Тобто звільнення позивача здійснено виключно з підстави, визначеної Законом № 1697-VII.

Разом з тим, частиною п`ятою статті 51 Закону № 1697-VII та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків, за яких до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України.

Разом з тим, цей виключний перелік не містить питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а тому суд зазначає, що застосування положень статті 44 КЗпП України під час вирішення спірного питання не заборонено.

Крім того, чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов`язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги.

Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.

Так, статтею 44 Кодексу законів про працю України передбачена виплата вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, у разі розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця з підстав, передбачених п.1 ч.1 статті 40 КЗпП України.

Як вбачається з розрахункових листів за вересень-жовтень 2019 року, позивачеві нараховано 42 539,93 грн та 41 499,20 грн заробітної плати відповідно. Загальна кількість робочих днів за 2 останні місяці, що передували звільненню позивача із займаної посади, становила 38 робочих днів (21 робочий день + 17 робочих днів), що підтверджується листом Генеральної прокуратури України від 09.12.2019 №19/4-2324вих-19. Розмір середньоденної заробітної плати позивача складає 2 211, 55 грн (84039,13 (42539,93+41499,20) грн / 38 робочих днів), а розмір середньої заробітної плати склав 42 019,45 (2 211,55грн * 19 робочих днів).

Таким чином, позовна вимога про стягнення на користь позивача вихідної допомоги у розмірі 42 019,45 грн середнього місячного заробітку є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах висловлено Верховним Судом у постанові від 23 грудня 2020 року по справі №560/3971/19, у постанові від 27 січня 2021 року по праві №380/1662/20 та у постанові від 25 лютого 2021 року по праві №640/8451/20.

Також під час вирішення вказаної справи судом враховує правові висновки Верховного Суду, висловлені у постановах від 08 жовтня 2019 року по справі №823/263/16) та від 17 жовтня 2019 року по справі № 823/276/16.

Верховний Суд у цих рішеннях дійшов висновку про те, що у день фактичного звільнення із займаної посади позивачу належала до виплати вихідна допомога у розмірі середнього місячного заробітку. Незалежно від наявності наказу прокуратури (щодо зміни формулювання причини і підстави звільнення з «пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII» на «пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України»), відповідач повинен був під час звільнення дотримуватись вимог чинного законодавства України, провести звільнення працівника у порядку, визначеному законом з виплатою всіх гарантованим законодавством коштів, в тому числі і вихідної допомоги.

Позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки рохрахунку при звільненні ОСОБА_1 з 21.11.2019 по день винесення судового рішення є похідною, а тому також підлягає задоволенню.

Так, статтею 116 Кодексу законів про працю України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Статтею 117 КЗпП України визначається, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми, належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу, наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Оскільки у день звільнення позивача виплата одноразової грошової допомоги відповідачем не була проведена, то суд вважає, що з відповідача на користь позивача слід стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України.

Разом з тим, при розгляді даної справи суд враховує правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 24 жовтня 2011 року у справі № 6-39цс11 та у Пленумі Верховного Суду України у постанові від 24 грудня 1999 року № 13, а також постанову Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі № 524/1714/16-а (К/9901/8793/18), висновки Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року по справі №6-113цс16 та застосувати принцип співмірності, з урахуванням таких обставин, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати тощо.

Аналогічна позиція викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30 жовтня 2019 року по справі № 806/2473/18, від 24 липня 2019 року по справі № 805/3167/18-а, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2019 року у справі № 662/1626/17, від 17 січня 2019 року по справі № 2-1579/11.

Отже, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі 210 097,25 грн з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача.

Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності до подібних правовідносин викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року по справі № 806/345/16, від 18 липня 2018 року у справі № 825/325/16, від 04 квітня 2018 року у справі №524/1714/16-а.

З цього приводу суд також зазначає, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодуання, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника. При вирішенні цього питання враховуються такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Суд зазначає, що згідно п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Однак, згідно п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно з вимогами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Позивач є звільненим від сплати судового збору. Доказів понесення інших судових витрат позивач суду не надав.

Керуючись статтями 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

2. Визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні у розмірі середнього місячного заробіку у сумі 42 019,45 грн (сорок дві тисячі дев`ятнадцять гривень сорок п`ять копійок).

3. Зобов`язати Офіс Генерального прокурора нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні у розмірі середнього місячного заробіку у сумі 42 019,45 грн (сорок дві тисячі дев`ятнадцять гривень сорок п`ять копійок).

4. Стягнути з Офісу Генерального прокурора (01601, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, код ЄДРПОУ 00034051) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки виплати належної позивачу вихідної допомоги при звільненні в розмірі 210 097,25 грн (двісті десять тисяч дев`яносто сім гривень двадцять п`ять копійок).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України, із урахуванням положень пункту 15.5 Перехідних положень (Розділу VII) Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Іщук І.О.