Рішення № 96212660, 02.04.2021, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2021 року справа № 823/716/17

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Рідзеля О.А.,

за участю:

секретаря судового засідання - Мельникової О.М.,

представника позивача - Никоненко А.С. (за ордером у режимі відеоконференції),

представника відповідача - Покотілової І.Ю. (у порядку самопредставництва),

розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС України в Черкаській області про визнання протиправними та скасування вимоги і рішення,

ВСТАНОВИВ:

10.05.2017 у Черкаський окружний адміністративний суд з позовною заявою звернувся фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач), в якій просив:

- визнати протиправним наказ №24 від 13.01.2017 Головного управління ДФС у Черкаській області про проведення документальної планової виїзної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ;

- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0010741301 від 24.03.2017 на суму 242210,37 грн. донарахованого внеску за актом перевірки;

- визнати протиправним та скасувати рішення №0010751301 від 24.03.2017 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів своєчасно не нарахованого єдиного внеску в розмірі 47561,51 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що наказ, на підставі якого проведена перевірка та, як наслідок винесені спірні рішення, прийнятий за відсутності підстав передбачених ст.77 Податкового кодексу України. Таким чином, незаконна перевірка не створює правових наслідків. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 27 січня 2015 року у справі №21-425а14. Окрім того, згідно п.2.3.1 акта перевірки встановлено, що перевіркою ведення обліку сум, на які нараховується єдиний внесок, порушень не встановлено, як не встановлено порушень, щодо звітності про суми нарахованого єдиного внеску (п.2.3.2 акту), проте зроблено висновок про заниження чистого доходу, на який нараховується єдиний внесок.

Представник Головного управління ДФС у Черкаській області щодо позову заперечував, зазначивши, що перевірка проведена законно, а спірні рішення прийняті обґрунтовано.

За наслідками вирішення спору постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 05.09.2017 позов задоволено повністю.

Визнано протиправним наказ №24 від 13.01.2017 Головного управління ДФС у Черкаській області "Про проведення документальної планової виїзної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ".

Визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0010741301 від 24.03.2017 на суму 242210,37грн.

Визнано протиправним та скасовано рішення № 0010751301 від 24.03.2017 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів своєчасно не нарахованого єдиного внеску в розмірі 47561, 51 грн.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Черкаській області на користь ОСОБА_1 3537,71 грн. судового збору.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.11.2017 апеляційну скаргу Головного управління ДФС України в Черкаській області задоволено. Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 05.09.2017 скасовано та постановлено нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

Постановою Верховного Суду від 03.12.2020 касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 05.09.2017 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16.11.2017 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Черкаського окружного адміністративного суду.

Скасовуючи вказані рішення суд Верховний Суд зазначив, що незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.

Оцінюючи висновки суду апеляційної інстанції щодо відмови в задоволенні позову в частині оскарження вимоги про сплати ЄСВ і рішення про застосування штрафних санкцій, Верховний Суд зазначив, що судом апеляційної інстанції помилково не були перевірені та оцінені доводи позивача щодо неправомірності проведення відповідачем перевірки, які були підставою позову та яким надавалась відповідна правова оцінка судом першої інстанції. Зокрема, серед підстав позову була незгода позивача із наявністю правових підстав для призначення перевірки, а також із проведенням перевірки контролюючим органом за місцезнаходженням відповідача, що, на його думку, свідчить про проведення невиїзної перевірки замість виїзної.

Натомість, в межах даної справи, апеляційний суд обмежився висновком про відсутність підстав для скасування наказу про проведення перевірки та не переглянув рішення суду першої інстанції в частині висновків про відсутність підстав для її проведення. Окрім того, суд апеляційної інстанції в порушення статті 207 КАС України (в редакції до 15.12.2017) не зазначив в описовій частині рішення про те, що позивач у позові, серед іншого, оскаржує наказ про призначення відповідної перевірки.

Судом апеляційної інстанції не з`ясовано, з яких підстав податковий орган дійшов до висновків про порушення позивачем норм діючого законодавства, чи можливо впевнено встановити такі порушення за відсутності первинних документів та без з`ясування яка господарська діяльність проводилась ним у період, що перевірявся. Суд апеляційної інстанції не з`ясував, чи можливо провести документальну перевірку за відсутності, власне, документів.

Верховним Судом зазначено, що позивач, на підтвердження своєї позиції надав суду першої інстанції значний обсяг первинних документів, які не досліджувались в повному обсязі, а Суд позбавлений можливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Тому під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішенню спору по суті, і в залежності від встановленого правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

За наслідками автоматизованого розподілу справу передано для розгляду судді Черкаського окружного адміністративного суду Рідзелю О.А.

Ухвалою від 21.12.2020 справу прийнято справу до свого провадження, вирішено її розгляд здійснювати за правилами загального провадження та призначено підготовче засідання.

13.01.2021 позивач подав суду заяву про зменшення позовних вимог та зміну підстав позову, в якій просив:

- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 24.03.2017 №Ф-0010741301 на суму 242210,37 грн., донарахованого внеску за актом перевірки;

- визнати протиправним та скасувати рішення від 24.03.2017 №0010751301 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів своєчасно не нарахованого єдиного внеску в розмірі 47561,51 грн.

В обґрунтування вказаної заяви зазначив, що рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 17.10.2019 у справі №823/882/17, яке набрало законної сили 19.12.2019:

- визнано протиправними дії посадових осіб Головного управління ДФС у Черкаській області щодо проведення документальної планової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 до 31.12.2016, єдиного внеску за період діяльності з 08.05.2013 до 31.12.2016;

- визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Черкаській області від 24.03.2017: №0010671301, №0010711301, №0010721301, №0010731301.

З посиланням на висновки Верховного Суду у постанові від 06.03.2019 у справі №809/911/17 позивач зазначає, що недотримання контролюючим органом встановленої Податковим кодексом України процедури проведення перевірки призводить до відсутності її правових наслідків.

Ухвалою від 08.02.2021 суд допустив заміну первинного відповідача - Головне управління ДФС у Черкаській області на правонаступника - Головне управління ДПС у Черкаській області (далі - відповідач).

Усною ухвалою суду від 08.02.2021, внесеною до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження у справі та призначено судове засідання для розгляду справи по суті.

23.02.2020 відповідач подав суду додаткові пояснення, в яких зазначив про обов`язок платника податків надавати документи щодо господарської діяльності під час перевірки. При цьому, позивачем такого обов`язку не дотримано. Тому спірні рішення прийняті обґрунтовано.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові докази та оцінивши заявлені доводи, суд встановив таке.

Відповідно до ЄДРПОУ позивач зареєстрований фізичною особою-підприємцем з 07.05.2013 за адресою: АДРЕСА_1 . Основний вид його діяльності - роздрібна торгівля іншими невживаними товарами в спеціалізованих магазинах.

Згідно з планом - графіком проведення документальних перевірок на I квартал 2017 року позивача включено до графіку проведення перевірок на лютий 2017 року за період його господарської діяльності з 01.01.2014 до 31.12.2016.

13.01.2017 відповідач видав наказ №24 "Про проведення документальної планової виїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 , з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 до 31.12.2016, єдиного внеску за період з 08.05.2013 до 31.12.2016". Термін проведення перевірки встановлений з 17.02.2017 до 02.03.2017.

16.02.2017 посадовим особам відповідача ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 сформовані направлення на перевірку №290/23-00-13-0124, №254/23-00-13-0124.

Згідно з актом від 17.02.2017 №24/23-00-13-0117/ НОМЕР_1 "Про відсутність встановлення місцезнаходження" зазначені вище ревізори-інспектори здійснили вихід на податкову адресу (реєстрації) позивача: АДРЕСА_1 , -, але позивач був відсутній.

На вказану адресу відповідач направив листи (запити) щодо надання підтверджуючих первинних документів: від 17.02.2017 №3389/23-00-13-0107, який вручено позивачу 18.02.2017, що підтверджується даними рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №1800193322522, а також від 21.02.2017 №3772/23-00-13-0107, який вручено позивачу 23.02.2017, що підтверджується даними рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №1800192834201.

Відповіді та підтверджуючі документи на вищевказані запити позивач відповідачу не надавав, про що посадові особи відповідача склали акти про ненадання документів на перевірку: від 21.02.2017 №32/23-00-13-0117/2668119871; від 22.02.2017 №33/23-00-13-0117/2668119871; від 23.02.2017 №40/23-00-13-0117/ НОМЕР_1 .

23.02.2017 позивач надав відповідачу лист за вх.№89 про відмову в наданні документів у зв`язку з незаконним проведенням перевірки.

10.03.2017 зазначені вище посадові особи відповідача в приміщенні контролюючого органу склали акт №99/23-00-13-0117/ НОМЕР_1 про результати документальної планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 до 31.12.2016, ЄСВ за період з 08.05.2013 до 31.12.2016 (далі - акт). У його висновках зафіксовані порушення позивача вимог:

п.п.177.2, 177,4 ст.177 ПК України, в результаті чого занижено ПДФО від здійснення підприємницької діяльності на загальну суму 2682694,87грн.: за 2014рік - 595048,97грн., за 2015рік - 1015702,03грн., за 2016рік - 1071943,87грн.;

ст.ст.168, 163, п.161 підрозділу 10 Інших перехідних положень ПК України, у результаті чого занижено військовий збір на загальну суму 165924,43грн.: за 2015 рік на суму 76595,78грн., за 2016 рік на суму 89328,66 грн.;

підп. 1.2 п.1 ст.7 та абз.3 п.8 ст.9 Закону України від 08.07.2010 №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон №2464-VI), в результаті чого занижено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на загальну суму 242210, 37грн: за 2014рік - 77718, 28 грн., за 2015рік - 77967,99 грн. та за 2016рік на суму 86524, 10грн.;

підп. 44.6 ст.44, п.198.6 ст.198, п. 200.1 ст.200, п.201.1 ст.201 ПК України, в результаті чого занижено ПДВ на загальну суму 2813642 грн.

На підставі акту відповідач прийняв, зокрема, спірні у цій справі:

- вимогу від 24.03.2017 №Ф-0010741301 про донарахування єдиного внеску на суму 242210,37 грн.;

- рішення від 24.03.2017 №0010751301 про застосування штрафних санкцій в сумі 47561, 51 грн. за донарахування органом доходів і зборів єдиного внеску.

Надаючи оцінку спірним вимозі та рішенню, суд врахував, що відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основним нормативно-правовим актом, що визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України від 08.07.2010 №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон №2464-VI).

Відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з п.4 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI фізичні особи-підприємці є платниками єдиного внеску.

На підставі п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для фізичних осіб-підприємців, на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім`ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Відповідно до ч.11 ст.8 Закону №2464-VI (у редакції до 01.01.2016) єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 відсотка визначеної пунктами 2 та 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Згідно з ч.5 ст. 8 Закону №2464-VI (у редакції з 01.01.2016) єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Порядок обчислення і сплати єдиного внеску врегульовано ст.9 Закону № 2464-VI.

Так, згідно з частинами 2 і 3 цієї статті обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Згідно з даними Акту відповідач зазначив про виявлення розбіжностей у визначенні вартості документально підтверджених витрат, пов`язаних із здійсненням діяльності, відображених у додатку 5 до податкових декларацій за 2014-2016 роки, з даними перевірки з причин включення підприємцем до річної декларації витрат, що не підтверджені первинними та розрахунковими документами і не пов`язані з веденням господарської діяльності: за 2014 рік - 3514601 грн., за 2015 рік - 5106385,14 грн., за 2016 рік - 5955243,71 грн., - що призвело до завищення даного показника на загальну суму 14576229,85 грн.

У зв`язку з цим, перевіркою правильності нарахування та утримання єдиного внеску встановлено його заниження за 2014 рік на суму 77718,28 грн., за 2015 рік - 77967,99 грн. та за 2016 рік - 86524,10 грн., у зв`язку із невірно визначеною сумою доходу, що підлягає обкладенню ПДФО, та призвело до недоплати єдиного внеску на вказану суму.

Також за невірне визначення єдиного внеску на підставі ст.25 Закону №2464-VI застосовані штрафні санкції та пеня.

Суд врахував, що дані перевірки свідчать про невизнання відповідачем підтвердженими, зокрема, валових витрат, заниження єдиного внеску із-за не надання позивачем документів податкового та бухгалтерського обліку.

Висновок відповідача в даних Акту щодо складання позивачем податкової звітності за відсутності первинних бухгалтерських документів є передчасним, зважаючи, що у спірних правовідносинах позивач повідомив листом відповідача, що вважає проведення перевірки незаконною з огляду на що їх не надає.

Позивач не повідомляв контролюючий орган щодо відсутності в нього документів бухгалтерського та податкового обліку.

Крім того, наданими суду засвідченими копіями виписок з банківських рахунків позивача, актами звірок взаєморозрахунків з контрагентами, які стосуються періоду 2014-2016 років (том 1 а.с.69 - 258, том 2 а.с. 1 - 175), свідчать, що такі документи у позивача наявні.

Вказані обставини спору вказують на неповноту податкової перевірки, грубе порушення порядку її проведення та необґрунтованість її висновків, що зафіксовані в Акті.

Як встановлено судом вище, висновки про завищення позивачем валових витрат, та як наслідок донарахування спірних зобов`язань з єдиного внеску, пов`язані з ненаданням позивачем підтверджуючих первинних документів.

Відповідно до п.85.2. ст. 85 ПК України платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки. Забороняється витребування документів від платника податків будь-якими посадовими (службовими) особами контролюючих органів у випадках, не передбачених цим Кодексом.

Як встановлено судом, письмові запити для надання документів позивач отримав особисто 18.02.2017 та 23.02.2017, а направлення на проведення перевірки - його уповноважена особа - 20.02.2017 (Тонконогов Микола Сергійович згідно з довіреністю №8648 від 15.10.2014). Водночас згідно з даними Акту від 10.03.2019 перевірка позивача проводилася з 17.02.2017 до 02.03.2017, тобто розпочалася до часу вручення вимоги про надання документів.

Оскільки відповіді та підтверджуючих документів на вищевказані запити не отримано, посадові особи відповідача склали акти про ненадання документів на перевірку: від 21.02.2017 №2/23-00-15-0117/2668119871; від 22.02.2017 №33/23-00-13-0117/2668119871; від 23.02.2017 №40/23-00-1 0117/ НОМЕР_1 .

23.02.2017 позивач надав лист (вх.23.02.2017 №89) без надання підтверджуючих документів для проведення документальної планової виїзної перевірки, стверджуючи про незаконність перевірки. Оцінюючи його зміст, суд дійшов висновку, що позивач не вказував про відсутність у нього документів бухгалтерського та податкового обліків.

В Акті зазначено, що перевірка позивача проводилася з приміщенні податкового органу. Такі дії не відповідають вимогам закону, оскільки документальною виїзною перевіркою згідно з абзацами 5, 6 підп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка. Перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу, вважається документальною невиїзною перевіркою.

Суд встановив, що з часу складання актів про відсутність позивача за місцезнаходження до часу підписання Акту доручення провести перевірку в приміщенні податкового органу, зміну виду перевірки з виїзної на невиїзну відповідачем не приймалося.

Отже, дії посадових осіб у спірних правовідносинах свідчать про зміну виду встановленого наказом відповідача виду перевірки.

Відповідно до п.81.2. ст.81 ПК України у разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) у допуску посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення перевірки посадовими (службовими) особами контролюючого органу за місцем проведення перевірки, невідкладно складається у двох примірниках акт, що засвідчує факт відмови, із зазначенням заявлених причин відмови, один примірник якого вручається під підпис, відразу після його складання, платнику податків та/або уповноваженій особі платника податків.

Також п.9 Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.08.2015 №727, визначено, що у разі відмови у допуску посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки або неможливості проведення перевірки складається відповідний акт.

Акт про неможливість проведення виїзної перевірки відповідач не складав.

Згідно з даними розділу ІІ Акту при перевірці відповідач використав матеріали, що знаходяться в особовій справі позивача, бази даних комплексу АРМів "Податковий блок". Відповіді на запити до контролюючих органів, в яких перебувають на обліку контрагенти позивача, на час підписання Акту не надійшли, у зв`язку з чим такий вид інформації не використовувався відповідачем. Крім того, документи бухгалтерського обліку, у тому числі первинні не надавалися позивачем, з огляду на що не були перевірені, визнані відсутніми.

Отже, перевірка, відповідно до якої не досліджуються контролюючим органом документи бухгалтерського обліку платника та використовується виключно службова інформація (дані податкової звітності тощо), відповідає правилам проведення камеральної перевірки.

Відповідно до абз.14 п.1.4.2. Розділу 1.4 Методичних рекомендацій у разі виникнення необхідності зміни виду документальної перевірки (з виїзної на невиїзну) доцільно забезпечити безумовне дотримання вимог щодо організації та проведення невиїзних документальних перевірок, які встановлені статтею 79 Кодексу, а також відповідно статтями 77 та 78 Кодексу, в частині, зокрема, надіслання (вручення) платнику податків у визначені терміни належним чином оформлених повідомлення та копії наказу про проведення документальної невиїзної перевірки, а також скасування або внесення змін до раніше прийнятого рішення про проведення документальної виїзної перевірки.

Відповідач не надав жодного належного допустимого та достовірного доказу для підтвердження зміни визначеного наказом виду перевірки.

Отже, у спірних правовідносинах посадові особи відповідача, що проводили податкову перевірку позивача, діяли всупереч вказаним вище вимогам ПК України.

Вищевказані обставини підтверджені також рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 17.10.2019 у справі №823/882/17, яке набрало законної сили 19.12.2019, яким визнано протиправними дії посадових осіб Головного управління ДФС у Черкаській області щодо проведення документальної планової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 до 31.12.2016, єдиного внеску за період діяльності з 08.05.2013 до 31.12.2016 та скасовано податкове повідомлення-рішення від 24.03.2017 №0010711301 про донарахування позивачу ПДФО за аналогічних підстав (невизнання витрат).

Відповідно до ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Зважаючи, що висновки про заниження позивачем єдиного внеску пов`язаний з висновком про безпідставність формування позивачем валових витрат, зважаючи, що у спірних правовідносинах відповідач допустив грубе порушення порядку проведення перевірки, відповідні висновки є передчасними та не обґрунтованими.

З огляду на встановлені обставини щодо вказаних вище спірних донарахувань, суд дійшов висновку, що зміст наданих суду документів, на підставі яких позивач вів бухгалтерський і податковий облік власної господарської діяльності, суд не уповноважений досліджувати на предмет підтвердження валових витрат і податкового кредиту, дотримання вимог щодо вірного заповнення всіх обов`язкових реквізитів у них, реальності господарських операцій, оскільки вони не були досліджені відповідачем під час проведення податкової перевірки та не були враховані відповідачем під час прийняття спірних рішень.

Суд не може підміняти функції податкового органу та втручатися в його дискреційні повноваження.

Водночас, зважаючи, що їх ненадання для податкової перевірки є самостійним рішенням позивача, з огляду на допущене відповідачем порушення порядку проведення податкової перевірки, що призвело до неповноти її проведення та вчинення протиправних дій з безпідставної зміни її виду, суд дійшов висновку, що результати перевірки внаслідок таких дій неправомірно враховані та призвели до прийняття протиправних рішень щодо донарахування позивачу спірних зобов`язань.

Також суд врахував правову позицію Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладену у постанові від 16.01.2018 у справі №2а/1570/4582/11, яка відповідно до ч.5 ст.242 КАС України обов`язкова для врахування судами нижчих інстанцій.

Верховний Суд у вказаному рішенні зазначив, що акт перевірки, отриманий в результаті документальної невиїзної перевірки, є неналежним доказом виходячи із положень процесуального принципу допустимості доказів, закріплених частиною 2 статті 74 КАС України, за якою обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Рішення, прийняте на підставі незаконної перевірки, не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню.

У постанові від 06.03.2019 у справі №809/911/17 Верховний Суд зазначив, що лише дотримання встановлених податковим законодавством умов та порядку проведення перевірок може бути підставою для висновку про законність перевірки. Невиконання процедурних вимог ПК України щодо призначення та (або) проведення контрольних заходів призводить до визнання перевірок (незалежно від їх виду) незаконними та відсутності правових наслідків таких.

З огляду на викладене, зважаючи, що база нарахування єдиного внеску пов`язана із ПДФО, податкове повідомлення-рішення щодо донарахуванням якого (від 24.03.2017 №0010711301) було скасовано у судовому порядку, суд дійшов висновку, що спірні зобов`язання з єдиного внеску донараховані позивачу безпідставно.

Крім того, згідно з підп.2.3.1., 2.3.2. Акту перевіркою ведення обліку сум, на які нараховується єдиний внесок, та перевіркою питань щодо подання звітів про суми нарахованого єдиного внеску порушень не встановлено.

Відповідно до ч.4 ст.25 Закону № 2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

За змістом норм ч.10 ст.25 Закону № 2464-VI на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу.

Пунктом 2 ч.11 ст.25 зазначеного Закону встановлено, що орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску штрафні санкції. Зокрема, за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) ЄВ накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.

Ч.14 ст.25 Закону №2464 визначено, що про нарахування пені та застосування штрафів, передбачених цим Законом, посадова особа органу доходів і зборів у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом, приймає рішення, яке протягом трьох робочих днів надсилається платнику єдиного внеску.

Оскільки судом встановлено безпідставність донарахування податковим органом позивачу зобов`язань з єдиного внеску за 2014-2016 роки на суму 242210,37 грн., суд дійшов висновку, про безпідставність прийняття спірних вимоги та рішення про застосування штрафних санкцій.

Тому суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання їх протиправними та їх скасування.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Тому суд дійшов висновку стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір в сумі 3537,71 грн.

Керуючись ст. 6, 9, 14, 241-246, 255, 295, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати:

- вимогу від 24.03.2017 №Ф-0010741301 про сплату єдиного внеску на суму 242210,37грн.;

- рішення від 24.03.2017 №0010751301 про застосування штрафних санкцій в розмірі 47561,50грн.

2. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Черкаській області на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судовий збір у сумі 3537,71 грн. (три тисячі п`ятсот тридцять сім гривень 71 коп.).

3. Копію рішення направити учасникам справи.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням вимог пункту 3 розділу VI Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Учасники справи:

1) позивач - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

2) відповідач - Головне управління ДПС у Черкаській області (18000, м. Черкаси, вул.Хрещатик, буд.235, код ЄДРПОУ 43142920).

Повне судове рішення виготовлено 12.04.2021.

Суддя О.А. Рідзель