Рішення № 96212439, 07.04.2021, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2021 р.м. ХерсонСправа № 540/825/21

Херсонський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гомельчука С.В.,

при секретарі Воронцовій К.С.,

за участю:

позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Наумової Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Херсонської обласної прокуратури про стягнення невиплаченого заробітку при звільненні та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

встановив:

09.03.2021 року до Херсонського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Херсонської обласної прокуратури (далі - відповідач) про стягнення невиплаченого заробітку при звільненні та стягнення середнього заробітку при звільненні та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, в якій позивач просить:

- стягнути з Херсонської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 невиплачений заробіток при звільненні, а саме компенсацію за невикористані дні щорічної основної та додаткової оплачуваної відпустки у сумі 464759 грн.

- зобов`язати Херсонську обласну прокуратуру нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.09.2020 року (з дня, наступного після звільнення позивача) по дату постановлення рішення у справі.

Ухвалою від 15.03.2021 року відкрите провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання в справі на 06.04.2021 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказом Генерального прокурора №231-к від 02.09.2020 року позивача звільнено з посади заступника прокурора Херсонської області та органів прокуратури з 02.09.2020 року у зв`язку з поданням заяви про звільнення з посади за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію, на підставі п.7 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру». При звільненні відповідачем частково проведено розрахунок компенсації за 264 календарних дні невикористаної щорічної відпустки в розмірі 72908,88 грн., з розрахунку 276,17 грн. за день. Позивач не може погодитись з такою позицією відповідача, оскільки при розрахунку компенсації невикористаної щорічної відпустки відповідачем залишено поза увагою приписи ст.82 Закону України «Про прокуратуру», п.5 та п.10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ №100 від 08.02.1995 року. З наведеного позивач робить висновок про наявність правових підстав для ухвалення судового рішення про задоволення позовних вимог.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримував, з підстав викладених в позовній заяві.

02.04.2021 року відповідач подав до суду відзив на адміністративний позов, відповідно до якого позовні вимоги не визнаються з таких підстав. Оскільки позивач відповідно до наказу Генерального прокурора від 02.09.2020 року №231-к був звільнений з посади заступника прокурора області, то розрахунок компенсації за невикористані відпустки проведено з урахуванням розміру посадового окладу за посадою заступника прокурора області - 8170 грн. Розмір середньоденної заробітної плати склав 8170,00 грн.*12 місяців/355 календарних днів = 276,17 грн. Сума компенсації за 264 невикористаних дні щорічної відпустки за період роботи з 24.10.2014 року по 02.09.2020 року (день звільнення) становить 264 календарних дні * 276,17 грн. - 72908,88 грн., дана сума в повному обсязі сплачена позивачу. Оскільки в період з 24.10.2014 року по 02.09.2020 року відпустка позивачу не надавалась, то відсутні підстави для нарахування допомоги на оздоровлення. При цьому, на думку відповідача, законодавством не передбачена компенсація допомоги на оздоровлення при звільненні. З наведеного відповідач робить висновок про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала та просила відмовити в задоволенні позовних вимог.

Розглянувши надані сторонами документи, заслухавши представників сторін, з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства які регулюють спірні відносини та їх застосування сторонами, судом встановлено наступне.

Постановою Верховного Суду від 04.06.2020 року в справі №821/4571/14 визнано протиправним та скасовано наказ Генеральної прокуратури України №1479к від 23 жовтня 2014 року про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Херсонської області та поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Херсонської області з 24.10.2014 року.

Наказом Генерального прокурора №230-к від 02.09.2020 року позивача поновлено на посаді заступника прокурора Херсонської області з 24.10.2014 року.

Наказом Генерального прокурора №231-к від 02.09.2020 року позивача звільнено з посади заступника прокурора Херсонської області та органів прокуратури з 02.09.2020 року у зв`язку з поданням заяви про звільнення з посади за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію (п.7 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру»).

За період з 24.10.2014 року по 02.09.2020 року позивач набув право на компенсацію 264 днів невикористаної щорічної відпустки, що підтверджується довідкою Херсонської обласної прокуратури №21-503вих-20 від 30.12.2020 року (а.с.16).

При розрахунку компенсації за невикористану щорічну відпустку відповідач застосував середньоденний заробіток позивача в розмірі 276,17 грн., тобто без врахування коефіцієнту підвищення посадових окладів за період з 24.10.2014 року по 02.09.2020 року в розмірі 687,50 грн., 859,38 грн. та 2014,38 грн.

Всього компенсація за 264 дні невикористаної щорічної відпустки становить 538744,03 грн., але з урахування часткової сплати відповідачем в розмірі 73984,94 грн. сума до стягнення становить 464759 грн.

Окремо позивач просить стягнути на його користь суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.09.2020 року по дату постановлення судового рішення в справі.

При вирішенні справи суд враховує наступне.

Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частиною 1 ст. 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.

Частиною 2 ст. 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Конституційний Суд України в рішенні №4-рп/2012 від 22.02.2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив:

«Згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.».

Суд враховує правову позицію, викладену Верховним Судом в постанові від 30 квітня 2020 року, справа №805/4458/17-а, відповідно до якої, частина перша статті 117 КЗпП України передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає. Тобто тут істотними є факт невиплати належних працівникові сум при звільненні та факт остаточного розрахунку з ним.

Інша правова ситуація виникає, коли є спір щодо суми заборгованості із заробітної плати, яку роботодавець повинен виплати працівникові при звільненні. У цьому випадку працівник, за змістом частини другої статті 117 КЗпП України, має право на відшкодування, передбаченого в цій статті, якщо спір буде вирішено на його користь. Якщо ж вимоги працівника буде задоволено частково, то розмір відшкодування встановлює орган, який вирішує спір, у цьому випадку - суд. В останньому випадку суму заборгованості із заробітної плати, а також суму відшкодування за час затримки її виплати визначає суд, враховуючи, з-поміж іншого, такі чинники для його (відшкодування) визначення, як розмір спірної суми, яка підлягає стягненню, істотності цієї частки порівняно з середнім заробітком, інших обставин, які у кожній конкретній ситуації мають значення для визначення розміру відшкодування.

Так, правова позиція також уже була висловлена Верховним Судом у постанові від 08.11.2018 року у справі №821/2148/16 (провадження № К/9901/33971/18, К/9901/33978/18).

При цьому, 26.02.2020 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила у справі №821/1083/17 постанову, якою касаційну скаргу Комісії з ліквідації Управління Державної пенітенціарної служби України в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі залишила без задоволення, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.10.2017 року у справі №821/1083/17 залишила без змін.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) [у рішенні від 8 квітня 2010 року у справі "Меньшакова проти України"] надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15 вересня 2015 року провадження № 21-1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15 вересня 2015 року у справі № 21-1765а15.

Разом з тим, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року, статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум, власник, або уповноважений ним орган, повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором), майнових втрат у спрощеному, порівняно зі стягненням збитків, порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись із вимогою про стягнення відшкодування, визначеного, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Згідно з ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина 1 ст. 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина 2 ст. 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Отже, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Відтак Велика Палата підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.

Також зазначено про те, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

В даному випадку суд повинен встановити чи мало місце непроведення остаточного розрахунку за невикористані дні щорічної відпустки за період з 24.10.2014 року по 02.09.2020 року.

Так, відповідно до ч.ч.1-3 ст.82 Закону України «Про прокуратуру» прокурору надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів з виплатою допомоги для оздоровлення в розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати прокурора. Прокурору, який має стаж роботи в органах прокуратури понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів. Прокурору надаються додаткові та інші відпустки, передбачені законом.

Відповідно до п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08 лютого 1995 року №100 передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

За приписами п.8 порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідач виплатив позивачу компенсацію за невикористану відпустку за 264 календарних дні в розмірі 72908,88 грн., з розрахунку середньоденного заробітку в розмірі 276,17 грн.

При встановленні розміру середньоденного заробітку суд враховує, що рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 11.09.2020 року в справі №821/4571/14 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Прокуратури Херсонської області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яке залишено без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 01.02.2021 року встановлено розмір середньоденного заробітку, з урахуванням коефіцієнту підвищення посадових окладів, а тому в силу приписів ч.4 ст.78 КАС України розмір середньоденного заробітку не підлягає доказуванню.

Зокрема судовими рішеннями в справі №821/4571/14 встановлено наступне.

«Отже, за період з 24.10.2015 року (наступний день за датою звільнення позивача) по 30.11.2015 року (останній день в цьому періоді, що передував наступному підвищенню посадових окладів) середньоденний заробіток за час вимушеного прогулу розраховувався наступним чином 687,50 грн. х 276 робочих днів (кількість робочих днів розраховано відповідно до листів Міністерства соціальної політики про розрахунки норм тривалості робочого часу на відповідний рік) = 189750 грн.

У той же час, за період з 01.12.2015 року по 05.09.2017 року (останній день в цьому періоді, що передував наступному підвищенню посадових окладів) середньоденний заробіток за час вимушеного прогулу розраховувався наступним чином 687,50 грн. х 1.25 х 441 робочих дня (кількість робочих днів розраховано відповідно до листів Міністерства соціальної політики про розрахунки норм тривалості робочого часу на відповідні роки) = 378984,38 грн.

При цьому, за період з 06.09.2017 року по 15.01.2020 року (останній день в цьому періоді, що передував наступному підвищенню посадових окладів) середньоденний заробіток за час вимушеного прогулу розраховувався наступним чином 687,50 грн. х 2.34 х 591 робочих дня (кількість робочих днів розраховано відповідно до листів Міністерства соціальної політики про розрахунки норм тривалості робочого часу на відповідні роки) = 950771,25 грн.

За період з 16.01.2020 року по 01.09.2020 року (останній день перед поновленням на посаді) середньоденний заробіток за час вимушеного прогулу розраховувався наступним чином 687,50 грн. х 4.23 х 142 робочих дня (кількість робочих днів розраховано відповідно до листів Міністерства соціальної політики про розрахунки норм тривалості робочого часу на відповідний рік) = 412953,75 грн.».

Таким чином, розмір середньоденного заробітку позивача за період з 24.10.2015 року (наступний день за датою звільнення позивача) по 30.11.2015 року (останній день в цьому періоді, що передував наступному підвищенню посадових окладів) становить - 687,50 грн.;

за період з 01.12.2015 року по 05.09.2017 року (останній день в цьому періоді, що передував наступному підвищенню посадових окладів) середньоденний заробіток за час вимушеного прогулу розраховувався наступним чином 687,50 грн. х 1.25 - 859,38 грн.;

за період з 06.09.2017 року по 15.01.2020 року (останній день в цьому періоді, що передував наступному підвищенню посадових окладів) середньоденний заробіток за час вимушеного прогулу розраховувався наступним чином 687,50 грн. х 2.34 - 1608,75 грн.;

за період з з 16.01.2020 року по 01.09.2020 року (останній день перед поновленням на посаді) середньоденний заробіток за час вимушеного прогулу розраховувався наступним чином 687,50 грн. х 4.23 - 2908,13 грн.

З довідки Херсонської обласної прокуратури №21-503вих21 від 30.12.2020 року встановлено, що на день звільнення 02.09.2020 року позивачем не використано 264 календарних дні відпустки, при цьому в довідці наведено періоди роботи та календарні дні відпустки, а тому суд вважає за можливе здійснити обрахунок грошової компенсації за невикористані дні відпустки з урахуванням розмірів середньоденного заробітку встановлених судовими рішеннями в справі №821/4571/14.

Щорічна основна відпустка за період роботи з 24.10.2014 по 23.10.2015 - 30 календарних днів, розмір компенсації 20625 грн. (687,50 * 30).

Додаткова оплачувана відпустка за період роботи з 24.10.2014 по 23.10.2015 -15 календарних днів, розмір компенсації 10312,50 грн. (687,50 * 15).

Щорічна основна відпустка за період роботи з 24.10.2015 по 23.10.2016 - 30 календарних днів, розмір компенсації 25 245,90 грн. (розмір середньоденного заробітку визначається наступним чином: (з 24.10.2015 року по 30.11.2015 року (38 днів) розмір 687,50*38=26125 грн.) + (з 01.12.2015 по 23.10.2015 року (328 днів) розмір 859,68*328=281876,64 грн.)/366= 841,53 грн. 841,53 * 30).;

Додаткова оплачувана відпустка за період роботи з 24.10.2015 по 23.10.2016 - 15 календарних днів, розмір компенсації 12 622,95 грн. (841,53 грн. *15).

Щорічна основна відпустка за період роботи з 24.10.2016 по 23.10.2017 - 30 календарних днів, розмір компенсації 28 729,80 грн. (розмір середньоденного заробітку визначається наступним чином: (з 24.10.2016 року по 05.09.2017 року (318 днів) розмір 859,38*318=273282,84 грн.) + (з 06.09.2017 по 23.10.2017 року (48 днів) розмір 1608,75*48=77220 грн.)/366= 957,66 грн. 957,66 * 30).

Додаткова оплачувана відпустка за період роботи з 24.10.2016 по 23.10.2017 - 15 календарних днів, розмір компенсації 14 364,90 грн. (957,66 грн. *15).

Щорічна основна відпустка за період роботи з 24.10.2017 по 23.10.2018 - 30 календарних днів, розмір компенсації 48 262,50 грн. (1608,75*30).

Додаткова оплачувана відпустка за період роботи з 24.10.2017 по 23.10.2018 - 15 календарних днів, розмір компенсації 24131,25 грн. (1608,75*15).

Щорічна основна відпустка за період роботи з 24.10.2018 по 23.10.2019 - 30 календарних днів, розмір компенсації 48 262,50 грн. (1608,75*30).

Додаткова оплачувана відпустка за період роботи з 24.10.2018 по 23.10.2019 - 15 календарних днів, розмір компенсації 24131,25 грн. (1608,75*15).

Частина щорічної основної відпустки за період роботи з 24.10.2019 по 02.09.2020 - 26 календарних днів, розмір компенсації 66 602,38 грн. (розмір середньоденного заробітку визначається наступним чином: (з 24.10.2019 року по 15.01.2020 року (84 днів) розмір 1608,75*84=135135 грн.) + (з 16.01.2020 по 02.09.2020 року (231 днів) розмір 2908,13*231=671778,03 грн.)/315 днів у загальному періоді = 2561,63 грн. 2561,63 * 26).

Частина додаткової оплачуваної відпустки за період роботи з 24.10.2019 по 02.09.2020 - 13 календарних днів, розмір компенсації 33 301,19 грн. (2561,63 * 13).

З урахуванням викладеного позивач при звільненні повинен був отримати компенсацію за невикористані дні відпустки в розмірі 354592,12 грн. (20625 грн. + 10312,50 грн. + 25 245,90 грн. + 12 622,95 грн. + 28 729,80 грн. + 14 364,90 грн. + 48 262,50 грн. + 24131,25 грн. + 48 262,50 грн. + 24131,25 грн. + 66 602,38 грн. + 33 301,19 грн.), з урахуванням виплаченої суми 72908,88 грн., тобто до стягнення підлягає сума в розмірі 281 683,24 грн.

Частиною 1 ст. 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Так, застосування судом критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

При вирішенні даного питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Вказаний підхід застосований Касаційним адміністративним судом під час вирішення справи № 806/2473/18 постанова від 30.10.2019.

Всього розмір компенсації позивача за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки становить 354592,12 грн. (сума встановлена судом, відповідно розмір частки 100%) з них відповідачем сплачено 72908,88 грн. (20,56% від цілої частки), тобто істотність невиплаченої частки становить 281 683,24 грн., або 79,44%.

Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності до подібних правовідносин викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 по справі № 806/345/16, від 18.07.2018 у справі № 825/325/16, від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а, у постанові Верховного Суду України від 24.10.2011 у справі №6-39цс11 та постанові Верховного Суду від 10.05.2019 у справі № 815/714/16.

За таких обставин суд обраховує середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, користуючись розміром середньоденного заробітку, встановленим судовими рішеннями в справі №821/4571/14, тобто для періоду з 16,01.2020 року - 2908,13 грн.

За період з 03.09.2020 року (перший день після звільнення) по 07.04.2021 року (день ухвалення судового рішення в справі №540/825/21) пройшло 217 календарних днів, таким чином розмір середнього заробітку становить 2908,13*217=631061,21 грн. З урахуванням істотної частки несплаченої компенсації в розмірі 79,44 % сума середнього заробітку, яка належить до стягнення становить 501 315,03 грн. (631061,21 * 79,44 / 100).

За приписами частини 5 статті 242 КАС України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Окремо суд звертає увагу, що ЄСПЛ у п.36 по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), №37801/97 від 1 липня 2003 року зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п.30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року).

Суд зазначає, що згідно з практикою ЄСПЛ, зокрема, в рішенні по справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, п. 29).

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином позовні вимоги належить задовольнити частково.

Судові витратив справі відсутні.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Херсонської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 04851120, 73025, м. Херсон, вул. Михайлівська, 33) про стягнення невиплаченого заробітку при звільненні та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, задовольнити частково.

Стягнути з Херсонської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 невиплачений заробіток при звільненні, а саме компенсацію за невикористані дні щорічної основної та додаткової оплачуваної відпустки у сумі 281 683 грн. (двісті вісімдесят одну тисячу шістсот вісімдесят три гривні) 24 коп.

Стягнути з Херсонської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.09.2020 року по 07.04.2021 року (включно) у сумі 501 315 грн. (п`ятсот одну тисячу триста п`ятнадцять гривень) 03 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п. п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції,який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 12 квітня 2021 р.

Суддя С.В. Гомельчук

кат. 106030000