Рішення № 96212141, 12.04.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

12 квітня 2021 року Справа №520/10524/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Ніколаєвої О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом Комунального підприємства «Харківські теплові мережі»

до Державної екологічної інспекції у Харківській області

про скасування припису,

В С Т А Н О В И В:

Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» (далі по тексту - позивач) 21.04.2020 звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної екологічної інспекції у Харківській області (далі по тексту - відповідач), в якому з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог просить визнати протиправним та скасувати припис Державної екологічної інспекції в Харківській області від 28.11.2019, №56/05-06 в частині пунктів 1, 2, 6, 7, 8, 10, 11, 1617, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем проведено плановий захід державного нагляду (контролю) щодо додержання суб`єктом господарювання вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, за результатами якої складено акт від 22 листопада 2019 року №839/11-02/05-06 (далі - акт перевірки) та видано припис від 28.11.2019 №56/05-06. Вважає, що дії посадових осіб відповідача є неправомірними, припис 28.11.2019 №56/05-06 – протиправним, а тому підлягає скасуванню в частині, а інформація зазначена в акті перевірки не відповідає фактичним обставинам справи та суперечить чинному законодавству України.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 17.08.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи у адміністративній справі №520/10524/2020.

Відповідачем 11.09.2020 до суду надано відзив на позовну заяву, згідно з яким проти задоволення позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що перевірка проведена на підставі та у повній відповідності до вимог чинного законодавства. Зазначає, що перевіркою виявлено ряд порушень вимог чинного законодавства, які зафіксовані у акті перевірки. Стверджує, що припис видано законно, оскільки останній спрямований на усунення виявлених порушень.

Розглянувши надані сторонами документи, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Харківський окружний адміністративний суд встановив наступне.

З матеріалів справи судом встановлено, що відповідачем в період з 11 по 22 листопада 2019 року проведено плановий захід державного нагляду (контролю) щодо додержання суб`єктом господарювання вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, за результатами якої складено акт перевірки.

На вказаний акт позивачем надано заперечення від 05.12.2019 №22-5828.

На підставі акту перевірки відповідачем видано припис від 28.11.2019 №56/05-06 відповідно до якого приписано наступне:

1. Надати до Державної екологічної інспекції у Харківській області оформлену належним чином інформацію з додаванням підтверджуючих документів стосовно виконання комунальним підприємством «Харківські теплові мережі» заходів щодо скорочення викидів забруднюючих речовин від джерел філії ТЕЦ-3, які розташовані за адресою: м. Харків, вул. Енергетична, 3, передбачених дозволом на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря №6310138500-136 від 30.12.2015 виданого філії ТЕЦ-3 комунального підприємства «Харківські теплові мережі» Міністерством екології та природних ресурсів України.

2. Провести виробничий контроль за дотриманням встановлених технологічних нормативів викидів забруднюючих речовин у газах, що відводяться від окремого типу обладнання - на дж. №4 (енергетичний паровий котел Манн), дж. №8 (енергетичний паровий котел БКЗ), дж. №13 (водогрійний котел ПТВМ-180) згідно з Умовою 2 дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря №6310138500-136 від 30.12.2015 виданого філії ТЕЦ-3 комунального підприємства «Харківські теплові мережі» Міністерством екології та природних ресурсів України.

6. Привести місце, де необхідно здійснювати відбір проб стічних вод, які скидаються з філії ТЕЦ-3 до озера Зеленка, для контролю за встановленими нормативами ГДС, в стан відповідно до вимог чинного законодавства. А саме: обладнати доступ до вказаного місця для відбору проб.

7. Здійснювати відбір проб стічних вод, які скидаються з філії ТЕЦ-3 до озера Зеленка, для контролю за встановленими нормативами ГДС, в місці скиду до водного об`єкта (озера Зеленка).

8. Забезпечити достовірність статзвітності 2-ТП (водгосп) в частині якісного складу стічних вод до озера Зеленка.

10. Для попередження забруднення філією ТЕЦ-3 комунального підприємства «Харківські теплові мережі» підземних вод в місті розташування старого та нового мазутних господарств, обладнати місце розташування вказаних мазутних господарств локальною мережею спостережуваних свердловин для контролю за якісним станом підземних вод.

11. Надати до Інспекції документи що підтверджують державну реєстрацію прав на земельні ділянки, якими користується комунальне підприємство «Харківські теплові мережі».

16. Отримати дозвіл на здійснення операцій у сфері поводження з відходами.

17. Складати та подавати статистичну звітність про відходи за встановленою формою з урахуванням усіх видів відходів, що утворюються на комунальному підприємстві «Харківські теплові мережі».

19. Здійснювати організаційні, науково-технічні та технологічні заходи для максимальної утилізації відходів, реалізації чи передачі їх іншим споживачам або підприємствами, установам, що займаються збиранням, обробленням та утилізацією відходів, а саме передавати небезпечні відходи організаціям, які мають ліцензію на поводження з небезпечними відходами.

20. Ліквідувати місця несанкціонованого розміщення відходів.

21. Не допускати зберігання відходів у несанкціонованих місцях.

22. Надавати місцевим органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, уповноваженим органам виконавчої влади у сфері поводження з відходами інформацію про відходи та пов`язану з ними діяльність.

23. Отримати дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря від ГРП та майданчика для зберігання солі) за адресою м. Харків, вул. Костичева 2/1 (Слобідська філія).

24. Надати до Інспекції оформлену належним чином інформацію з додаванням підтверджуючих документів стосовно виконання комунальним підприємством «Харківські теплові мережі» заходів щодо скорочення викидів забруднюючих речовин від котельної за адресою м. Харків, вул. Костичева, 2/1 (Слобідська філія), передбачених дозволом на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря №6310136900-92 від 11.09.2014.

25. Отримати дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря від ГРП, майданчика для зберігання солі та КНС за адресою м. Харків, вул. А. Веделя, 4 (Московська філія).

26. Надати до Інспекції оформлену належним чином інформацію з додаванням підтверджуючих документів стосовно виконання комунальним підприємством «Харківські теплові мережі» заходів щодо скорочення викидів забруднюючих речовин від котельної за адресою м. Харків, вул. А. Веделя, 4 (Московська філія), передбачених дозволом на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря №6310137500-74 від 11.09.2014.

27. Отримати дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря від майданчика для зберігання солі) за адресою: м. Харків, вул. В. Панасівка, 29 (Холодногірська філія).

28. Надати до Інспекції оформлену належним чином інформацію з додаванням підтверджуючих документів стосовно виконання комунальним підприємством «Харківські теплові мережі» заходів щодо скорочення викидів забруднюючих речовин від котельної за адресою: м. Харків. вул. Жовтневої Революції, 99 (Новобаварська філія), передбачених дозволом на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря №6310137900-10 від 11.09.2014.

Не погодившись із вказаним приписом в частині пунктів 1, 2, 6, 7, 8, 10, 11, 1617, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28 позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відповідно до статті 116 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України є обов`язком держави.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися, суд дійшов наступних висновків.

Правові, економічні та соціальні основи організації охорони навколишнього природного середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь, визначає Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25.06.1991 №1264-XII (далі - Закон №1264-XII).

Завдання контролю у галузі охорони навколишнього природного середовища полягають у забезпеченні додержання вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища всіма державними органами, підприємствами, установами та організаціями, незалежно від форм власності і підпорядкування, а також громадянами (стаття 34 Закону України №1264-XII).

Відповідно до статті 35 Закону України №1264-XII державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Виконавчі органи сільських, селищних, міських рад здійснюють державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Державному контролю підлягають використання і охорона земель, надр, поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря, лісів та іншої рослинності, тваринного світу, морського середовища та природних ресурсів територіальних вод, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони України, природних територій та об`єктів, що підлягають особливій охороні, стан навколишнього природного середовища, а також дотримання заходів біологічної і генетичної безпеки щодо біологічних об`єктів навколишнього природного середовища при створенні, дослідженні та практичному використанні генетично модифікованих організмів у відкритій системі.

Порядок здійснення державного контролю за охороною навколишнього природного середовища та використанням природних ресурсів визначається цим Законом та іншими законами України.

Частиною 1 статті 20-2 Закону України №1264-XII передбачено, що до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища належить, зокрема, організація і здійснення у межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства: - про екологічну та радіаційну безпеку, про оцінку впливу на довкілля; про використання та охорону земель; про охорону і раціональне використання вод та відтворення водних ресурсів; про охорону атмосферного повітря; про охорону, захист, використання та відтворення лісів; про охорону, утримання і використання зелених насаджень; про використання, охорону і відтворення рослинного світу; про охорону, раціональне використання та відтворення тваринного світу; щодо дотримання правил створення, поповнення, зберігання, використання та державного обліку зоологічних, ботанічних колекцій і торгівлі ними; під час ведення мисливського господарства та здійснення полювання; про збереження об`єктів рослинного та тваринного світу, занесених до Червоної та Зеленої книг України, формування, збереження і використання екологічної мережі; про природно-заповідний фонд; про охорону, використання і відтворення риби та інших водних живих ресурсів; у сфері хімічних джерел струму в частині забезпечення екологічної безпеки виробництва хімічних джерел струму та утилізації відпрацьованих хімічних джерел струму, ведення обліку обсягів накопичення відпрацьованих хімічних джерел струму та передачі їх на утилізацію; щодо дотримання вимог реєстрації в суднових документах операцій із шкідливими речовинами та сумішами; про поводження з відходами; щодо наявності дозволів, лімітів та квот на спеціальне використання природних ресурсів, дотримання їх умов; про біологічну та генетичну безпеку щодо біологічних об`єктів природного середовища при створенні, дослідженні та практичному використанні генетично модифікованих організмів у відкритій системі;

Відповідно до Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 2017 року №275, Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра енергетики та захисту довкілля і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Згідно із частиною 1 статті 68 Закону України №1264-XII порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю), визначено Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007 №877-V (далі – Закон України №877-V).

Відповідно до положень частини 6 статі 7 Закону України №877-V за результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю) складає акт, який повинен містити такі відомості: - дату складення акта; - тип заходу (плановий або позаплановий); - предмет державного нагляду (контролю); - найменування органу державного нагляду (контролю), а також посаду, прізвище, ім`я та по батькові посадової особи, яка здійснила захід; - найменування юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи - підприємця, щодо діяльності яких здійснювався захід.

Посадова особа органу державного нагляду (контролю) зазначає в акті стан виконання вимог законодавства суб`єктом господарювання, а в разі невиконання - детальний опис виявленого порушення з посиланням на відповідну вимогу законодавства.

Частиною 7 статі 7 Закону України №877-V передбачено, що на підставі акта, складеного за результатами здійснення заходу, в ході якого виявлено порушення вимог законодавства, орган державного нагляду (контролю) за наявності підстав для повного або часткового зупинення виробництва (виготовлення), реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг звертається у порядку та строки, встановлені законом, з відповідним позовом до адміністративного суду. У разі необхідності вжиття інших заходів реагування орган державного нагляду (контролю) протягом п`яти робочих днів з дня завершення здійснення заходу державного нагляду (контролю) складає припис, розпорядження, інший розпорядчий документ щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу.

У частині 8 статті 7 Закону України №877-V визначено, що припис - це обов`язкова для виконання у визначені строки письмова вимога посадової особи органу державного нагляду (контролю) суб`єкту господарювання щодо усунення порушень вимог законодавства. Припис не передбачає застосування санкцій щодо суб`єкта господарювання. Припис видається та підписується посадовою особою органу державного нагляду (контролю), яка здійснювала перевірку.

Відповідно до абзацу 3 статті 11 Закону України №877-V суб`єкт господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) зобов`язаний виконувати вимоги органу державного нагляду (контролю) щодо усунення виявлених порушень вимог законодавства.

За змістом частини 2 статті 12 Закону України №877-V, невиконання приписів, розпоряджень або інших розпорядчих документів щодо усунення порушень вимог законодавства, виявлених під час здійснення заходу державного нагляду (контролю), тягне за собою застосування до суб`єкта господарювання штрафних санкцій у порядку, встановленому законом.

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що суть припису - це виключно обов`язкова письмова вимога щодо усунення конкретних порушень вимог законодавства.

Пунктами 1, 24, 26, 28 оскаржуваного припису позивача зобов`язано надати до ДЕІ у Харківській області оформлену належним чином інформацію з додаванням підтверджуючих документів стосовно виконання комунальним підприємством «Харківські теплові мережі» заходів щодо скорочення викидів забруднюючих речовин від джерел філії ТЕЦ-3, від котельної за адресою м. Харків, вул. Костичева, 2/1, від котельної за адресою м. Харків, вул. А. Веделя, 4, від котельної за адресою: м. Харків. вул. Жовтневої Революції, 99.

Згідно з описом виявлених порушень, що містяться в пунктах розділу VI акта перевірки, позивачем порушено статті 10, 11 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» у зв`язку з невиконанням заходів щодо скорочення викидів забруднюючих речовин, передбачених дозволами на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря №6310138500-136 від 30.12.2015, №6310136900-92 від 11.09.2014, №6310137500-74 від 11.09.2014, №6310137900-10 від 11.09.2014.

Абзацами другим та третім статті 10 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» передбачено, що підприємства, установи, організації та громадяни - суб`єкти підприємницької діяльності, що здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря та діяльність яких пов`язана з впливом фізичних та біологічних факторів на його стан, зобов`язані: здійснювати організаційно-господарські, технічні та інші заходи щодо забезпечення виконання вимог, передбачених стандартами та нормативами екологічної безпеки у галузі охорони атмосферного повітря, дозволами на викиди забруднюючих речовин тощо; вживати заходів щодо зменшення обсягів викидів забруднюючих речовин і зменшення впливу фізичних факторів.

На виконання Директиви 2010/75/ЄС про промислові викиди був розроблений Національний план скорочення викидів від великих спалювальних установок (далі - НПСВ), затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2017 року №796. Відповідно до умов НПСВ передбачається поступове скорочення викидів діоксидів сірки, оксидів азоту та речовин у вигляді суспендованих твердих частинок, недиференційованих за складом через впровадження заходів скорочення викидів.

Разом з тим вказані позивачем доводи, на переконання суду, є помилковим, оскільки, вжиття заходів щодо поступового скорочення викидів шкідливих речовин, передбачене НПСВ, не звільняє його від обов`язку виконання заходів щодо скорочення викидів забруднюючих речовин, передбачених дозволами на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря.

Обґрунтовуючи протиправність зазначеної вимоги відповідача позивач вказав на те, що підприємством вживалися заходи щодо виконання заходів по скороченню викидів забруднюючих речовин від джерел філії ТЕЦ-3, від котелень за адресами м. Харків, вул. Костичева, 2/1, м. Харків, вул. А. Веделя, 4, на підтвердження вказаного факту останнім надано довідку головного інженера Лука О.В. (аркуш справи 87, том 1).

Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини 1 статі 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Дослідивши зазначену довідку, яка, на думку позивача, є доказом виконання заходів по скороченню викидів забруднюючих речовин, судом встановлено, що у вказаній довідці відсутні будь-які реквізити, відтак, суд не приймає її як належний, допустимий та належний доказ.

Також, матеріали справи не містять будь-яких доказів виконання позивачем заходів щодо скорочення викидів забруднюючих речовин від котельні за адресою м. Харків, вул. Жовтневої Революції, 99, а тому суд позбавлений можливостей надати оцінку вказаним обставинам.

Пунктом 2 оскаржуваного припису позивача зобов`язано провести виробничий контроль за дотриманням встановлених технологічних нормативів викидів забруднюючих речовин у газах, що відводяться від окремого типу обладнання - на дж. №4 (енергетичний паровий котел Манн), дж. №8 (енергетичний паровий котел БКЗ), дж. №13 (водогрійний котел ПТВМ-180) ТЕЦ-3.

З матеріалів справи вбачається, що актами виводу з експлуатації від 31.05.2018, від 27.02.2015, від 29.12.2017 (аркуші справи 88-93, том 1) комісією позивача виведені з експлуатації енергетичний паровий котел Манн, енергетичний паровий котел БКЗ, водогрійний котел ПТВМ-180 у зв`язку з капітальним ремонтом.

Вказані акти затверджені головним інженером, скріплені печаткою підприємства.

За таких обставин суд приходить до висновку, що відповідачем при прийнятті рішення необґрунтовано не враховано, що зазначені котли виведені з експлуатації та не здійснюють викиди забруднюючих речовин у атмосферне повітря, тож позивач не зобов`язаний проводити виробничий контроль за дотриманням встановлених технологічних нормативів викидів забруднюючих речовин у газах.

Щодо пункту 6 припису, яким позивача зобов`язано обладнати доступ до місця відбору проб стічних вод, які скидаються з філії ТЕЦ-3 до озера Зеленка, суд зазначає.

Місця відбору проб стічних вод знаходиться поза межами об`єктів позивача. Також, відновлення об`єктів благоустрою здійснюється господарюючим суб`єктом в разі їх порушення безпосередньо самим господарюючим суб`єктом на підставі відповідних дозволів, отриманих в порядку Правил благоустрою території міста Харкова, затверджених рішенням Харківської міської ради від 16.11.2011 №504/11. За порушення об`єктів благоустрою сторонніми особами, позивач згідно із законодавством відповідальності не несе, а тому вимога пункту 6 припису є безпідставною.

Відповідачем не доведено факту, що територія відбору проб стічних вод (земельна ділянка) знаходиться в праві користування позивача.

Стосовно пунктів 7 та 8 припису суд вважає за доцільне зауважити наступне.

Відповідно до частини 7 статті 44 Водного кодексу України водокористувачі зобов`язані здійснювати засобами вимірювальної техніки, у тому числі автоматизованими, облік забору та використання вод, контроль за якістю і кількістю скинутих у водні об`єкти зворотних вод і забруднюючих речовин та за якістю води водних об`єктів у контрольних створах, а також подавати відповідним органам звіти в порядку, визначеному цим Кодексом та іншими законодавчими актами.

Відповідно до пунктів 1.3, 1.4 та 1.5 Порядку ведення державного обліку водокористування затвердженого Наказом Міністерства екології та природних ресурсів України 16.03.2015 №78 організація ведення державного обліку водокористування здійснюється Держводагентством. Державний облік водокористування здійснюється шляхом подання водокористувачами звітів про використання води за формою № 2ТП-водгосп (річна) (далі - Звіт).

Звіти подаються до Держводагентства через спеціалізовані підприємства, установи та організації, що належать до сфери його управління, які є виконавцями робіт зі складання державного водного кадастру (далі - організації, що належать до сфери управління Держводагентства), за місцем здійснення водокористування.

Цей Порядок встановлює єдині правила ведення державного обліку водокористування, які є обов`язковими для фізичних та юридичних осіб, діяльність яких підлягає державному обліку водокористування (далі - водокористувачі).

Під час державного обліку водокористування систематизуються дані про водокористувачів, які здійснюють діяльність, пов`язану із забором та/або використанням води, скиданням зворотних (стічних) вод та забруднюючих речовин, та:

- здійснюють забір води із поверхневих та підземних водних об`єктів в обсязі від 20 метрів кубічних води на добу;

- забирають воду з водопровідних мереж або інших систем водопостачання в обсязі від 20 метрів кубічних води на добу (у середньому протягом календарного року) і передають зворотні (стічні) води до систем водовідведення;

- забирають воду для зрошення в обсязі від 20 метрів кубічних води на добу (у середньому протягом зрошувального періоду);

- мають сезонний режим роботи та забирають воду в обсязі від 20 метрів кубічних води на добу (у середньому протягом періоду його роботи у межах календарного року);

- мають оборотні системи водопостачання загальною потужністю 1000 метрів кубічних води на добу і більше незалежно від кількості забраної (отриманої) води;

- використовують воду для виробництва напоїв незалежно від кількості води;

- здійснюють скид (незалежно від об`єму) зворотних (стічних) вод безпосередньо у водні об`єкти та підземні горизонти;

- віднесені до галузі гідроенергетики;

- користуються водними об`єктами для рибогосподарських потреб (крім суден флоту рибної промисловості).

Як встановлено судом, позивач є водокористувачем, який здійснює спеціальне водокористування.

З метою запобігання викривлення показників складу стічних вод від філії ТЕЦ-3, персоналом позивача щомісячно здійснюється відбір проб зі зливової труби та щоквартально, з оз. Зеленка, з урахуванням вимог охорони праці персоналу, що підтверджується показниками якості води, скидаємої в водоймище Зеленка та показниками якості води, відібраної з водоймища Зеленка (аркуші справи 183-212, том 1).

Таким чином, позовні вимоги щодо визнання протиправним та скасування припису в цих пунктах є обґрунтованими.

Відповідно до пункту 10 припису вимагається: «для попередження забруднення філією ТЕЦ-3 комунального підприємства «Харківські теплові мережі» підземних вод в місті розташування старого та нового мазутних господарств, обладнати місце розташування вказаних мазутних господарств локальною мережею спостережуваних свердловин для контролю за якісним станом підземних вод.

Відповідно до частини 1 статті 105 Водного кодексу України підприємства, установи і організації, діяльність яких може негативно впливати на стан підземних вод, особливо ті, які експлуатують накопичувачі промислових, побутових і сільськогосподарських стоків чи відходів, повинні здійснювати заходи щодо попередження забруднення підземних вод, а також обладнувати локальні мережі спостережувальних свердловин для контролю за якісним станом цих вод.

Як зазначено позивачем в позовній заяві, під час перевірки відповідачем не було виявлено жодного факту та не підтверджено жодним належним і допустимим доказом негативного впливу на стан підземних вод від господарської діяльності позивача, відповідні інструментально-лабораторні вимірювання ним не здійснювались, результати не фіксувались.

Однак, відсутність факту негативного впливу на стан підземних вод не звільняє позивача від обов`язку обладнувати локальні мережі спостережувальних свердловин для контролю за якісним станом цих вод на виконання вимог статті 105 Водного кодексу України, тому пункт 10 припису є обґрунтованим.

Пункт 11 припису вимагає від позивача надати відповідачу документи, що підтверджують державну реєстрацію прав на земельні ділянки, якими користується комунальне підприємство «Харківські теплові мережі».

Статтею 1 Закону України №877-V визначено, що державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом.

Частиною 4 ст. 4 Закону України №877-V закріплено, що виключно законами встановлюються: органи, уповноважені здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності; види господарської діяльності, які є предметом державного нагляду (контролю).

Орган державного нагляду (контролю) не може здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, якщо закон прямо не уповноважує такий орган на здійснення державного нагляду (контролю) у певній сфері господарської діяльності та не визначає повноваження такого органу під час здійснення державного нагляду (контролю).

Пунктом 1 розділу 1 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 2017 р. №275 (далі – Положення №275) визначено, що Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра екології та природних ресурсів і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Підпунктом б) підп. 2 п. 4 розділу 1 Положення №275 визначено, що Держекоінспекція відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства про охорону земель, надр, зокрема щодо:

- консервації деградованих і малопродуктивних земель;

- збереження водно-болотних угідь;

- виконання екологічних вимог під час надання у власність і користування, зокрема в оренду, земельних ділянок;

- здійснення заходів із запобігання забрудненню земель хімічними і радіоактивними речовинами, відходами, стічними водами;

- додержання режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, а також територій, що підлягають особливій охороні;

- додержання екологічних нормативів з питань використання та охорони земель;

- ведення будівельних, днопоглиблювальних робіт, видобування піску і гравію, прокладення кабелів, трубопроводів та інших комунікацій на землях водного фонду;

- установлення та використання водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також додержання режиму використання їх територій;

- використання та охорони надр.

Таким чином, вказаним пунктом Положення №275 встановлено вичерпне коло питань, що підлягає перевірці та контролю Держекоінспекцією в сфері дотримання вимог законодавства про охорону земель. Серед завдань Держекоінспекції в галузі охорони земель, відсутні повноваження щодо вимог надавати документи, що підтверджують державну реєстрацію прав на земельні ділянки. Під час нагляду (контролю) за дотриманням вимог законодавства під час надання у власність/користування земельних ділянок Держекоінспекція перевіряє виконання саме екологічних вимог.

Видавши пункт 11 припису, відповідач вийшов за межі власних повноважень, оскільки предметом планового заходу державного нагляду (контролю) є додержання суб`єктом господарювання вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища та приписав до виконання вимогу, яка за своїм змістом та по суті не є екологічною вимогою, направленою на усунення порушення вимог у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Що стосується пункту 16 припису суд зазначає, що відповідно до підпункту «с» частини 2 статті 17 Закону України «Про відходи» суб`єкти господарювання у сфері поводження з відходами зобов`язаний мати дозвіл на здійснення операцій у сфері поводження з відходами, якщо їхня діяльність призводить до утворення відходів, для яких Пзув перевищує 1000.

Дозвіл на здійснення операцій у сфері поводження з відходами (далі — Дозвіл) є документом дозвільного характеру, згідно Переліку документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності, затвердженому Законом України «Про Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності» від 19 травня 2011 року №3392-VI.

Пунктом «д» статті 18 Закону України «Про відходи» передбачено, що до компетенції Кабінету Міністрів України у сфері поводження з відходами віднесено затвердження порядку надання дозволів на здійснення операцій у сфері поводження з відходами.

Пунктом 3 Прикінцевих положень Закону України від 09.04.2014 №1193-VІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо скорочення кількості документів дозвільного характеру» Кабінету Міністрів України доручено у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом забезпечити видання нормативно-правових актів, передбачених цим Законом та привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що надання дозволів на здійснення операцій у сфері поводження з відходами повинно виконуватися згідно з вимогами відповідних Порядків після затвердження їх Кабінетом Міністрів України.

Однак, не зважаючи на наявний обов`язок мати такий дозвіл, Кабінетом Міністрів України не визначений порядок видачі дозволів на операції у сфері поводження з відходами, а отже позивач позбавлений можливості його отримати.

У цій частині припис є протиправним.

Стосовно пункту 17 припису, яким зобов`язано позивача складати та подавати статистичну звітність про відходи за встановленою формою з урахуванням усіх видів відходів, що утворюються на комунальному підприємстві «Харківські теплові мережі» слід зазначити наступне.

Згідно з пунктом «г» статті 17 Закону України «Про відходи» суб`єкти господарської діяльності у сфері поводження з відходами зобов`язані: на основі матеріально-сировинних балансів виробництва виявляти і вести первинний поточний облік кількості, типу і складу відходів, що утворюються, збираються, перевозяться, зберігаються, обробляються, утилізуються, знешкоджуються та видаляються, і подавати щодо них статистичну звітність у встановленому порядку.

Порядок ведення первинного обліку відходів та пакувальних матеріалів і тари за типовою формою №1-ВТ "Облік відходів та пакувальних матеріалів і тари" (далі - типова форма №1-ВТ), яку заповнюють підприємства, установи, організації усіх форм власності, видів економічної діяльності та організаційно-правових форм господарювання і фізичні особи-підприємці (далі - підприємства), у процесі діяльності яких утворюються відходи, у тому числі відходи пакувальних матеріалів і тари (далі - упаковка)встановлює Інструкція щодо заповнення типової форми первинної облікової документації №1-ВТ «Облік відходів та пакувальних матеріалів і тари», затверджена Наказом Мінприроди України від 07 липня 2008 року №342 (далі по тексту - Інструкція).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач у встановленому законодавством порядку складає та подає статистичну звітність про відходи за типовою формою №1-ВТ «Облік відходів та пакувальних матеріалів і тари» (аркуші справи 370-383, том 1), тож вимога відповідача складати та подавати статистичну звітність про відходи є необґрунтованою.

Надаючи правову оцінку пункту 19 припису, яким зобов`язано позивача здійснювати організаційні, науково-технічні та технологічні заходи для максимальної утилізації відходів, реалізації чи передачі їх іншим споживачам або підприємствам установам, що займаються збиранням, обробленням та утилізацією відходів, а саме передавати небезпечні відходи організаціям, які мають ліцензію на поводження з небезпечними відходами, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень пункту «є» частини 1 статті 17 Закону України «Про відходи» суб`єкти господарської діяльності у сфері поводження з відходами зобов`язані здійснювати організаційні, науково-технічні та технологічні заходи для максимальної утилізації відходів, реалізації чи передачі їх іншим споживачам або підприємствам, установам та організаціям, що займаються збиранням, обробленням та утилізацією відходів, а також забезпечувати за власний рахунок екологічно обґрунтоване видалення тих відходів, що не підлягають утилізації.

Згідно зі статтею 34 Закону України «Про відходи» суб`єкт господарської діяльності, у власності або у користуванні якого є хоча б один об`єкт поводження з небезпечними відходами, зобов`язаний, зокрема, мати ліцензію на здійснення операцій у сфері поводження з небезпечними відходами (не підлягає ліцензуванню зберігання (накопичення) суб`єктом господарювання утворених ним небезпечних відходів, якщо протягом року з дня утворення небезпечні відходи передаються суб`єктам господарювання, що мають ліцензію на здійснення операцій у сфері поводження з небезпечними відходами).

У матеріалах справи наявні договори про надання послуг від 27.01.2017 №28012702, від 21.03.2018 №28032105 укладені позивачем з ТОВ «Нагоя», відповідно до яких ТОВ «Нагоя» бере на себе обов`язки утилізувати відходи, забруднені нафтопродуктами (аркуші справи 384-387, том 1).

Відповідно до акту надання послуг від 27.03.2019 №28 за договором від 27.01.2017 №28012702, ТОВ «Нагоя» надало послуги зі збору промасленого ганчір`я та відпрацьованих матеріалів для подальшої утилізації.

Під час перевірки встановлено, що наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 30.11.2018 №412 анульовано ліцензію на поводження з небезпечними відходами ТОВ «Нагоя».

В акті надання послуг від 27.03.2019 №28 відсутня інформація щодо своєчасної передачі утворених позивачем відходів до моменту анульовання ліцензії на поводження з небезпечними відходами ТОВ «Нагоя».

Таким чином, на момент складання акту надання послуг утворені на підприємстві небезпечні виробничі відходи в повному обсязі не передаються на утилізацію спеціалізованим організаціям згідно вимог чинного законодавства, а - зберігаються на території підприємства за відсутності оцінки впливу на довкілля, ліцензії та матеріально-технічної бази, необхідної для провадження господарської діяльності з поводження з небезпечними відходами.

Відтак, суд вважає пункт 19 припису таким, що винесений правомірно.

Стосовно пунктів 20, 21, 22 припису суд вважає за доцільне зауважити наступне.

Частиною 1 статті 17 Закону України «Про відходи» визначено, що суб`єкти господарської діяльності у сфері поводження з відходами зобов`язані, зокрема, здійснювати організаційні, науково-технічні та технологічні заходи для максимальної утилізації відходів, реалізації чи передачі їх іншим споживачам або підприємствам, установам та організаціям, що займаються збиранням, обробленням та утилізацією відходів, а також забезпечувати за власний рахунок екологічно обґрунтоване видалення тих відходів, що не підлягають утилізації, не допускати зберігання та видалення відходів у несанкціонованих місцях чи об`єктах, здійснювати контроль за станом місць чи об`єктів розміщення власних відходів.

Відповідно до частин 1, 3, статті 33 Закону України «Про відходи» зберігання та видалення відходів здійснюються відповідно до вимог екологічної безпеки та способами, що забезпечують максимальне використання відходів чи передачу їх іншим споживачам (за винятком захоронення). Видалення відходів здійснюється відповідно до встановлених законодавством вимог екологічної безпеки з обов`язковим забезпеченням можливості утилізації чи захоронення залишкових продуктів за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Статтею 55 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» встановлено, що суб`єкти права власності на відходи повинні вживати ефективних заходів для зменшення обсягів утворення відходів, а також для їх утилізації, знешкодження або розміщення. Здійснення операцій у сфері поводження з відходами дозволяється лише за наявності дозволу на здійснення операцій у сфері поводження з відходами на визначених місцевими радами територіях з додержанням санітарних та екологічних норм у спосіб, що забезпечує можливість подальшого використання відходів як вторинної сировини і безпеку для навколишнього природного середовища та здоров`я людей.

Як зазначив позивач, на територіях об`єктів позивача не організовуються місця зберігання будь-яких відходів, оскільки підприємством щорічно укладаються відповідні договори зі спеціалізованими підприємствами на вивіз та утилізацію відходів.

В матеріалах справи наявний договір на надання послуг від 28.05.2008 №94-П/221078, укладений між позивачем та Комунальним підприємством «Муніципальна компанія по поводженню з відходами» з додатками, додатковими угодами та актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) по вивезенню відходів (том 1, аркуші справи 337-369)

На підставі договору здійснюється вивіз та утилізація відходів, зібраних на об`єктах позивача.

За вказаними у пунктах акту адресами, металеві труби та метал не зберігалися, а -готувалися для подальшого застосування при проведенні ремонтних робіт на теплових мережах і обладнанні.

Фактів забруднення навколишнього природного середовища під час перевірки встановлено не було. Лабораторні аналізи стану забруднення земель не здійснювались.

Наданий відповідачем розрахунок розміру шкоди не є правовим документом, який встановлює відповідальність суб`єкта господарювання. Дані, викладені в розрахунку, та сам розрахунок, не породжують обов`язкових юридичних наслідків, такі дані можуть бути підтверджені або спростовані судом у разі спору про стягнення сум збитків, в основу яких покладені згадувані дані розрахунку.

За таких обставин акт перевірки та акт обстеження засмічення не породжують правових наслідків для суб`єкта господарювання, оскільки вони є носіями доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог природоохоронного законодавства, на підставі яких приймається відповідне рішення контролюючого органу.

Відповідачем не надано до акту перевірки доказів забруднення позивачем земель і ґрунтів, належних та допустимих доказів на підтвердження розміщення відходів (фото- чи відеофіксацією), тому суд вважає, що припис в цій частині про усунення порушень є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо пунктів 23, 25, 27 припису суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» під викидом розуміється надходження в атмосферне повітря забруднюючих речовин або суміші таких речовин. Забруднюючою речовиною вважається речовина хімічного або біологічного походження, що присутня або надходить в атмосферне повітря і може прямо або опосередковано справляти негативний вплив на здоров`я людини та стан навколишнього природного середовища. Джерелом викиду є об`єкт (підприємство, цех, агрегат, установка, транспортний засіб тощо), з якого надходить в атмосферне повітря забруднююча речовина або суміш таких речовин.

За визначенням, наявним у частинах 1, 2 статті 11 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» для забезпечення екологічної безпеки, створення сприятливого середовища життєдіяльності, запобігання шкідливому впливу атмосферного повітря на здоров`я людей та навколишнє природне середовище здійснюється регулювання викидів найбільш поширених і небезпечних забруднюючих речовин, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України. Перелік забруднюючих речовин переглядається Кабінетом Міністрів України не менше одного разу на п`ять років за пропозицією центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, і центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Відповідно до частин 5, 6 статті 11 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися після отримання дозволу, виданого суб`єкту господарювання, об`єкт якого належить до другої або третьої групи, обласними. Київською, Севастопольською міськими адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Таким чином, суд вважає, що пункти 23, 25, 27 припису відповідають вимогам чинного законодавства.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Положеннями частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності..

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242-246, 255, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» (вулиця Мефодіївська, 11, місто Харків, 61037, код ЄДРПОУ: 31557119) до Державної екологічної інспекції у Харківській області (вулиця Бакуліна, 6, місто Харків, 61166, код ЄДРПОУ: 37999518) про скасування припису – задовольнити частково.

Скасувати припис Державної екологічної інспекції в Харківській області від 28.11.2019, №56/05-06 у частині пунктів 2, 6, 7, 8, 11, 16, 17, 19, 20, 21, 22.

У іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної екологічної інспекції у Харківській області на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1051,00 грн. (одна тисяча п`ятдесят одна гривня 00 копійок).

Рішення набирає законної сили у порядку, передбаченому статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та підлягає оскарженню у порядку та у строки, визначені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення виготовлено 12.04.2021.

Суддя О.В. Ніколаєва