Рішення № 96212114, 08.04.2021, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/1196/21

08 квітня 2021 рокум.ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі:

головуючого судді Баб`юка П.М.

за участю:

секретаря судового засідання Косюк О.П.

представника позивача Радібової І.О.,

представника відповідачів Костів Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області, Збаразького районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення від 29.12.2020 №19,

ВСТАНОВИВ:

До Тернопільського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі, також, - позивач) з позовом до Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області (далі, також, - відповідач 1), Збаразького районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області (далі, також, - відповідач 2), у якому просив суд визнати протиправним та скасувати рішення Збаразького районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області від 29.12.2020 №19 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянина Республіки Вірменія ОСОБА_1 (дата народження - ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є громадянином Республіки Вірменія. На підставі рішення УГІРФО УМВС України в Тернопільській області від 24.03.2004 йому відповідно до Закону України "Про імміграцію" надано дозвіл на імміграцію в Україну та видано посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 строком дії - безстроково. Позивач вважає, що відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення від 29.12.2020 не дотримано порядку скасування дозволу на імміграцію, а також не було враховано наступних обставин: проживання на території України позивачем більше 16 років; народження у позивача дитини на території України, яка на цей час є неповнолітньою та має українське громадянство. У зв`язку з цим, позивач вважає, що спірне рішення відповідача прийнято без дотримання необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямовані дії відповідача, що свідчить про явну непропорційність позиції органу ДМС. Також посилається на те, що будь-якої недостовірної інформації під час подачі документів для отримання дозволу на імміграцію позивач не зазначав, а подані документи не підроблені та є чинними.

Ухвалою суду від 19.03.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, призначено у справі судове засідання.

Відповідач 1 подав на адресу суду 05.04.2021 відзив на позовну заяву (аркуші справи 27-40), в якому просив суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що Управлінням державної міграційної служби України в Тернопільській області здійснено перевірку матеріалів справи щодо надання дозволу на імміграцію та документування посвідкою на постійне проживання позивача. В ході перевірки встановлено, що позивачу 24.03.2004 надано дозвіл на імміграцію в Україну та отримання посвідки на постійне проживання на підставі пункту 1 частини третьої статті 4 Закону України "Про імміграцію", оскільки другий із подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад 2 роки, є громадянином України. Однак, під час проведення додаткової перевірки щодо отримання позивачем дозволу на імміграцію в Україну було встановлено, що на момент звернення із заявою та документами про надання дозволу на імміграцію позивач перебував у шлюбі з громадянкою України менше двох років. Пунктом 1 частини першої статті 12 Закону України "Про імміграцію" визначено, що дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність. Оскільки перевіркою, проведеною Управлінням державної міграційної служби України в Тернопільській області, було виявлено, що дозвіл на імміграцію був наданий позивачу на підставі свідомо неправдивих відомостей та підроблених документів, а також за відсутності законних підстав, зазначений дозвіл був скасований. У зв`язку з викладеним, відповідач вважає, що спірне рішення було прийнято ним правомірно та відповідно до вимог чинного законодавства, а тому відсутні підстави для задоволення позову.

Відповідач 2 подав на адресу суду 05.04.2021 відзив на позовну заяву (аркуші справи 63-74), в якому просив суд відмовити у задоволенні позову з аналогічних підстав, зазначених відповідачем 1.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала, просила суд їх задовольнити в повному обсязі, посилаючись на викладені у позові обґрунтування.

Представник відповідачів, висловивши спільну позицію, проти позовних вимог заперечив, просив суд відмовити в їх задоволенні, посилаючись на мотиви, викладені у відзив на адміністративний позов.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , дата народження - ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Республіки Вірменії, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 , виданим 31.01.2017 (аркуш справи 9).

11.11.2003 позивач звернувся до Відділу ПР та МР Збаразького РО УМВД із проханням надання дозволу залишитись на постійне проживання в Україні, додавши відповідні документи, зокрема, заяву-анкету, свідоцтво про одруження, паспорт (аркуші справи 41-44).

За результатами розгляду вказаних матеріалів 24.03.2004 старшим інспектором ВГІ та РФО УМВС України в Тернопільській області Королюк А.Б. прийнято рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну громадянину Республіки Вірменії ОСОБА_1 (аркуш справи 45).

24.03.2004 позивачу управлінням ГІРФО УМВС України в Тернопільській області було видано посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_2 з безстроковим терміном дії (аркуш справи 10, 46).

Управлінням державної міграційної служби України в Тернопільській області у зв`язку із зверненням позивача про обмін посвідки на постійне проживання здійснено перевірку матеріалів справи щодо надання дозволу на імміграцію в Україну громадянину Республіки Вірменії ОСОБА_1 , дата народження - ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Так, висновком про відмову в обміні та видачі посвідки на постійне проживання громадянину Республіки Вірменії ОСОБА_1 , затвердженим начальником Управління ДМС України в Тернопільській області 17.07.2020, встановлено, що станом на дату подання заяви про надання дозволу на імміграцію та станом на час прийняття рішення ОСОБА_1 перебував у шлюбі з громадянкою України ОСОБА_2 менше двох років (аркуш справи 51).

Також, 21.07.2020 справу позивача направлено для погодження в Державну міграційну службу, яка 25.08.2020 підтримала проект висновку та рекомендувала Управлінню Державної міграційної служби України в Тернопільській області його затвердити (аркуші справи 52-53).

Листом Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області від 14.09.2020 позивача запрошено з`явитись до відділу в справах іноземців та осіб без громадянства Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області для надання пояснень стосовно підстав подання заяви для надання дозволу на імміграцію в Україну (аркуш справи 54).

Позивач 12.11.2020 подав до Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області заяву, в якій надав пояснення що законодавства на час подання заяви про надання дозволу на імміграцію, а державні службовці повинні були проконтролювати. Просив переглянути його справу (аркуш справи 55).

Висновком щодо скасування дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання в Україні, затвердженим начальником Збаразького районного відділу Управління ДМС України в Тернопільській області 29.12.2020, встановлено, що при прийнятті рішення про надання дозволу на імміграцію громадянину Республіки Вірменії ОСОБА_1 були грубо порушені вимоги статті 4 Закону України "Про імміграцію", що призвело до прийняття рішення без наявних на те підстав. Вирішено скасувати рішення Збаразького районного відділу УМВС України а Тернопільській області від 24.03.2004 про надання дозволу на імміграцію громадянину Республіки Вірменії ОСОБА_1 , скасувати, визнати недійсною видану на підставі цього дозволу посвідку на постійне місце проживання серії НОМЕР_2 (аркуші справи 56-57).

В ході перевірки матеріалів справи відповідачем було встановлено, що під час подання заяви та підтверджуючих документів для отримання дозволу на імміграцію в Україну у заявника не було на те законних підстав, які передбачені статтею 4 Закону України "Про імміграцію", оскільки громадянин Республіки Вірменії ОСОБА_1 подав про себе свідомо неправдиві відомості про те, що перебуває в шлюбі з громадянкою України більше двох років.

Оскільки згідно з положеннями статті 12 Закону України "Про імміграцію" дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність, а відповідно до підпункту 1 пункту 64 Порядку №321 посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну, у висновку вказано про наявність підстав для скасування як рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію, так і виданої на підставі цього рішення посвідки на постійне проживання в Україні.

Рішенням Збаразького районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області про скасування дозволу на імміграцію в Україну від 29.12.2020 №19 на підставі пунктів 1 та 6 частини першої статті 12 Закону України "Про імміграцію" скасовано дозвіл на імміграцію в Україну, виданий 24.03.2004. Також, скасована видана на підставі цього рішення посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_2 від 24.03.2004 на підставі вимог підпункту 1 пункту 64 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №321 (аркуш 12).

Не погоджуючись з правомірністю прийняття Збаразьким районним відділом Управлінням Державної міграційної служби України в Тернопільській області рішення про скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що склалась між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначені Законом України "Про імміграцію" від 07.06.2001 №2491-III (далі - Закон №2491-III).

Приписами статті 1 Закону №2491-III надано визначення наступних термінів:

імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання;

іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання;

дозвіл на імміграцію - рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Відповідно до пункту 1 частина третя статті 4 Закону №2491-III дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України.

Статтею 9 Закону №2491-III встановлено, що заяви про надання дозволу на імміграцію подаються особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем їх проживання. За неповнолітніх осіб, а також осіб, яких у встановленому порядку визнано недієздатними, заяву про надання дозволу на імміграцію подають їх законні представники.

Для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: 1) три фотокартки; 2) копія документа, що посвідчує особу; 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім`ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); 5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Вимога пункту 5 не поширюється на осіб, зазначених у пунктах 1, 3 частини третьої статті 4 цього Закону.

Крім зазначених документів подаються: для осіб, зазначених у пункті 4 частини другої та у пункті 1 частини третьої статті 4 цього Закону, - копії документів, що засвідчують їх родинні стосунки з громадянином України.

Судом встановлено, що 11.11.2003 позивач звернувся до Відділу ПР та МР Збаразького РО УМВД із проханням надання дозволу залишитись на постійне проживання в Україні, додавши відповідні документи.

Будь-яких зауважень з боку Збаразького районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області щодо наданих позивачем документів, - їх нестачі, підробки, чи їх невідповідності встановленому зразку чи належність іншій особі, на момент розгляду цих документів у 2004 році зазначено не було.

Як з`ясовано судом, підставою для скасування рішення для надання дозволу на імміграцію відповідач 2 зазначив положення пункту 1 та 6 частини 1 статті 12 Закону України "Про імміграцію", а саме:

- подання позивачем свідомо неправдивих відомостей (пункт 1);

- інші випадки, передбачені законами України (пункт 6).

Визначаючись щодо законності та обґрунтованості юридичної підстави, покладеної відповідачем в основу рішення №19 від 29.12.2020, яким скасовано дозвіл на імміграцію в Україну громадянину Вірменії ОСОБА_1 та посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 від 24.03.2004, а саме, щодо правомірності застосування відповідачем положення пунктів 1, 6 частини 1 статті 12 Закону України "Про імміграцію", суд зазначає наступне.

Згідно з положенням ст. 12 Закону №2491-III, дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Аналіз положень підпункту 1 частини 1 статті 12 Закону України "Про імміграцію" свідчить про те, що при вирішенні питання про скасування дозволу на імміграцію з`ясуванню на предмет неправдивості, підробки чи втрати чинності підлягають відомості та документи, які існували на момент надання особі дозволу на імміграцію.

Отже, відповідач 2, скасовуючи дозвіл на імміграцію, повинен довести наявність поданих заявником свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність, які були підставою для надання особі дозволу на імміграцію на момент отримання особою такого дозволу.

Разом з тим, з матеріалів справи встановлено, що 11.11.2003 заповняючи заяву-анкету для надання дозволу на імміграцію позивач не вказував, що перебуває у шлюбі з громадянкою України більше двох років.

Також, позивачем до анкети додано свідоцтво про одруження НОМЕР_3 видане 23.07.2002 в якому вказано, що між ним і громадянкою України ОСОБА_2 23.07.2003 укладено шлюб.

Таким чином, судом встановлено, що будь-яких свідомо неправдивих відомостей при поданні документів позивач не надавав. Крім цього, враховуючи наявність поданого самим заявником свідоцтва про одруження, станом на час вирішення у 2004 році питання про надання дозволу на імміграцію, у уповноваженого органу не було жодних перешкод встановити термін перебування позивача у шлюбі з громадянкою України.

Також суд звертає увагу на право особи звертатись до уповноваженого органу про видачу дозволу на імміграцію в Україну та подавати відповідні документи, а перевірка наявності підстав для надання такого дозволу є обов`язком саме державного органу, а не заявника.

Сам факт звернення позивача за отриманням дозволу та подання ним достовірних і чинних документів не може трактуватись як надання свідомо неправдивих відомостей.

Натомість, суд звертає увагу, що при наданні позивачу дозволу на імміграцію в Україну та видачі посвідки на постійне проживання в Україні у 2004 році, орган, який на той час виконував функції щодо прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, підтвердив правильність надання позивачем необхідних документів та наявність підстав для надання йому дозволу на імміграцію в Україну, внаслідок чого він законно перебував на території України весь час з моменту отримання такого дозволу.

Проте, відповідач 2 за наявності тих самих обставин, що слугували підставою для надання позивачу дозволу на імміграцію, без будь-яких винних дій чи свідомо неправдивих відомостей з боку позивача, прийняв рішення про скасування такого дозволу.

Аналізуючи іншу підставу для прийняття спірного рішення - наявність інших випадків, передбачених законами України (підпункт 6 частини 1 статті 12 Закону України "Про імміграцію"), суд зазначає наступне.

З аналізу вказаної норми Закону України "Про імміграцію" наявність «іншого випадку», настання якого матиме наслідком юридичну відповідальність саме іммігранта у вигляді скасування дозволу на імміграцію, повинна бути передбачена саме законами України.

Втім, приймаючи спірне рішення на підставі відсилочної норми, що міститься у п.6 ч. 1 ст.12 Закону України «Про імміграцію», відповідачем 2 не зазначено посилання на жодну норму закону України, яка б містила підставу скасування дозволу на імміграцію позивача за наведених обставин.

Не вказано такої норми закону ні у відзиві на позов, ні у поясненнях, наданих представником в судовому засіданні.

Таким чином, наявність іншого випадку передбаченого законом України, як підстави для прийняття спірного рішення, відповідачем не доведена.

Враховуючи все наведене вище, суд вважає, що відповідачами не доведено наявність обставин, які слугували підставою для прийняття спірного рішення №19 від 29.12.2020.

Крім цього, судом не встановлено інших підстав, передбачених положеннями ст.12 Закону №2491-III, для скасування дозволу на імміграцію виданому позивачу.

У суду немає сумніву, що оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень №19 від 29.12.2020 неминуче призведе до негативних наслідків для позивача. Такими наслідками відповідно до статті 13 Закону №2491-III є обов`язок особи, стосовно якої прийняте рішення про скасування дозволу на імміграцію, виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії рішення про скасування дозволу на імміграцію. Особа, яка не виїхала протягом місяця, підлягає видворенню в порядку, законодавством України.

Суд зазначає, що ОСОБА_1 є батьком неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянки України, яка проживає разом з ним на території України та знаходяться на утриманні позивача, що підтверджується свідоцтвом про народження, довідкою №146 від 26.01.2021 (аркуш справи 14-15).

Крім того, прийняття такого рішення через 16 років і 9 місяців після надання права постійного проживання на території України, протягом якого позивач в Україні продовжує перебувати у шлюбі з громадянкою України, є батьком неповнолітньої дитини, працює приватним підприємцем, сплачує податки та соціальні внески, не вчиняє дій, які б відповідно до законодавства могли бути самостійною підставою для скасування дозволу на імміграцію, - є невиправданим, необґрунтованим та непропорційним.

Частина 2 статті 3 Конституції України визначає, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно з частиною першою статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Відповідно до положень статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У пунктах 70, 71 рішення від 20.10.2011 у справі "Рисовський проти України" (заява №29979/04) Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).

За таких обставин, принцип належного урядування передбачає, що допущені державними органами помилки не можуть виправлятися за рахунок інших осіб та тягнути для них негативні наслідки.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач 2 скасував позивачу дозвіл на імміграцію в Україну, виданий 24.03.2004, за відсутності правових підстав. Така підстава, як помилково виданий дозвіл на імміграцію без підтвердження вини чи протиправних дій з боку заявника, не передбачена законодавством України.

Суд зазначає, що порушене право позивача на законне проживання в Україні охоплюється статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Європейський суд з прав людини в пункті 43 рішення у справі "Курочкін проти України" (Kurochkin v. Ukraine) від 20 травня 2010 року (заява № 42276/08) зазначив, що втручання у право на повагу до сімейного життя становить порушення статті 8, якщо воно здійснюється не "згідно із законом", не має однієї або кількох законних цілей, зазначених у пункті 2 статті 8, а також не є "необхідним у демократичному суспільстві" для досягнення такої цілі чи цілей (див. рішення від 7 серпня 1996 р. у справі "Йогансен проти Норвегії" (Johansen v. Norway), Reports 1996-III, с. 1001- 1002, п. 52). Під необхідністю втручання мається на увазі, що воно відповідає нагальній соціальній потребі, і, зокрема, є пропорційним до поставленої законної мети (див., наприклад, згадане вище рішення у справі "Кутцнер проти Німеччини", п. 60, та рішення від 18 грудня 2008 р. у справі "Савіни проти України" (Saviny v. Ukraine), заява № 39948/06, п. 47).

Отже, першою умовою виправданості втручання у права, гарантовані статтями 8-10 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом.

Натомість, матеріали справи свідчать, що спірне рішення №19 від 29.12.2020 було прийнято за відсутності визначеної Законом України "Про імміграцію" підстави для його прийняття, що свідчить про необґрунтоване втручання держави у право позивача, гарантоване йому статтею 8 Конвенції.

За таких обставин суд дійшов висновку, що заявлений позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 908,00 грн. підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень який прийняв спірне рішення - Збаразького районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Визнати протиправним і скасувати рішення Збаразького районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області від 29.12.2020 №19 про скасування дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_1 .

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Збаразького районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області в користь ОСОБА_1 сплачений при поданні позову судовий збір в сумі 908,00 грн (дев`ятсот вісім гривень нуль копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 13 квітня 2021 року.

Реквізити учасників справи:

Позивач: - ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_4 );

Відповідач1: - Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області (місцезнаходження: бульвар Шевченка, 10, м. Тернопіль, 46001; код ЄДРПОУ: 37839038);

Відповідач2: - Збаразький районний відділ Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області (місцезнаходження: вул. Б.Хмельницького, 24, м. Збараж, Збаразький район, Тернопільська область, 47302 код ЄДРПОУ: 37839038)

Головуючий суддя Баб`юк П.М.