Рішення № 96212062, 13.04.2021, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 квітня 2021 року Справа № 480/1503/21

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Воловика С.В., розглянувши в письмовому провадженні в приміщенні суду в місті Суми адміністративну справу №480/1503/21 за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Держгеокадастру в Сумській області (далі - відповідач, ГУ Держгеокадастру в Сумській обл.) про:

- визнання протиправним та скасування наказу "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою" від 22.01.2021 №18-798/16-21-СГ,

- зобов`язання відповідача надати дозвіл,

У С Т А Н О В И В:

1. Позиція позивача.

Підставою для звернення до суду з позовом ОСОБА_1 визначила порушення своїх прав на отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою внаслідок неправомірної, на її думку, відмови відповідача у наданні такого дозволу.

На переконання позивача, з огляду на приписи статей 118, 122 Земельного кодексу України Головне управління Держгеокадастру в Сумській області, за наслідками розгляду заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, зобов`язано було надати дозвіл або мотивовану відмову у його наданні.

При цьому, підставою для відмови у наданні дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Втім, наказом від 22.01.2021 №18-798/16-21-СГ відповідач відмовив у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, оскільки відсутня інформація щодо відповідності місця розташування земельної ділянки містобудівній документації, що ведеться на регіональному рівні зокрема схемі планування території.

2. Заперечення відповідача.

Не погоджуючись з позовними вимогами, у відзиві Головне управління Держгеокадастру в Сумській області зазначило, що наказ про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою ОСОБА_1 від 22.01.2021 №18-798/16-20-СГ є правомірним, оскільки відсутня інформація щодо відповідності місця розташування земельної ділянки містобудівній документації, що ведеться на регіональному рівні, зокрема схемі планування території.

Також, ГУ Держгеокадастру в Сумській області зауважило на тому, що вимога зобов`язати надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою є втручанням в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства. Суд не вправі зобов`язати відповідача до вчинення тих дій, які згідно із земельним законодавством України можуть здійснюватися лише за його розсудом.

3. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 25.02.2021 позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження по справі № 480/1503/21, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін з 08.04.2021, встановлені строки для подання відзиву, відповіді на відзив та заперечень.

4. Обставини справи.

ОСОБА_1 , 12.06.2020 звернулась до ГУ Держгеокадастру у Сумській області з заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною (орієнтовною) площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована на території с. Тучне Миколаївської селищної ради Білопільського району Сумської області за межами населеного пункту на відстані 1,5 км.

Листом від 14.07.2020 №Б-22899-2206/21-20 відповідач відмовив у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, оскільки землі за рахунок яких планується відведення земельної ділянки у власність, знаходиться у постійному користуванні СФГ "Пінчук С.І.". Згідно ч. 5 ст. 116 Земельного Кодексу України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернулася до суду за захистом своїх прав.

Так, рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 23.12.2021 по справі №480/7798/20, крім іншого, зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Сумській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12.06.2020 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства на території с. Тучне Миколаївської селищної ради Білопільського району Сумської області за межами населеного пункту на відстані 1,5 км та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки спірних правовідносин, наданої судом.

На виконання вказаного рішення, відповідачем повторно розглянуто заяву позивача та за результатами її розгляду прийнято наказ від 06.08.2020 № 18-23789/16-20-СГ, яким відмовлено позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Наказом від 22 січня 2021 року №18-798/16-21-СГ (а.с.13), на виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 23.12.2020 по справі №480/7798/20, відповідач відмовив позивачу, посилаючись на те, що відсутня інформація щодо відповідності місця розташування земельної ділянки містобудівній документації, що ведеться на регіональному рівні, зокрема схемі планування території.

5. Норми права, які регулюють спірні правовідносини та їх застосування.

На виконання частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до п. "а" ч.3 ст. 22 Земельного кодексу України від 25.10.2001 №2768-ІІІ (далі - Земельний кодекс України) землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Згідно ч.4 ст. 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Порядок передачі земельних ділянок у власність громадян врегульовано ст.118 Земельного кодексу України відповідно до частин 6-7 якої громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення, серед іншого, особистого селянського господарства, у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Як убачається з наведених норм, стаття 118 Земельного кодексу України містить виключний перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою. Відповідач, в силу вимог Земельного кодексу України та покладених на нього обов`язків, зобов`язаний в кожному випадку дослідити фактичні обставини повно та всебічно для з`ясування наявності чи відсутності встановлених законом підстав для відмови в задоволенні заяви.

6. Висновки суду щодо доводів сторін та вирішення спору.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернулась до ГУ Держгеокадастру у Сумській області з заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною (орієнтовною) площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована на території с. Тучне Миколаївської селищної ради Білопільського району Сумської області за межами населеного пункту на відстані 1,5 км., однак отримала відмову.

Відповідач, розглядаючи повторно заяву ОСОБА_1 , повинен був прийняти одне з двох рішень: надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надати мотивовану відмову у його наданні. При цьому, у випадку надання відмови, ГУ Держгеокадастру у Сумській області повинно було керуватись лише тими підставами, виключний перелік яких визначено у ст.118 Земельного кодексу України.

Вдруге відмовляючи у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, в наказі від 22.01.2021 №18-798/16-21-СГ відповідач зазначив, що відсутня інформація щодо відповідності місця розташування земельної ділянки містобудівній документації, що ведеться на регіональному рівні, зокрема схемі планування території (а.с.13).

У вказаному наказі ГУ Держгеокадастру у Сумській області не зазначає про невідповідність місця розташування земельної ділянки, що планується до відведення, вимогам законів, прийнятим відповідно до них нормативно-правовим актам, чи генеральним планам населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектам землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затвердженим у встановленому законом порядку.

Суд зазначає, що така підстава для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, яка зазначена в наказі від 22.01.2021 № 18-798/16-21-СГ, не передбачена частиною 7 ст. 118 Земельного кодексу України.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що наказ від 22.01.2021 №18-798/16-21-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою" не відповідає критеріям, встановленим ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку з чим, є протиправним, а позовні вимоги в цій частині - обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Суд зазначає, що заява позивача про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою розглядалось двічі відповідачем, зокрема, востаннє на виконання рішення суду, яким його зобов`язано повторно розглянути таку заяву.

Щоразу відповідач приймав рішення про відмову в наданні такого дозволу позивачу і одне з таких рішень визнавалось протиправним у судовому порядку з огляду на відсутність у ньому обґрунтувань такої відмови підставами, передбаченими за вичерпним переліком у статті 118 ЗК України.

Тобто, за результатами розгляду клопотань позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність відповідач вже приймав рішення, які є "відмовою" у розумінні частини сьомої статті 118 ЗК України.

Поряд із цим, метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (стаття 2 КАС України). Відтак, обираючи спосіб захисту прав позивача, суд зауважує на ефективність такого захисту.

Ця мета перекликається зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту, згідно з якою засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13 Конвенції, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13 Конвенції, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", п. 64).

Засіб юридичного захисту має бути "ефективним" в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення від 18.12.1996 у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), п. 95).

При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення від 24.07.2012 у справі "Джорджевич проти Хорватії", п. 101; рішення від 06.11.1980 у справі "Ван Остервійк проти Бельгії", п.п. 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин кожної конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).

Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово звертав увагу на те, що "ефективний засіб правового захисту" у розумінні ст. 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції. (Постанова Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16, від 11.02.2019 у справі №2а-204/12).

З огляду на необхідність обрання найбільш ефективного способу захисту порушеного права, суд звертає увагу, що Верховний Суд вже розглядав справи № 812/1312/18, №140/1992/18 та №360/536/17-а з подібними правовідносинами (повторна відмова у наданні дозволу без урахування висновків постанови суду) і у постановах від 16.05.2019, 06.08.2019 та 14.05.2020 відповідно, дійшов висновку, що повторна відмова з підстав, не визначених частиною сьомою статті 118 ЗК України свідчать про відсутність наміру суб`єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення у формі, передбаченій чинним законодавством, з урахуванням позиції суду. Оскільки процес надання позивачам відмов у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з формальних підстав без прийняття відповідного владного управлінського рішення може бути досить тривалим, на що вказує протиправна поведінка відповідача, який на виконання судового рішення в іншій справі повторно допустив аналогічні порушення прав позивачів, то в даному випадку належним способом захисту порушеного права є саме зобов`язання відповідача надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою.

Суд враховує, що незважаючи на обов`язок врахувати висновки суду, наведені у рішенні Сумського окружного адміністративного суду від 23.12.2020 у справі №480/7798/20, відповідач в межах даної справи протиправно повторно відмовив у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки. Такі дії свідчать про відсутність у відповідача наміру прийняти обґрунтоване та законне рішення у формі, передбаченій чинним законодавством, з урахуванням позиції суду, викладеної у справі №480/7798/20.

Оскільки відмова у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою з формальних підстав є повторною і визнана незаконною у судовому порядку, може бути досить тривалою, на що вказує протиправна поведінка відповідача, а також створює перешкоди у реалізації позивачу гарантованого йому законодавством права на безоплатну приватизацію земельної ділянки, то в даному випадку належним і ефективним способом захисту порушеного права є саме зобов`язання відповідача надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (орієнтовною) площею 2,00 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту на території Миколаївської селищної ради Білопільського району Сумської області.

У постановах від 20.08.2019 (справа №813/2273/18), а також від 22.04.2020 (справа №818/1707/16) тощо, Верховний Суд неодноразово зазначав, що поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

В свою чергу, пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 №1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.

Стосовно дискреційних повноважень, суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

У такому випадку суд дійсно не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

У правовідносинах, пов`язаних з розглядом клопотань громадян про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, в разі настання визначених законодавством умов, уповноважений орган зобов`язаний до вчинення конкретних дій - розглянути таке клопотання у встановленому законом порядку, а за умови відповідності клопотання та доданих до нього документів вимогам законодавства - прийняти рішення про його задоволення. Підставою для відмови у задоволенні клопотання можуть бути лише визначені законом обставини. Уповноважений на розпорядження землями орган не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути клопотання, або ж ні; прийняти рішення про задоволення клопотання, або ж рішення про відмову у його задоволенні.

Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

З урахуванням викладеного, суд відхиляє мотиви відповідача про дискреційність повноважень суб`єкта владних повноважень щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою, що відповідає усталені судовій практиці Верховного Суду з цього питання.

На підставі ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає необхідним стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судовий збір в розмірі 908,00 грн., сплачений при зверненні до суду.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Сумській області "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою" від 22.01.2021 №18-798/16-21-СГ.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Сумській області (40000, м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 25, код ЄДРПОУ 39765885) надати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент. номер НОМЕР_1 ) дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2.00 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована за межами населених пунктів на території Миколаївської селищної ради Білопільського району Сумської області на відстані 1,5 км.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного Управління Держгеокадастру у Сумській області (40000, м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 25, код ЄДРПОУ 39765885) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент. номер НОМЕР_1 ) витрати на оплату судового збору в сумі 908 (дев`ятсот вісім) грн. 00 коп.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні скарги подаються через Сумський окружний адміністративний суд.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Воловик