Рішення № 96210981, 05.04.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/12397/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 квітня 2021 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Потабенко В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Національної академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,-

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Національної академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного з такими вимогами:

- визнати протиправними дії Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного щодо нездійснення нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 року по 09.01.2018 року;

- зобов`язати Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 09.01.2018, виходячи з розрахунку базового місяця - лютий 2008 року та положень Постанови КМ України від 17.07.2003 №1078, в розмірі 72 142, 83 грн., із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004;

- зобов`язати Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за січень 2018 року відповідно до абзацу 6 ст. 4 Порядку №1078 у розмірі 1 190, 38 грн. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового - забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими їй особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем в порушення вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" в період з 01.01.2016 по 09.01.2018 не виплачувалась індексація грошового забезпечення. Зазначає, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці, а її проведення у зв`язку зі зростанням споживчих цін є обов`язковим для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. У зв`язку з цим, позивач звертався до відповідача із заявою щодо здійснення індексації, однак отримав відповідь про те, що індексація за вказаний період не здійснювалася у зв`язку з відсутністю коштів. Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся з вказаним позовом до суду.

Ухвалою судді від 29.12.2020 відкрито провадження у справі та вирішено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників сторін.

25.02.2021 представник позивача подав додаткові пояснення (вх. №12658), у яких наголосив, що базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення за січень 2016 - лютий 2018 повинен бути січень (лютий) 2008.

Відповідач позову не визнав. 15.03.2021 подав відзив на позовну заяву (вх. №16293), у якому зазначив, що Національна академія є бюджетною установою і утримується виключно за рахунок коштів Державного бюджету України і за відсутності відповідних асигнувань Міністерства оборони України - головного розпорядника фонду грошового забезпечення військовослужбовців, навіть за умови наявності підстав для її здійснення. Щодо вимоги про нарахування індексації грошового забезпечення зазначає, що така не підлягає задоволенню, оскільки визначення базового місяця та суми індексації грошового забезпечення належить до виключної компетенції відповідача.Враховуючи наведене, відповідач просив суд відмовити у задоволенні позову повністю.

15.03.2021 від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. №16202). Представник позивача у відповідь на відзив зазначив, що відповідач не навів доказів відсутності коштів для нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 09.01.2018. Крім того наголосив, що відповідач у відзиві не спростував наведені у позові норми законодавства щодо обов`язку проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення).

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі факти, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що 09.01.2018 наказом начальника Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного № 8 (по стройовій частині) підполковника ОСОБА_1 звільнено з посади провідного співробітника науково - дослідного відділу (ракетних військ та артилерії) Наукового центру Сухопутних військ Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, знято з усіх видів забезпечення та виключено зі списків особового складу з 09.01.2018.

Позивач зазначив, що станом на день прийняття наказу про виключення його із списків особового складу відповідачем не було проведено розрахунків щодо нарахування та виплати йому індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 09.01.2018.

У зв`язку із цим, в жовтні 2020 року позивач звертався до відповідача із заявою стосовно повідомлення про проведення індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 09.01.2018.

Відповідач на вказану заяву позивача надав відповідь від 29.10.2020 №5495, у якій зазначив, що індексація грошового забезпечення за період з січня 2016 по січень 2018позивачу не проводилася.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

При вирішенні спору суд керувався наступним.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-ХІІ (надалі - Закон України від 20.12.1991 №2011-ХІІ) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Згідно з абз.1 ч.1 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (надалі - Закон №2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Абзацом 2 ч.3 ст.9 Закон №2011-ХІІ передбачено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Індексація грошових доходів населення здійснюється відповідно до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 № 1282-XII (надалі - Закон №1282-ХІІ) та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (надалі - Порядок №1078).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення трудових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Абзацом 2 ч.4 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Судом встановлено, що позивачу за період з 01.01.2016 року по 09.01.2018 не виплачувалась індексація грошового забезпечення.

Ця обставина визнається сторонами.

Стосовно наявності у позивача права на проведення індексації його доходів, суд зазначає таке.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону №1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії, стипендії, оплата праці (грошове забезпечення), оплата праці (грошове забезпечення).

Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів. (ст.9 Закону №1282-ХІІ)

Статтею 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі ст.19 цього Закону, є обов`язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення регулюються Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок № 1078).

У пункті 1-1 Порядку № 1078 визначено, що обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 № 491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".

Пунктом 4 Порядку № 1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Згідно з п. 6 Порядку № 1078, виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме:

1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів;

2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету;

3) об`єднання громадян підвищують розміри оплати праці за рахунок власних коштів;

4) індексація допомоги по безробіттю, що надається відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, проводиться за рахунок коштів Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття;

5) індексація стипендій особам, які навчаються, проводиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються;

6) індексація розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі, проводиться за рахунок коштів платника аліментів;

7) індексація сум відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також сум, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, проводиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються.

У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговості його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

У зв`язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України постанови № 1013 від 09.12.2015, яка набрала чинності з 15.12.2015 та підлягала застосуванню з 01.12.2015, істотно змінився порядок індексації зарплати та інших доходів населення.

У редакції Постанови № 1013 від 09.12.2015 пункт 5 Порядку № 1078 викладено у такій редакції:

"У разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.

Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу…".

Таким чином, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці (грошового забезпечення). За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Аналіз наведених вище нормативно-правових актів, за відсутністю затвердженого особливого порядку індексації військовослужбовців, дає підстави для нарахування індексації грошового забезпечення у встановленому Урядом України порядку, а саме Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.

Тобто, сума індексація грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону, підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті.

Проте, як вже зазначалося, позивачу не проводилося нарахування та виплати за період з 01.01.2016 по 09.01.2018 індексації грошового забезпечення, що свідчить про протиправність дій відповідача.

Надаючи оцінку доводам відповідача про те, що така індексація не проводилась внаслідок відсутності видатків з Державного бюджету України, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1952 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі "Кечко проти України" Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи припинити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне законодавство передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення від 08.11.2005, заява №63134/00).

Так, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.

У зв`язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Ураховуючи наведене, суд констатує, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, а тому доводи відповідача у цій частині є необґрунтованими.

Отже, аналізуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати індексації грошового забезпечення позивачу за період з 01.01.2016 року по 09.01.2018 року, а тому належним способом порушеного права позивача буде зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 09.01.2018 включно.

Разом з тим, вимога про нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 09.01.2018, виходячи з розрахунку базового місяця - лютий 2008 року та положень Постанови КМ України від 17.07.2003 №1078, в розмірі 72 142, 83 грн., та нарахування та виплату позивачу індексацію грошового забезпечення за січень 2018 року відповідно до абзацу 6 ст. 4 Порядку №1078 у розмірі 1 190, 38 грн., задоволенню не підлягає, оскільки нарахування сум є виключними дискреційними повноваженнями відповідача, а тому в цій частині позовних вимог слід відмовити.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплату позивачу індексацію грошового забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004, то суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус, зокрема військовослужбовця, а також особам, з числа військовослужбовців звільнених із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Частинами 4 та 5 Порядку № 44 визначено, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Територіальні органи Державного казначейства та установи банків провадять за платіжними документами видачу податковим агентам готівки для здійснення одночасно виплати грошового забезпечення та грошової компенсації із сплатою (перерахуванням) в установленому порядку податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Отже, виплата щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат здійснюється при виплаті грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, а тому суд, за відсутності спору, не може на майбутнє зобов`язати відповідача вчинити певні дії, а саме виплатити компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку № 44.

Таким чином, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України та ч. 2 ст. 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримані, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими частково, а тому позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

В прохальній частині позовної заяви позивачем заявлено вимогу про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судових витрат, а саме витрат пов`язаних з проведенням судово-економічної експертизи в сумі 1961,28 грн., щодо такої вимоги суд зазначає наступне.

Приписами ч. 1 статті 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи (ч.3 ст.132 КАС України).

Відповідно до частини п`ятої статті 137 КАС України розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, перекладача чи експерта встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Враховуючи те, що судом висновок експерта №7236 від 26.11.2020 не брався до уваги, суд відмовляє у стягненні визначеної експертом суми, відтак, витрати пов`язані з проведенням експертизи не підлягають відшкодуванню позивачу.

Крім того, позивач у прохальній частині позовної заяви просить стягнути з відповідача на користь позивача понесені ним витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2700,00 грн.

Суд зазначає, що відповідно до п. 1 ч.3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 5, 6 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч.5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 7 ст. 134 КАС України, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, викладеної в рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" та від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи компенсацію витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/WestAllianceLimited" проти України"). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

З матеріалів справи вбачається, що професійну правову допомогу позивачу надавав адвокат Матяшук В.К. (свідоцтво про зайняття адвокатською діяльністю серії НОМЕР_1 , виданий 22.02.2016) на підставі договору про надання правової допомоги № ДА - 51 від 03.12.2020.

Вид наданих позивачу послуг професійної правової допомоги, їх тривалість та вартість підтверджується актом приймання - передачі № 1 від 17.12.2020.

Згідно з вказаним актом позивачу надано наступні послуги:вивчення чинного законодавства, тривалість 1 год., вартість 500,00 грн.; консультування з приводу можливого стягнення у судовому порядку, 1 год., вартість 200,00 грн., складання та направлення заяви претензії відповідачу, 1 год., 500,00 грн., підготовка проекту позовної заяви, виготовлення та формування додатків до позовної заяви, направлення її до суду, тривалість 1 год., вартість 2700,00 грн.

У відповіді на відзив просив додатково стягнути витрати на правову допомогу, пов`язану із підготовкою та скеруванням відповіді на відзив на суму 1000,00 грн.

Таким чином, загальна вартість наданих послуг становить 3700,00 грн.

На підтвердження оплати послуг за правову допомогу надано квитанцію про отримання коштів від 04.12.2020 на суму 5000,00 грн.

Відповідач жодних заперечень щодо стягнення витрат на правову допомогу у відзиві на позовну заяву не вказав.

Водночас, аналізуючи надані на підтвердження понесення позивачем витрат докази на обґрунтування витрат на професійну правничу допомогу та враховуючи часткове задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань в користь позивача витрати на професійну правову допомогу частково, а саме в сумі 2500,00 грн.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору і такий фактично не сплачувався, відсутні підстави для вирішення питання про відшкодування судового збору.

Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

в и р і ш и в :

позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного щодо нездійснення нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 року по 09.01.2018 року.

Зобов`язати Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (код ЄДРПОУ 08410370, місцезнаходження: 79026, м.Львів, вул. Героїв Майдану, 32) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 09.01.2018.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (код ЄДРПОУ 08410370, місцезнаходження: 79026, м.Львів, вул. Героїв Майдану, 32) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) 2500 (дві тисячі п`ятсот) гривень рівно судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу.

В задоволенні вимог про присудження судових витрат на проведення експертизи в сумі 1961,28 грн. відмовити.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом тридцяти днів з дня складення його повного тексту. Апеляційна скарга подається до суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який постановив рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 12.04.2021

Суддя Потабенко В.А.