Рішення № 96210705, 12.04.2021, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

12 квітня 2021 рокуСєвєродонецькСправа № 360/778/21

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Тихонова І.В.,

за участю

секретаря судового засідання: Таращенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Рубіжанської міської ради Луганської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

18 лютого 2021 року до Луганського окружного адміністративного суду Луганської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Рубіжанської міської ради Луганської області (далі - відповідач), відповідно до якої просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення 6 сесії восьмого скликання Рубіжанської міської ради Луганської області від 31 грудня 2020 № 6/99 про відмову позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки попередньою площею 0,0041 га із земель комунальної власності з метою передачі у власність, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва індивідуального гаражу, у зв`язку з порушенням норм ДБН (невідповідності місця розташування земельної ділянки);

- зобов`язати відповідача прийняти рішення про надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки попередньою площею 0,0041 га із земель комунальної власності з метою передачі у власність, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва індивідуального гаражу;

- стягнути з відповідача на користь позивача у рахунок відшкодування моральної шкоди 30000 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 09.01.2019 до відповідача подано клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, в якому було зазначено цільове призначення земельної ділянки (землі житлової та громадської забудови) та її орієнтовні розміри (0,0041 га). Також до клопотання був наданий графічний матеріал із зазначенням місця розташування земельної ділянки: м: Рубіжне, будівельний квартал № 57.

Тобто, позивачем були виконані усі передбачені діючим законодавством умови для позитивного розгляду відповідного клопотання.

Рішенням 81 сесії сьомого скликання Рубіжанської міської ради Луганської області від 26.06.2019 № 81/170 позивачу відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки попередньою площею 0,0041 га із земель комунальної власності з метою передачі у власність, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва індивідуального гаражу, на підставі невідповідності місця розташування земельної ділянки вимогам статей 124, 134 Земельного кодексу України. Контроль за виконанням цього рішення покладено на постійну депутатську комісію Рубіжанської міської ради з питань житлово-комунального господарства, комунальної власності, містобудування та земельних відносин.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 17 березня 2020 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2020 року у справі № 360/5350/19, позовні вимоги було задоволено частково, внаслідок чого: визнано протиправним та скасовано рішення 81 сесії сьомого скликання Рубіжанської міської ради Луганської області від 26.06.2019 № 81/170 про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки попередньою площею 0,0041 га із земель комунальної власності з метою передачі у власність, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва індивідуального гаражу, на підставі невідповідності місця розташування земельної ділянки вимогам статей 124, 134 Земельного кодексу України; зобов`язано Рубіжанську міську раду Луганської області повторно розглянути заяву від 09.01.2019 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки попередньою площею 0,0041 га із земель комунальної власності з метою передачі у власність, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва індивідуального гаражу; у задоволенні позовних вимог про зобов`язання Рубіжанської міської ради Луганської області прийняти рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки попередньою площею 0,0041 га із земель комунальної власності з метою передачі у власність, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва індивідуального гаражу - відмовлено.

Зазначив, що рішенням судів першої та апеляційної інстанції мотивовані тим, що аналіз матеріалів справи та законодавства, яке регулює спірні відносини, свідчить про наявність підстав для звернення позивача до відповідача з відповідним клопотанням. При цьому в клопотанні позивачем було зазначено цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. Також до клопотання був наданий графічний матеріал із зазначенням місця розташування земельної ділянки. Тобто, позивачем були виконані усі передбачені діючим законодавством умови для розгляду його клопотання.

Натомість, відповідач відмовив у задоволенні відповідного клопотання з посиланням на норми, які станом на дату прийняття рішення - 26.06.2019 були зупинені згідно ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.08.2018 по справі № 826/13433/18 (зупинена дія наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 23.04.2018 № 100 «Про затвердження ДБН 5.2.2-12:2018 «Планування і забудова територій»), а постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.06.2019 по справі № 826/13433/18 вказаний наказ був визнаний протиправним та нечинним. Як наслідок, відповідач неправомірно застосував певні норми законодавства при розгляді клопотання позивача, при цьому не надав оцінки іншим нормам законодавства, які регулювали спірні правовідносини.

Незважаючи на рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які набрали законної сили, рішенням 6 сесії восьмого скликання Рубіжанської міської ради Луганської області від 31 грудня 2020 № 6/99 позивачу повторно відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки попередньою площею 0,0041 га із земель комунальної власності з метою передачі у власність, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва індивідуального гаражу, у зв`язку з порушенням норм ДБН (невідповідності місця розташування земельної ділянки).

Зазначив, що відповідач повторно надав немотивовану відмову і у нього не було правових підстав відмовити позивачу, як інваліду III групи та внутрішньо переміщеній особі, у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки попередньою площею 0,0041 га із земель комунальної власності з метою передачі у власність, для будівництва індивідуального гаражу.

Вважає зазначене рішення суб`єкта владних повноважень протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Щодо відшкодування моральної шкоди зазначив, що в наслідок дій відповідача, склалась ситуація фактично нескінченої неможливості формальної реалізації права на земельну ділянку, що природно викликає почуття розчарування у результаті такої триваючої ситуації невизначеності, однак відповідач вдруге не мотивовано відмов у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою. А тому внаслідок спричинення душевних страждань, переживання, стресу та відчуття невизначеності, заподіяно моральну шкоду, яку позивач оцінюю у розмірі 30000 грн.

З урахуванням зазначеного, позивач просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою суду від 23 лютого 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, визначено розглядати справу за правилами загального позовного провадження (арк. спр.50-52).

Від представника Рубіжанської міської ради Луганської області 11 березня 2021 року надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник заперечує проти задоволення позовних вимог з таких підстав (арк. спр. 57-69).

Відповідно до постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2020 року по справі № 360/5350/19, проект рішення «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 було включено до порядку денного на засідання Рубіжанської міської ради на 31.12.2020 , та рішенням 6 сесії Рубіжанської міської ради восьмого скликання №6/99 було «Відмовлено у наданні дозволу ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки попередньою площею 0,0041 га із земель комунальної власності з метою передачі у власність, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва індивідуального гаражу, у зв`язку з порушенням норм ДБН (невідповідністю місця розташування земельної ділянки).

Посилаючись на п. 10.8.2 ДБН Б.2.2-12:2019 Планування і забудова територій. Гаражі та автостоянки індивідуальних автомобілів рекомендується розміщувати на периферії житлових районів і між магістральних територіях або у їх межах на ділянках, віддалених від місць, призначених для ігор дітей і відпочинку населення».

Згідно п. 10.8.3 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування і забудова територій» розміщення боксових гаражів на території житлових кварталів, мікрорайонів багатоквартирної забудови не допускається. Даний гараж знаходиться на території житлового кварталу багатоквартирної житлової забудови, біля місць відпочинку мешканців прилеглих житлових будинків та дитячих майданчиків.

Згідно п.4.6 ДБН 8.2.3-15:2007 «Автостоянки і гаражі для легкових автомобілів», площа земельної ділянки для зберігання автомобілів в гаражах визначається залежно від їх поверховості. Відповідно до таблиці 1 зазначеного пункту площа земельної ділянки для одноповерхового гаражу складає 30,0 кв.м.

Зазначене рішення суперечить діючому рішенню Рубіжанської міської ради від 26.06.1998.

Зазначив, що відповідні висновки зроблені на підставі Державних будівельних норм України Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій» затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 26.04.2019 №104, яке увійшло в дію з 01.10.2019.

Таким чином, підставою для відмови у наданні дозволу ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки попередньою площею 0, 0041 га із земель комунальної власності з метою передачі у власність, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва індивідуального гаражу, було порушення норм ДБН (невідповідність місця розташування земельної ділянки).

Також зазначив, що посилаючись на вимогу про зобов`язання відповідача прийняти рішення про надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою, є порушенням законодавства. Оскільки вирішення питань щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою залежить до виключної компетенції відповідача.

Щодо відшкодування моральної шкоди зазначив, що оскаржуване рішення 6 сесії восьмого скликання Рубіжанської міської ради Луганської області від 31 грудня 2020 № 6/99 про відмову позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою передачі у власність позивачці, прийнято з урахуванням норм ДБН України Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій» затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 26.04.2019 №104, яке увійшло в дію з 01.10.2019, а тому вимоги щодо відшкодування моральної шкоди є необґрунтованими.

За таких обставин, представник відповідача вважає, що оскаржувані рішення є правомірними, тому підстави для визнання його протиправним та скасування у суду відсутні.

Ухвалою суду від 31 березня 2021 року закрито підготовче провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 12 квітня 2021 року (арк. спр.143).

Позивача у судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином, просив суд розглядати справу без його участі (арк.спр.146;148).

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), суд встановив таке.

ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 14.03.2017 № 0000140771 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, позивач перемістилася за адресою: АДРЕСА_2 (арк. спр. 45).

09.01.2019 позивач звернулася до Рубіжанської міської ради Луганської області із клопотанням (заявою) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з цільовим призначенням «землі житлової та громадської забудови», орієнтовним розміром 0,0041 га, із зазначенням місця розташування земельної ділянки: м. Рубіжне, будівельний квартал № НОМЕР_1 , для будівництва індивідуального гаражу (арк. спр. 77).

Заява позивача від 09.01.2019 розглянута на 81 сесії Рубіжанської міської ради Луганської області, на підставі рішення Рубіжанської міської ради від 26.06.2019 позивачу було відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою із зазначенням мотивів - невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогами ст. 124, 134 Земельного Кодексу України (арк. спр. 72).

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 17 березня 2020 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2020 року у справі № 360/5350/19, позовні вимоги ОСОБА_1 до Рубіжанської міської ради Луганської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення 81 сесії сьомого скликання Рубіжанської міської ради Луганської області від 26.06.2019 № 81/170 про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки попередньою площею 0,0041 га із земель комунальної власності з метою передачі у власність, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва індивідуального гаражу, на підставі невідповідності місця розташування земельної ділянки вимогам статей 124, 134 Земельного кодексу України. Зобов`язано Рубіжанську міську раду Луганської області повторно розглянути заяву від 09.01.2019 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки попередньою площею 0,0041 га із земель комунальної власності з метою передачі у власність, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва індивідуального гаражу. У задоволенні позовних вимог про зобов`язання Рубіжанської міської ради Луганської області прийняти рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки попередньою площею 0,0041 га із земель комунальної власності з метою передачі у власність, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва індивідуального гаражу - відмовлено.

На виконання вказаного рішення, відповідачем повторно розглянуто заяву ОСОБА_1 від 09.01.2019 та рішенням шостої сесії восьмого скликання Рубіжанської міської ради від 31.12.2020 № 6/99 відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки попередньою площею 0,0041 га із земель комунальної власності з метою передачі у власність, розташованої за адресою: м. Рубіжне, будівельний квартал № 57, для будівництва індивідуального гаражу, із зазначенням мотивів - невідповідність місця розташування земельної ділянки з порушенням норм ДБН (арк. спр. 29).

Підставою для повторної відмови стали такі обставини: інформація, викладена у службових записках начальника відділу земельних відносин та землеустрою Рубіжанської міської ради Луганської області від 26.11.2020 №496; від 01.12.2019 №498 та головного спеціаліста відділу архітектури та містобудування від 23.12.2020 № 689, начальника відділу архітектури та містобудування від 27.11.2020 №671, а саме: невідповідність заявленого Позивачем бажаного місця розташування земельної ділянки для будівництва індивідуального гаражу вимогам п. 10.8.2 ДБН 2.2- 12:2019 «Планування і забудова територій».

Гаражі та автостоянки індивідуальних автомобілів рекомендується розміщувати на периферії житлових районів і між магістральних територіях або у їх межах на ділянках, віддалених від місць, призначених для ігор дітей і відпочинку населення».

Згідно п. 10.8.3 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування і забудова територій» розміщення боксових гаражів на території житлових кварталів, мікрорайонів багатоквартирної забудови не допускається. Даний гараж знаходиться на території житлового кварталу багатоквартирної житлової забудови, біля місць відпочинку мешканців прилеглих житлових будинків та дитячих майданчиків.

Згідно п.4.6 ДБН 8.2.3-15:2007 «Автостоянки і гаражі для легкових автомобілів», площа земельної ділянки для зберігання автомобілів в гаражах визначається залежно від їх поверховості. Відповідно до таблиці 1 зазначеного пункту площа земельної ділянки для одноповерхового гаражу складає 30,0 кв.м.

Зазначене рішення суперечить діючому рішенню Рубіжанської міської ради від 26.06.1998.

Відповідні висновки зроблені на підставі Державних будівельних норм України Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій» затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 26.04.2019 №104, яке увійшло в дію з 01.10.2019 (арк. спр. 89-92,76,103,104,109).

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтями 13, 14 Конституції України встановлено, що земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Порядок набуття права на землю громадянами та юридичними особами регламентований главою 19 Земельного кодексу України (далі – ЗК України).

Відповідно до частин 1, 2 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до частини 3 статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Частиною 4 статті 116 ЗК України передбачено, що передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, проводиться один раз по кожному виду використання.

Норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам визначені у статті 121 ЗК України.

Відповідно до частини 1 цієї статті громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах:

а) для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району;

б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара;

в) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара;

г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара;

ґ) для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара;

д) для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.

Згідно з частиною 2 статті 121 ЗК України розмір земельних ділянок, що передаються безоплатно громадянину для ведення особистого селянського господарства, може бути збільшено у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю).

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульовано статтею 118 ЗК України.

Відповідно до частини 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування передбачені статтею 122 ЗК України.

Згідно з частиною 1 статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Статтею 12 ЗК України передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Відтак, до повноважень відповідача належить розпорядження землями комунальної власності, у тому числі передача таких земельних ділянок безоплатно у власність громадянам у порядку, передбаченому статтею 118 ЗК України.

Статтею 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" установлено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: 34) вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Згідно з частинами 1, 2, 3 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Аналіз матеріалів справи та законодавства, яке регулює спірні відносини, свідчить про наявність підстав для звернення позивача до відповідача з відповідним клопотанням. При цьому в клопотанні позивачем було зазначено цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. Також до клопотання був наданий графічний матеріал із зазначенням місця розташування земельної ділянки.

Тобто, позивачем були виконані усі передбачені діючим законодавством умови для розгляду його клопотання.

Натомість судом установлено, що за наслідками повторного розгляду поданої позивачем заяви від 09.01.2019 на підставі рішення Луганського окружного адміністративного суду від 17.03.2020 та постанови першого апеляційного адміністративного суду від 26.10.2020 рішенням шостої сесії восьмого скликання Рубіжанської міської ради № 6/99 від 31.12.2020 позивачу відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки попередньою площею 0,0041 га із земель комунальної власності з метою передачі у власність, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва індивідуального гаражу, із зазначенням мотивів - невідповідність місця розташування земельної ділянки з порушенням норм ДБН Б.2.2-12:2019.

Відповідні висновки зроблені відповідачем на підставі Державних будівельних норм України Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій» затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 26.04.2019 №104, в той час, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, з заявою (разом із графічним матеріалом із зазначенням місця розташування земельної ділянки) на ім`я міського голови Рубіжанської міської ради щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0041га із зазначенням місця розташування земельної ділянки м. Рубіжне, будівельний квартал № 57, позивач – ОСОБА_1 звернулося 09 січня 2019 року.

Крім того, рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 17.03.2020 встановлено, що відповідачем неправомірно застосовані певні норми законодавства при розгляді клопотання позивача, при цьому не надав оцінки іншим нормам законодавства, які регулювали спірні правовідносини.

На підставі чого, рішенням суду зобов`язано Рубіжанську міську раду Луганської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 09.01.2019 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва індивідуального гаражу.

Згідно до частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Натомість, за встановлених обставин та враховуючи положення вищевказаних норм законодавства, відповідач в порушення частини 7 статті 118 ЗК України, розглянув заяву позивача лише 31.12.2020, та зазначив оскаржуваному рішенні мотиви такої відмови з підстав порушенням норм ДБН від 26.04.2019 №104 (невідповідністю місця розташування земельної ділянки) відповідно до заяви (звернення) позивача від 09.01.2019, без врахування висновку суду а тому відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, викладена відповідачем у рішенні від 31.12.2020 № 6/99, є незаконною.

Таким чином, суд робить висновок, що Рубіжанська міська рада Луганської області при розгляді заяви позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення позивачу земельної ділянки діяла не на підставі та не у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

За підсумком наведеного, суд доходить висновку про протиправність рішення Рубіжанська міська рада Луганської області № 6/99 від 31.12.2020, яким ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, для будівництва індивідуального гаражу, з підстав викладених у службових записках щодо порушення Державних будівельних норм України Б.2.2-12:2019.

Вирішуючи вимогу позивача про зобов`язання Рубіжанську міську раду Луганської області прийняти рішення про надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки попередньою площею 0,0041 га із земель комунальної власності з метою передачі у власність, для будівництва індивідуального гаражу, суд зазначає таке.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У справі, що переглядається, повноваження щодо надання або відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою регламентовано статтею 118 ЗК України.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу – надати дозвіл на розробку проекту землеустрою або відмовити в його наданні, якщо для цього є законні підстави. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Застосовуючи ці підходи до справи, що розглядається, суд акцентує увагу на тому, що зобов`язання відповідача прийняти рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність не є втручанням у дискреційні повноваження органу місцевого самоврядування.

Зазначений висновок узгоджується із правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 24.12.2019 у справі № 823/59/17 (провадження №К/9901/32364/18).

Також суд вважає за необхідне зазначити, що Конституційний Суд України у своєму рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

Таким чином, оскільки відповідач відмовив позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з незаконних підстав, які не підтверджуються матеріалами справи та встановленими судом обставинами, а суд дійшов висновку про те, що рішення відповідача є протиправним, у суб`єкта владних повноважень залишається лише один варіант поведінки - прийняття позитивного рішення про надання позивачу відповідного дозволу.

При цьому суд враховує повторність неправомірної відмови відповідача за результатами розгляду тієї ж самої заяви позивача від 09.01.2019 на підставі якої прийнято оскаржуване рішення від 31.12.2020 №6/99.

Так, судом встановлено, що рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 17 березня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Рубіжанської міської ради Луганської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення 81 сесії сьомого скликання Рубіжанської міської ради Луганської області від 26.06.2019 № 81/170 про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та зобов`язано Рубіжанську міську раду Луганської області повторно розглянути заяву від 09.01.2019 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, для будівництва індивідуального гаражу.

Вказане рішення суду набрало законної сили та набуло статусу остаточного. І хоча цим рішенням на відповідача не було покладено обов`язок надати позивачу дозвіл на розроблення проекту із землеустрою, суд виходить з того, що:

по-перше, цим судовим рішенням констатовано незаконність відмови відповідача у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою;

по-друге, відповідача зобов`язано повторно розглянути заяву позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою з урахуванням правової оцінки, наданої у рішенні суду;

по-третє, зазначений спосіб захисту порушених прав та інтересів позивача виявився неефективним, оскільки відповідач повторно надав позивачу незаконну відмову, що зумовило необхідність повторного звернення до суду.

Разом з тим, відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У багатьох рішеннях Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що захист, який пропонується в статті 13, має поширюватись на всі випадки обґрунтованих заяв про порушення прав і свобод, які гарантуються Конвенцією (наприклад, рішення у справі "Класс та інші проти Федеративної Республіки Німеччини").

В пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" ЄСПЛ зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005).

Крім того, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених статтею 13 Конвенції, Суд вказує на те, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути:

- незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (рішення від 6 вересня 2005 року у справі "Гурепка проти України", п. 59);

- спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26 жовтня 2000 року у справі "Кудла проти Польщі", п. 158; рішення від 16 серпня 2013 року у справі "Гарнага проти України", п. 29).

Отже, "ефективний засіб правового захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Водночас винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає зазначеній міжнародній нормі.

Відтак, за обставин, коли відповідач фактично не врахував висновків суду у справі № 360/5350/19 та повторно прийняв рішення з очевидними ознаками незаконності, саме собою скасування судом такого рішення з покладенням на відповідача обов`язку повторно розглянути заяву позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою не матиме ефекту, а судовий захист у такому разі буде вважатися неповним.

Тому у ситуації, що склалась, беручи до уваги, що позивач повторно вимушений звертатися за захистом своїх прав до суду з одного й того ж питання, суд доходить висновку про необхідність врахування положень ст. 13 Конвенції з метою захисту прав позивачки, гарантованих ст. 6 Конвенції.

Крім того, при вирішенні справи суд також враховує висновки ЄСПЛ щодо необхідності дотримання принципу "належного урядування". Так, у справі "Рисовський проти України" Суд зазначив, що коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП], заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП], заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.comS.r.l. проти Молдови", заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі", заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року).

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії", п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії", заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії", заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).

Натомість у цій справі судом встановлено недотримання відповідачем принципу "належного урядування" в розумінні практики Європейського суду з прав людини. Так, відповідач довільно трактує визначені законом підстави для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою та повторно відмовив позивачу у наданні такого дозволу з непередбачених законом підстав, незважаючи на раніше прийняте судом рішення на користь позивача з цього ж питання.

Частиною першою статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (частина 2 статті 2 КАС України).

Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди у розмірі 30000 грн, суд зазначає наступне.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також, ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також, з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Статтею 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 (далі - Постанова) встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Разом з тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.

Аналіз наведеної норми законодавства вказує, що саме по собі порушення прав особи ще не свідчить про заподіяння їй моральної шкоди, оскільки така шкода повинна мати певний прояв у вигляді, зокрема, фізичних та/або душевних страждань, приниженні честі і гідності тощо, і наявність таких обставин повинна довести особа, яка вважає, що їй заподіяно моральну шкоду.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду у справі №818/1429/17 від 25.04.2019 та у справі №818/1393/17 від 12.11.2019.

Зважаючи на наведене вище, оцінивши і проаналізувавши надані представником позивачем пояснення та докази, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем того, що оскаржуваними діями (бездіяльністю) відповідача йому заподіяно моральну шкоду. Представник позивача не надав до суду належних пояснень та будь-яких доказів того, в чому полягає така шкода, якими доказами вона підтверджується (наявність душевних переживань, погіршення стану здоров`я тощо), з яких суд, при обрахуванні розміру компенсації, міг би встановити характер та обсяг моральних страждань.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд виходить з того, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі ухвалою суду від 23.02.2021 відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору у розмірі 908,00 гривень за подання до суду позовної заяви до ухвалення судового рішення у справі.

Суд вважає за необхідне судовий збір у розмірі 908,00 грн стягнути в дохід Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) до Рубіжанської міської ради Луганської області (код ЄДРПОУ 26023286, місцезнаходження: Луганської області, м. Рубіжне, пл. Володимирська, буд. 2) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення 6 сесії восьмого скликання Рубіжанської міської ради Луганської області від 31 грудня 2020 № 6/99 про відмову ОСОБА_1 наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки попередньою площею 0,0041 га із земель комунальної власності з метою передачі у власність, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва індивідуального гаражу.

Зобов`язати Рубіжанську міську раду Луганської області прийняти рішення про надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки попередньою площею 0,0041 га із земель комунальної власності з метою передачі у власність, розташованої за адресою: м. Рубіжне, будівельний квартал № 57, для будівництва індивідуального гаражу.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Рубіжанської міської ради Луганської області (код ЄДРПОУ 26023286, місцезнаходження: Луганської області, м. Рубіжне, пл. Володимирська, буд. 2) в дохід Державного бюджету України судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 908,00 грн (дев`ятсот вісім грн. 00 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Суддя І.В. Тихонов