Рішення № 96209121, 12.04.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2021 року Справа № 160/762/21 Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Неклеса О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Дніпропетровській області), в якому просить:

- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 17.11.2020 № Ф-5542-51-13-05/62 на суму 35588,74 грн. Головного Управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про сплату ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) боргу в розмірі 35588,74 грн. (тридцять п`ять тисяч п`ятсот вісімдесят вісім гривні сімдесят чотири копійки);

- судові витрати стягнути з відповідача.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідач порушив національне законодавство під час формування та направлення оскаржуваної вимоги, оскільки відсутнє однозначне визначення адресата вимог, так як позивач є арбітражним керуючим, адвокатом, який здійснює адвокатську діяльність у формі адвокатського бюро « ОСОБА_1 » та перебуває на обліку в податковому органі як фізична особа -підприємець. Тоді як у вимозі зазначено, що вона оформлена згідно з додатком 7 до Інструкції (вимога фізичній особі за п. 4 розділу VI Інструкції), в графі «рахунки боржника» вказано рахунки, які належать одночасно Адвокатському Бюро «Трофімов Дмитро Юрійович» та фізичній особі Трофімову Дмитру Юрійовичу, а боржник є адвокатом, який здійснює незалежну професійну діяльність шляхом утворення адвокатського бюро, як юридичної особи. З огляду на викладене позивач не здатний встановити від якого з наведених суб`єктів (арбітражний керуючий, адвокатське бюро) він зобов`язаний здійснити сплату боргу (недоїмки). Зауважив, що в Україні наявні прямі приписи національного законодавства, зміст яких зводиться до тези: вимога про сплату боргу формується за сукупності підстав - актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів. В свою чергу у вимозі прямо зазначено, що вона сформована на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів. Посилався та численні рішення судів першої інстанції при розгляді подібних до спірних правовідносин, в яких суди прийшли до висновків, що прийняття вимоги про сплату боргу (недоїмки) без проведення перевірки є протиправним і призводить до скасування такої вимоги. Окремо зауважив про постанову Касаційного адміністративного суду від 07.09.2018 року у справі №826/18755/15, в якій суд наголошував на тому, що відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення такого важливого фінансового питання, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника, а також на практику Європейського суду з прав людини з цього питання. Окрім того зазначив, що у вимозі зазначено, що вимога була винесена 17.11.2020 року, тоді як вона була надіслана ГУ ДПС у Дніпропетровській області лише 29.12.2020, тобто більше ніж через 42 днів з дня її винесення. Отже, відповідач порушив встановлений для нього законодавством обов`язок щодо строку надіслання недоїмки в 14 разів. Недотримання встановленої процедури надіслання вимоги грубо порушує не тільки норму права, а й, автоматично, об`єкт правового захисту даної норми права - можливість особи існувати в стабільному правовому становищі щодо себе та свого майнового становища. Проте негативні наслідки порушення, яке допускається органом державної влади, неприпустимо покладати на громадянина України. Також зауважив, що твердження податкового органу та судів при розгляді подібних правовідносин про те, що процедурне порушення не впливає на законність самої вимоги та не звільняє платника від обов`язку сплачувати відповідні зобов`язання, є протиправним виходячи з того, що воно прямо суперечить національному законодавству. В даній справі вимога датована 19.11.2020, однак вручена 06.01.2021 року, а сформована вона не протягом 10 робочих днів, що настають за місцем виникнення заборгованості, а зі спливом майже чотирьох років, отже є очевидним прострочення усіх строків, що передбачені Інструкцією щодо формування та надіслання вимоги, тому постає в наслідках такого прострочення. Окрім того, позивач посилався на численну практику судів першої та апеляційної інстанції, згідно якої суди прийшли до висновку, що в разі прийняття рішення суб`єктом владних повноважень поза межами законодавчо визначених строків, воно не може вважатись правомірним. Недотримання відповідачем строків прийняття відповідних рішень позбавило позивача можливість передбачати наслідки, та позбавило у випадку необхідності та з належною допомогою, узгоджувати свою поведінку, та як наслідок призвело до покладення на позивача надмірного тягаря зі сплати єдиного внеску. Також позивач наголошував на тому, що в даному випадку йдеться про втручання в його основоположне право - майнове право, при чому ступінь такого втручання є питанням можливості позивача в подальшому забезпечувати собі мінімальний прожитковий рівень, оскільки стягнення відбувається на значну в українських реаліях суму. Окрім того, відомості з інтегрованої картки платника внеску та з Реєстру не входять до переліку «інших документів», оскільки не підтверджують суми виплат (доходу), є лише підставою призначення перевірки, під час проведення якої у платника внеску виникає право надати пояснення, котре становить мінімальний стандарт права особи на участь у процесі прийняття рішення, що підтверджується позицією судів апеляційної інстанції на які посилається позивач у позовній заяві. Також позивач наголошував на тому, що відповідач намагається обійти національне законодавство шляхом створення нових вимог за той самий період, що вже оскаржується в суді, що порушує правову визначеність та зумовлює ускладнення для позивача захист своїх прав в судовому порядку, оскільки виникає потреба в одночасній участі в різних судових спорах.

Адміністративний позов не відповідав вимогам ст.161 КАС України, тому ухвалою суду від 22.01.2021 року був залишений без руху, з наданням строку для усунення недоліків. На виконання ухвали суду позивач виправив вказані недоліки.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.02.2021 року відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.02.2021 року повідомлено учасників справи, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі, відповідно до приписів статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України.

03.03.2021 року на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, в задоволенні адміністративного позову просить відмовити у повному обсязі. В обґрунтування відзиву зазначив, що за наявними даними інформаційно-телекомунікаційної системи ДПС України, станом на 24.02.2021 року, за ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , він перебуває на обліку в ТУ ДПС у Дніпропетровській області, Соборному ДПІ як фізична особа - підприємець на спрощеній системі оподаткування та згідно пункту 4 частини 1 статті 4 Закону України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» є платником єдиного внеску. У зв`язку з тим, що ФОП ОСОБА_1 з 2017 року не сплачувались нараховані суми з єдиного внеску у встановлені законодавством терміни, станом на 30.10.2020 року за ним обліковувалась заборгованість з ЄСВ у розмірі 35 588,74 грн. На виконання абз.1 п.4 ст.25 Закону України від 08.07.2010 року №2464-VI позивачу сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску від 17.11.2020 року №Ф-5542-51-13-05/62 на суму 35588,74 грн., яка йому вручена 06.01.2021 року. Окремо відповідач наголошував на тому, що п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону №2464 передбачено, що платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, які використовують найману працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами. В той час згідно ч.1 ст. 4 Закону №2464 визначено, що платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи - підприємці, отже, роботодавці та фізичні особи - підприємці розглядаються законодавцем як окремі платники ЄСВ. Враховуючи вищевикладене, відповідач вважає, що оскаржувана вимога є такою, що винесена виключно на законних підставах.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований як фізична особа-підприємець, дата запису про проведення державної реєстрації 23.10.2013 року, номер запису: 22240000000090323, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Також позивач є арбітражним керуючим, що підтверджується інформацією, яка міститься на публічному сайті Єдиного реєстру арбітражних керуючих за посиланням: https://ak.minjust.gov.ua/main/viewer?id=41106&number=1746.

Окрім того, позивач є адвокатом, який здійснює адвокатську діяльність у формі адвокатського бюро «Трофімов Дмитро Юрійович», що підтверджується даними наявними на сайті Національної асоціації адвокатів України за посиланням: https://erau.unba.org.ua/profile/64021.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ДПС у Дніпропетровській області, Соборному ДПІ як фізична особа - підприємець на спрощеній системі оподаткування та є платником єдиного внеску, що не заперечується сторонами.

Сума мінімального страхового внеску на 2017-2020 роки для зазначеної категорії платників визначена як 22 відсотки з мінімальної заробітної плати, розмір якої визначений:

- на 2017 рік в Законі України від 21 грудня 2016 року № 1801-VIII «Про Державний бюджет України на 2017 рік» та становив 3 200,00 грн., відповідно мінімальний страховий внесок складає 704,00 (3 200 х 22 відсотки);

- на 2018 рік Законом України від 07 грудня 2017 року № 2246-VIII «Про Державний бюджет України на 2018 рік» та становив 3 723,00, відповідно мінімальний страховий внесок складає 819,06 грн. (3 723 х 22 відсотки);

- на 2019 рік Законом України від 23 листопада 2018 року №2696-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» та становив 4 173,00 грн., відповідно мінімальний страховий внесок складає 918,06 (4 173 х 22 відсотки).

- на 2020 рік Законом України від 14 листопада 2019 року №294-ІХ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та становив 4 723,00 грн., відповідно мінімальний страховий внесок складає 1039,06 (4 723 х 22 відсотки), з вересня 2020 року - 5000, грн. (відповідно мінімальний страховий внесок складав 1 100,00 (5 000 х 22 відсотки).

З інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 , встановлено, що станом на 31.10.2020 року по коду бюджетної класифікації 71040000 (для фізичних осіб-підприємців, у тому числі які обрали спрощену систему оподаткування, які проводять незалежну професійну діяльність) недоїмка по сплаті єдиного внеску фізичною особою-підприємцем складає 35588, 74 грн.

Зазначена недоїмка виникла у зв`язку з несплатою позивачем мінімального страхового внеску за 2017-2020 роки та складається з наступного:

- за 2017 рік всього нараховано- 8448,0 грн. (704,00 грн.х12 міс.);

- за 2018 рік всього нараховано - 9828,72 грн. (819,06 грн.х12 міс.);

- за 2019 рік всього нараховано - 11016,72 грн.(918,06 грн.х12 міс.);

- за 2020 рік всього нараховано - 6295,30 грн., а саме: по строку сплати 21.04.2020 нараховано 2078,12 грн., по строку сплати 20.07.2020 нараховано 1039,06 грн., по строку сплати до 19.10.2020 нараховано 3178,12 грн.

Отже, станом на 31.10.2020 року у фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 виникла заборгованість зі сплати єдиного внеску у розмірі 35588, 74 грн., яка добровільно не була сплачена.

У зв`язку з наявністю у позивача наведеної вище заборгованості, відповідачем 17.11.2020 року було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-5542-51-13-05/62, в якій податковий орган повідомив позивача, що станом на 31.10.2020 року останній має заборгованість по сплаті єдиного внеску у розмірі 35588, 74 грн., тому відповідач вимагав сплатити недоїмку протягом 10 днів з дня одержання цієї вимоги на зазначені рахунки органу доходів і зборів, відкриті у відповідному органу Казначейства.

Наведена вимога була направлена на адресу позивача 29.12.2020 року та отримана ним 06.01.2021 року, що підтверджується інформацією з сайту Укрпошти за відстеженням поштового відправлення №4906105783209 та не заперечується сторонами.

Не погоджуючись з вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 17.11.2020 року № Ф-5542-51-13-05/62, вважаючи її протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України), Законом України від 08 липня 2010 року № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", який набрав чинності з 01.01.2011 року, зі змінами та доповненнями (далі - Закон № 2464-VI) та Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за № 508/26953 (далі - Інструкція).

Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Згідно із пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 5 липня 2012 року №5076-VI адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з абзацом 2 пункту 1 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Пунктом 5 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Відповідно до абзацу 1 пункту 1 та пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб.

При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відносини щодо сплати єдиного внеску особою, яка провадить незалежну професійну діяльність та одночасно отримує дохід від роботодавця, що використовує її працю на умовах трудового або цивільно-правового договору, або на інших умовах, передбачених законодавством, Законом №2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць.

Особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний соціальний внесок не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не отримує дохід від роботодавця, який використовує її працю на умовах трудового або цивільно-правового договору, або на інших умовах, передбачених законодавством. В іншому випадку така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення правових норм, якими врегульована сплата єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС як самозайняті особи, зокрема особи, які мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно отримують доход від роботодавця, який використовує їх працю на підставі трудового або цивільно-правового договору, або інших умовах, передбачених законодавством, спричиняє подвійну сплату єдиного внеску (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Такий правовий висновок щодо застосування норм Закону №2464-VI відповідає висновку, який Верховний Суд зробив в постанові від 27.11.2019 року у справі №160/3114/19 та в подальшому був підтриманий, зокрема в постановах від 04.12.2019 у справі №440/2149/19, від 16.03.2021 року у справі №500/2433/19.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосування норми до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Підстав для відступу від правової позиції щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеної в зазначених постановах, суд у цій справі не знаходить.

Ухвалою суду від 08 лютого 2021 року, якою відкрито провадження у цій справі та призначено справу до розгляду, ОСОБА_1 було зобов`язано надати до суду протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали: належним чином засвідчені копії для залучення до матеріалів справи інших документів та доказів, які мають значення для вирішення справи та не були надані разом з адміністративним позовом, якщо такі є., в т.ч. усіх сторінок трудової книжки позивача, документи на підтвердження факту сплати ним страхових внесків.

Копія ухвали суду від 08 лютого 2021 року отримана позивачем 20.02.2021 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, проте витребувані судом докази по справі позивач до суду не надав, вимоги суду не виконав, про причини неможливості надати витребувані документи суд не повідомив.

Також, позивач ознайомлювався з матеріалами даної справи.

Однак, позивачем не надано та в матеріалах справи відсутні докази сплати позивачем або його роботодавцем тощо, мінімального розміру єдиного внеску за спірний період, отже факт сплати єдиного соціальний внесок за спірний період позивачем або його роботодавцем тощо, під час розгляду справи не доведено.

Окрім того, наявність у фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 заборгованості зі сплати єдиного внеску у розмірі 35588,74 грн. станом на 31.10.2020 року позивач у позовній заяві не заперечує, суму заборгованості не оскаржує.

Стаття 68 Конституції України передбачає, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України.

Згідно з п.1 ч.2 ст.6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску.

Частиною 8 ст.9 Закону № 2464-VI передбачено, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.

Пунктом 6 ч.1 ст.1 Закону № 2464-VI визначено, що сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена податковим органом у випадках, передбачених цим Законом є недоїмкою.

Згідно з ч.ч.2, 3 ст. 25 Закону № 2464-VI у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.

Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Відповідно до ч.4 ст. 25 Закону № 2464-VI податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску.

Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з податковим органом шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

У разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня отримання вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з податковим органом шляхом оскарження в адміністративному чи судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня отримання узгодженої вимоги, податковий орган надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби узгоджену вимогу про сплату недоїмки в електронній формі.

Згідно з пунктом 3 розділу VI Інструкції (тут і надалі - в редакцій чинні на момент прийняття спірної вимоги), органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:

дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;

платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;

платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у пункті 1 статті 4 Закону, протягом 20 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Відповідно до пункту 4 розділу VI Інструкції вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Орган доходів і зборів веде реєстр виданих вимог про сплату боргу (недоїмки) за формою згідно з додатком 8 до цієї Інструкції.

При формуванні вимоги про сплату боргу (недоїмки) їй присвоюється порядковий номер, який складається з трьох частин: перша частина - літера «Ю» (вимога до юридичної особи) або «Ф» (вимога до фізичної особи), друга частина - порядковий номер, третя частина - літера «У» (узгоджена вимога).

В третій частині літера «У» (інформація щодо узгодження вимоги) проставляється у разі надсилання:

платнику узгодженої вимоги внаслідок процедури оскарження;

вимоги до органів державної виконавчої служби або до органів Казначейства відповідно до цієї Інструкції.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується під одним порядковим номером до повного погашення сум боргу.

Після формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) та внесення даних до відповідного реєстру вимога надсилається (вручається) платнику. При надсиланні вимоги платнику рекомендованим листом з повідомленням про вручення корінець вимоги залишається в органі доходів і зборів. При врученні вимоги платнику під підпис така вимога залишається у платника, а корінець вимоги, на якому платник проставляє свій підпис,- в органі доходів і зборів.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається належним чином надісланою (врученою), якщо вона надіслана на адресу (місцезнаходження юридичної особи або його відокремленого підрозділу, місце проживання або останнього відомого місця перебування фізичної особи) платника єдиного внеску рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручена платнику єдиного внеску або його законному чи уповноваженому представникові.

Відповідно до п.5 розділу VI Інструкції протягом 10 календарних днів із дня одержання вимоги про сплату боргу (недоїмки) платник зобов`язаний сплатити зазначені у пункті 1 вимоги суми недоїмки, штрафів та пені.

У разі незгоди з розрахунком органу доходів і зборів суми боргу (недоїмки) платник єдиного внеску протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання вимоги, узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки) в адміністративному або судовому порядку.

У разі якщо платник єдиного внеску протягом 10 календарних днів з дня надходження (отримання) вимоги про сплату боргу (недоїмки) не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгодженої в результаті оскарження суми боргу (недоїмки) (з дня отримання відповідного рішення органу доходів і зборів або суду), після спливу останнього дня відповідного строку така вимога вважається узгодженою (набирає чинності).

Орган доходів і зборів протягом 10 робочих днів з дня узгодження вимоги (набрання нею чинності):

вносить вимогу про сплату недоїмки до Єдиного державного реєстру виконавчих документів та пред`являє її до виконання в порядку, встановленому законом (після початку функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих документів);

надсилає її в порядку, встановленому законом, до органу державної виконавчої служби (до початку функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих документів);

надсилає її в порядку, встановленому Законом, до органу Казначейства - відповідно до частини другої статті 6 Закону України «Про виконавче провадження», якщо платник єдиного внеску є бюджетною установою, державним органом, одержувачем бюджетних коштів, а також підприємством, установою або організацією, рахунки якої відкриті в Казначействі.

Якщо протягом наступного базового звітного періоду сума боргу (недоїмки) платника зросла, після проходження відповідних процедур узгодження та оскарження вимога про сплату боргу (недоїмки) подається до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства тільки на суму зростання боргу (недоїмки) (пункт 7 розділу VI Інструкції).

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що станом на 31.10.2020 загальна заборгованість позивача зі сплати єдиного внеску становила 35588, 74 грн., у зв`язку з чим ГУ ДПС у Дніпропетровській області сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) від 17.11.2020 року № Ф-5542-51-13-05/62, яка направлена на адресу позивача згідно з вимогами Інструкції та вручена йому 06.01.2021 року.

Згідно з п.1 ч.2 ст.6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464-VI у разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Частиною 12 ст. 9 Закону №2464-VI визначено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

При цьому, відповідно до ч.16 ст.25 Закону 2464-VI строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.

З аналізу вищенаведених норм права випливає, що позивач, як платник єдиного внеску зобов`язаний був своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, проте оскільки своєчасно цього не зробив, у відповідача виникло право на прийняття вимоги про сплату боргу.

Доводи позивача про те, що в Україні наявні прямі приписи національного законодавства, зміст яких зводиться до тези: вимога про сплату боргу формується за сукупності підстав - актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів, тоді як оскаржувана вимога сформована на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, що, на думку позивача, є підставою для визнання такої вимоги протиправною та її скасування, суд вважає необґрунтованими та безпідставними, а тому їх відхиляє, з огляду на наступне.

З приписів пункту 3 розділу VI Інструкції вбачається, що органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), у одному з таких випадків: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

При цьому, наведена норма містить навіть різний порядок та строк прийняття вимоги в залежності від того, на підставі чого вона приймалась, що також спростовує доводи позивача про необхідність сукупності наведених підстав для прийняття вимоги, а саме:

- у випадку прийняття вимоги за даними документальних перевірок - вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним податковим органом протягом 15 робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки, податковий орган надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення;

- у випадках прийняття вимоги коли платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску або платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій - вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у пункті 1 статті 4 Закону, протягом 20 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Окрім того, недоцільними та безпідставними суд вважає доводи позивача про відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення такого важливого фінансового питання, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника, а також на практику Європейського суду з прав людини з цього питання, оскільки норми ПК України, Закону №2464-VI, а також Інструкції, в їх сукупності, містять вичерпний перелік прав та обов`язків платників податків, прав та обов`язків контролюючого органу, підстави, порядок складання та направлення вимог про сплату боргу (недоїмки) тощо, які є чіткими та зрозумілими, жодним чином не впливають на майнові права платника, з огляду на його обов`язок, визначений ст.67 Конституції України, сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Необґрунтованими та безпідставними також є доводи позивача про те, що відповідач порушив встановлений для нього законодавством обов`язок щодо строку надіслання недоїмки та формування вимоги, передбачених Інструкцією щодо формування та надіслання вимоги, а також на зловживання відповідачем його правами щодо прийняття вимог, які постійно приймаються та надсилаються позивачу, з огляду на наступне.

Як зазначалось вище, згідно з пунктом 3 розділу VI Інструкції органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску протягом 20 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

З наведеної норми випливає, що податкова вимога надсилається платнику податку якщо на кінець календарного місяця недоїмка зі сплати єдиного внеску не тільки виникла, а також і зросла або частково зменшилась.

Враховуючи те, що позивачем єдиний внесок не сплачується, сума недоїмки зі сплати єдиного внеску постійно зростає, це є підставою для прийняття нових вимог зі збільшеною сумою недоїмки.

За наведених обставин та норм права, суд не вбачає жодних зловживань відповідача в частині прийняття вимоги від 17.11.2020 року № Ф-5542-51-13-05/62, за наявності попередніх вимог на меншу суму недоїмки.

Як вбачається з матеріалів справи, вимога про сплату боргу (недоїмки) від 17.11.2020 року № Ф-5542-51-13-05/62 була сформована відповідачем у зв`язку з тим, що станом на 31.10.2020 року (на кінець календарного місяця) платник податку ОСОБА_1 мав недоїмку зі сплати єдиного внеску у розмірі 35588,74 грн.

Податкова вимога складена 17.11.2020 року, тобто у строк передбачений пунктом 3 розділу VI Інструкції - протягом 20 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому зросла сума недоїмки зі сплати єдиного внеску.

При цьому, деякі недоліки в оформленні податкової вимоги, а також направлення позивачу такої вимоги із запізненням, на думку суду, не можуть бути підставою для її скасування, оскільки не звільняють платника податків від його обов`язків, визначених ст.67 Конституції України - сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом, а також п.1 ч.2 ст.6 Закону №2464-VI - своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Крім того, оскільки частиною 12 ст.9 Закону №2464-VI визначено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника та чинне законодавство не ставить у залежність від фінансового стану платника обов`язок щодо сплати боргу з єдиного внеску та не звільняє від такого обов`язку у разі скрутного матеріального становище, судом відхиляються доводи відповідача про втручання в його майнове право, з огляду на питання можливості позивача в подальшому забезпечувати собі мінімальний прожитковий рівень.

Позиції судів першої та апеляційної інстанції, на які посилається позивач у позовній заяві, судом не приймаються до уваги, оскільки вони не мають преюдиційного значення при вирішенні цієї справи по суті.

Окрім того, в силу приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, а не висновки суду першої та апеляційної інстанцій.

Також суд не приймає до уваги висновки зроблені Касаційним адміністративним судом, на які позивач посилається у позовній заяві, оскільки вони стосуються інших правовідносин, які жодним чином не стосуються сплати єдиного внеску та оскарження вимоги.

Також судом відхиляються доводи позивача про те, що відомості з інтегрованої картки платника є лише підставою призначення перевірки, під час проведення якої у платника внеску виникає право надати пояснення, котре становить мінімальний стандарт права особи на участь у процесі прийняття рішення, а не підставою для прийняття вимоги, з огляду на наступне.

Пунктом 3 розділу VI Інструкції передбачено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) від 17.11.2020 року № Ф-5542-51-13-05/62 була прийнята у зв`язку з тим, що позивач на кінець календарного місяця мав недоїмку зі сплати єдиного внеску, що перевищує 10 грн., сформована вона була на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника за формою визначеною для платника - фізичної особи-підприємця, отже в цьому випадку проведення перевірки та складення акту перевірки не є обов`язковими умовами для прийняття вимоги.

При цьому, відповідно до пункту 5 розділу VI Інструкції у разі незгоди з розрахунком органу доходів і зборів суми боргу (недоїмки) платник єдиного внеску протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання вимоги, узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки) в адміністративному або судовому порядку.

З вищевикладеного випливає, що у разі прийняття вимоги на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, якщо платник податку не погоджується з сумою боргу (недоїмки), він має право оскаржити вимогу про сплату боргу (недоїмки) в адміністративному або судовому порядку, що свідчить про наявність законодавчо встановлених способів захисту майнових прав особи, у разі якщо вона вважає, що такі права були або можуть бути порушені рішенням суб`єкта владних повноважень.

За наведених обставин суд вважає, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 17.11.2020 року № Ф-5542-51-13-05/62 була прийнята відповідачем на підставі та у межах наданих йому повноважень, за наявності підстав для її прийняття, а тому є правомірною та не підлягає скасуванню.

Інші доводи представників сторін не є юридично значимими та не впливають на висновки суду.

Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст. 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з ч.1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно з ч. 2 ст.73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст.77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем по справі, як суб`єктом владних повноважень рішення якого оскаржується, належним чином доведено правомірність прийняття спірної вимоги.

В свою чергу позивачем не доведено ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

За наведених обставин суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що оскільки позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню, підстави для стягнення з відповідача судового збору відсутні.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 72, 77, 241, 243-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-а, код ЄДРПОУ 43145015) про визнання протиправною та скасування вимоги - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено та підписано 12.04.2021 р.

Суддя О.М. Неклеса