Рішення № 96208372, 12.04.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

12 квітня 2021 р. Справа № 120/2547/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вільчинського О.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) з адміністративним позовом до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (відповідач). За змістом позовних вимог позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо виконання виконавчого листа. виданого на підставі рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 13.01.2020 у справі № 120/3248/19-а;

зобов`язати державних виконавців відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України провести виконавчі дії щодо виконання виконавчого листа, виданого на підставі рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 13.01.2020 у справі № 120/3248/19-а в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Крім того, позивач просить суд зобов`язати відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України подати у місячний строк, з дня набрання законної сили судовим рішенням у справі, звіт про виконання цього судового рішення.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 13.01.2020 рішенням Вінницького окружного адміністративного суду у справі № 120/3248/19-а, яке набрало законної сили у вказаній нижче частині відповідно до постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2020, постановлено: визнати протиправними рішенням, дії та бездіяльність Державної Казначейської служби України, допущені при розгляді заяви ОСОБА_1 від 08.05.2019; скасувати рішення Державної Казначейської служби України, що оформлене письмовою відповіддю від 04.09.2019 № 5-11-11/15068 про відкладення виконання виконавчого листа; зобов`язати Державну Казначейську службу України здійснити безспірне списання коштів державного бюджету на користь ОСОБА_1 на виконання рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17.11.2016 у справі № 127/15455/16-ц за її позовом до Держави Україна в особі Замостянського ВДВС Вінницького міського управління юстиції, Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області про відшкодування моральної шкоди, яким суд вирішив: Стягнути за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 суму 1000 грн на відшкодування моральної шкоди шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України.

22.05.2020, як зазначає позивач, на підставі цього рішення Вінницьким окружним адміністративним судом видано виконавчий лист № 120/3248/19-а, який був направлений до примусового виконання.

14.09.2020, як вказано у позові, головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нідченком Д.Є. винесено три постанови: 1) про відкриття виконавчого провадження на підставі вказаного виконавчого листа; 2) про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій; 3) про стягнення виконавчого збору за примусове виконання рішення немайнового характеру, про що повідомлено ОСОБА_1 . Однак, як зазначає позивач, з того часу будь-якої поштової кореспонденції від відповідача вона не отримувала. З наявної інформації у Єдиному державному реєстрі виконавчих проваджень встановила, що будь-яких інших виконавчих дій працівниками відповідача не здійснено, чим допущено протиправну бездіяльність, якою порушено право позивача як стягувача у виконавчому провадженні. На переконання ОСОБА_1 відповідачем порушено її право на виконання остаточного ухваленого на її користь рішення, право на справедливий суд та доступ до правосуддя, на ефективний юридичний захист, на мирне володіння майном, що гарантовані ст.ст. 6, 13, ст. 1 першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що стало підставою для звернення до суду.

Згідно із ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні).

За правилами частини четвертої статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до пункту 10 частини 1 статті 4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною 4 статті 243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).

Ухвалою судді Вінницького окружного адміністративного суду від 31.03.2021 звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору; прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Крім того, встановлено відповідачу 5-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву; витребувано у відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та зобов`язано його надати суду у строк до 07.04.2021 належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження №63018029.

06.04.2021 відповідач подав до суду витребувані докази.

07.04.2021 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого відповідач заперечує щодо всіх наведених позивачем обставин та правових підстав позову, вважає його необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню. Свою позицію мотивує тим, що 14.09.2020 державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесено постанову про відкриття виконавчого листа № 120/3248/19-а, виданого 22.05.2020 Вінницьким окружним адміністративним судом, пунктом 2 якої боржнику встановлено 10-денний строк для виконання рішення суду. Цього ж числа, як зазначено у відзиві, державним виконавцем відповідно до вимог ст.ст. 3, 27, 40 Закону України "Про виконавче провадження" винесено постанови про стягнення з боржника виконавчого збору та витрат виконавчого провадження, які з дотриманням вимог ст. 28 Закону України "Про виконавче провадження" надіслані сторонам виконавчого провадження - стягувачу до відома, боржнику - для відома та виконання. У зв`язку з невиконанням рішення суду, як зазначає відповідач, державним виконавцем відповідно до вимог ст. 63 Закону України "Про виконавче провадження" 01.04.2021 винесено постанову про накладення на боржника штрафу за невиконання рішення суду в розмірі 5100 грн.

12.04.2021 позивач подала до суду відповідь на відзив, у якій звертає увагу, що постанову про накладення на боржника штрафу від 01.04.2021 винесено державним виконавцем лише після того як позивач оскаржила протиправну бездіяльність відповідача і суд відкрив провадження у справі.

Подану відповідь на відзив суд не бере до уваги як заяву по суті справи, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 269 КАС України у такій категорії справ (з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби) заявами по суті справи є лише позовна заява та відзив на позовну заяву (відзив), про що було роз`яснено сторонам у п. 4 резолютивної ухвали про відкриття провадження у справі від 31.03.2021.

Також 12.04.2021 позивач подала до суду заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у справі № 120/2547/21-а, відповідно до якої просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на її (позивача) користь 7000 грн. на відшкодування витрат на правничу допомогу адвоката.

Розглянувши подані документи і матеріали, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 13.01.2020 у справі №120/3248/19-а за позовом ОСОБА_1 до Державної Казначейської служби України адміністративний позов задоволено частково. Так, визнано протиправними рішенням, дії та бездіяльність Державної Казначейської служби України, допущені при розгляді заяви ОСОБА_1 від 08.05.2019. Скасовано рішення Державної Казначейської служби України, що оформлене письмовою відповіддю від 04.09.2019 № 5-11-11/15068 про відкладення виконання виконавчого листа. Зобов`язано Державну Казначейську службу України здійснити безспірне списання коштів державного бюджету на користь ОСОБА_1 на виконання рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17.11.2016 у справі № 127/15455/16-ц за її позовом до Держави Україна в особі Замостянського ВДВС Вінницького міського управління юстиції, Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області про відшкодування моральної шкоди, яким суд вирішив: Стягнути за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 суму 1000 грн на відшкодування моральної шкоди шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2020 рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 13.01.2020 в цій частині залишено без змін.

22.05.2020 Вінницький окружний адміністративний суд видав виконавчий лист №120/3248/19-а щодо зобов`язання Державної Казначейської служби України здійснити безспірне списання коштів державного бюджету на користь ОСОБА_1 на виконання рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17.11.2016 у справі №127/15455/16-ц за її позовом до Держави Україна в особі Замостянського ВДВС Вінницького міського управління юстиції, Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області про відшкодування моральної шкоди, яким суд вирішив: Стягнути за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 суму 1000 грн на відшкодування моральної шкоди шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України.

14.09.2020 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нідченком Д.Є. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження (ВП № 63018029). Крім того 14.09.2020 державним виконавцем винесені постанови про стягнення виконавчого збору та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження.

Вказані постанови надіслані ОСОБА_1 як стягувачу у виконавчому провадженні.

Зазначаючи, що будь-яких інших виконавчих дій працівниками відповідача не здійснено, чим допущено протиправну бездіяльність, якою порушено право позивача як стягувача у виконавчому провадженні, ОСОБА_1 звернулася до суду із цим позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із такого.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є закон України від 02.06.2016 № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон №1404-VIII).

Відповідно до частини 1 статті 1 Закон № 1404-VIII виконавче провадження це як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За приписами частини 1 статті 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Згідно зі статтею 10 Закону №1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

За змістом частини 1 статті 13 Закону № 1404-ІІІ під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 18 Закону № 1404-ІІІ визначені обов`язки і права виконавців, обов`язковість вимог виконавців. Зокрема частиною 1 встановлено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. А пунктом 1 частини 2 цієї ж статті визначено, що виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Порядок виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, врегульований ст. 63 Закону № 1404-ІІІ, за змістом частин першої-третьої якого за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.

У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

У свою чергу ст. 75 Закону №1404-VIII визначає відповідальність за невиконання рішення, що зобов`язує боржника вчинити певні дії, та рішення про поновлення на роботі. Так, за змістом вказаної статті у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

Отже, Законом №1404-VIII встановлено комплекс дій, які державний виконавець має вчинити під час здійснення виконавчого провадження з примусового виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.

Вказаний комплекс дій не є альтернативний та не носить диспозитивного характеру, за наявності якого державний виконавець обирає які дії йому необхідно вчинити для ефективного виконання рішення суду.

Визначений у ст. 63 Закону №1404-VIII порядок виконання рішення, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення є обов`язків до застосування державним виконавцем під час виконання рішення суду про зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Встановлений у ст. 63 Закону №1404-VIII порядок виконання рішення передбачений прямим нормами Конституції України, та не може піддаватись трактуванню державним виконавцем в питаннях можливості застосування вказаних норм.

Як видно із матеріалів виконавчого провадження № 63018029, у період з 15.09.2020 по 31.03.2020 (в тому числі до дати звернення позивача до суду) державним виконавцем жодних дій, передбачених ст.ст. 63 та 75 Закону №1404-VIII не вчинялося. Жодних перешкод у належному виконанні державним виконавцем своїх обов`язків у відзиві не наведено. Постанова про накладення штрафу від 01.04.2021 винесена державним виконавцем лише після звернення позивача до суду та відкриття провадження у справі за її позовом та не спростовує факту бездіяльності відповідача до дати звернення позивача з позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Частиною 1 статті 6 Конвенції гарантовано право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків.

У справі "Горнсбі проти Греції" Європейський суд з прав людини в пункті 40 рішення зазначив, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов`язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін.

Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (пункт 68 рішення у справі "Піалопулос та інші проти Греції").

Європейський суд з прав людини в пункті 26 рішення у справі "Глоба проти України" визначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці.

В пункті 27 рішення у справі "Глоба проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції.

Конституційний Суд України також неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 №11-рп/2012.

Таким чином, невчинення відповідачем до 01.04.2021 дій, передбачених Законом №1404-VIII, свідчить про допущену відповідачем бездіяльність щодо невжиття заходів, передбачених Законом №1404-VIII, за заявою ОСОБА_1 про примусове виконання виконавчого листа, виданого на підставі рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 13.01.2020 у справі № 120/3248/19-а. Відтак, позовні вимоги знайшли своє підтвердження за результатами розгляду справи та підлягають задоволенню. При цьому позовна вимога зобов`язального характеру підлягає задоволенню як похідна від основної вимоги про визнання бездіяльності протиправною.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно зі ст. 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

За змістом частини другої статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п`ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.

Зазначена стаття визначає як розподіляються обов`язки щодо доказування і подання доказів між особами, які беруть участь у справі, та передбачає активну роль суду у процесі доказування та спрямована на забезпечення повного з`ясування обставин у справі на основі поєднання принципів змагальності та офіційності.

Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Такий обов`язок відсутній, якщо відповідач визнає позов.

Презумпція винуватості суб`єкта владних повноважень-відповідача означає припущення, що повідомлені позивачем обставини у справі про рішення, дії, бездіяльність відповідача і про порушення права, свободи чи інтересу відповідають дійсності, доки відповідач їх не спростує на основі доказів.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що позивачем доведена правомірність та обґрунтованість вимог, натомість відповідачем не було надано суду жодного доказу щодо спростування позиції позивача.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить висновку, що позовні підлягають задоволенню.

Щодо клопотання позивача про зобов`язання відповідача подати суду звіт про виконання судового рішення у справі, то суд виходить із такого.

Порядок встановлення судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах визначений приписами статті 382 КАС України.

Відповідно до ч. 1 вказаної статті суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, з вищенаведеного видно, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративних справах є правом суду, а не обов`язком.

Особа-позивач же, на користь якої ухвалено рішення суду, в свою чергу має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду (ч. 1 ст. 383 КАС України).

Таким чином, приймаючи до уваги наведене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю за виконанням даного рішення.

Визначаючись щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд виходив із такого.

Судові витрати згідно із ч. 1 ст. 132 КАС України складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, згідно з ч. 3 ст.132 КАС України належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно із ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно із ч.ч. 3-4 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч.ч. 5-7 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно із ч. 9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, викладеної в рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" та від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи компенсацію витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України"). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу позивач надала квитанцію від 12.04.2021 та одну сторінку договору про надання правової допомоги із інформацією щодо гонорару адвоката.

Відповідно до ч. 4 ст. 59 КАС України документами, що підтверджують повноваження адвоката як представника є довіреністю або ордер, виданий відповідно до Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

Однак позивачем ні під час подання позовної заяви, ні при поданні заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу не подано суду ордера чи довіреності, виданих на підставі договору про правову допомогу, які б підтверджували повноваження адвоката Арустамян А.Е. як представника позивача.

Довіреність або ордер, виданий відповідно до Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" як документи, що підтверджують повноваження адвоката як представника містять обов`язково дату їх видачі та дають змогу встановити з якої дати розпочато надання адвокатом правової допомоги як представником сторони. Крім того, не надано повного примірника самого договору про надання правової допомоги.

Квитанція від 12.04.2021 та одна сторінка договору про надання правової допомоги із інформацією щодо гонорару не доводять надання правової допомоги, оскільки: відсутній ордер чи довіреність, видані на підставі договору про правову допомогу, що ставить під сумнів можливість бути представником для захисту і представництва інтересів клієнта у Вінницькому окружному адміністративному суді у справі № 120/2547/21-а; позовна заява, всі документи подані до позовної заяви підписані самою ОСОБА_1 , жодної відмітки про участь у їх складанні адвоката такі не містять.

Суд наголошує, що в матеріалах справи відсутній ордер на надання правової допомоги, який би підтверджував повноваження адвоката Арустамян А.Е. як представника позивача ОСОБА_1. та містив посилання на договір про надання правової допомоги, та відсутній повний примірник такого договору. Крім того, в матеріалах справи також відсутня заява позивача в порядку ч. 7 ст. 139, ч. 3 ст. 143 КАС України про можливе подання відповідних доказів після ухвалення судового рішення.

Відтак, на переконання суду, стороною позивача не надано належні та допустимі докази, що підтверджують реальність надання правничих послуг. У зв`язку з цим суд дійшов висновку про відмову у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7000 грн.

Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору і такий фактично не сплачувався, відсутні підстави для вирішення питання про відшкодування судового збору.

Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо виконання виконавчого листа, виданого на підставі рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 13.01.2020 у справі № 120/3248/19-а.

Зобов`язати державних виконавців відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України провести виконавчі дії щодо виконання виконавчого листа, виданого на підставі рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 13.01.2020 у справі № 120/3248/19-а, в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

У відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач: Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького, 13)

Суддя Вільчинський Олександр Ванадійович