Рішення № 96207456, 31.03.2021, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" березня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/26/21

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Новікової Н.А.

при секретарі судового засідання Цвірі Д.М.

розглянувши справу

за позовом Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, 01601, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6, код 20077720;

до Комунального підприємства “Харківські теплові мережі”, 61037, м. Харків, вул.. Мефодіївська, 11, код 3155119;

про стягнення 1 831 405,06грн.

за участі представників учасників справи:

позивача - не з`явився

відповідача - Артюх Ю.В., довіреність №40-257/4 від 25.01.2021

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Комунального підприємства “Харківські теплові мережі”, в якому просить стягнути з останнього пеню, інфляційні, 3%річних за неналежне виконання грошового зобов`язання за договором №3027/1920-БО-32 від 23.09.2019 у розмірі 1 831 405,06грн. з яких 1492748,36 грн. – пені, 33107,26грн. – інфляційних та 305549,44грн. – 3%річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за Договором постачання природного газу №3027/1920-БО-32 від 23.09.2019 в частині своєчасної оплати переданого газу за даним договором.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 11.01.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №922/26/21 за правилами загального позовного провадження, почато підготовче провадження і призначено підготовче засідання на 27.01.2021 о 12:20.

25 січня 2021 року відповідачем надано до суду відзив на позовну заяву (вх. №1761 від 25.01.2021), в якому відповідач частково визнає позовні вимоги, а саме 3% річних в сумі 305549,44грн., інфляційні в сумі 33107,26грн. та пеню в сумі 1433895,28грн., яка нарахована за період з 26.11.2019 по 11.03.2020. Також відповідачем у відзиві на позов викладено клопотання про зменшення пені, в якому відповідач просить суд, враховуючи тяжкий фінансовий стан підприємства, зменшити розмір пені на 85,6%. В обґрунтування клопотання зазначає, що фінансування KП “Харківські теплові мережі" здійснюється за рахунок платежів від надання послуг населенню та підприємствам, установам і організаціям. Тривалий час підприємство знаходиться у тяжкому фінансовому стані, викликаному зокрема неплатежами різних категорій споживачів за спожиту теплову енергію, невідповідністю тарифів за теплову енергію для населення фактичним витратам на її виробництво. На протязі останніх років господарської діяльності підприємства заборгованість споживачів за спожиту теплову енергію щомісяця складає сотні мільйонів гривень. В 2020 році 86,8% від загального обсягу виробленої теплової енергії споживалося населенням. Станом на 01.01.2021 загальна сума заборгованості за теплову енергію складає 4,0 млрд. грн. Відповідно до положень чинного законодавства відповідач позбавлений можливості нараховувати та стягувати пеню із громадян за несвоєчасну оплату житлово-комунальних послуг, що позбавляло відповідача джерела погашення штрафних санкцій. Вказує, що сплата штрафних санкцій в повному обсязі, в даному випадку, зачіпає не лише майнові інтереси відповідача, а й інші інтереси, зокрема можливість забезпечувати централізоване теплопостачання установам бюджетної сфери та послуг і теплопостачання населенню міста Харкова, а надмірно великі суми штрафних санкцій, джерел покриття яких у КП "Харківські теплові мережі” немає, можуть привести до численних аварій у зв`язку з недостачею коштів на ремонт і заміну трубопроводів, строк експлуатації яких давно минув. Також вказує, що підприємство працює в умовах дії постанови КМУ від 18.06.2014 №217, якою затверджений Порядок розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладені спеціальні обов`язки, і відповідач ніяким чином не впливає на перерахування коштів, що надійшли як плата за теплову енергію та послуги централізованого опалення та постачання гарячої води, на рахунок позивача за постачання природного газу. З огляду на особливості здійснення господарської діяльності у сфері теплопостачання та законодавчо обумовлену специфіку взаємовідносин між суб`єктами, що здійснюють господарську діяльність у цій сфері, відповідач не мав можливості самостійно впливати на своєчасність розрахунків за поставлену позивачем теплову енергію, у зв`язку з чим вина відповідача за прострочення платежів за спірним договором відсутня. Зазначає, що ступінь зобов`язання за спірним договором складає 100%, крім того позивачем нараховано інфляційні втрати та 3% річних, що є компенсацією позивачу втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та платою за користування відповідачем грошовими коштами, які належали до сплати позивачу.

Протокольною ухвалою від 27.01.2021 відкладено підготовче засідання по справі на 10.02.2021 о 12:00.

09 лютого 2021 року позивачем надано до суду відповідь на відзив (вх. №3160 від 09.02.2021), в якій позивач не погоджується з доводами відповідача, викладеними у відзиві на позов, вважає їх необґрунтованими, безпідставними та такими, що не можуть братись судом до уваги. В обґрунтування заперечень щодо розміру та періоду нарахування пені позивач зазначає, що нарахування ним пені здійснено у відповідності до вимог чинного законодавства та умов договору. Вказує, що Закону України від 13.04.2020 №553-IX, на який посилається відповідач набрав чинності 18.04.2020 та зворотної дії в часі не має, а тому посилання відповідача на те, що згідно вказаного закону пеня повинна нараховуватись починаючи вже з 12.03.2020 є безпідставним. В обґрунтування заперечень щодо посилання відповідача на постанову КМУ від 18.06.2014 №217, позивач зазначає, що відповідач не обмежується в здійсненні розрахунків з позивачем лише рахунками з спеціальним режимом використання, а тому він мав передбачену договором можливість сплатити заборгованість своїми коштами та тим самим вплинути на стан розрахунку. Вказує, що інфляційні нарахування та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ними грошовими коштами, належними до сплати кредиторів, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника. Стосовно зменшення пені позивач зазначає, що підписуючи договір, відповідач погодився з тим, що за неналежне виконання умов договору на нього буде покладено відповідальність відповідно до умов договору. Виконання умов договору не ставиться в залежність від виконання будь-яких зобов`язань з боку третіх осіб, зокрема кінцевих споживачів, або відсутність у боржника прибутку, відсутність коштів на рахунках. Однією з обов`язкових умов застосування ст. 233 ГК України є дослідження судом майнового стану сторін – і боржника і кредитора, обставини, що обумовили прострочення, а тому просить суд при розгляді питання зменшення пені або відмови у позові врахувати майновий стан позивача. Зокрема зазначає, що Нафтогаз виконує в повній мірі покладені на нього урядом спеціальні обов`язки щодо постачання природного газу виробникам теплової енергії, які здійснюють виробництво теплової енергії для всіх категорій споживачів, незважаючи на збитки внаслідок виконання таких обов`язків та накопичення боргів за газ значною частиною цих контрагентів. Продаж та постачання природного газу на умовах ПСО принесли компанії збиток у розмірі майже 2,9 млрд.грн., а прибуток компанія отримує від інших видів діяльності. Несвоєчасність оплати контрагентів прямо перешкоджає виконанню покладених на позивача державою обов`язків, погіршує фінансове становище, впливає на якість та своєчасність надання послуг з поставки газу для інших споживачів природного газу, закачування природного газу у підземні сховища для забезпечення опалювального періоду 2019-2020. Крім того, позивач зазначає, що скрутне фінансове становище або заборгованість кінцевих споживачів відповідача не є винятковим випадком та підставою для уникнення відповідальності за неналежне виконання зобов`язань за договором. Вважає, що відповідачем не надано до матеріалів справи доказів на підтвердження скрутного матеріального становища відповідача та неможливість ним здійснення вчасної оплати. Позивач не вбачає виключних та достатніх підстав для зменшення штрафних санкцій.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 10.02.2021 відкладено підготовче засідання по справі на 01.03.2021 о 12:30.

26 лютого 2021 року відповідачем надано до суду заперечення (вх. №4737 від 26.02.2021), в яких відповідач зазначає, що нарахування пені та штрафних санкцій у відносинах між позивачем та відповідачем не може мате місце починаючи з 12.03.2020 та до моменту закінчення карантину. Відповідач погоджується з позицією позивача, яка викладена у відповіді на відзив, що діюче законодавство не встановлює заборону на проведення оплати шляхом перерахування коштів з поточного рахунку на рахунок із спеціальним режимом використання для проведення оплати за спожитий природний газ, проте вказує, що це було неможливо, у зв`язку з ситуацією, яка склалася на підприємстві. Вказує, що у відповідача відсутня вина в порушенні зобов`язання щодо оплати отриманого від позивача природного газу, а тому нарахована пеня не підлягає стягненню, у зв`язку з чим вважає можливим внести уточнення в первісне клопотання про зменшення пені у просить зменшити її на 90%. При вирішенні справ просить врахувати правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 23.01.2020 по справі №920/432/19.

Протокольною ухвалою від 01.03.2021 закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду по суті "15" березня 2021 р. о(б) 11:30год.

Проте, судове засідання по суті, призначене на 15.03.2021 не відбулось у зв`язку з лікарняним головуючого судді по справі.

Ухвалою суду від 18.03.2021 призначено судове засідання по справі на 24.03.2021 о 12:40.

В судовому засіданні 24.03.2021 заслухано вступне слово позивача та відповідача.

Позивач підтримав позовні вимоги в повному обсязі, зазначив, що сторонами було укладено договір постачання природного газу, за яким позивачем було поставлено природний газ на загальну суму 238435,07грн., що підтверджується актами приймання-передачі, доданими до позовної заяви. На момент звернення до суду з позовом основна заборгованість була погашена відповідачем повністю, але з простроченням, чим було порушено умови виконання договору, у зв`язку з чим позивачем на підставі умов договору було нараховано пеню в розмірі 1 492 748,36грн., та керуючись ст. 625 ЦК України нараховано 3% річних в розмірі 305549,44грн. та інфляційні втрати в розмірі 33107,26грн. Таким чином загальна сума заборгованості склала 1 831 405,06грн., яку просить стягнути з відповідача на користь позивача, а також покласти на відповідача суд витрати зі сплати судового збору. Заперечував проти посилання відповідача на Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”. Вказував, що такий набув чинності 18.04.2020. Посилався на Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999, відповідно до якого положення частини першої статті 58 Конституції України про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи). Також посилався на рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020, в якому суд наголошував на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить ст.6, ч. 2 ст. 19, ст. 130 Конституції України.

Відповідач визнав позовні вимоги частково. Зазначив, що заперечує та вважає безпідставно нарахованою пеню в розмірі 58853,08грн., яка була нарахована з 12.03.2020 по 29.03.2020, тобто за період пов`язаний з введенням карантину. Зазначив, що з метою підтримки підприємств в умовах карантину, відповідно до пункту 15 Розділу II Прикінцеві положення Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” тимчасово, на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), звільнено від нарахування постачальниками електричної енергії та природного газу пені та штрафних санкцій підприємства централізованого водопостачання та водовідведення незалежно від форм власності, а також виробників теплової енергії незалежно від форм власності. Також звернувся до суду з клопотанням про зменшення розміру пені на 90%, обгрунтовуючи тим, що фактично основна сума заборгованості є погашеною, при цьому пеня не покликана якимось чином компенсувати фінансові втрати позивача та його збитки, внаслідок неналежного виконання умов договору. З такою метою позивачем нараховано 3% річних та інфляційні втрати на відповідні грошові суми. Вважає, що сума нарахованої пені є значною за умов 100% погашеної заборгованості. Зазначає, що розрахунки між позивачем та відповідачем є нормативно врегульованими і відповідач не може в повній мірі впливати на погашення заборгованості за договором. Заперечує проти посилання позивача на рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020, з підстав зазначених у запереченнях на відповідь на відзив, вважає що при вирішенні цієї справи вказане рішення не може бути прийнято до уваги.

Протокольною ухвалою від 24.03.2021 оголошено перерву в судовому засіданні до 31.03 .2021 року о 12:30 год.

Позивач в судове засідання 31.03.2021 не з`явився, на електронну адресу суду надіслав клопотання, в якому просить суд визнати поважними причини неявки представника позивача в призначене судове засідання та здійснювати розгляд справи по суті за відсутності представника позивача. Також в клопотанні просить суд задовольнити позовні вимог в повному обсязі. В обґрунтування клопотання зазначає, що представник позивача не може з`явитись в призначене судове засідання у зв`язку з запровадженням в Україні карантину. Вказує, що позивач повідомив суд про всі обставини, на які посилається як на підтвердження позовних вимог, подав всі заяви по суті справи та подав всі докази, які підтверджують такі обставини. Підтримує позовну заяву в повному обсязі.

Відповідач в судовому засіданні 31.03.2021 зазначив, що визнає позовні вимоги частково, просить відмовити в стягненні пені в розмірі 58853,08грн. через існування мораторію на нарахування пені, та просить зменшити розмір пені на 90%, з підстав зазначених у відзиві та запереченнях на відповідь на відзив.

Розглянувши матеріали справи та з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, за результатами підготовчого провадження, суд встановив наступне.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є укладання господарського договору та іншої угоди, що передбачені законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно положень ч. 1 ст. 75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Як вбачається з матеріалів справи та визнається сторонами, 23 вересня 2019 року між Акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальник) та Комунальним підприємством "Харківські теплові мережі" (споживач) було укладено договір постачання природного газу №3027/1920-БО-32 (надалі – Договір).

Додатковими угодами №1 від 31.10.2019, №2 від 12.11.2019, №3 від 09.12.2019, № 4 від 26.12.2019, №5 від 28.01.2020, №6 від 24.02.2020, №7 від 23.03.2020, №8 від 30.04.2020, №9 від 22.05.2020, №10 від 22.06.2020, №11 від 22.07.2020, №12 від 31.07.2020, №13 від 25.08.2020 сторонами було внесено зміни до окремих пунктів Договору.

Відповідно до п. 1.1 Договору постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов`язується прийняти його та оплатити на умовах цього Договору.

Згідно з п. 1.2 Договору природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями.

Загальна вартість цього Договору дорівнює вартості фактично використаного за цим Договором природного газу з урахуванням вартості послуг його транспортування (п. 4.4. Договору, в редакції додаткової угоди №4 від 26.12.2019).

Пунктом 5.1. Договору сторони погодили, що оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом розрахункового періоду. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем постачання газу.

Згідно з п. 7.2 Договору (в редакції Додаткової угоди №5 від 28.01.2020), у разі прострочення споживачем оплати згідно пунктів 5.1, 5.6 цього Договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню у розмірі 14,2% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Відповідно до п. 11.1 Договору (в редакції додаткової угоди №8 від 30.04.2020) договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою і діє в частині постачання природного газу до 30 вересня 2020 року (включно), а в частині проведення розрахунків – до їх повного здійснення.

Як стверджує позивач та не заперечує відповідач, на виконання умов Договору позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 238 345 009,07грн., що підтверджується наступними актами приймання-передачі природного газу, які підписані уповноваженими представниками та скріплені печатками підприємств:

- від 31.10.2019 за жовтень 2019 року на суму 5 294 267,45грн.;

- від 30.11.2019 за листопад 2019 року на суму 37 584 434,46грн.;

- від 31.12.2019 за грудень 2019 року на суму 41 695 540,28грн.;

- від 31.01.2020 за січень 2020 року на суму 67 446 645,62грн.;

- від 29.02.2020 за лютий 2020 року на суму 46 344 620,11грн.;

- від 31.03.2020 за березень 2020 року на суму 29 113 219,38грн.;

- від 30.04.2020 за квітень 2020 року на суму 9 063 070,44грн.;

- від 31.05.2020 за травень 2020 року на суму 519 663,37грн.;

- від 30.06.2020 за червень 2020 року на суму 461 406,10грн.;

- від 31.07.2020 за липень 2020 року на суму 148 421,34грн.;

- від 31.08.2020 за серпень 2020 року на суму 282 881,83грн.;

- від 30.09.2020 за вересень 2020 року на суму 480 838,69грн.

Позивач стверджує, що відповідач оплату за переданий газ здійснював несвоєчасно, у зв`язку з чим, внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов`язань в частині проведення розрахунків у строки визначені умовами договору позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню в розмірі 1 492 748,36грн., суму інфляційних втрат у розмірі 33 107,26грн. та 3% річних в розмірі 305 549,44грн.

В свою чергу, відповідач визнає всі обставини на які посилається позивач та погоджується з розміром, строками та порядком нарахувань в частині 3% річних в сумі 305549,44грн. та інфляційних втрат в сумі 33107,26грн., які заявлені до стягнення. Проте відповідач не погоджується з розміром та періодом нарахування пені та визнає пеню в розмірі 1 433 895,28грн., яка нарахована за період з 26.11.2019 по 11.03.2020.

У відповідності до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частина 1 ст. 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 714 Цивільного кодексу України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Правові наслідки порушення зобов`язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 46 ГПК України крім прав та обов`язків, визначених у статті 42 цього Кодексу, позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.

Беручи до уваги, що відповідач частково визнав позовні вимоги в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат, враховуючи, що ним не надано доказів, які б свідчили про здійснення оплати за переданий газ у визначені Договором строки, зважаючи на визнаний відповідачем факт порушення останнім строків виконання прийнятих на себе грошових зобов`язань, суд, перевіривши розрахунки інфляційних втрат та 3% річних за договором, які надані позивачем, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості за Договором постачання природного газу від 23.09.2019 №3027/1920-БО-32 у розмірі 338 656,70грн. з яких 33 107,26грн. – інфляційних та 305 549,44грн. – 3%річних.

Вирішуючи спір в частині стягнення пені в розмірі 1 492 748,36грн., суд зазначає наступне.

Згідно з частиною другою статті 20 ГК України захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання здійснюється, зокрема, шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій, а також іншими способами, передбаченими законом.

Відповідно до положень статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з п. 7.2 Договору (в редакції Додаткової угоди №5 від 28.01.2020), у разі прострочення споживачем оплати згідно пунктів 5.1, 5.6 цього Договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню у розмірі 14,2% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

У відзиві на позов відповідач позовну вимогу про стягнення пені визнає частково, а саме в сумі 1 433 895,28грн. за період з 26.11.2019 по 11.03.2020. Вважає, що позивачем безпідставно нараховано пеню в сумі 58853,08грн. за період з 12.03.2020 по 29.03.2020, посилаючись на положення пункту 15 Розділу II Прикінцеві положення Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”, відповідно до якого тимчасово, на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), підприємство відповідача звільнено від нарахування постачальниками електричної енергії та природного газу пені та штрафних санкцій.

Так, відповідно до п. 15 Розділу II Прикінцеві положення Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 13.04.2020 №553-IX, тимчасово, на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), звільнити від нарахування постачальниками електричної енергії та природного газу пені та штрафних санкцій підприємства централізованого водопостачання та водовідведення незалежно від форми власності, а також виробників теплової енергії незалежно від форми власності.

З урахуванням наведених положень Закону України від 13.04.2020 №553-IX, а також беручи до уваги Постанову Кабінету Міністрів України “Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19” від 11.03.2020 №211, якою з 12.03.2020 на усій території України було установлено карантин, суд дійшов висновку про обґрунтованість заперечень відповідача щодо безпідставності нарахування пені після набрання чинності Законом України від 13.04.2020 №553-IX.

Разом з цим, суд не погоджується з посиланням відповідача на те, що згідно Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 13.04.2020 №553-IX пеня не повинна нараховуватись починаючи вже з 12.03.2020.

Так, у пункті 1 Розділу II Прикінцеві положення Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 13.04.2020 №553-IX зазначено, цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування. Вказаний Закон опублікований у газеті “Голос України” від 17.04.2020 №68. А отже, цей Закон набрав чинності 18.04.2020. Прямої вказівки про надання нормам цього Закону зворотної сили у часі в законі не міститься.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99 положення частини першої статті 58 Конституції України про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи).

Таким чином, Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 13.04.2020 №553-IX зворотної дії в часі щодо юридичних осіб не має і його положення щодо звільнення від нарахування пені та штрафних санкцій починають діяти з моменту набрання цим Законом чинності, тобто з 18.04.2020. А тому, нарахування пені за період до дати набрання чинності Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 13.04.2020 №553-IX є правомірним.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку пені, остання нарахована ним за зобов`язаннями за період з 26.11.2019 по 29.03.2020, тобто до дати набрання чинності Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 13.04.2020 №553-IX.

Враховуючи вищевикладене, суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача 1 492 748,36 грн. пені, яка нарахована за період з 26.11.2019 по 29.03.2020.

Вирішуючи заявлене відповідачем у відзиві на позов клопотання про зменшення суми пені (з урахуванням внесених у запереченнях уточненнях) на 90% суд зазначає наступне.

Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).

За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Відповідно до частини 1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

За змістом зазначених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статті 86 ГПК України на власний розсуд та внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.

Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує у відповідності до статті 86 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідженню конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 ЦК України та 233 ГК України, неодноразово викладався Верховним Судом у постановах: від 26.07.2018 у справі № 924/1089/17, від 12.12.2018 у справі № 921/110/18, від 14.01.2019 у справі № 925/287/18, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 27.03.2019 у справі № 912/1703/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 03.06.2019 у справі № 914/1517/18, від 23.10.2019 у справі № 917/101/19, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі № 916/545/19, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 14.01.2020 у справі № 911/873/19, від 10.02.2020 у справі № 910/1175/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1303/19, від 26.02.2020 у справі № 925/605/18, від 17.03.2020 № 925/597/19, від 18.06.2020 у справі № 904/3491/19.

Відповідач в обґрунтування підстав зменшення пені на 90% посилається на тяжкий фінансовий стан. Зокрема, зазначає, що фінансування Комунального підприємства “Харківські теплові мережі” здійснюється за рахунок платежів від надання послуг населенню та підприємствам, установам і організаціям. Тривалий час підприємство знаходиться у тяжкому фінансовому стані, викликаному зокрема неплатежами різних категорій споживачів за спожиту теплову енергію, невідповідністю тарифів за теплову енергію для населення фактичним витратам на її виробництво. На протязі останніх років господарської діяльності підприємства заборгованість споживачів за спожиту теплову енергію щомісяця складає сотні мільйонів гривень. З кожним роком ця заборгованість неухильно зростає, незважаючи на заходи, що приймаються по її стягненню. В 2020 році 86,8% від загального обсягу виробленої теплової енергії споживається населенням.

Як вбачається з наданої відповідачем довідки про заборгованість за спожиту теплову енергію від 12.01.2021, станом на 01.01.2021 загальна сума заборгованості за теплову енергію складає 4,0млрд.грн., у тому числі заборгованість населення – 3,6млрд.грн, бюджетних установ - 186,2млн.грн, госпрозрахункових підприємств – 155,6млн.грн, заборгованість місцевого бюджету з компенсації пільг – 63,1млн.грн.

Важкий фінансовий стан підприємства відповідача підтверджується балансом підприємства на 30.09.2020, у якому відображені збитки підприємства. Сума збитків станом на 30.09.2020 становила 7,9 млрд. грн.

Крім того, господарська діяльність відповідача по наданню житлово-комунальних послуг підпадає під сферу дії окремих законів, що спрямовані на захист інтересів споживачів цих послуг, але порушують інтереси підприємств, що надають ці послуги. Так, Законом України “Про тимчасову заборону стягненні пені з громадян України за несвоєчасне внесення плати за житлово-комунальні послуги” №486/96 від 13.11.1996 до 01.01.2011 було заборонено нараховувати і стягувати із громадян пеню за несвоєчасну оплату житлово-комунальних послуг. Хоча з 01.01.2011 заборона на нарахування й стягнення пені знята, але стягнення пені з населення передбачено Законом України “Про житлово-комунальні послуги” від 09.11.2017 № 2189-VIII лише з травня 2019 року на підставі укладених відповідно до вимог статей 13-15 цього закону договорів. Але укладення таких договорів відтерміновано на строк 5 місяців після закінчення карантину. Вказані обставини унеможливлюють нарахування та стягнення пені з громадян підприємством відповідача та позбавляють його джерел погашення по штрафних санкціях.

Законом України “Про реструктуризацію заборгованості по квартирній платі, платі за житлово-комунальні послуги, спожитий газ і електроенергію” дозволяється реструктурувати заборгованість за комунальні послуги строком до п`яти років.

Відповідно до довідки від 12.01.2021 (том 2 а.с. 6), станом на 01.12.2020 сума реструктурованої заборгованості складає 208,9 млн.грн., що на переконання суду підтверджує скрутний фінансовий стан підприємства.

Окрім цього, з матеріалів справи вбачається, що прострочення оплати відповідачем за поставлений газ відбулось не тільки з вини відповідача, оскільки відповідач є комунальним підприємством і основним різновидом господарської діяльності відповідача є надання послуг опалення та постачання гарячої води населенню та іншим споживачам. Основним споживачем послуг відповідача з централізованого теплопостачання є населення, що підтверджується довідкою від 12.01.2020 про кількість теплової енергії, відпущеної КП “Харківські теплові мережі” споживачам за 2020р.

Так, з листопада 2014 року КП “Харківські теплові мережі” працює в умовах дії постанови Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 № 217, якою затверджений порядок розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладені спеціальні обов`язки. Згідно цього порядку теплопостачальні організації відкривають в уповноваженому банку поточні рахунки із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожиту теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води за категоріями споживачів “населення”, “релігійні організації”, “бюджетні установи”, “інші споживачі”. Всі кошти, які надходять на рахунки із спеціальним режимом використання КП “Харківські теплові мережі”, розподіляються згідно з нормативами, встановленими НКРЕКП, та перераховуються банком на рахунки постачальника природного газу (НАК “Нафтогаз України”), оператора газотранспортної системи (AT “Укртрансгаз”), оператора газорозподільних систем (ПАТ “Харківміськгаз”), постачальника покупної теплової енергії (ПрАТ “Харківська ТЕЦ-5”) та на поточний рахунок КП “Харківські теплові мережі”.

А тому з огляду на особливості здійснення господарської діяльності у сфері теплопостачання та законодавчо обумовлену специфіку взаємовідносин між суб`єктами, що здійснюють господарську діяльність у цій сфері, відповідач не має можливості самостійно впливати на своєчасність розрахунків за поставлену позивачем теплову енергію, у зв`язку з чим вина відповідача з прострочення платежів за спірним договором відсутня.

Суд зазначає, що у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов Договору №3027/1920-БО-32 від 23.09.2019 позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3% річних у сумі 305 549,44 та інфляційних втрат в сумі 33 107,26грн. Суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з позивача 3% річних та інфляційних втрат, а тому стягнення таких нарахувань компенсує можливі негативні наслідки для позивача, пов`язані з порушенням відповідачем умов договору.

Приймаючи до уваги, що КП “Харківські теплові мережі” у відповідності до рішення Харківської міської ради є централізованим підприємством щодо постачання населенню теплової енергії, а фінансування КП “Харківські теплові мережі” здійснюється за рахунок платежів від надання послуг населенню та підприємствам, установам, організаціям, при цьому, відповідач обмежений в можливості здійснювати нарахування населенню штрафних санкцій за порушення строків оплати чи не оплати таких послуг, а також обмежений в праві припиняти надання вказаних послуг, суд вважає, що стягнення з відповідача пені у заявленому позивачем розмірі призведе до покладення на відповідача надмірного фінансового тягаря, що в свою чергу може негативно вплинути на інтереси населення м. Харкова, які є основними споживачами послуг централізованого водопостачання та водовідведення.

Крім цього, на переконання суду, наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання, право кредитора щодо стягнення заявлених сум перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Цей висновок узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН „Керівні принципи для захисту інтересів споживачів“ від 9 квітня 1985 року №39/248, а також міститься у мотивувальній частині Рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013.

При цьому, суд зазначає, що позивачем взагалі не надано доказів понесення ним збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором або погіршення матеріального стану підприємства позивача, саме у зв`язку з порушенням відповідачем умов договору.

Заперечення позивача проти клопотання про зменшення розміру пені є такими, що не можуть бути взяті до уваги, оскільки вони суперечать наявним у справі доказам, що містять інформацію про майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, та інші фактори, які вплинули на неможливість своєчасної оплати відповідачем вартості поставленого газу.

Під час вирішення питання про зменшення пені суд також враховує ступінь виконання зобов`язання відповідачем – 100% та враховує значний розмір нарахованої позивачем до стягнення пені.

Беручи до уваги вищенаведене, з огляду на збитковість даного підприємства, а також на значну дебіторську заборгованість населення перед відповідачем та відсутність можливості нараховувати штрафні санкції за порушення строків оплати населенням наданих відповідачем послуг, приймаючи до уваги ступінь виконання зобов`язання відповідачем та відсутність доказів понесення позивачем збитків в результаті дій відповідача, суд, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, дійшов висновку про можливість зменшення розміру пені на 90%. Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені підлягають частковому задоволенню у розмірі 149 274,83грн.

Підсумовуючи вищенаведене стягненню з відповідача на користь позивача підлягає заборгованість за договором №3027/1920-БО-32 у розмірі 487 931,54грн. з яких: 149 274,83грн. – пені, 305 549,44грн. – 3%річних та 33 107,26грн. – інфляційних.

Пунктом 5 частини 1 статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать в тому числі витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з п. 2 ч.1 ст.129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, загальна сума сплаченого судового збору становить 27471,10грн. Враховуючи, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, суд на підставі положень п. 2 ч.1, та ч. 9 ст.129 ГПК України, дійшов висновку, що витрати зі сплати судового збору у розмірі 27471,10грн. підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись статями 73, 74, 76-79, 86, 130, 165, 202, 233, 236-238, 241, 252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства “Харківські теплові мережі” на користь Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” 487931,54грн., з яких 149 274,83грн. – пені, 305 549,44грн. – 3%річних та 33107,26грн. – інфляційних, а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 27471,10грн.

В решті позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Позивач: Акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, 01601, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6, код 20077720;

Відповідач: Комунальне підприємство “Харківські теплові мережі”, 61037, м. Харків, вул. Мефодіївська, 11, код 3155119;

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Східного апеляційного господарського суду через Господарський суду Харківської області протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 12.04.2021.

Суддя Н.А. Новікова