Рішення № 96207444, 06.04.2021, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" квітня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/366/21

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Погорелової О.В

при секретарі судового засідання Федоровій К.О.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Фізичної особи-підприємця Стольнік Ігоря Миколайовича, м. Харків до Приватного науково-виробничого підприємства "Форвард", м. Харків про стягнення 94322,70 грн. за участю представників учасників справи:

позивача - не з`явився

відповідача - не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, фізична особа-підприємець Стольнік Ігор Миколайович, звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Приватного науково-виробничого підприємства "Форвард", в якому просить суд стягнути з відповідача 60327,79 грн. основного боргу, 12065,56 грн. штрафу, 15829,52 грн. пені, 3572,94 грн. інфляційних збитків, 2526,89 грн. три проценти річних. Позов обґрунтований неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань по договору поставки №117 від 13.09.2019. Судові витрати, які складаються з витрат на оплату судового збору у розмірі 2270,00 грн. та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн., позивач просить суд покласти на відповідача.

Ухвалою суду від 08.02.2021 позовна заява була прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Рух справи висвітлено у відповідних ухвалах суду.

Представники сторін у судове засідання 06.04.2021 не з`явилися. Про дату, час та місце проведення підготовчого засідання були повідомлені належним чином, відповідно до ст.ст. 120, 121 ГПК України про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Отже, враховуючи неявку представників сторін у судове засідання, не подання відповідачем відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк, відсутність будь-яких заяв або клопотань як з боку позивача, так й з боку відповідача, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності представників сторін за наявними у ній матеріалами, що містять достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, суд встановив наступне.

13.09.2019 між ФОП Стольнік І.М. (позивач, постачальник) та ПНВП "Форвард" (відповідач, покупець) був укладений договір поставки №117 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору, постачальник, відповідно до умов цього договору, зобов`язується провадити поставку (продаж) та передавати у власність покупця товари, що перераховані у специфікаціях (видаткових накладних), окремими партіями відповідно до замовлення покупця та у строки, встановлені даним договором, а покупець зобов`язується приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах цього договору.

Відповідно до п. 2.1. договору, заявка покупця на купівлю товару приймається як в усній, так і в письмовій формі за умови наявності заявленого товару на складі постачальника. На підставі замовлення покупця, постачальник виставляє покупцеві рахунок на оплату.

Згідно п. 2.4. договору, перехід права власності на товар відбувається в момент передачі товару покупцеві.

Відповідно до п. 2.6. договору, датою поставки (передачі) товару постачальником у власність покупця є дата, зазначена в накладній на відпуск товару (кожної окремої партії товару).

Відповідно до п. 2.7. договору, товар вважається поставленим постачальником та переданим у власність покупця з моменту підписання покупцем накладних, які свідчать про факт отримання товару і не потребує підписання між сторонами цього договору будь-яких актів приймання-передачі товару у власність.

Згідно п. 4.3 договору, загальна вартість цього договору визначається вартістю товару, переданого у власність покупця протягом дії договору, згідно з товаророзпорядчими документами, специфікаціями.

Відповідно до п. 5.1. договору, оплата покупцем здійснюється на підставі відповідних документів, зазначених у п. 1.2. цього договору, які постачальник виписує на кожну партію товару та передає покупцю у момент отримання товару.

Відповідно до п. 5.2. договору, покупець зобов`язаний розрахуватися за отриманий товар в строк не більше 3 банківських днів після отримання товару.

Відповідно до п. 5.6. договору, товар вважається повністю оплаченим з моменту зарахування всієї суми коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

Згідно п. п. 10.1, 10.2 договору, він вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами. Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 10.1 договору та закінчується 31.12.2019, але він діє до повного виконання виниклих зобов`язань сторонами відповідно цього договору.

Згідно п. 10.4 договору, закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору, та не звільняє сторони відносно зобов`язань щодо розрахунків за цим договором.

На виконання умов договору позивачем відповідачу було поставлено товар та надані послуги на загальну суму 70327,79 грн., що підтверджується рахунком-фактурою №36809 від 09.09.2019, довіреністю на отримання товару №1209-19 від 12.09.2019, листом відповідача на адресу позивача про відвантаження товару, видатковою накладною №РН0226353 від 13.09.2019, актом приймання-здавання виконаних робіт та наданих послуг від 13.09.2019.

Проте, відповідач отриманий товар та надані послуги у повному обсязі не сплатив.

31.10.2019 на адресу відповідача позивачем була направлена претензія №23 про погашення заборгованості за поставлений товар та сплату штрафних санкцій, в якій позивач просив сплатити заборгованість в загальній сумі 87031,12 грн., що складається з суми основного боргу - 70327,79 грн., пені - 2423,90 грн., штрафу - 14065,56 грн., 3% річних від простроченої суми - 213,87 грн.

21.11.2019 відповідач перерахував на розрахунковий рахунок позивача грошові кошти у розмірі 10 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 216 від 21.11.2019.

26.05.2020 позивачем на адресу відповідача повторно була направлена претензія №2 (вих.№ 48) про погашення заборгованості за поставлений товар та сплату штрафних санкцій, в якій позивач просив сплатити заборгованість в загальній сумі 84237,09 грн., що складається з суми основного боргу - 60327,79 грн. з урахуванням ПДВ; пені - 10588,19 грн.; 3% річних від простроченої суми - 1255,55 грн.; штрафу за весь період прострочення 20% від суми простроченої заборгованості - 12065,56 грн.

Проте, відповідачем вказана вимога залишена без відповіді та задоволення, сума заборгованості не оплачена.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, відповідно до статті 11 ЦК України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 174 ГК України однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є укладання господарського договору та іншої угоди, що передбачені законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно із ч. 1 ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до частини 1 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 вказаної статті передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття, покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Тобто, законодавець покладає на постачальника обов`язок здійснити поставку товару, а споживач зобов`язаний його прийняти і оплатити.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Станом на момент розгляду справи, відповідач заборгованість не сплатив та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу. Враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов`язання з оплати поставленого товару та наданих послуг на суму 60327,79 грн.

Також, позивач просить суд стягнути з відповідача 15829,52 грн. пені та 12065,56 грн. штрафу.

Правові наслідки порушення зобов`язання встановлені статтею 611 Кодексу. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено частиною 3 статті 549 ЦК України, частиною 6 статті 231 ГК України, а право встановити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 ГК України. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною 2 статті 231 ГК України. При цьому в інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17).

Відповідно до п. 7.1. договору, у випадку порушення зобов`язання, що виникає з цього договору, винна сторона несе відповідальність, визначену цим договором та чинним законодавством України.

Відповідно до п. 7.4. договору, при простроченні оплати товару (якщо така оплата повинна бути здійснена покупцем після поставки товару) більше ніж на 5 (п`ять) банківських днів після кінцевого терміну оплати, покупець зобов`язаний сплатити постачальнику суму боргу з урахуванням пені, нарахованої на суму заборгованості, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення платежу, за кожен день прострочення від суми заборгованості, без обмеження строків її нарахування та звернення до суду за її стягненням, а також штраф у розмірі 20 (двадцяти) відсотків від суми простроченої заборгованості.

Судом перевірено наданий позивачем розрахунок пені та штрафу, та встановлено, що їх розмір обчислено позивачем арифметично вірно, відповідно заявлена вимога підлягає задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 2526,89 грн. та 3572,94 грн. збитків від інфляції, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Судом враховано, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому, сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Перевіривши правильність нарахування інфляційних втрат та 3% річних, суд дійшов висновку, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства України, здійснено позивачем арифметично вірно, а тому позовні вимоги в цій частині є такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, про задоволення позовних вимог як обґрунтованих, не спростованих відповідачем та підтверджених матеріалами справи.

Згідно з п. 5 ч.1 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує питання, зокрема, про розподіл між сторонами судових витрат.

Позивачем у позовній заяві викладено вимогу про стягнення з відповідача 5000,00 грн. суми вартості послуг адвоката, сплачених позивачем у зв`язку із подачею позовної заяви та розглядом справи.

Статтею 123 ГПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до положень частини 1 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 2 статті 126 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 ГПК України).

Частиною восьмою статті 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем в якості надання професійної правничої допомоги адвокатом надані наступні документи: договір №15/12 від 15.12.2020 про надання правничої допомоги, акт прийому-передачі виконаних робіт від 15.12.2020, рахунок-фактура №15/12 від 15.12.2020, копія свідоцтва про право зайняття адвокатською діяльністю серія КВ №5874 від 30.03.2017, копія витягу з Єдиного Реєстру адвокатів України, ордер серія КВ №415347 від 15.12.2020.

При визначенні суми відшкодування, суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Дослідивши надані докази на підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката, беручи до уваги рівень складності даної справи, об`єм вчинених представником позивача дій, а також керуючись критерієм реальності адвокатських витрат, враховуючи задоволення позову, суд дійшов висновку про задоволення вимог позивача по стягненню з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.

Відповідно до положень ст. 129 ГПК України, судовий збір у цій справі покладається на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 525, 526, 530, 610 - 612, 625, 692, 712, 903 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Приватного науково-виробничого підприємства "Форвард" (61046, м. Харків, вул. Єнакіївська, 11, код ЄДРПОУ 25190668) на користь Фізичної особи-підприємця Стольнік Ігоря Миколайовича ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) - 60327,79 грн. основного боргу, 12065,56 грн. штрафу, 15829,94 грн. пені, 3572,94 грн. інфляційних збитків, 2526,89 грн. три проценти річних, 2270,00 грн. судового збору та 5000,00 грн. витрат на правничу допомогу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст.ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, з урахуванням приписів п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень ГПК України.

Позивач - Фізична особа-підприємець Стольнік Ігор Миколайович ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ).

Відповідач - Приватне науково-виробниче підприємство "Форвард" (61046, м. Харків, вул. Єнакіївська, 11, код ЄДРПОУ 25190668).

Повне рішення підписано 13 квітня 2021 року.

Суддя О.В. Погорелова