Рішення № 96207352, 08.04.2021, Господарський суд Рівненської області

Господарський суд Рівненської області

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" квітня 2021 р. м. Рівне Справа № 918/31/21

Господарський суд Рівненської області у складі судді Горплюка А.М., розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецхолод"

до відповідача Державного підприємства "Національна атомна енерногенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"

про стягнення заборгованості в сумі 186 895, 12 грн.

Секретар судового засідання Сідлецька Ю.Р.

В засіданні приймали участь:

Від позивача ( в режимі відеоконференції) : Пузій О.В.

Від відповідача ( в режимі відеоконференції): Бондаренко О.В.

ВСТАНОВИВ:

У січні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Спецхолод" звернулося до Господарського суду Рівненської області із позовною заявою до відповідача Державного підприємства "Національна атомна енерногенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", в якій просить стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 177 472, 00 грн, 3% річних в розмірі 3 460, 81 грн та інфляційне збільшення суми боргу у розмірі 5 962, 31 грн.

Ухвалою від 22.01.2021 залишено без руху позовну заяву від 15.01.2021 Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецхолод" та надано позивачу 10-денний строк з дня отримання даної ухвали для подання доказів доплати судового збору в розмірі 533,43 грн.

01.02.2021, через відділ канцелярії та документального забезпечення суду, від Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецхолод" надійшло клопотання про виправлення недоліків позовної заяви, до якого позивачем долучено оригінал квитанції №399 від 26.01.2021 про сплату 533,43 грн судового збору.

Ухвалою від 02.02.21 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження. Судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 23.02.2021.

12.02.2021, через відділ канцелярії та документального забезпечення суду, від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній зазначає, що заборгованість у відповідача перед позивачем з оплати поставленої продукції виникла через складну фінансову ситуацію ДП "НАЕК "Енергоатом", також зазначає, що вживаються всі заходи для погашення існуючого боргу та мирного вирішення спору. Окрім того, до відзиву на позовну заяву відповідач долучив клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза приміщенням суду.

В судовому засіданні 23.02.2021 оголошено перерву до 09.03.2021 для урегулювання спору мирним шляхом.

01.03.2021 до суду від відповідача надійшла заява про часткову оплату основної заборгованості у сумі 50 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №1939 від 19.02.2021.

В судовому засіданні 09.03.2021 оголошено перерву до 08.04.2021.

19.03.2021 від відповідача надійшло клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката до 2 000,00 грн.

22.03.2021 відповідачем подано заяву про часткове визнання позовних вимог, а тому на підставі статті 130 ГПК України, просить суд повернути для позивача судовий збір в розмірі 50 % з Державного бюджету України.

В судовому засіданні 08.04.2021 представник позивача підтвердив часткову оплату відповідачем основної заборгованості у сумі 50 000, 00 грн. Окрім основної заборгованості та штрафних санкцій представник позивача просив стягнути витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000,00 грн.

Представник відповідача в судовому засіданні 08.04.2021 визнав позовні вимоги щодо основного боргу, проти нарахування 3 % річних та інфляційних втрат заперечив, також просив зменшити розмір витрат на правничу допомогу.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог виходячи з наступного.

02 березня 2020 року між Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (замовник / відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Спецхолод" (постачальник / позивач) укладено Договір поставки №53-122-01-20-09289 (надалі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору в порядку та на умовах, визначеним цим Договором, Постачальник зобов`язується поставити і передати у власність Замовника певну продукцію, а Замовник в свою чергу, зобов`язується оплатити продукцію за кількістю та за цінами, що передбачені у Специфікації № 1 (додаток №1 до договору).

Відповідно до п. 1.2 Договору предметом поставки по даному договору є 42120000-6 запасні частини до компресорів, які передбачені специфікацією №1 до даного Договору.

Приписами п. 2.1 Договору, встановлено, що ціна продукції, що поставляється за цим Договором складає 189 560 (сто вісімдесят дев`ять тисяч п`ятсот шістдесят) грн. 00 коп., крім того ПДВ - 37 912 (тридцять сім тисяч дев`ятсот дванадцять ) грн. 00 коп.

Відповідно до п. 2.2 Договору загальна сума договору складає 227 472 (двісті двадцять сім тисяч чотириста сімдесят дві) грн. 00 коп.

Згідно з п. 3.1. Договору сторонами погоджено, що продукція поставляється протягом 60 календарних днів з дати оприлюднення даного договору на веб – порталі уповноваженого органу згідно Закону України "Про публічні закупівлі". Продукція поставляється на умовах DDP згідно "Інкотермс - 2010". Місце поставки та вантажоодержувач – 34400, м. Вараш, склад Рівненського відділення ВП "Складське господарство" ДП "НАЕК "Енергоатом".

Судом встановлено, що Договір підписаний уповноваженими представниками позивача та відповідача та скріплений відтисками печаток останніх, на час розгляду справи доказів недійсності вказаного договору суду не надано, відповідних судових рішень не долучено.

Під час розгляду справи встановлено, що позивачем, на виконання умов Договору для ДП "НАЕК "Енергоатом" від імені якого діє ВП "Рівненська атомна електрична станція" відвантажено товар на загальну суму 227 472,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №10 від 23.04.2020.

Про належне виконання позивачем своїх зобов`язань за Договором також свідчить відсутність з боку відповідача письмових претензій та повідомлень про порушення продавцем умов договору.

Оплата за поставлену якісну продукцію здійснюється замовником за умови реєстрації податкової накладної у ЄРПН, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 45 календарних днів з дати оформлення ярлика на придатну продукцію згідно СОУ НАЕК 038:2017 "Управління закупівлями продукції. Організації вхідного контролю продукції для АЕС" (пункт 6.1 Договору).

Відповідач листом № 6696/041 від 05.05.2020 "Про оформлення ярлика на придатну продукцію" повідомив позивача, що продукція, отримана згідно видаткової накладної № 10 від 23.04.2020 пройшла вхідний контроль, виготовлено ярлик на придатну продукцію № 1-6-218 від 29.04.2020.

Відтак, враховуючи умови п. 6.1 Договору у відповідача виник обов`язок оплати за поставлену продукцію у розмірі 227 472,00 грн. з 13.06.2020 включно (протягом 45 календарних днів з дати оформлення ярлика на придатну продукцію (29.04.2020).

В порушення умов Договору станом на час звернення з даним позовом до суду, відповідачем частково проведено оплату за поставлений товар в сумі 50 000, 00 грн. згідно з платіжним дорученням №9533 від 23.10.2020, що підтверджується банківською випискою.

Також у процесі розгляду справи відповідач частково погасив борг у сумі 50 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №1939 від 19.02.2021.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи викладене, господарський суд закриває провадження у даній справі в частині стягнення основного боргу в розмірі 50 000,00 грн.

Таким чином, станом на 08.04.2021 основна заборгованість відповідача за поставлений товар становить 127 472, 00 грн., доказів погашення якої суду не надано.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним Кодексом України з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України. (ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У відповідності до ст. 174 ГК України, однією з підстав виникнення господарських зобов`язань є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ст. 655 ЦК України, за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

З положень ст. 509 ЦК України, що кореспондується із ст. 173 ГК України вбачається, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно приписів статей 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У силу положення статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК України).

22.03.2021 до суду від відповідача надійшла заява про часткове визнання позовних вимог, в якій представник ВП "Рівненська АЕС" визнає повністю заявлений основний борг в розмірі 127 472,00 грн.

На підставі викладеного, враховуючи визнання позову в частині стягнення основного боргу, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецхолод" основного боргу 127 472 грн. 00 коп. є обґрунтованими, відповідачем не спростовані, а відтак, підлягають задоволенню повністю.

Крім того, через неналежне виконання умов договору, позивач нарахував для відповідача 3 460 грн. 81 коп. 3% річних та 5 962 грн. 31 коп. інфляційного збільшення суми боргу.

У відповідності до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.

Крім того, зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19) .

Враховуючи викладене, позивач правомірно нарахував відповідачу три відсотка річних та інфляційні втрати.

Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Перевіривши правильність нарахування інфляційних втрат, суд визнає їх арифметично вірними.

Разом з тим, перевіривши правильність нарахування 3% річних, судом з`ясовано, що позивачем здійснено помилку при їх нарахуванні, а саме: не враховано період нарахування з 01.01.2021 до 14.01.2021, який складає 204 грн. 21 коп., відтак арифметично вірними 3% річних є 3 665,02 грн. при заявлених 3 460,81 грн.

За приписами ч. 2 ст. 237 ГПК України, при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Отже, до задоволення підлягає 5962 грн. 31 коп. інфляційних втрат та 3 460,81 грн. 3% річних, як обґрунтовані та доведені.

Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За змістом ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на вищевикладене в сукупності вбачається, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 127 472,00 грн. заборгованості, 3 460, 81 грн. 3% річних та 5 962, 31 грн. інфляційних втрат стверджуються матеріалами справи і підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про судовий збір" судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

За приписами ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 1 статті 130 ГПК України, що кореспондується з ч. 3 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", передбачено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Оскільки відповідачем визнано наявну основну заборгованість до початку розгляду справи, суд вважає за необхідне повернути позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору сплаченого при поданні позову, пропорційно визнаним вимогам, а саме в розмірі 956,04 грн. Решта судового збору в розмірі 956,04 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Також, враховуючи закриття провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 50 000,00 грн, у зв`язку із відсутністю предмета спору, то судовий збір в частині закриття в розмірі 750,00 грн. підлягає поверненню позивачу.

Судовий збір, за розгляд позовної вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат підлягає стягненню з відповідача на користь позивача повністю в розмірі 141,35 грн.

Відтак, судовий збір в розмірі 1 097,39 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Пунктом 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

За таких обставин, суд зазначає, що позивач не позбавлений права звернутися з відповідним клопотанням про повернення судового збору в розмірі 1 706,04 грн.

Щодо стягнення з відповідача 3 000,00 грн витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.

За змістом частин 1 - 3 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Отже, судові витрати на правову допомогу підлягають відшкодуванню лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату або адвокатському об`єднанню стороною, котрій такі послуги надавались, якщо оплата послуг адвоката підтверджується відповідними фінансовими документами, і якщо такі послуги надавались адвокатом, а не будь-яким представником.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивач надав суду: договір про надання правової допомоги від 13.01.2021; копія ордеру про надання правничої (правової) допомоги серія АР №1033534 від 13.01.2021; копія рахунку на оплату № 11 від 14.01.2021 на суму 3 000 грн; копія акту від 15.01.2021 року про прийняття послуг з надання правової допомоги; копія платіжного доручення №18 від 15.01.2021 про сплату адвокату Пузію О.В. 3 000 грн, призначення: оплата за підготовку позовної заяви.

За змістом договору про надання правової допомоги від 13.01.2021 Адвокатське бюро Пузія Олексія Вікторовича зобов`язується надати правові послуги щодо складання, оформлення та подання до Господарського суду Рівненської області позовної заяви про стягнення з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на користь ТОВ "Спецхолод" суми заборгованості за договором поставки № 53-122-01-20-09289 від 02.03.2020, 3% річних та суми інфляційного збільшення суми боргу за весь час прострочення оплати, клопотання, апеляційні скарги, письмові пояснення, заяви та інші документи правового та процесуального характеру, а клієнт зобов`язується прийняти послуги та оплатити адвокату гонорар на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до ч. ч. 4 - 6 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Судом враховано п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23-рп/2009, яким передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

За висновком суду, заявлені до стягнення позивачем витрати на професійну правничу допомогу у сумі 3 000 грн. відповідають зазначеним критеріям.

Щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, суд зазначає наступне.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 та ч. 6 ст. 126 ГПК України).

Тобто у розумінні цих норм процесуального права зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (такий висновок Верховного Суду викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення.

Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач заперечує проти заявленого розміру витрат на професійну правничу допомогу та вказує, що дана справа не є складною, скалдання позову та компенсаційних нарахувань не потребує якихось додаткових експертиз, додаткового аналізу судової практики, складності при формуванні правової позиції, судова практика у цих справах є сталою. Відтак вважає, що заявлений розмір витрат не відповідає вимогам щодо співмірності.

При цьому, суд враховує, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

В даному випадку, предметом спору є стягнення заборгованості в розмірі 186 895,12 грн. в зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором поставки.

На підставі викладеного, суд вважає, що розмір заявлених судових витрат відповідає критеріям обґрунтованості та пропорційності до предмета спору з урахуванням ціни позову у розумінні приписів частини 5 статті 129 ГПК України та з огляду на вимоги, які ставляться до адвоката, а саме, наявності у такої особи повної вищої юридичної освіти та стажу роботи в галузі права.

За таких обставин, враховуючи, що відповідачем до клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката не надано доказів на підтвердження порушення критерію реальності наданих адвокатом послуг професійної правничої допомоги, їх неспівмірності з характером спору та обсягом проведених адвокатом робіт, суд дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000,00 грн, оскільки цей розмір судових витрат доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 233, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Провадження в частині стягнення 50 000,00 грн. основного боргу - закрити.

3. Стягнути з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" (34400, Рівненська область, м. Вараш, код ЄДРПОУ 05425046) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецхолод" (72309, Запорізька обл, м. Мелітополь, вул. Шмідта, 17, код ЄДРПОУ 40058192) суму основного боргу в розмірі 127 472 (сто двадцять сім тисяч чотириста сімдесят дві грн 00 коп.) грн, 3460,81 (три тисячі чотириста шістдесят грн 81 коп.) грн 3% річних, 5 962,31 (п`ять тисяч дев`ятсот шістдесят дві грн 31 коп.) грн інфляційних втрат, 1 097,39 (одну тисячу дев`яносто сім грн 39 коп.) грн судового збору та 3 000,00 (три тисячі грн 00 коп.) витрат на професійну правничу допомогу.

4. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття позстанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних Положень ГПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.

Повний текст рішення складено та підписано 13.04.2021.

Суддя А.М.Горплюк