увійти
УКР
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
_____________________________
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"30" березня 2021 р.м. Одеса Справа № 916/3392/20
Господарський суд Одеської області у складі:
судді В.С. Петрова
при секретарі судового засідання Н.В. Панченко
за участю представників:
від позивача - Добров Р.М.,
від відповідача - Узіков С.А., Воронюк М.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до фізичної особи-підприємця Узікова Станіслава Анатолійовича про розірвання договору оренди та виселення з нежитлового приміщення, стягнення заборгованості в загальній сумі 102749,75 грн., -
ВСТАНОВИВ:
Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до фізичної особи-підприємця Узікова Станіслава Анатолійовича про:
- розірвання укладеного між сторонами договору оренди нежилого приміщення № 22/74 від 11.06.2003 р.;
- виселення відповідача з нежитлового підвального приміщення, загальною площею 221,9 кв.м, що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Мала Арнаутська, 119;
- стягнення заборгованості з орендної плати за договором оренди № 22/74 від 11.06.2003 р. в сумі 97236,78 грн. та пені за несвоєчасну сплату орендної плати в сумі 5512,97 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору оренди нежитлового приміщення № 22/74 від 11.06.2003 р., а саме систематичну несплату орендної плати, внаслідок чого вказаний договір підлягає розірванню на підставі ч. 2 ст. 651 ЦК України, а орендоване приміщення - звільненню відповідачем.
Зокрема, позивач вказує, що фізичній особі-підприємцю Узікову Станіславу Анатолійовичу згідно з договором оренди № 22/74 від 11.06.2003 р., укладеним з Представництвом по управлінню комунальною власністю (орендодавець), надано в строкове платне користування об`єкт комунальної власності - нежитлові приміщення підвалу, загальною площею 149,5 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Мала Арнаутська, 119, строком до 11.06.2005 р.
Як зазначає позивач, додатковим погодженням від 14.06.2003 р. перераховано місячну орендну плату. Додатковим погодженням від 25.11.2005 р. до п. 1.2 договору внесені зміни в частині строку його дії, а саме продовжено строк дії договору до 01.06.2006 р. Додатковим погодженням від 02.04.2007 р. строк дії договору оренди продовжено до 02.10.2007 р. Додатковим погодженням від 19.06.2007 р. в п. 1 договору перераховано місячну орендну плату. Додатковим погодженням від 17.10.2007 р. змінено п. 1.2. договору в частині терміну його дії, а саме продовжено його до 11.10.2007 р. Додатковим погодженням від 16.10.2008 р. строк дії договору продовжено до 16.10.2011 р. та перераховано місячну орендну плату. Додатковим погодженням від 21.08.2009 р. змінено п. 1.1 розділу 1 договору в частині збільшення орендованої площі з "149,5 кв.м" на "213,8 кв.м" та пунктом 2 договору перераховано розмір місячної орендної плати. Додатковим погодженням від 02.11.2011 р. у тексті договору назву орендодавця змінено на "Департамент комунальної власності Одеської міської ради та строк дії договору продовжено до 02.10.2014 р. Додатковим договором від 15.04.2014 р. пункт 1.1 договору викладено у новій редакції, згідно якої орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежитлове приміщення підвальне приміщення, загальною площею 221,9 кв.м, що розташоване за адресою: вул. Мала Арнаутська, 119, під розміщення кафе, яке здійснює продаж товарів підакцизної групи та майстерні з ремонту взуття. Також вказаним додатковим договором змінено місячну орендну плату. Додатковим договором від 02.03.2015 р. строк дії договору продовжено до 02.09.2017 р. та змінено місячну орендну плату.
Посилаючись на п.п. 2.2, 2.4 договору, ст. 762 ЦК України, ч. 1 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", позивач наголошує, що відповідач зобов`язаний сплачувати встановлену орендну плату своєчасно та у повному обсязі. Проте, за ствердженнями позивача, відповідач не виконує вказані вимоги, систематично не сплачує у повному обсязі орендну плату, тому станом на 08.10.2020 р. у останнього існує заборгованість у розмірі 97236,78 грн. за період з 01.01.2019 р. по 30.09.2020 р., яка заявлена позивачем до стягнення.
Також згідно п. 5.2 договору оренди та на підставі ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, ст. 549 Цивільного кодексу України, Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань? позивачем нарахована відповідачу пеня за несвоєчасне внесення орендної плати у розмірі 5512,97 грн.
Поряд з цим позивач посилається на п. 2 ст. 651 ЦК України, ч. 3 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", за якими договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін при істотному порушенні договору іншою стороною. Істотним є таке порушення, коли внаслідок завданої таким порушенням шкоди, друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладанні договору.
В п. 3.3 договору оренди передбачено, що орендодавець має право виступати з ініціативою щодо розірвання договору у разі невикористання орендованого приміщення на протязі 3-х місяців, або невиконання чи порушення умов договору орендарем.
Таким чином, як вказує позивач, з огляду на те, що після додаткового договору від 02.03.2015 р., яким строк дії договору продовжено до 02.09.2017 р. сторони не укладали більше додаткових погоджень (договорів), договір оренди № 22/74 від 11.06.2003 р. вважається пролонгованим автоматично на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені додатковим договором 02.03.2015 р., тому строк дії договору продовжено до 02.05.2022 р. (ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" в редакції Закону від 24.05.2016 р.).
Так, за ствердженнями позивача, договір оренди № 22/74 від 11.06.2003 р. підлягає розірванню у судовому порядку, оскільки відповідачем систематично істотно порушуються умови договору, зокрема у зв`язку з невнесенням відповідачем орендної плати. Водночас позивач додає, що статтею 785 Цивільного кодексу України та п. 4.7 договору оренди встановлено обов`язок орендаря у разі закінчення строку дії договору оренди або у випадку його дострокового розірвання повернути орендоване майно за актом у належному стан, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду. З огляду на вказане, позивач просить виселити відповідача з нежитлового підвального приміщення, загальною площею 221,9 кв.м, що розташоване за адресою: вул. Мала Арнаутська. 119, яке належать територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради.
Наразі позивач вказує, що відповідно до п. 6 ст. 162 ГПК України Департаментом були вжиті заходи щодо досудового врегулювання спору, а саме направлено претензію від 26.10.2020 р. № 01-13/4349.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 30.11.2020 р. вказану позовну заяву Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (вх. № 3507/20) залишено без руху, оскільки позовна заява не містить доказів направлення претензії від 26.10.2020 р. № 01-13/4349, на яку позивач посилається в обґрунтування своїх вимог, також заявником до позову не додано доказів на підтвердження посадового становища та повноважень Ахмерова О.О., який підписав позовну заяву.
02.12.2020 р. Департамент комунальної власності Одеської міської ради подано до господарського суду заяву про усунення недоліків позовної заяви (вх. № 32250/20), до якої позивачем надано докази направлення претензії, а також копію розпорядження про покладення на Ахмерова О.О. обов`язків директора Департаменту.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 02.12.2020 р. позов Департаменту комунальної власності Одеської міської ради прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/3392/20, розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження, при цьому призначено підготовче засідання.
18.02.2021 р. представником позивача були надані письмові пояснення щодо нарахування відповідачу орендної плати за час встановлення карантину. Як вказує позивач, Департаментом заявлено вимогу щодо стягнення заборгованості з орендної плати у розмірі 97236,78 грн. за період з 01.01.2019 р. по 30.09.2020 р. Так, в період, за який нараховується заборгованість включається березень 2020 р., з якого відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 р. за № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу СОVID-19" через спалах у світі коронавірусу з 12.03.2020 р. до 03.04.2020 р. в Україні введений карантин, постановами Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 р. № 239, від 22.04.2020 р. № 291, від 11.05.2020 р. № 349, від 20.05.2020 р. № 392, від 17.06.2020 р. № 500, від 22.07.2020 р. № 641, від 26.08.2020 р. № 760, від 13.10.2020 р. № 956, від 09.12.2020 р. № 1236 до постанови від 11.03.2020 р. № 211 внесено зміни, якими дію карантину продовжено до 28.02.2021 р., при цьому строгий карантин був чинний до 22.06.2020 р.
Крім того, позивач зазначає, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (СОVID-19)" від 30.03.2020 (в редакції від 16.06.2020) доповнено "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України пунктом 14 наступного змісту, зокрема: "Установити, що з моменту встановлення карантину, введеного Постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2" від 11 березня 2020 р. № 211 (із наступними змінами і доповненнями), і до його відміни (скасування) в установленому законом порядку, плата за користування нерухомим майном (його частиною) підлягає зменшенню за вимогою наймача, який здійснює підприємницьку діяльність з використанням цього майна, впродовж усього часу, коли майно не могло використовуватися в підприємницькій діяльності наймача в повному обсязі через запроваджені обмеження та (або) заборони. Ця норма не поширюється на суб`єктів господарювання, які впродовж дії карантину фактично здійснювали діяльність з використанням цього майна в своїй господарській діяльності в повному обсязі, а також на договори найму майна, яке належить територіальній громаді".
Також позивач зауважує, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19)" від 30.03.2020 р. було внесено зміни до ч. 2 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" та віднесено карантин, встановлений Кабінетом Міністрів України, до форс-мажорних обставин. Між тим з посиланнями на вказану ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" та п. 6 договору оренди від 22/74 від 11.06.2003 р. позивач зазначає, що у нього відсутня інформація щодо надання Одеською регіональною торгово-промисловою палатою сертифікату про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) відповідачу, а також на адресу позивача не надходили заяви, повідомлення від відповідача щодо неможливості виконування своїх зобов`язань в період з 16 березня 2020 року та протягом дії карантину, на час протягом якого діяли відповідні заборони господарської діяльності унаслідок форс-мажорних обставин та не просив відтермінувати сплату орендної плати. Таким чином, на думку позивача, орендар не виконав узгоджених в договорі умов щодо попередження орендодавця про існування форс-мажорних обставин протягом трьох календарних днів з дня, коли стало відомо про форс-мажор, повідомлення орендодавця протягом трьох календарних днів з дня, коли стало відомо про припинення форс-мажору, а також надання протягом сорока днів документів, виданих компетентними органами (особами), які відповідно до законодавства України є належними і допустимими доказами підтвердження наявності форс-мажору. Окрім того, позивач вказує, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, при їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести.
При цьому позивач вказує, що в даному спірному випадку законом не заборонено здійснення підприємницької діяльності - діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування (основний вид діяльності відповідача код КВЕД 56.10 згідно відомостей з реєстру), цей клас включає послуги з надання харчування споживачам, незалежно від того, чи їх подають у спеціалізованих місцях громадського харчування або в ресторанах самообслуговування, чи їх споживають у приміщенні, забирають із собою або замовляють додому. До цього класу, за ствердженнями позивача, також відносять приготування та подачу їжі для негайного споживання з автомобілів або пересувних вагончиків, а тому, на думку позивача, тільки встановлення в країні карантину не є обставиною для звільнення орендаря від сплати орендної плати.
Поряд з цим, як вказує позивач, ФОП Узіков С.А. не підпадає під дію рішення Одеської міської ради № 6121-VII від 10.06.2020 р. "Про особливості нарахування плати за оренду майна комунальної власності територіальної громади міста Одеси на період дії карантину та протиепідемічних обмежувальних заходів".
Таким чином, як вказує позивач, у Департаменти відсутні правові підстави для ненарахування орендної плати орендарям.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 04.02.2021 р. у справі № 916/3392/20 закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті в засіданні суду на 15 березня 2021 р.
У судовому засіданні господарського суду 15 березня 2021 року по справі № 916/3392/20 було протокольно оголошено перерву до 18 березня 2021 року о 15 год. 30 хв., про що під розписку повідомлено представників сторін.
У судовому засіданні господарського суду 18 березня 2021 року по справі № 916/3392/20 було протокольно оголошено перерву до 25 березня 2021 року о 12 год. 00 хв., про що під розписку повідомлено представників сторін.
Відповідач відзив на позов у встановлений строк не надав. Проте, під час судового розгляду справи 25.03.2021 р. представником відповідача були надані письмові пояснення на позовну заяву Департаменту комунальної власності Одеської міської ради. Так, стосовно заходів досудового врегулювання спору відповідач вказує, що зі змісту наданої позивачем претензії вбачається, що адреса, на яку направлялась претензія є: м. Одеса, вул. Мала Арнаутська, 119, кв. 51 , однак згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, починаючи з 03.09.2018 р. Узіков С.А. перестав бути власником вказаної квартири, тому отримувати будь-яку кореспонденцію, яка надсилалась на вказану адресу, не мав можливості. Крім того відповідач зауважує, що зі спірного договору оренди вбачається, що адреса, яку Узіков С.А. зазначив, є: АДРЕСА_2 , втім, на дану адресу, за ствердженнями відповідача, з боку позивача жодних листів не надходило. До того ж відповідач зазначає, що у позивача є та були в наявності засоби зв`язку Узікова С.А. , а саме номер його мобільного телефону, втім, як стверджує відповідач, Департамент комунальної власності не вбачав за необхідне повідомити Узікова С.А. про наявність заборгованості іншими засобами зв`язку, що призвело до фактичного неповідомлення останнього про наявність заборгованості в зазначеному розмірі та наслідків її непогашення на протязі місяця з дня повідомлення. З огляду на викладене, на думку відповідача, Департаментом комунальної власності ОМР належним чином не було проведено претензійну роботу, а саме не було забезпечено отримання Узіковим С.А. претензії або його дійсне повідомлення будь-яким іншим чином про наявність заборгованості по сплаті орендної плати, а надсилання кореспонденції на адресу, яка не зазначена у договорі, та яка не належить іншій стороні договору без застосування інших способів повідомлення особи не є належним засобом позасудового врегулювання спору. Таким чином, за ствердженнями відповідача, з урахуванням того, що позивачем не було належним чином повідомлено Узікова С.А. про наявність боргу по сплаті орендної плати, а отже й не було виконано умови договору про позасудове врегулювання будь-яких спірних ситуацій, за ствердженнями відповідача позивач звернувся з даним позовом до суду передчасно, а тому його вимоги не підлягають задоволенню.
Щодо розміру заборгованості та нарахування штрафних санкцій відповідач зауважує, що аналізуючи зміст позовної заяви неможливо встановити за який саме період та за які місяці Департаментом нарахована заборгованість в розмірі 97236,78 грн., адже сама позовна заява містить в собі три різних періоди, які відрізняються між собою кількістю місяців. При цьому відповідач вказує, що з матеріалів справи вбачається, що позивач обґрунтовує свої позовні вимоги в частині стягнення заборгованості лише єдиним доказом, а саме розрахунком заборгованості, який створено самим же позивачем. Водночас, на думку відповідача, вказаний розрахунок не може бути допустимим, достатнім та достовірним доказом у справі, оскільки Узіков С.А. сплачував орендну плату на банківський рахунок Департаменту комунальної власності, зважаючи на що належними та допустимими доказами несплати Узіковим С.А. щомісячних платежів може бути лише та виключно виписка з банківського рахунку позивача, з якої можливо буде встановити сплачував Узіков С.А. оренду за договором, або ні. Між тим відповідач додає, що наданий позивачем розрахунок позовних вимог є доповненням до позовної заяви із зазначенням обрахунку позивачем позовних вимог майнового характеру та має інформаційний характер у контексті ціни позову, також він не містить даних про реквізити розрахункових рахунків, не скріплений печаткою банку, з огляду на що не може бути належним та допустимим доказом у справі, оскільки виписок із особового рахунку відповідача про рух коштів на ньому суду не надано. Більш того, як зазначає відповідач, розрахунок заборгованості, доданий до позовної заяви, не може підтверджувати існування боргу, так як він не є первинним обліковим бухгалтерським документом, не відповідає Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та відповідно не може підтверджувати існування тих чи інших операцій. Враховуючи вищенаведене, відповідач вважає, що позивачем не доведено розміру заборгованості, яку останній просить суд стягнути з відповідача, оскільки позовна заява та додані до неї документи не дають можливості достеменно встановити обставини справи, а саме за який період нарахована заборгованість, в якому розмірі, та якими доказами (допустимими, належними, достатніми та достовірними) вони підтверджуються, що, на думку відповідача, є підставою для відмови в задоволенні позову.
Поряд з цим відповідач вказує, що із наданого позивачем розрахунку пені вбачається, що її розрахунок здійснено за період 10 місяців, який, за ствердженнями відповідача, було розраховано з порушенням ст. 232 ГПК України, з огляду на що, на думку останнього, вказаний розмір штрафних санкцій не може підлягати задоволенню.
Стосовно вимоги позивача про розірвання спірного договору оренди та виселення відповідача з орендованого приміщення, останній вказує, що спірне приміщення перебувало в оренді Узікова С.А. загалом близько 30 років та за весь час оренди орендар сумлінно та своєчасно сплачував орендну плату, піклувався про зовнішній та внутрішній вигляд та стан приміщення, дбайливо ставився до нього, а також слідкував за належним станом прилеглої території. Однак, як зазначає відповідач, у зв`язку із запровадженням певних карантинних заходів та обмежень, перелік яких є загальнодоступним та загальновідомим, Узіков С.А. вимушений був призупинити свою діяльність, оскільки основним видом діяльності Узікова С.А. була діяльність в сфері громадського харчування (кафе), яке розташоване за адресою м. Одеса, вул. Мала Арнаутська, 119 , підвальне приміщення. Так, за ствердженнями відповідача, у зв`язку із призупиненням своєї діяльності орендар вимушений був закрити заклад харчування (кафе) та відповідний заклад є закритим й по сьогоднішній день, однак Узіков С.А. планує відновити свою діяльність та знову продовжувати піклуватись про орендоване протягом багатьох років приміщення та територію навколо нього. Так, на думку відповідача, розірвання договору оренди лише за умови прострочення сплати орендних платежів завдасть негативних наслідків не тільки для відповідача, а й для м. Одеси в цілому, адже відшукування іншого орендаря займе достатньо великий проміжок часу, однак засміченість околиць даного приміщення не зменшиться. Крім того, як зазначає відповідач, обставина невнесення орендної плати виникла вперше за багато років, при цьому в умовах, які не залежали від орендаря Узікова С.А. , а саме в умовах карантину та в умовах обмеженості певних видів діяльності. Таким чином, відповідач вважає, що розірвання договору оренди є крайнім заходом, який не може бути застосовано лише за умови одноразового порушення багаторічних договірних зобов`язань.
Крім того відповідач зауважує, що надані представником Департаменту документи, які начебто надають повноваження на ведення справи в суді, є локальними (внутрішніми) нормативно-правовими актами, якими регулюються відносини з питань праці відповідно та у межах актів трудового законодавства, а отже не відносяться до документів, визначених частиною четвертою статті 56 ГПК України, якими можливо підтвердити повноваження вказаної особи на самопредставництво. Таким чином, за ствердженнями відповідача, враховуючи, що відомості про ОСОБА_2 відсутні в єдиному реєстрі юридичних осіб, як особи, яка має право представляти інтереси Департаменту комунальної власності ОМР, відповідач вважає, що всі надані даною особою документи, як процесуальні, так і докази, не можна брати до уваги під час ухвалення судового рішення, відтак за змістом матеріалів справи обґрунтування обставин позову не знаходять свого відображення у дійсності та не підтверджуються будь-якими доказами.
У судовому засіданні господарського суду 25 березня 2021 року по справі № 916/3392/20 було протокольно оголошено перерву до 30 березня 2021 року об 11 год. 00 хв., про що під розписку повідомлено представників сторін.
Під час розгляду справи у судовому засіданні 30.03.2021 р. представник позивача позовні вимоги підтримав, натомість відповідач та його представник заперечували проти задоволення позову.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.
11.06.2003 р. між Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради (орендодавець) та приватним підприємцем Узіковим Станіславом Анатолійовичем (орендар) було укладено договір оренди нежитлового приміщення № 22/74, відповідно до п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення, розташоване за адресою: вул. Мала Арнаутська, 119 , поверх (цоколь, підвал) підвал, загальною площею 149,5 кв.м на підставі розпорядження міського голови № 721-01р від 11.06.2003 р. для розміщення кафе.
В п. 1.2 договору встановлено строк його дії, а саме: до 11 червня 2005 року.
За умовами п. 2.1 договору орендна плата визначається на підставі ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та рішення сесії Одеської міської ради від 26.03.2003 р. № 1054-ХХІV "Про оренду комунального майна, що є власністю територіальної громади міста Одеси".
Пунктом 2.2 договору встановлено, що за орендоване приміщення орендар зобов`язується оплачувати орендну плату відповідно до розрахунку, приведеного у додатку 1 до договору, що становить за перший після підписання договору оренди місяць 1624,14 грн. без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України.
Відповідно до п. 2.3 договору до орендної плати не входить плата за комунальні послуги, вартість експлуатаційних витрат та плата за користування земельною ділянкою.
Згідно п. 2.4 договору орендар вносить орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця, незалежно від результатів його господарської діяльності.
В пункті 2.5 договору передбачено, що за повідомленням орендодавця розмір орендної плати змінюється у випадках зміни методики її розрахунку, цін і тарифів, та в інших випадках, передбачених законодавчими актами України та рішеннями міської ради з дня їх вступу у законну силу.
За положеннями п. 3.4. договору орендодавець зобов`язується передати орендарю в оренду приміщення згідно п. 1.1 договору за актом приймання-передачі, який підписується обома сторонами.
За умовами п. 4.1 договору вказане у п. 1.1 приміщення орендодавцем передається орендарю виключно для використання під кафе.
Пунктом 4.7 договору встановлено, що після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання, орендар зобов`язаний у 15-денний термін передати орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об`єкта оренди.
Відповідно до п. 4.10 договору у випадку припинення дії цього договору у зв`язку із закінченням строку чи дострокового розірвання договору, орендар сплачує орендну плату по день підписання акту приймання-передачі приміщення.
За невиконання або неналежне виконання обов`язків за цим договором винна сторона відшкодовує іншій стороні завдані збитки у відповідності з чинним законодавством. Відшкодування збитків не звільняє винну сторону від виконання умов договору (п. 5.1 договору).
В п. 5.3 договору сторони визначили, що у разі невнесення орендарем орендної плати на протязі 3-х місяців з дати закінчення терміну платежу, договір підлягає розірванню у відповідності з чинним законодавством.
Відповідно до п. 5.6 договору за невиконання або неналежне виконання орендарем обов`язків за цим договором, орендодавець має право розірвати договір оренди у відповідності з чинним законодавством.
Положеннями п. 7.6 договору передбачено, що договір може бути розірваний на вимогу однієї із сторін за рішенням арбітражного суду у випадках, передбачених чинним законодавством. Усі зроблені орендарем у приміщенні невід`ємні поліпшення передаються орендодавцю безоплатно.
Згідно п. 7.7 договору після закінчення строку дії останнього, орендар має переважне право на його продовження, у разі належного виконання ним умов договору.
В пункті 7.12 договору передбачено, що вступ орендаря у користування приміщенням настає одночасно з підписанням відповідного розпорядження про передачу в оренду нежитлового приміщення, договору оренди та акту приймання-передачі вказаного приміщення.
За умовами п. 7.13 договору передача приміщення в оренду не спричиняє передачу орендарю права власності на це приміщення. Власником орендованого приміщення залишається територіальна громада міста Одеси.
Як свідчать матеріали справи, 11 червня 2003 року відповідною комісією у складі представників Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради (орендодавець) та приватним підприємцем Узіковим Станіславом Анатолійовичем (орендар) був складений і підписаний акт приймання-передачі приміщення на підставі ст. 13 Закону України "Про оренду державного та комунального майна?, відповідно до якого орендареві передано приміщення площею 149,5 кв.м, розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Мала Арнаутська, 119 , на підставі розпорядження міського голови № 721-01р від 11.06.2003 р. При передачі приміщення комісією встановлено технічний стан приміщення, який є задовільним.
Додатковим погодженням від 14.06.2003 р. до договору оренди нежитлового приміщення № 22/74 від 11.06.2003 р. були внесені зміни у розрахунок орендної плати з 14 червня 2003 р. у зв`язку із прийняттям нової Методики розрахунку, граничних розмірів орендної плати за оренду майна, що знаходиться у комунальній власності територіальної громади міста Одеси, затвердженої рішенням Одеської міської ради від 26.03.2003 р. № 1054-ХХІV "Про оренду комунального майна, що є власністю територіальної громади міста Одеси".
Додатковим погодженням від 25.11.2005 р. до договору оренди нежитлового приміщення № 22/74 від 11.06.2003 р. були внесені зміни у розрахунок орендної плати з 25 листопада 2005 р. у зв`язку із прийняттям нової Методики розрахунку, граничних розмірів орендної плати за оренду майна, що знаходиться у комунальній власності територіальної громади міста Одеси, затвердженої рішенням Одеської міської ради від 28.01.2005 р. № 3539-ІV "Про оренду комунального майна, що є власністю територіальної громади міста Одеси".
Крім того, додатковим погодженням від 02.04.2007 р. до договору оренди нежитлового приміщення № 22/74 від 11.06.2003 р. змінено, зокрема, п. 1.2 договору в частині строку його дії, а саме: продовжено його строк до 02 жовтня 2007 р.
Так, додатковим погодженням від 19.06.2007 р. до договору оренди нежитлового приміщення № 22/74 від 11.06.2003 р. були внесені зміни у розрахунок орендної плати з 01 січня 2007 р. на підставі постанови Кабінету міністрів України від 27.12.2006 р. № 1846 "Про внесення змін до Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна".
Додатковим погодженням від 17.10.2007 р. до договору оренди нежитлового приміщення № 22/74 від 11.06.2003 р. змінено п. 1.2 договору в частині терміну його дії, а саме продовжено його строк до 17 квітня 2008 р. на підставі листа орендаря № 01-14/11160 від 11.10.2007 р.
Також додатковим погодженням від 16.10.2008 р. до договору оренди нежитлового приміщення № 22/74 від 11.06.2003 р., строк дії договору продовжено до 16 жовтня 2011 року, а також були внесені зміни у розрахунок орендної плати з 16 жовтня 2008 р. на підставі постанови Кабінету міністрів України від 27.12.2006 р. № 1846 "Про внесення змін до Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна".
Додатковим погодженням від 21.08.2009 р. до договору оренди нежитлового приміщення № 22/74 від 11.06.2003 р. змінено п. 1.1 розділу 1 договору оренди № 22/74 від 11.06.2003 р. у частині збільшення орендованої площі з 149,5 кв.м на 213,8 кв.м на підставі технічних паспортів КП "ОМБТІ і РОН" від 12.12.2006 р. та від 02.03.2009 р., а також були внесені зміни у розрахунок орендної плати з 21 серпня 2009 р. на підставі постанови Кабінету міністрів України від 27.12.2006 р. № 1846 "Про внесення змін до Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна".
Згідно додаткового погодження від 02.11.2011 р. до договору оренди нежитлового приміщення № 22/74 від 11.06.2003 р. у тексті вказаного договору назву орендодавця змінено на Департамент комунальної власності Одеської міської ради згідно з рішенням Одеської міської ради від 28.02.2011 р. №384-VI "Про затвердження положень про виконавчі органи Одеської міської ради"; строк дії договору оренди № 22/74 від 11.06.2003 р. продовжено до 02.10.2014 р., а також були внесені зміни у розрахунок орендної плати з 02 листопада 2011 р. на підставі постанови Кабінету міністрів України від 27.12.2006 р. № 1846 "Про внесення змін до Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна".
Як встановлено судом, 15 квітня 2014 р. між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради (орендодавець) та фізичною особою-підприємцем Узіковим Станіславом Анатолійовичем (орендар) укладено додатковий договір № 9 до договору оренди нежитлового приміщення № 22/74 від 11.06.2003 р., яким внесено зміни до вказаного договору, зокрема:
- п. 1.1 розділу 1 "Предмет договору" викладено в новій редакції, згідно якої орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежитлове підвальне приміщення, загальною площею 221,9 кв.м, що розташоване за адресою: вул. М. Арнаутська, 119, під розміщення кафе, яке не здійснює продаж товарів підакцизної групи, та майстерні з ремонту взуття;
- пункт 4.1 розділу 4 "Права і обов`язки орендаря" викладено в новій редакції, згідно якої вказане у п. 1.1 приміщення орендодавцем передаються орендарю виключно для використання під кафе, яке не здійснює продаж товарів підакцизної групи та майстерню з ремонту взуття;
- сторонами внесені зміни у розрахунок орендної плати з 15 квітня 2014 р. відповідно до Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою КМУ від 04.10.1995 р. № 786 (з наступними змінами), а також викладено в новій редакції додаток 8.1 „розрахунок орендної плати";
- перший абзац пункту 2.2 розділу 2 "Порядок розрахунків" договору викладено в новій редакції, згідно якої за орендоване приміщення орендар зобов`язується сплачувати орендну плату з 15 квітня 2014 р., що становить 4398,43 грн. (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції) та є базовою ставкою орендної плати за місяць.
Також з матеріалів справи вбачається, що 02 березня 2015 р. між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради (орендодавець) та фізичною особою-підприємцем Узіковим Станіславом Анатолійовичем (орендар) укладено додатковий договір № 10 до договору оренди нежитлового приміщення № 22/74 від 11.06.2003 р., яким внесено зміни до вказаного договору, зокрема:
- пункт 1.2 розділу 1 "Предмет договору" викладено в новій редакції, згідно якої строк дії договору встановлено до 02 вересня 2017 року;
- сторонами внесені зміни у розрахунок орендної плати з 02 березня 2015 р. відповідно до Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04 жовтня 1995 р. № 786 (з наступними змінами);
- перший абзац пункту 2.2 розділу 2 "Порядок розрахунків" договору викладено в новій редакції, згідно якої за орендоване приміщення орендар зобов`язується сплачувати орендну плату з 02 березня 2015 р., що розрахована на 01.02.2015 р. та становить 5192,16 грн. (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції) та є базовою ставкою орендної плати за місяць. Податок на додану вартість розраховується відповідно до вимог чинного законодавства.
Отже, судом встановлено, що за вказаним договором оренди нежитлового приміщення № 22/74 від 11.06.2003 р. між позивачем та відповідачем виникли орендні правовідносини щодо нерухомого майна, яке є комунальною власністю. Адже, відповідно до свідоцтва про право власності на нежилі підвальні приміщення № 801 серія САВ № 308046 від 15.03.2007 р. об`єкт, який розташований за адресою: м. Одеса, вул. Мала Арнаутська, 119, в цілому належить територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради на праві комунальної власності, який в цілому складається з нежилих приміщень підвалу, загальною площею 117,7 кв.м, відображених у технічному паспорті від 12.12.2006 р. Вказане свідоцтво видане на підставі рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 08.02.2007 р. № 20. При цьому згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 14372640 від 25.04.2007 р. на підставі вказаного свідоцтва про право власності серія САВ № 308046 від 15.03.2007 р. за територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради зареєстровано право комунальної власності на нежилі підвальні приміщення № 801 за адресою: м. Одеса, вул. Мала Арнаутська (вул. Воровського), буд. 119.
Також відповідно до свідоцтва про право власності на нежитлове приміщення підвалу № 501 серія САС № 197785 від 18.11.2008 р. об`єкт, який розташований за адресою: м. Одеса, вул. Мала Арнаутська, 119, в цілому належить територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради на праві комунальної власності, який в цілому складається з приміщення, загальною площею 8,1 кв.м, відображеного у технічному паспорті від 27.10.2008 р. Таке свідоцтво видане на підставі рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 14.06.2007 р. № 554. Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 21113738 від 02.12.2008 р. на підставі зазначеного свідоцтва про право власності серія САС № 197785 від 18.11.2008 р. за територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради зареєстровано право комунальної власності на нежитлове приміщення підвалу № 501 за адресою: м. Одеса, вул. Мала Арнаутська (вул. Воровського), буд. 119.
Згідно свідоцтва про право власності на нежитлове приміщення підвалу № 503 серія САС № 429458 від 18.06.2009 р. об`єкт, який розташований за адресою: м. Одеса, вул. Мала Арнаутська, 119, в цілому належить територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради на праві комунальної власності, який в цілому складається з приміщення літ. "А", загальною площею 96,1 кв.м, відображеного у технічному паспорті від 02.03.2009 р. Свідоцтво видане на підставі рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 26.05.2009 р. № 524. Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 23225062 від 07.07.2009 р. на підставі вказаного свідоцтва про право власності серія САС № 429458 від 18.06.2009 р. за територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради було зареєстровано право комунальної власності на нежитлові приміщення підвалу № 503 за адресою: м. Одеса, вул. Мала Арнаутська (вул. Воровського), буд. 119.
Поряд з цим як встановлено судом та підтверджено сторонами під час розгляду справи, спірний договір оренди нежитлового приміщення № 22/74 від 11.06.2003 р. є діючим у зв`язку з його автоматичною пролонгацією.
Між тим, за ствердженнями позивача, відповідач всупереч п.п. 2.2, 2.4 договору оренди та ч. 1 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. 762 ЦК України не виконує належним чином зобов`язання за вказаним договором оренди щодо своєчасного внесення орендної плати, у зв`язку з чим у нього утворилась заборгованість по орендній платі за період з січня 2019 р. по вересень 2020 р. включно в розмірі 97236,78 грн., яку позивач просить стягнути в судовому порядку.
Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.
Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Частина 1 статті 202 ЦК України встановлює, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
В силу ч. 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ст. 759 ЦК України).
Ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначає, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
В силу ч. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Згідно ч. 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Згідно приписів ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар зобов`язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.
Ч. 3 ст. 285 ГК України визначено, що орендар зобов`язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.
В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.
Так, відповідач з моменту прийняття в оренду нежитлових приміщень згідно п. 2.2, 2.4 договору мав сплачувати на користь позивача щомісячно орендну плату до 15 числа поточного місяця.
Однак, як з`ясовано судом, в порушення умов договору відповідачем не здійснювалась передбачена договором оплата за період з січня 2020 р. по вересень 2020 р. включно, що не спростовано відповідачем належними та допустимими доказами.
Так, з наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що у відповідача існує борг за період з 01.01.2020 р. по 30.09.2020 р. в сумі 97236,78 грн., у т.ч. за січень 2020 р. - 10700,28 грн., за лютий 2020 р. - 10721,82 грн., за березень 2020 р. - 10689,66 грн., за квітень 2020 р. - 10775,17 грн., за травень 2020 р. - 10861,37 грн., за червень 2020 р. - 10893,95 грн., за липень 2020 р. - 10915,74 грн., за серпень 2020 р. - 10850,24 грн. та за вересень 2020 р. -10828,55 грн.
Натомість відповідач, заперечуючи проти позову, вказує, зокрема, що у зв`язку із запровадженням певних карантинних заходів та обмежень, перелік яких є загальнодоступним та загальновідомим, Узіков С.А. вимушений був призупинити свою діяльність, оскільки основним видом діяльності Узікова С.А. була діяльність в сфері громадського харчування (кафе), яке розташоване за адресою м. Одеса, вул. Мала Арнаутська, 119, та діяльність якого була заборонена в період встановленого карантину.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 р. № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" установлено з 12 березня до 3 квітня 2020 р. на усій території України карантин.
При цьому підпунктом 3 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 р. № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" в редакції постанови КМУ від 16.03.2020 р. № 215 з 00 год. 01 хв. 17 березня 2020 р. до 3 квітня 2020 р. заборонено роботу суб`єктів господарювання, яка передбачає приймання відвідувачів, зокрема закладів громадського харчування (ресторанів, кафе тощо), торговельно-розважальних центрів, інших закладів розважальної діяльності, фітнес-центрів, закладів культури, торговельного і побутового обслуговування населення, крім роздрібної торгівлі продуктами харчування, пальним, засобами гігієни, лікарськими засобами та виробами медичного призначення, засобами зв`язку, провадження банківської та страхової діяльності, а також торговельної діяльності і діяльності з надання послуг з громадського харчування із застосуванням адресної доставки замовлень за умови забезпечення відповідного персоналу засобами індивідуального захисту.
В подальшому постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 р. № 239 були внесені зміни до підпункту 3 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 р. № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", відповідно до якого було заборонено до 24 квітня 2020 р. роботу суб`єктів господарювання, яка передбачає приймання відвідувачів, зокрема закладів громадського харчування (ресторанів, кафе тощо), торговельно-розважальних центрів, інших закладів розважальної діяльності, фітнес-центрів, закладів культури, торговельного і побутового обслуговування населення.
Крім того, підпунктом 8 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 р. № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (в редакції постанови КМУ від 22.04.2020 р. № 291) було заборонено до 11 травня 2020 р. роботу суб`єктів господарювання, яка передбачає приймання відвідувачів, зокрема закладів громадського харчування (ресторанів, кафе тощо), торговельно-розважальних центрів, інших закладів розважальної діяльності, фітнес-центрів, закладів культури, торговельного і побутового обслуговування населення.
Також згідно підпункту 8 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 р. № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (в редакції постанови КМУ від 04.05.2020 р. № 343) заборонено до 22 травня 2020 р. роботу суб`єктів господарювання, яка передбачає приймання відвідувачів, зокрема закладів громадського харчування (ресторанів, кафе тощо), торговельно-розважальних центрів, інших закладів розважальної діяльності, фітнес-центрів, закладів культури.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 р. № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів" з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 22 травня 2020 р. до 22 червня 2020 р. на території Автономної Республіки Крим, Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Кіровоградської, Київської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, м. Києва, м. Севастополя (далі - регіони) із урахуванням епідемічної ситуації в регіоні установлено карантин, продовживши на всій території України дію карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. N 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офіційний вісник України, 2020 р., N 23, ст. 896, N 30, ст. 1061).
У регіонах, в яких встановлено карантин, застосовуються протиепідемічні заходи, що визначаються цією постановою, а також заходи, що додатково встановлені органами державної влади та органами місцевого самоврядування в межах компетенції (п.2. Постанови).
Відповідно до п.п. 6 п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 р. № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів" (в редакціях постанов КМУ від 29.05.2020 р. № 424; від 03.06.2020 р. № 435; від 12.06.2020 р. № 477; від 12.06.2020 р. № 480) на період карантину забороняється робота закладів громадського харчування (ресторанів, кафе тощо), торговельно-розважальних центрів (крім розміщених у них магазинів), діяльність закладів, що надають послуги з розміщення, закладів розважальної діяльності, фітнес-центрів, закладів культури, крім: діяльності з надання послуг громадського харчування на відкритих (літніх) майданчиках, у тому числі під тентами, на верандах, за умови дотримання відстані не менш як 1,5 метра між місцями для сидіння за сусідніми столами та розміщення не більш як чотирьох клієнтів за одним столом (без урахування дітей віком до 14 років), діяльності з надання послуг із здійсненням адресної доставки замовлень та замовлень на винос за умови, що суб`єкт господарювання, який провадить таку діяльність, є оператором ринку харчових продуктів відповідно до Закону України "Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів", та за умови забезпечення персоналу засобами індивідуального захисту (зокрема захист обличчя, очей, рук) і використання відвідувачами, крім часу приймання їжі, респіраторів або захисних масок, у тому числі виготовлених самостійно.
Водночас, як встановлено судом, пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 р. № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2? (в редакції постанови КМУ від 17.06.2020 р. № 500, яка набрала законної чинності 22.06.2020 р.) на період карантину не передбачено заборони роботи закладів громадського харчування (ресторанів, кафе тощо), торговельно-розважальних центрів (крім розміщених у них магазинів), діяльність закладів, що надають послуги з розміщення, закладів розважальної діяльності, фітнес-центрів, закладів культури.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)? № 540-IX від 30.03.2020 р., який набув чинності 02.04.2020 р., були внесені зміни до деяких законодавчих актів, зокрема пункт 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення? Цивільного кодексу України доповнено пунктами 12-14 такого змісту, а саме: "п. 14. З моменту встановлення карантину, введеного постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2? від 11 березня 2020 року № 211 (з наступними змінами і доповненнями), і до його завершення в установленому законом порядку наймач може бути звільнений від плати за користування майном відповідно до частини шостої статті 762 цього Кодексу?.
Відповідно до ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
Так, виходячи з аналізу наведених положень, закріплена в ч. 6 ст. 762 ЦК України норма визначає в якості підстави для звільнення від зобов`язання по сплаті орендної плати об`єктивну безпосередню неможливість використовувати передане у найм майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає. Аналогічна позиція викладена в постановах ВС від 30.06.2020 р. у справі № 915/1046/19, від 18.08.2020 р. у справі № 910/10657/19, від 17.11.2020 р. у справі № 925/1289/19.
За положеннями ч. 4 ст. 14 Цивільного кодексу України особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.
При цьому господарський суд зауважує, що незалежно від змісту укладеного між сторонами договору (зокрема п. 2.4. договору щодо внесення орендарем щомісячно орендної плати незалежно від результатів господарської діяльності) та його дійсності, застосуванню підлягає правило, закріплене у частині 6 статті 762 ЦК, що формулює у розумінні частини 4 статті 14 цього Кодексу правомірну підставу звільнення відповідача від виконання встановленого договором обов`язку з внесення орендної плати за користування майном за період, коли він був фактично позбавлений можливості використовувати це майно. Господарський суд звертає увагу на те, що Закон не містить переліку обставин, які звільняють наймача від плати за користування орендованим майном (орендної плати) на підставі частини шостої статті 762 ЦК України, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі обставини одночасно позбавляють орендаря можливості користуватись об`єктом оренди і він не відповідає за це. Визначальною умовою звільнення від сплати орендної плати є наявність обставин, за які орендар не відповідає.
Враховуючи вищенаведене, беручи до уваги встановлені судом обставини, наведені учасниками справи доводи та подані докази суд зазначає, що неможливість використання відповідачем орендованого за договором оренди нежитлового приміщення № 22/74 від 11.06.2003 р. приміщення в період з 17.03.2020 р. по 22.06.2020 р. через обставини, за які він не відповідає, прямо передбачена зазначеними вище постановами КМУ, якими була встановлена заборона роботи закладів громадського харчування (ресторанів, кафе тощо) у зазначений період, оскільки спірне приміщення використовувалося відповідачем під кафе.
Поряд з цим за приписами підпункту 6 пункту 2 розділу ІІ Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню корона вірусної хвороби (COVID-19)? № 530-IX від 17.03.2020 р. (в редакції Закону № 1071-ІХ від 10.12.2020 р.) на період встановлення карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) суб`єктам господарювання, діяльність яких була заборонена у цей період, не нараховується та ними не сплачується орендна плата за договорами оренди державного або комунального майна.
В даному випадку судом не приймаються до уваги доводи позивача стосовно того, що відповідач міг здійснювати діяльність у орендованому приміщенні на замовлення в період встановленої законодавством прямої заборони роботи закладів громадського харчування, у т.ч. кафе, з 17.03.2020 р. по 22.06.2020 р., оскільки позивачем не доведено такі обставини належними та допустимими доказами.
За таких обставин, суд вважає, що відповідач не був зобов`язаний сплачувати орендну плату у період з 17.03.2020 р. по 22.06.2020 р., коли законодавчими актами була встановлена пряма заборона на здійснення суб`єктами господарювання діяльності у закладах громадського харчування, зокрема кафе.
Наразі судом не приймаються до уваги посилання позивача у своїх поясненнях від 18.02.2021 р. на Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (СОVID-19)" від 30.03.2020 (в редакції від 16.06.2020 р.), яким доповнено "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України пунктом 14, що передбачав можливість зменшення плати за користування нерухомим майном за вимогою наймача, і не поширення вказаної норми на договори найму майна, яке належить територіальній громаді.
Адже, по-перше, відповідні зміни були внесені не зазначеним позивачем законом, а Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо державної підтримки сфери культури, креативних індустрій, туризму, малого та середнього бізнесу у зв`язку з дією обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби COVID-19" від 16.06.2020 р. По-друге, зміни, внесені до ЦК України вказаним законом стосуються підстав, за яких можливе зменшення плати за користування нерухомим майном (його частиною) за вимогою наймача, а не підстав звільнення наймача від плати за користування майном за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає, якими, як встановлено судом вище, у даному випадку є введення постановами КМУ заборони роботи суб`єктів господарювання, зокрема кафе в період з 17.03.2020 р. по 22.06.2020 р.
Поряд з цим не заслуговують на уваги твердження позивача стосовно відсутності доказів надання Одеською регіональною торгово-промисловою палатою відповідачу сертифікату про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) як доказу неможливості виконання орендарем своїх зобов`язань в період з 16 березня 2020 р. та протягом дії карантину на час, протягом якого діяли відповідні заборони господарської діяльності внаслідок, оскільки встановлення Кабінетом Міністрів України на території України карантину та введення у зв`язку з цим відповідних заборон є загальновідомим фактом, а відтак не потребує доказування.
В свою чергу з урахуванням наведеного судом здійснено перерахунок суми основного боргу зі сплати орендної плати, а саме за періоди з 01.01.2020 р. по 16.03.2020 р. включно та з 22.06.2020 р. по 30.09.2020 р. включно, внаслідок такого перерахунку сума заборгованості складатиме: за січень 2020 р. - 10700,28 грн., за лютий 2020 р. - 10721,82 грн., за березень 2020 р. (з 01.01.2020 р. по 16.03.2020 р. включно) - 5517,24 грн., за червень 2020 р. (з 22.06.2020 р. по 30.06.2020 р. включно) - 3268,18 грн., за липень 2020 р. - 10915,74 грн., за серпень 2020 р. - 10850,24 грн., за вересень 2020 р. - 10828,55 грн., всього 62802,05 грн.
При цьому судом не приймаються до уваги твердження відповідача стосовно того, що наданий позивачем розрахунок позовних вимог не може бути допустимим, достатнім та достовірним доказом, який би підтверджував наявність у відповідача заборгованості зі сплати орендної плати з огляду на сплату ФОП Узіковим С.А. орендної плати на банківський рахунок Департаменту та відсутність виписки з банківського рахунку позивача. Так, доказів на підтвердження сплати орендної плати на банківський рахунок позивача за заявлений позивачем період відповідачем суду не надано, як і відповідного контррозрахунку заборгованості, тому наведені твердження відповідача є безпідставними.
Крім того, не заслуговують на увагу посилання відповідача про неможливість встановлення періоду нарахування Департаментом заборгованість в розмірі 97236,78 грн. з огляду на те, що позовна заява містить в собі три різних періоди, оскільки із наданого позивачем до матеріалів справи розрахунку заборгованості вбачається наявність у відповідача заборгованості за період з січня 2020 р. по вересень 2020 р. включно, іншого відповідачем суду не доведено. Водночас, господарський суд зауважує, що відповідач як орендар за спірним договором оренди нежитлового приміщення № 22/74 від 11.06.2003 р., не сплачуючи орендну плату з січня 2020 року, був обізнаним про такі обставини, а також про періоди, за які він не здійснював сплату орендної плати на користь Департаменту. Адже умовами спірного договору оренди передбачено внесення відповідачем орендної плати самостійно, без виставлення рахунків, тощо. Тим більш за положеннями п. 4.11 договору відповідач зобов`язаний щоквартально здійснювати перевірку розрахунків з орендної плати з орендодавцем не пізніше 20 числа наступного місяця після звітного кварталу, результати чого оформляються актом, що підписується обома сторонами.
Також судом до уваги не приймаються доводи відповідача щодо направлення позивачем претензії про сплату заборгованості не на адресу відповідача, зазначену у спірному договорі, а на іншу, а також можливість повідомлення Департаментом відповідача про наявність у останнього заборгованості засобами мобільного зв`язку, які наявні у позивача. Адже, підписуючи спірний договір, відповідач повністю погодився з його умовами, зокрема й п. 7.14, в якому передбачено обов`язок сторін у 10-денний термін повідомити один одного про зміни, що сталися, у випадку зміни юридичних адрес, номеру розрахункового рахунку, місцезнаходження, інших реквізитів. У разі невиконання вказаного пункту договору всі повідомлення, які направлені за юридичною адресою, вважаються врученими. Наразі відповідач не надав доказів повідомлення ним позивача про зміну свого місцезнаходження (у зв`язку з тим, що з 03.09.2018 р. Узіков С.А. перестав бути власником квартири за адресою: м. Одеса, вул. Мала Арнаутська, 119, кв. 51 , куди направлялась претензія). Таким чином, відповідач, не повідомивши позивача про зміну місцезнаходження/юридичної адреси, самостійно несе тягар негативних наслідків, що настали внаслідок неповідомлення ним про такі обставини у вставленому законом порядку орендодавця.
Решті доводам відповідача щодо наявності труднощів у його матеріальному становищі у зв`язку зі станом здоров`я та захворюваннями близьких родичів суд не вбачає підстав надавати оцінку, оскільки від цього не ставиться в залежність обов`язок відповідача по сплаті орендної плати.
Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 р. у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.
У контексті спірних правовідносин судом встановлено неналежне виконання відповідачем умов договору оренди нежитлового приміщення № 22/74 від 11.06.2003 р., а саме наявність обставин систематичної несплати ним орендної плати, що не спростовано останнім відповідними доказами, тому суд не вбачає підстав детально відповідати на решту аргументів відповідача.
Більш того, інші доводи відповідача не спростовують висновки суду про наявності у відповідача невиконаного зобов`язання з оплати орендної плати за спірним договором оренди нежитлового приміщення № 22/74 від 11.06.2003 р. за періоди з 01.01.2020 р. по 16.03.2020 р. включно та з 22.06.2020 р. по 30.09.2020 р. включно.
Так, несплата відповідачем орендної плати за вище вказаним договором оренди є порушенням вимог чинного законодавства та умов цього договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України. Таким чином, з огляду на неналежне виконання відповідачем умов договору щодо сплати орендної плати, що не спростовано відповідачем, суд вважає частково обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі, а саме за період з 01.01.2020 р. по 16.03.2020 р. включно та з 22.06.2020 р. по 30.09.2020 р. включно в розмірі 62802,05 грн., яка підлягає стягненню з останнього.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 5512,97 грн., нарахованої за період з 16.10.2019 р. по 30.09.2020 р., суд зазначає наступне.
За приписами ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.
В свою чергу невиконання зобов`язання або виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (невнесення відповідачем орендної плати) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов`язання, зокрема з боку відповідача.
При цьому слід зазначити, що чинним законодавством передбачено відповідальність орендаря за невиконання обов`язку щодо внесення орендної плати.
Ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).
Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Як передбачено п. 5.2 вказаного договору оренди, за несвоєчасне внесення орендної плати орендар сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочки.
При цьому, як передбачає частина 1 ст. 551 Цивільного кодексу України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.
За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 Господарського кодексу України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов`язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
Ч. 1, 2, 4 ст. 217 Господарського кодексу України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.
В силу положень ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).
Згідно з частиною 2 статті 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань".
Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.
Враховуючи те, що відповідачем не були своєчасно виконані зобов`язання за договором оренди щодо внесення орендної плати, на думку суду, позивачем правомірно нараховано відповідачу пеню. Однак, приймаючи до уваги встановлення судом обґрунтованим нарахування позивачем відповідачу орендної плати саме за періоди з 01.01.2020 р. по 16.03.2020 р. включно та з 22.06.2020 р. по 30.09.2020 р. включно (за виключенням періоду дії карантинних обмежень по забороні роботи кафе), відповідно відсутні підстави для нарахування пені в період дії вказаних карантинних обмежень. Також, дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми пені за несвоєчасну сплату орендної плати в розмірі 5512,97 грн., судом наразі встановлено, що розрахунки пені по зобов`язанням були здійснені позивачем невірно з огляду на обрання невірного періоду прострочення, оскільки день фактичної сплати суми заборгованості за зобов`язаннями жовтня 2019 р., листопада 2019 р., грудня 2019 р. не включається в період часу, за який здійснюється нарахування пені. Відтак, з урахуванням наведеного та періоду дії карантинних обмежень по забороні роботи закладів громадського харчування, в т.ч. кафе, судом здійснено самостійно перерахунок нарахованої пені з урахуванням встановленого періоду прострочення оплати по кожному місяцю, зокрема:
- на суму боргу 10636,69 грн. за зобов`язаннями жовтня 2019 р. сума пені складає 289,08 грн.:
Сума боргу (грн.)Період заборгованостіКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення10636.6925.10.2019 - 25.11.20193215.5000 %0.085 %289.08- на суму боргу 646,64 грн. за зобов`язаннями жовтня 2019 р. сума пені складає 2,39 грн.:
Сума боргу (грн.)Період заборгованостіКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення646.6413.12.2019 - 17.12.2019513.5000 %0.074 %2.39- на суму боргу 10711,15 грн. за зобов`язаннями листопада 2019 р. сума пені складає 39,62 грн.:
Сума боргу (грн.)Період заборгованостіКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення10711.1513.12.2019 - 17.12.2019513.5000 %0.074 %39.62- на суму боргу 10721,86 грн. за зобов`язаннями грудня 2019 р. сума пені складає 63,45 грн.:
Сума боргу (грн.)Період заборгованостіКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення10721.8619.12.2019 - 26.12.2019813.5000 %0.074 %63.45- на суму боргу 5517,24 грн. за зобов`язаннями березня 2020 р. сума пені складає 409,42 грн.:
Сума боргу (грн.)Період заборгованостіКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення5517.2416.03.2020 - 23.04.20203910.0000 %0.055 %117.585517.2424.04.2020 - 11.06.2020498.0000 %0.044 %118.185517.2412.06.2020 - 15.09.2020966.0000 %0.033 %173.66- на суму боргу 3268,18 грн. за зобов`язаннями червня 2020 р. сума пені складає 107,15 грн.:
Сума боргу (грн.)Період заборгованостіКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення3268.1823.06.2020 - 30.09.20201006.0000 %0.033 %107.15Таким чином, загальний розмір пені у зв`язку з простроченням відповідачем сплати орендної плати за зобов`язаннями жовтня 2019 р., листопада 2019 р., грудня 2019 р., січня 2020 р., лютого 2020 р., березня 2020 р., червня 2020 р., липня 2020 р., серпня 2020 р., вересня 2020 р. за договором оренди нежитлового приміщення № 22/74 від 11.06.2003 р. складає 3626,09 грн., яка підлягає стягненню з відповідача. При цьому судом не приймаються до уваги твердження відповідача стосовно здійснення нарахування позивачем пені з порушенням ст. 232 ГК України за період 10 місяців, оскільки із наявного в матеріалах справи розрахунку вбачається, що нарахування пені по кожному місяцю заборгованості здійснено у відповідності до ст. 232 ГК України, а саме не більше шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання по кожному місяцю мало бути виконано.
Щодо вимог позивача про розірвання спірного договору оренди та виселення відповідача з орендованого приміщення суд зазначає наступне.
Так, виходячи зі змісту позовної заяви, підставою для розірвання спірного договору оренди позивач визначає несплату відповідачем орендної плати своєчасно та у повному обсязі, а саме більше трьох місяців поспіль, з посиланням на ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та п. 3.3 договору.
У відповідності зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.
Так, відповідно до ст. 291 Господарського кодексу України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.
Згідно статті 188 Господарського кодексу України розірвання господарських договорів допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Сторона договору, яка вважає за необхідне розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі, якщо сторони не досягли згоди щодо розірвання договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлене договором або законом.
Так, частиною другою ст. 651 ЦК України передбачено, що при відсутності згоди (домовленості) сторін про зміну або розірвання договору він може бути змінений чи розірваний на вимогу однієї із сторін лише за рішенням суду за наявності певних підстав, передбачених договором або законом. Однією із таких підстав є істотне порушення договору другою стороною. Істотним вважається таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору, тобто йдеться про таке порушення договору однією із сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. При цьому сторона, яка ставить питання про розірвання чи зміну договору, має довести наявність істотного порушення договору та наявність шкоди, діленням другою стороною. Така шкода може бути виражена як у вигляді та (або) упущеної вигоди, так і моральної (немайнової) шкоди.
Вищенаведені приписи частини другої статті 651 ЦК України є загальними для розірвання договору та передбачають можливість розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною, а також в інших випадках, установлених договором або законом.
Разом з тим слід зазначити, що об`єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації) та орендна плата з урахуванням її індексації є одними з істотних умов договору оренди (ст. 284 ГК України).
В п. 5.3 договору передбачено, що у разі невнесення орендарем орендної плати на протязі 3-х місяців з дати закінчення терміну платежу, договір підлягає розірванню у відповідності з чинним законодавством.
За положеннями п. 7.6 договору останній може бути розірваний на вимогу однієї із сторін за рішенням арбітражного суду у випадках, передбачених чинним законодавством.
Дія договору оренди припиняється, зокрема, достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням суду (п. 7.9 договору).
Водночас орендоване майно є комунальним, тому на спірні правовідносини поширюється також дія Закону України "Про оренду державного та комунального майна", згідно ч. 3 ст. 26 якого підставою для дострокового розірвання договору оренди за рішенням суду може бути невиконання сторонами своїх зобов`язань.
При цьому вказана норма застосовується з урахуванням наведених вище загальних положень ГК України та ЦК України.
Поряд з цим, як встановлено судом, відповідачем було порушено зобов`язання щодо сплати орендної плати, що є істотним порушенням умов спірного договору оренди, яке тривало з 01 січня 2020 року по 16 березня 2020 року включно, а також з 22 червня 2020 року по 30 вересня 2020 року включно, у т.ч. з липня 2020 року по вересень 2020 року поспіль (понад 3-х місяців).
Таким чином, проаналізувавши зміст спірного договору та наведені позивачем норми законодавства як підставу для розірвання цього договору, суд доходить до висновку, що у даному випадку невнесення орендарем орендної плати є підставою для дострокового розірвання спірного договору оренди, оскільки орендар порушує істотні умови договору та не вносить плату за користування об`єктом оренди понад трьох місяців підряд (п. 5.3 договору оренди).
В свою чергу у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються (ст. 653 ЦК України).
Приписами ч. 1 ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря, він зобов`язаний повернути орендодавцеві об`єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.
Частиною 1 ст. 785 ЦК України зазначено, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Згідно п. 4.7 договору після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання відповідач зобов`язаний у 15-денний термін передати позивачу приміщення за актом у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі їх в оренду, та відшкодувати позивачу збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об`єкта оренди.
Так, оскільки укладений між позивачем та відповідачем договір оренди розірвано судом, та відсутні правові підстави для користування відповідача спірним нежитловим приміщенням, яке орендується останнім за вказаним договором, суд вважає цілком обґрунтованими вимоги позивача щодо виселення відповідача з нежитлового підвального приміщення, загальною площею 221,9 кв.м, що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Мала Арнаутська, 119.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідіність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.
Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради частково обґрунтовані та відповідають вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам справи, у зв`язку з чим підлягають частковому задоволенню.
У зв`язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось частково на користь позивача, згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що дорівнює 5562,95 грн. (1358,95 грн. (66428,14 грн. х 2102,00 грн./ 102749,75 грн.) - за вимогу майнового характеру + 4204,00 грн. за дві вимоги немайнового характеру).
Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В И Р І Ш И В:
1. Позов Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до фізичної особи-підприємця Узікова Станіслава Анатолійовича про розірвання договору оренди та виселення з нежитлового приміщення, стягнення заборгованості в загальній сумі 102749,75 грн. задовольнити частково.
2. СТЯГНУТИ з фізичної особи-підприємця Узікова Станіслава Анатолійовича ( АДРЕСА_1 ; ідент. код НОМЕР_1 ) на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1; код ЄДРПОУ 26302595; р/р UA428201720355289002001034299 в ДКСУ м. Київ, МФО 820172) заборгованість з орендної плати в сумі 62802/шістдесят дві тисячі вісімсот дві/грн. 05 коп., пеню в сумі 3626/три тисячі шістсот двадцять шість/грн. 09 коп.
3. Розірвати договір оренди № 22/74 від 11.06.2003 р., укладений між фізичною особою-підприємцем Узіковим Станіславом Анатолійовичем ( АДРЕСА_1 ; ідент. код НОМЕР_1 ) та Департаментом комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1; код ЄДРПОУ 26302595).
4. Виселити фізичну особу-підприємця Узікова Станіслава Анатолійовича ( АДРЕСА_1 ; ідент. код НОМЕР_1 ) з нежитлового підвального приміщення загальною площею 221,9 кв.м, що розташоване за адресою: вул. Мала Арнаутська, буд. 119, на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1; код ЄДРПОУ 26302595).
5. СТЯГНУТИ з фізичної особи-підприємця Узікова Станіслава Анатолійовича ( АДРЕСА_1 ; ідент. код НОМЕР_1 ) на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1; код ЄДРПОУ 26302595; р/р UA428201720355289002001034299 в ДКСУ м. Київ, МФО 820172) витрати по сплаті судового збору в розмірі 1358/одна тисяча триста п`ятдесят вісім/грн. 95 коп.
6. В задоволенні решти частини позовних вимог Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до фізичної особи-підприємця Узікова Станіслава Анатолійовича відмовити.
Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складення повного рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено та підписано 09 квітня 2021 р.
Суддя В.С. Петров
Судове рішення № 96207144, Господарський суд Одеської області було прийнято 30.03.2021. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти важливі дані про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити важливі дані.
Це рішення відноситься до справи № 916/3392/20. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа:
YouScore
API для автоматизації перевірок контрагентів
YC.Market
Пошук клієнтів, партнерів та постачальників
YC World
Пошук, побудова та візуалізація міжнародних звʼязків
YC Academy
Міжнародна спільнота комплаєнс-офіцерів
Консультативний висновок
Письмовий висновок по компанії або ФОП
Розширення
Firefox, Google Chrome
YouScore
API для автоматизації перевірок контрагентів
YC.Market
Пошук клієнтів, партнерів та постачальників
YC World
Пошук, побудова та візуалізація міжнародних звʼязків
YC Academy
Міжнародна спільнота комплаєнс-офіцерів
Консультативний висновок
Письмовий висновок по компанії або ФОП
Розширення
Firefox, Google Chrome