Ухвала суду № 96205952, 06.04.2021, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

УХВАЛА

06 квітня 2021 року Справа № 903/330/18 За заявою кредитора ОСОБА_1 , м.Луцьк

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юван» (боржник), с.Зміїнець, Волинська область

Товариства з обмеженою відповідальністю «Юванта» (сторона оспорюваного правочину), с.Зміїнець, Волинська область

про визнання недійсним правочину, вчиненого боржником

у межах провадження у справі №903/330/18

за заявою Головного управління ДФС у Волинській області

до боржника: Товариства з обмеженою відповідальністю «Юван», с.Зміїнець, Луцький район

про банкрутство

Суддя Шум М. С.

Секретар с/з Вижовець М. О.

Представники:

від заявника: н/з

від кредиторів: н/з

ліквідатор: н/з

від ТзОВ «Юванта» (сторона оспорюваного правочину): н/з

встановив: ухвалою Господарського суду Волинської області від 12.06.2018 порушено провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Юван».

Ухвалою суду від 14.08.2018 затверджено реєстр вимог кредиторів боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю «Юван»:

- Головне управління ДФС у Волинській області в сумі 3 881 293,02 грн. (3 863 673,02 грн. - вимоги третьої черги, 17 620,00 грн. - вимоги першої черги);

- Публічне акціонерне товариство «Кредобанк» на загальну суму 893 677,38 грн. (3 524,00 грн. - вимоги першої черги; 890 153,30 грн. - позачергово).

Постановою суду від 30.10.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю «Юван» визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру строком на 12 місяців до 30.10.2019. Ліквідатором Товариства з обмеженою відповідальністю «Юван» призначено арбітражного керуючого Темчишина Володимира Петровича.

Ухвалою суду від 22.01.2019 визнано кредиторські вимоги Головного управління ДФС у Волинській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юван» на загальну суму 5 002 839,92 грн.

Ухвалою суду від 15.09.2020 визнано та включено до реєстру вимог кредиторів грошові вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РОНКПП НОМЕР_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юван» на суму 100 000 грн. 00 коп. основного боргу.

28.01.2021 кредитор банкрута - ОСОБА_1 в порядку ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства подав заяву від 27.01.2021 про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,3127 га, кадастровий номер 0722883700:03:001:6457, що укладений 02.06.2017 між ТзОВ «Юван» (банкрутом) та ТзОВ «Юванта» (код ЄДРПОУ 41178625), посвідчений приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волинської області Дехтярук І. В., реєстровий №1076.

Відповідно до п. 1 ст. 42 КУзПБ правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора.

Відповідно до ст. 20 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (чинний на момент укладення оспорюваного договору) правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора

Ухвалою суду від 01.02.2021 розгляд заяви ОСОБА_1 від 27.01.2021 про визнання недійсним правочину, вчиненого боржником прийнято до розгляду, розгляд заяви призначено на 16.02.2021; ліквідатору ТзОВ «Юван» Темчишину В. П. та ТзОВ «Юванта» (код ЄДРПОУ 41178625) до 15.02.2021 запропоновано подати суду пояснення по суті заяви, докази в їх обґрунтування в тому числі обставини, які визнаються ліквідатором та ТзОВ «Юванта», а також правову оцінку обставин, наданих заявником, з якою ліквідатор та ТзОВ «Юванта» погоджуються; заперечення (за наявності) щодо наведених заявником обставин та правових підстав заяви, з якими ліквідатор та ТзОВ «Юванта» не погоджуються, із посиланням на відповідні докази та норми права; кредиторам банкрута до 15.02.2021 - подати суду пояснення по суті заяви.

Ліквідатор банкрута в письмових поясненнях від 09.02.2021 №87 зазначає, що ним визнаються обставини, викладені кредитором фізичною особою ОСОБА_1 у заяві від 27.01.2021, зокрема, що оспорюваний договір укладений на момент наявності невиконаних зобов`язань боржником перед рядом кредиторів, що унеможливимо задовольнити їх вимоги та завдало їм збитків, відчуження земельної ділянки здійснено за заниженою ціною. Відтак, ліквідатор банкрута Темчишин В. П. просить суд задовольнити заяву фізичної особи ОСОБА_1 від 27.01.2021 про визнання недійсним правочину, вчиненого боржником, повністю з підстав, зазначених у ній.

Ухвалою суду 09.03.2021 розгляд заяви ОСОБА_1 від 27.01.2021 про визнання недійсним правочину відкладено на 23.03.2021; повторно запропоновано ТзОВ «Юванта» (код ЄДРПОУ 41178625) до наступного судового засідання подати суду: пояснення по суті заяви, докази в їх обґрунтування в тому числі обставини, які визнаються ТзОВ «Юванта», а також правову оцінку обставин, наданих заявником, з якою ТзОВ «Юванта» погоджується; заперечення (за наявності) щодо наведених заявником обставин та правових підстав заяви, з якими ТзОВ «Юванта» не погоджується із посиланням на відповідні докази та норми права; кредиторам банкрута повторно запропоновано до наступного засідання подати суду пояснення по суті заяви.

22.03.2021 на адресу суду від ТзОВ «Юванта» надійшов відзив на заяву кредитора про визнання недійсним правочину (вх.№01-57/1523/21). У відзиві товариство просить суд застосувати строк позовної давності, відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки повністю. Позиція обґрунтована тим, що:

1) провадження у справі про банкрутство ТзОВ «Юван» порушено 12.06.2018 в порядку приписів ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», оспорюваний заявником договір укладено 02.06.2017. В свою чергу, 21.10.2019 введено в дію Кодекс України з процедур банкрутства, пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень якого установлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Відтак, враховуючи принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, закріплений у ч.1 ст. 58 КУзПБ, а також те, що оспорюваний договір укладено 02.06.2017, застосовувати слід саме норми ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», зокрема, ст. 20 цього Закону;

2) спеціальні підстави визнання недійсним правочину, що укладений боржник, визначені ст. 20 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не передбачали такої підстави як укладення договору заінтересованими особами;

3) заявник - ОСОБА_1 , вимоги якого ухвалою суду від 15.09.2020 визнано та включено до реєстру вимог кредиторів, не є конкурсним кредитором у справі. При цьому, ст. 20 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» наділяла правом на звернення до суду із заявою про спростування майнових дій боржника арбітражного керуючого або конкурсного кредитора. Відтак, ОСОБА_1 не є належним заявником та не може звертатися до суду із відповідною заявою;

4) оспорюваний договір укладено більше, ніж за рік до відкриття провадження у справі. На відміну від КУзПБ, Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» передбачалося можливість оспорювати правочини, вчинені боржником протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство;

5) оспорюваний договір не порушує прав та інтересів заявника, відповідає вимогам законодавства.

Крім того, ТзОВ «Юванта» у відзиві зазначає про те, що заява ОСОБА_1 подана до суду 28.01.2021, а оспорюваний договір укладено 02.06.2017, тобто більше, ніж за три роки до подання відповідної заяви. Про укладення договору ОСОБА_1 дізнався у липні 2017 року на зборах власників майнових прав на квартиру у споруді незавершеного будівництва. Відтак, ТзОВ «Юванта» просить застосувати строки позовної давності щодо звернення з відповідною заявою до суду.

В заяві б/н та б/д, що надійшла до суду 23.03.2021, ТзОВ «Юванта» просить суд закрити провадження за заявою ОСОБА_1 у зв`язку із пропуском строків позовної давності.

Відзив та заява ТзОВ «Юванта» прийняті та долучені до матеріалів справи протокольною ухвалою суду від 23.03.2021.

Представник заявника в заяві від 22.03.2021, що надійшла на електронну адресу суду 23.03.2021, просив суд відкласти судове засідання у справі, що призначене на 23.03.2021. При цьому, зазначає, що 22.03.2021 одержав відзив ТзОВ «Юванта» (відзив надісланий 21.03.2021 НПВ 4302523120965). Стороні кредитора потрібен час для належного опрацювання та правового аналізу відзиву; узгодження правової позиції із заявником та підготовки відповіді на відзив.

Ухвалою суду від 23.03.2021 розгляд заяви ОСОБА_1 від 27.01.2021 про визнання недійсним правочину, вчиненого боржником, відкладено на 06.04.2021; запропоновано заявнику ОСОБА_1 подати суду відповідь на відзив. Докази надіслання відповіді на відзив ТзОВ «Юванта» та ліквідатору подати суду; запропоновано ТзОВ «Юванта» та ліквідатору подати суду: при наявності, заперечення на відповідь на відзив, докази надіслання яких сторонам у справі подати суду; кредиторам банкрута повторно запропоновано до наступного засідання подати суду: пояснення по суті заяви.

В заяві від 05.04.2021 (надіслана на електронну адресу суду 05.04.2021) представник кредитора, адвокат Матвіїв В. М. просить суд визнати поважними причини неявки у судове засідання по справі, відкласти судове засідання на інші дату й час. Зазначає, що не має можливості прибути у судове засідання 06.04.2021, оскільки братиме участь у іншому судовому засіданні в Луцькому міськрайонному суді (06.04.2021 об 11:20) як представник сторони у справі. Надання переваги участі у засіданні іншого суду пояснює тим, що таке засідання призначено раніше. При цьому, заявник (кредитор у справі) - фізична особа ОСОБА_1 не володіє знаннями у сфері права і господарського процесу, а тому не може самостійно представляти свої інтереси у судовому засіданні.

До заяви долучено інформацію із сайту «Судова влада» на підтвердження призначення судового засідання в Луцькому міськрайонному суді у справі №161/809/20 та копія ордера на підтвердження повноважень адвоката Матвіїва В. М. на надання правової допомоги стороні у справі №161/809/20.

Суд визнає причини неявки представника заявника в судове засідання поважними, проте у задоволенні заяви в частині відкладення судового засідання відмовляє, оскільки неявка сторони в судове засідання не перешкоджає розглядові заяви по суті.

Судове засідання у справі №90/330/18, яке було призначено на 23.03.2021, відкладено за клопотання сторони заявника. При цьому, представник заявника клопотав про відкладення з метою належного опрацювання та правового аналізу відзиву; узгодження правової позиції із заявником та підготовки відповіді на відзив.

Станом на 06.04.2021 будь-які пояснення, заперечення, відповідь на відзив до суду не надходили. Ухвалою суду від 23.03.2021 явка представників сторін в судове засідання обов`язковою не визнавалася, натомість запропоновано заявнику ОСОБА_1 подати суду відповідь на відзив.

Відтак, представник заявника не був позбавлений можливості поряд з клопотанням про відкладення розгляду справи, подати суду відповідь на відзив та реалізувати своє право на викладення відповідних аргументів, проте таким правом не скористався, про намір подати відповідь на відзив не зазначив.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Салов проти України» від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Надточий проти України» від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Враховуючи викладене, суд вважає, що ним дотримано принципу змагальності, що є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі, сторонам надана можливість висловити свої доводи, заперечення та надати докази в обґрунтування своєї позиції.

Поряд з цим, основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін (за умови їх належного повідомлення), а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Аналогічного висновку дійшов ВС в постанові №361/8331/18 від 12.12.2019

Суд повно та всебічно дослідивши обставини справи, надані сторонами пояснення та докази в обґрунтування своєї позиції, відмовляє в задоволенні заяви про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,3127 га, кадастровий номер 0722883700:03:001:6457, що укладений 02.06.2017 між ТзОВ «Юван» (банкрутом) та ТзОВ «Юванта» (код ЄДРПОУ 41178625), посвідчений приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волинської області Дехтярук І. В., реєстровий №1076.

Обґрунтування позиції суду:

Ухвалою суду від 12.06.2018 відкрито провадження у справі №903/330/18 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Юван».

Ухвалою суду від 15.09.2020 визнано та включено до реєстру вимог кредиторів грошові вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юван» на суму 100 000 грн. 00 коп. основного боргу.

28.01.2021 кредитор банкрута - ОСОБА_1 подав заяву від 27.01.2021 про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,3127 га, кадастровий номер 0722883700:03:001:6457, що укладений 02.06.2017 між ТзОВ «Юван» (банкрутом) та ТзОВ «Юванта» (код ЄДРПОУ 41178625), посвідчений приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волинської області Дехтярук І. В., реєстровий №1076.

На момент відкриття провадження у справі про банкрутство був чинний ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Системний аналіз норм Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» дає підстави для висновку, що з моменту порушення (відкриття) щодо боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі і спеціальні норми Закону про банкрутство застосовуються переважно при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України .

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі суддів Судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові 02.10.2019 у справі №5006/5/39б/2012.

Разом з тим, 21.10.2019 введено в дію Кодекс України з процедур банкрутства, який в силу пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу, поширює свою дію на подальший розгляд справ про банкрутство незалежно від дати порушення (відкриття) провадження у таких справах, за винятком справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації.

З дня введення в дію цього Кодексу визнано таким, що втратив чинність, зокрема, Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Тобто, перехід від регулювання, передбаченого Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» до регулювання згідно з Кодексом України з процедур банкрутства, здійснюється негайно (безпосередня дія як спосіб дії в часі нормативно-правових актів) шляхом здійснення подальшого розгляду справ про банкрутство відповідно до положень цього Кодексу.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.11.2019 у справі №924/159/14, від 11.08.2020 у справі №904/3457/19 та від 27.08.2020 у справі №904/4928/17.

Частиною першою статті 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі , крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У пункті 2 рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначено, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Статтею 5 ЦК України «Дія актів цивільного законодавства у часі» визначено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі , крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Отже, за загальним правилом до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце (висновок Верховного Суду України у постанові від 02.12.2015 у справі №3-1085гс15).

Принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави. Винятки з цього конституційного принципу , тобто надання закону або іншому нормативно-правовому акту зворотної сили, передбачено частиною першою статті 58 Конституції України, а саме: коли закони або інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи (пункт 4 рішення Конституційного Суду України від 05.04.2001 №3-рп/2001).

Конституційний Суд України дійшов висновку, що конституційний принцип про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом`якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб, проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті (абзац 4 пункту 3 рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів).

Водночас, під час розгляду господарських спорів судам необхідно врахувати положення частини третьої статті 3 ГПК України, якою визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії , розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 14 ГПК України визначено принцип диспозитивності у господарському судочинстві, суть якого полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу , в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Застосування конкретного способу захисту прав та законних інтересів залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.

Отже, факт подання юридичною особою або іншими особами до господарського суду позовної заяви із зазначенням вимог та підстав такого звернення є реалізацією відповідних осіб права на судовий захист та за своєю правовою природою є процесуальною дією в розумінні частини третьої статті 3 ГПК України, що зумовлює обов`язок суду розглянути спір із застосуванням до спірних правовідносин процесуального закону, чинного на дату звернення відповідної особи до суду та розгляду її позовних вимог.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою в порядку ст. 42 КУзПБ (проте не з позовною заявою на підставі ст. 7 КУзПБ) зі сплатою судового збору у відповідному розмірі, встановленому підпунктом 10 п. 2.2 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір».

З матеріалів справи вбачається, що в обґрунтування заяви кредитор банкрута Пиза О. З. посилається на положення статті 42 КУзПБ та зазначає наступні підстави визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,3127 га, кадастровий номер 0722883700:03:001:6457, що укладений 02.06.2017 між ТзОВ «Юван» (банкрутом) та ТзОВ «Юванта» (код ЄДРПОУ 41178625), посвідчений приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волинської області Дехтярук І. В., реєстровий №1076:

- вчинений у період протягом трьох років, що передував процедурі банкрутства, а відтак протягом підозрілого періоду. Правочини, які вчинені боржником протягом цього періоду є сумнівними;

- оспорюваний договір спрямований на зменшення активів боржника та збільшення заборгованості перед кредиторами. Оспорюваний правочин має ознаки фраудаторного правочину - вчинений з метою уникнення звернення стягнення на виведене майно в рахунок погашення заборгованості. Посилається на недотримання боржником загальних принципів засад цивільного законодавства в частині добросовісності (п. 6 ст. 3 ЦК України). Відчуження земельної ділянки здійснено за заниженою ціною - вартість земельної ділянки за оспорюваним договором в 3,7 рази менша від її реальної ринкової вартості. Відчуження майна боржником повинно здійснюватися з огляду на права кредиторів щодо забезпечення їх вимог активами боржника. Неврахування інтересів кредиторів у такому випадку є зловживання з боку боржника своїми правами щодо розпорядження майном як власника. Продаж земельної ділянки за заниженою вартість завдав збитків кредиторам оскільки останні позбавлені можливості задовольнити свої вимоги за рахунок реалізації майна за вищою (реальною) ціною в процедурі банкрутства.

Заявник також зазначає, що процедура визнання недійсним правочину, укладеного боржником, в порядку ст. 42 КУзПБ спрямована на повернення до складу ліквідаційної маси відчужених за такими правочинами активів.

Провадження у справі про банкрутство ТзОВ «Юван» порушено 12.06.2018.

Оспорюваний кредитором договір купівлі-продажу укладений 02.06.2017 між ТзОВ «Юван» (банкрутом) та ТзОВ «Юванта», посвідчений приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волинської області Дехтярук І. В., реєстровий №1076.

Станом на 02.06.2017 (дата укладення оспорюваного договору) провадження у справах про банкрутство регулювалося Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

За таких обставин, при вирішенні спору про визнання недійсним оспорюваного кредитором договору необхідно брати до уваги ті підстави та умови звернення із заявою до суду для визнання недійсним договору, що укладений боржником, які існували на момент укладення такого договору.

Оскільки саме норма ст. 20 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» існувала на час укладення оспорюваного договору, то з врахуванням ч. 1 ст. 58 Конституції України саме приписи такої норми щодо строку, який вважається підозрілим періодом щодо вчинених боржником правочинів, слід застосовувати при зверненні кредитором до суду з конкретно таким правовим обґрунтуванням заяви.

Відповідно до ст. 20 Закону про банкрутство правочини (договори), які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора.

В даному випадку, заявник звернувся до суду як кредитор у справі про банкрутство із заявою про визнання недійсним договору, укладеного боржником, протягом більше як одного року до відкриття провадження у справі про банкрутство.

При цьому, суд наголошує на тому, що кредитор як на підставу своїх вимог та порядок звернення до суду посилається на процедуру оскарження кредитором правочину, укладеного боржником, що спеціально передбачалася як Законом про банкрутство, так і КУзПБ, проте не на загальних підставах ЦК України тощо.

Окрім внесення законодавцем змін щодо суб`єктно складу учасників у справі про банкрутство, які можуть звертатися з відповідною заявою; підстав визнання правочинів недійсними, законодавцем також збільшено і строк так званого підозрілого періоду щодо укладених боржником правочинів з року до трьох.

Однак, звернення позивача з вимогою про визнання недійсним оспорюваного правочину в межах трьохрічного строку його укладення до моменту порушення справи про банкрутство застосовується до правовідносин сторін, які виникли з моменту набуття чинності КУзПБ тобто з 21.10.2019.

В рішеннях Конституційного Суду України неодноразово досліджувалися випадки застосування статті 58 Конституції України про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів. Так, відповідно до висновку Конституційного Суду, викладеного у Рішенні від 09.02.1999 №1-рп/99, зазначений конституційний принцип про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб, у випадках коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Але це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом`якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте надання зворотньої дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

Як вбачається з Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства, ним не передбачено надання зворотньої дії в часі положенням статті 42 цього Кодексу, як і будь-яким іншим положенням Кодексу. З огляду на таке, до договорів, які укладені до моменту набрання чинності КУзПБ застосовуються загальні чи спеціальні норми матеріального права, які визначають порядок звернення та підстави недійсності цих договорів та існували на момент укладення договору (вчинення правочину).

Аналогічного висновку щодо застосування норм права, які визначають підстави недійсності правочинів, укладених боржником, дійшов ВС у складі КГС в постанові від 12.11.2020 №911/956/17.

Відтак, обставина оспорення кредитором договору, що укладений більше як за рік до відкриття провадження у справі про банкрутство, що нормами чинного на час укладення такого договору не передбачалося, на думку суду, є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні заяви про визнання договору недійсним.

Суд не надає правову оцінку іншим доводам сторін у справі. При цьому, оскільки заява не підлягає до задоволення із зазначених вище підстав, суд також не надає оцінку клопотанню ТзОВ «Юванта» щодо пропуску кредитором строку позовної давності на звернення із заявою до суду.

Керуючись ст. 58 Конституції України, ст. 20 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства, ст.ст. 3, 4, 14, 234-235 Господарського процесуального кодексу України, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні заяви кредитора ОСОБА_1 від 27.01.2021 про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,3127 га, кадастровий номер 0722883700:03:001:6457, що укладений 02.06.2017 між ТзОВ «Юван» (банкрутом) та ТзОВ «Юванта» (код ЄДРПОУ 41178625), посвідчений приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волинської області Дехтярук І. В., реєстровий №1076 відмовити.

Ухвала господарського суду набирає законної з моменту її підписання відповідно до ч.2 ст. 235 ГПК України.

Ухвала суду підписана 12.04.2021

Ухвала суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 9 КУзПБ, ст. ст. 255, 256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Суддя М. С. Шум