Рішення № 96188059, 07.04.2021, Енергодарський міський суд Запорізької області

Справа № 316/3225/20

Провадження № 2/316/329/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" квітня 2021 р. м.Енергодар

Енергодарський міський суд Запорізької області, у складі суду:

головуючого судді: Куценка М.О.,

за участі секретаря судового засідання: Нестерової Г.М.,

представник відповідача: Мельникова Я.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», про стягнення неустойки,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із даним позовом в якому просить Стягнути з АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на її користь неустойку у вигляді подвійної плати за користування приміщенням за час прострочення його повернення за період з 01 листопада 2017 року по 15 квітня 2020 року включно у розмірі 2618933,76 грн.

В обґрунтування позовних вимог послався на те, що в оренді відповідача за договором суборенди №2 від 24.07.2008 року було приміщення загальною площею 96 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Після припинення вказаного договору 17 жовтня 2013 року відповідач приміщення добровільно не повернув, внаслідок чого позивач був змушений звертатися до суду з позовом про його примусове повернення. На підтвердження обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, надав судові рішення по справам №№ 316/1943/18, 316/1226/20, які набрали законної сили. Фактичне повернення приміщення відбулося лише 16 квітня 2020 року внаслідок проведення виконавчих дій державним виконавцем, у зв`язку з чим посилається на виникнення права вимагати неустойку за ч.2 ст.785 ЦК України з урахуванням трирічного строку позовної давності що передував даті фактичного повернення приміщення, тобто період з 17 квітня 2017 року по 16 квітня 2020 року. За частину вказаного періоду з 16 квітня 2017 року по 31 жовтня 2017 року неустойку з відповідача вже стягнуто рішенням Енергодарського міського суду Запорізької області від 26.06.2020р. по справі №316/1226/20, яке залишено без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 20.10.2020р. Просить стягнути неустойку за іншу частину вказаного періоду, а саме з 1 листопада 2017 року по 15 квітня 2020 року включно, розрахунок якої здійснено з урахуванням індексів інфляції в сумі 2618933,76 грн.

Відповідач проти позову заперечив, надав відзив на позов (а.с.53-57), в якому зазначає про припинення дії договору суборенди у 2013 році внаслідок поєднання в одній особі наймача та наймодавця, що було встановлено Постановою Верховного Суду від 26.09.2018 року по справі № 316/2200/15. Починаючи з 17 жовтня 2013 року внаслідок відсутності оферти та акцепту нових договірних зобов`язань між сторонами не виникло. Листом від 03.06.2015 Позивачу було повідомлено про сплив строку договору оренди 15.05.2015 та відсутність наміру його продовжувати. З 10.06.2015 року приміщення відповідачем було звільнено та опечатано у присутності понятих, а 16.07.2015 року позивачу був направлений лист про звільнення та опечатування приміщення. Позивач ухилилася від прийняття приміщення та не здійснювала жодних заходів для отримання приміщення з оренди та ключів від нього. Просить у задоволенні позову відмовити.

В судове засідання позивач не з`явився, надав письмову заяву про розгляд позову без його участі та просив задовольнити заявлені вимоги (а.с.82, 5).

Відповідач прийняв участь у судовому засіданні в режимі відео конференції, підтримав доводи наведені у відзиві та просив відмовити у задоволенні заявлених вимог.

Розглянувши доводи сторін, надані ними докази, дослідивши матеріали справи та судові рішення по іншим справам, в яких приймали участь ті самі сторони, суд прийшов до наступного висновку.

24 липня 2008 року між орендодавцем фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 , орендарем Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» (АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» після реорганізації форми товариства та зміни найменування) та власником ОСОБА_2 було укладено договір №2 суборенди приміщення, предметом якого є надання орендареві в тимчасове користування на платній основі приміщення загальною площею 96 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , для ведення банківської діяльності (а.с.7-9).

В подальшому до договору №2 була укладена додаткова угода від 16.06.2011 року, внаслідок чого відбулася заміна сторони орендодавця з підприємця на фізичну особу без статусу підприємця, встановлено строк дії договору з 16 червня 2011 року по 31 травня 2013 року та визначено склад орендованого майна - приміщення загальною площею 96 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та складається з приміщень: №№1-3, 1-4, 1-5, 1-6, 1-8, 1-9, 1-10 (а.с.10).

16 червня 2011 року за актом здачі-приймання приміщення орендоване майно було передано в користування відповідачу (а.с.11).

17 жовтня 2013 року дія договору суборенди припинилася у зв`язку із набуттям позивачем ОСОБА_1 права власності на приміщення.

Згідно ч.1 ст.82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Обставини щодо припинення договору суборенди у 2013 році позивачем визнано в тексті позову (а.с.2-6), а відповідачем в тексті відзиву на позов (а.с.53-57).

Суд не має сумніву щодо достовірності зазначених обставин, бо їх також підтверджено в тексті постанови Верховного Суду від 26.09.2018р. по справі №316/2200/15, на яку відповідач посилається у відзиві. У змісті вказаної постанови суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення орендної плати, але водночас зазначив, що позивач не позбавлена можливості захистити свої права в іншій спосіб, на загальних підставах, та що вимоги за статтею 785 ЦК України, які регулюють наслідки припинення орендних правовідносин, позивачем до складу позовних вимог включені не були і щодо них судові рішення не ухвалювалися.

В цьому провадженні позивач звернувся до суду саме з такими вимогами, які витікають із нормативно-правового регулювання ст.785 ЦК України, з посиланням на ухилення відповідачем від виконання обов`язків, передбачених частиною першою цієї статті, та проханням притягнення його до відповідальності, передбаченої частиною другою.

Згідно частини четвертої статті 291 Господарського кодексу України, правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

Частиною 1 ст. 785 Цивільного кодексу України визначено, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до ч.2 ст. 795 ЦК України, повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.Такі самі умови були передбачені в останньому абзаці пункту 4.2 договору суборенди. А в пунктах 5.1 та 5.2 договору суборенди серед іншого було покладено обов`язок по складанню акту здачі-приймання на сторону, яка передає приміщення іншій стороні договору.

З матеріалів справи убачається, що після припинення договору суборенди відповідач приміщення в передбаченому договором та законом порядку не повернув, акт здачі-приймання з позивачем не склав, внаслідок чого позивач звертався до суду з позовом про примусове повернення приміщення.

Заочним рішенням Енергодарського міського суду від 12 березня 2019 року по справі № 316/1943/18, суд зобов`язав АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» (код ЄДРПОУ 14360570) передати приміщення загальною площею 96 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та складається з приміщень: №№1-3, 1-4, 1-5, 1-6, 1-8, 1-9, 1-10, власнику ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) по акту здачі-приймання приміщення з оренди (а.с.14-16).

Зазначеним рішенням встановлено, що 10.06.2015р. орендар одноособово перевірив приміщення та опечатав його у присутності сторонніх осіб та за відсутності орендодавця, склавши про це акт від 10.06.2015 року, залишивши ключі від приміщення у себе в опечатаному конверті, а також що такі дії не є достатніми, а обов`язки орендаря не можна вважати такими що виконані належним чином, оскільки такий порядок повернення приміщення не передбачено ані в законі, ані в договорі. Також вказаним рішенням встановлено відсутність належних доказів надіслання та отримання позивачем пропозиції про повернення приміщення, відсутність доказів вжиття відповідачем будь-яких інших заходів, спрямованих на повернення приміщення в передбачений договором та законом спосіб, недоведеність ухилення позивача від огляду приміщення, його прийняття та підписання акту здачі-приймання.

Водночас встановлено наявність доказів надіслання позивачем та отримання відповідачем листа від 24.04.2017р. з вимогою повернути приміщення та ключі від нього 30 квітня 2017 року зі складанням відповідного акту приймання-передачі. Цей лист відповідач фактично отримав 27 квітня 2017 року, але доказів виконання вимоги позивача про повернення приміщення або надання відповіді на цей лист відповідач не надав.

В матеріалах справи міститься заява позивача від 01.03.2019 про врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи № 316/1943/18, в якій позивач також просив відповідача здійснити огляд приміщення та повернути та ключі від нього в добровільному порядку, з доказами її відправлення (а.с.83, 84).

Судове рішення за наслідками розгляду справи № 316/1943/18 набрало законної сили 08 жовтня 2019 року після завершення його апеляційного перегляду. Залишаючи його без змін Запорізький апеляційний суд в постанові від 08.10.2019 року погодився з висновками суду першої інстанції та звернув увагу на те, що одноособове звільнення приміщення відповідачем не свідчить про дотримання умов договору оренди, оскільки позивач мав перевірити якість приміщення яке поверталося, та сторонами мали оформити передання відповідним актом (а.с.17-19).

Добровільно це судове рішення відповідач не виконав, майно було передане позивачу 16 квітня 2020 року внаслідок примусових дій державного виконавця без участі боржника, що підтверджується наявним в матеріалах справи Актом передачі майна, зазначеного у виконавчому документі від 16.04.2020 (а.с.37) та Постановою про закінчення виконавчого провадження ВП№61215286 від 16.04.2020р (а.с. 38).

Вказані обставини також були предметом судового дослідження при розгляді іншої цивільної справи №316/1226/20 за позовом того самого позивача до того самого відповідача про стягнення неустойки за попередній період з 16 квітня 2017 року по 31 жовтня 2017 року.

Під час розгляду вказаної справи судом перевірено усі обставини та докази щодо фактичного повернення приміщень, внаслідок чого суд прийшов до висновку про невиконання відповідачем обов`язку щодо повернення приміщення та наявність підстав для притягнення його до відповідальності передбаченої ч.2 ст.785 ЦК України, що відображено в рішенні Енергодарського міського суду від 26.06.2020 року (а.с.20-22).

Постановою Запорізького апеляційного суду від 20.10.2020 року по справі №316/1226/20 рішення Енергодарського міського суду від 26.06.2020 року залишено без змін.

Згідно ч.4 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Про ухилення відповідача від повернення приміщення позивачу додатково свідчить й наявна в матеріалах справи Постанова державного виконавця від 24.02.2020 ВП №61215286 якою за невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує виконати певні дії, відповідача було притягнуто до відповідальності у вигляді штрафу (а.с.85).

Вищезазначені обставини та докази у сукупності спростовують доводи відповідача що позивач не здійснював жодних заходів для отримання приміщення та доводять існування протилежних обставин, за якими саме відповідач ухилявся від виконання обов`язку щодо повернення приміщення у передбачений законом та договором спосіб не тільки в добровільному порядку, але й навіть після ухвалення відповідного судового рішення, яке зобов`язало його вчинити певні дії щодо його повернення та відкриття виконавчого провадження з примусового виконання такого рішення.

Згідно з ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення. До неустойки у вигляді подвійної плати за користування річчю за час прострочення застосовується загальна, а не спеціальна позовна давність (правовий висновок, закріплений в постанові Верховного Суду від 20 вересня 2018 року по справі № 909/62/18).

Згідно наданого позивачем розрахунку розмір неустойки розраховано в межах трирічного строку позовної давності за період з 01 листопада 2017 року по 15 квітня 2020 включно у розмірі 2618933,76 гривень, виходячи із передбаченого у пункті 2.2 договору порядку визначення розміру орендної плати та її індексації.

Відповідачем не надано ніяких заперечень щодо вказаного розрахунку і суд з ним погоджується.

Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За таких обставин суд визнає заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача неустойки обґрунтованими та такими що відповідають визначеним законом способам захисту порушеного права, тому на думку суду позовні вимоги підлягають задоволенню.

Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по оплаті судового збору у розмірі 10510.00 грн. (а.с. 1).

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.13, 76, 82, 89, 141, 229, 247, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 354-355 ЦПК України, ст.ст. 3, 11, 16, 525, 526, 614, 759-763, 785 ЦК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», про стягнення неустойки - задовольнити.

Стягнути з АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» (код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків отримувача: НОМЕР_1 ) неустойку у вигляді подвійної плати за користування приміщенням за час прострочення його повернення за період з 01 листопада 2017 року по 15 квітня 2020 року включно у розмірі 2618993 (два мільйони шістсот вісімнадцять тисяч дев`ятсот дев`яносто три) гривні 76 копійок.

Стягнути з АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» (код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків отримувача: НОМЕР_1 ) вартість сплаченого судового збору в розмірі 10510 гривень.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення з урахуванням вимог п.3 Розділу ХIІ «Прикінцеві положення» ЦПК України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 12.04.2021

Суддя: М. О. Куценко