Рішення № 96184935, 09.04.2021, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

№ 201/12307/20

провадження 2/201/1028/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2021 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

з секретарем Храмцевич Т.С.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін в приміщенні Жовтневого районного суду в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, третя особа Перша Павлоградська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області про визнання права власності на неотриману пенсію в порядку спадкування за законом, стягнення грошових коштів набутих в порядку спадкування за законом,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 22 грудня 2020 року звернувся до суду з позовом до відповідача Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області про визнання права власності на неотриману пенсію, стягнення грошових коштів набутих в порядку спадкування за законом, позовні вимоги не змінювалися, але доповнювалися і уточнювалися. Позивач в своїх позовних вимогах посилається на те, що він відповідно до ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» є внутрішньо переміщеною особою. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце смерті - Донецька область, м. Ясинувата.

Його мати була внутрішньо переміщеною особою, перемістившись з окупованої території України м. Ясинувата Донецької області була зареєстрована та проживала разом з ним за адресою: АДРЕСА_1 , як пенсіонерка перебувала на обліку в ГУ Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримувала пенсію за віком. За життя мати мала заборгованість по виплаті їй пенсії, тому після її смерті відкрилась спадщина на недоотриману пенсію.

Позивач постійно проживав разом з матір`ю за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою про склад сім`ї № 1980 від 30 жовтня 2020 року, актом про спільне проживання, довідкою про реєстрацію № 1979 від 30 жовтня 2020 року, а також перемістившись на підконтрольну територію України зареєструвались як ВПО за однією адресою: АДРЕСА_1 . Отже, він є спадкоємцем першої черги, який постійно проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, тому відповідно до ч. З ст. 1268 ЦК України вважається таким, що прийняв спадщину.

28 лютого 2020 року письмово звернувся до Першої Павлоградської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом. 22 жовтня 2020 року державним нотаріусом Першої Павлоградської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Тимченко О.М. була винесена постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії та відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом. Підставою відмови є неможливість встановити коло спадкоємців.

Таким чином, не дивлячись на своєчасне звернення позивача до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, йому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом. Крім нього спадкоємці першої черги відсутні. До спадкового майна належать кошти недоотриманої пенсії за життя спадкодавця та Ѕ частка квартири в м. Ясинувата Донецької області. Позивач звертався до відповідача з метою виплати суми недоотриманої пенсії після смерті матері та отримав відмову в усній формі, також йому було зазначено про необхідність надання свідоцтва про право на спадщину, в якому повинна бути вказана сума недоотриманої пенсії. На його звернення щодо надання інформації про суми недоотриманої пенсії відповідач надає відмову, оскільки ця інформація є конфіденційною.

Позивачу відомо, що за життя мати мала від відповідача заборгованість по виплаті пенсії з грудня 2016 року по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , крім того за цей період проводились перерахунки та осучаснення пенсії, тому заборгованість по недоотриманій пенсії приблизно складає 74 000 грн. В зв`язку з викладеними обставинами він змушений звернутись до суду з даним позовом за захистом своїх порушених прав.

Таким чином, він, ОСОБА_1 , є спадкоємцем першої черги за законом, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на день смерті, своєчасно звернувся до нотаріуса з метою отримання свідоцтва про право на спадщину і отримання пенсії у порядку спадкування, але не зміг отримати свідоцтво про спадщину за об`єктивних обставин, які не залежать від його волі, що не позбавляє його права на спадщину. Вважає, що належним відповідачем в даній справі є ГУ ПФУ в Дніпропетровській області. Позивач просив визнати його, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , спадкоємцем першої черги за померлою ІНФОРМАЦІЯ_1 матір`ю ОСОБА_2 ; визнати за ним право власності в порядку спадкування за законом після смерті матері на спадкове майно, яке складається с суми недоотриманої пенсії та стягнути на його користь з ГУ ПФУ в Дніпропетровській області грошові кошти у вигляді недоотриманої за життя пенсії за період з грудня 2016 року по день смерті, яка залишилась після смерті матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Отже, позивач вчасно звернувся до відповідача з питанням отримання недоотриманої пенсії і коштів, але отримав відмову, тому звернувся до суду за захистом своїх прав. Тобто звернення до пенсійного фонду ні до чого не призвело, але документи на вказане спадкове майно (кошти) оформити потрібно і він оформити вказане зараз бажає шляхом подання позову до суду про стягнення коштів набутих в порядку спадкування по законом після смерті матері на вказану суму і стягнення її з відповідача, оскільки іншим чином поновити свої спадкові права неможливо. Виник спір, який в добровільному досудовому порядку вирішено не було, позивач вважає, що його права порушено і був вимушений звертатися з позовом до суду. Позивач вважає, що все ним зроблено правильно і згідно закону та просив стягнути вказані ним кошти, задовольнивши позов в повному обсязі.

Представник відповідача ГУ ПФУ в Дніпропетровській області в судове засідання не з`явився, про день та час слухання справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суду не повідомили; в письмовому зверненні до суду не погодилися з викладеними в позові обставинами, підтвердивши не правильність викладеного і свою не згоду, належне позивачу не виплатили правомірно, просили розглянути справу по закону за наявними матеріалами і просили слухати справу без їх участі. Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності представника вказаного відповідача згідно ст. 223 ЦПК України.

Представник третьої особи Першої Павлоградської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області в судове засідання не з`явився, про день та час слухання справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суду не повідомили; в зверненні до суду не погодилися з викладеними в позові обставинами і не заперечували проти розгляду справи без їх участі. Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності представника вказаної третьої особи згідно ст. 223 ЦПК України.

З`ясувавши думку сторін, третьої особи, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і підлягаючими задоволенню.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов`язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Таким чином, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного провадження.

В судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відповідно до ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 03 квітня 2017 року № 5710 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, виданою управлінням праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Павлоградської міської ради.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце смерті - Донецька область, м. Ясинувата, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 . Родинні відносини позивача з матір`ю підтверджуються наступними документами: свідоцтвом про народження « ОСОБА_3 », де зазначено, що матір`ю є « ОСОБА_4 », паспорт ОСОБА_2 , де в російському варіанті зазначено « ОСОБА_4 ». Його мати була внутрішньо переміщеною особою, перемістившись з окупованої території України м. Ясинувата Донецької області була зареєстрована та проживала разом зі ним за адресою: АДРЕСА_1 , як пенсіонерка перебувала на обліку в ГУ ПФУ в Дніпропетровській області та отримувала пенсію за віком. Інформація про реєстрацію матері як внутрішньо переміщеної особи підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі, де зазначено: довідка ВПО № 1216005960 від 29 грудня 2015 року.

За життя мати позивача мала заборгованість від відповідача по виплаті їй пенсії, тому після її смерті відкрилась спадщина на недоотриману пенсію.

Позивач постійно проживав разом з матір`ю за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою про склад сім`ї № 1980 від 30 жовтня 2020 року, актом про спільне проживання, довідкою про реєстрацію № 1979 від 30 жовтня 2020 року, а також перемістившись на підконтрольну територію України зареєструвались як ВПО за однією адресою: АДРЕСА_1 .

Отже, позивач є спадкоємцем першої черги, який постійно проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, тому відповідно до ч. З ст. 1268 ЦК України вважається таким, що прийняв спадщину. 28 лютого 2020 року письмово звернувся до Першої Павлоградської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом. 22 жовтня 2020 року державним нотаріусом Першої Павлоградської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Тимченко О.М. була винесена постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії та відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом. Підставою відмови є неможливість встановити коло спадкоємців.

Таким чином, не дивлячись на своєчасне звернення позивача до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, йому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом. Крім нього спадкоємці першої черги відсутні. До спадкового майна належать кошти недоотриманої пенсії за життя спадкодавця та Ѕ частка квартири в м. Ясинувата Донецької області.

Позивач звертався до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області з метою виплати суми недоотриманої пенсії після смерті матері та отримав відмову, також йому було зазначено про необхідність надання свідоцтва про право на спадщину, в якому повинна бути вказана сума недоотриманої пенсії. На його звернення щодо надання інформації про суми недоотриманої пенсії відповідач надає відмову, оскільки ця інформація є конфіденційною.

Позивачу відомо, що за життя мати мала заборгованість від відповідача по виплаті пенсії з грудня 2016 року по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , приблизно розмір пенсії матері складав близько 2000 грн., крім того за цей період проводились перерахунки та осучаснення пенсії, тому заборгованість по недоотриманій пенсії приблизно складає 74 000 грн. В зв`язку з викладеними обставинами він змушений звернутись до суду з даним позовом за захистом своїх порушених прав.

До складу спадщини входить сума пенсії, яка була нарахована, але не отримана спадкодавцем за життя. Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійні страхування» нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, шо призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку. Таким чином, ОСОБА_1 є спадкоємцем першої черги за законом, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на день смерті, своєчасно звернувся до нотаріуса з метою отримання свідоцтва про право на спадщину і отримання пенсії у порядку спадкування, але не зміг отримати свідоцтво про спадщину за об`єктивних обставин, які не залежать від його волі, що не позбавляє його права на спадщину.

Позивач вчасно звернувся до відповідача з питанням отримання недоотриманої пенсії і коштів, але отримав відмову, тому звернувся до суду за захистом своїх прав. Тобто звернення до пенсійного фонду ні до чого не призвело, але документи на вказане спадкове майно (кошти з пенсійного фонду) оформити потрібно і він оформити вказане зараз бажає шляхом подання позову до суду про стягнення коштів набутих в порядку спадкування по законом після смерті матері на решту вказаної суми і стягнення її з відповідача, оскільки іншим чином поновити свої спадкові права неможливо. Позивач вважає, що його права порушено, все ним зроблено правильно і згідно закону та просив визнати за ним право власності на вказану недоотриману пенсію матері в порядку спадкування за законом. Виник спір, який в добровільному досудовому порядку вирішено не було і позивач вимушений був звернутися до суду з цим позовом в порядку спадкування.

Суд вважає позовні вимоги підлягаючими задоволенню, виходячи з наступного.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом з`ясовано, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відповідно до ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 03 квітня 2017 року № 5710 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, виданою управлінням праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Павлоградської міської ради.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце смерті - Донецька область, м. Ясинувата, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 .

Родинні відносини позивача з матір`ю підтверджуються наступними документами: свідоцтвом про народження « ОСОБА_3 », де зазначено, що матір`ю є « ОСОБА_4 », паспорт ОСОБА_2 , де в російському варіанті зазначено « ОСОБА_4 ». Його мати була внутрішньо переміщеною особою, перемістившись з окупованої території України м. Ясинувата Донецької області була зареєстрована та проживала разом зі ним за адресою: АДРЕСА_1 , як пенсіонерка перебувала на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримувала пенсію за віком. Довідка внутрішньо переміщеної особи міститься в матеріалах пенсійної справи ОСОБА_2 .. Крім того, інформація про реєстрацію матері як внутрішньо переміщеної особи підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі, де зазначено: довідка ВПО № 1216005960 від 29 грудня 2015 року.

За життя мати позивача мала заборгованість від відповідача по виплаті їй пенсії, тому після її смерті відкрилась спадщина на недоотриману пенсію. Сума пенсії, яка входить до складу спадщини позивача складає 74 784.53 грн. як недоотримана сума пенсії його матері за період з 01 листопада 2016 року по 01 січня 2020 року.

Відповідно до ст. 9-1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» у разі якщо останнім місцем проживання спадкодавця є населений пункт, на території якого органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, затверджений рішенням Кабінету Міністрів України, місцем відкриття спадщини є місце подання першої заяви, що свідчить про волевиявлення щодо спадкового майна, спадкоємців, виконавців заповіту, осіб, заінтересованих в охороні спадкового майна, або вимоги кредиторів.

Позивач постійно проживав разом з матір`ю за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою про склад сім`ї № 1980 від 30 жовтня 2020 року, актом про спільне проживання, довідкою про реєстрацію № 1979 від 30 жовтня 2020 року, а також перемістившись на підконтрольну територію України зареєструвались як ВПО за однією адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач є спадкоємцем першої черги, який постійно проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, тому відповідно до ч. З ст. 1268 ЦК України вважається таким, що прийняв спадщину. 28 лютого 2020 року письмово звернувся до Першої Павлоградської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом. 22 жовтня 2020 року державним нотаріусом Першої Павлоградської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Тимченко О.М. була винесена постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії та відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом. Підставою відмови є неможливість встановити коло спадкоємців.

Таким чином, не дивлячись на своєчасне звернення позивача до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, йому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом. Крім нього спадкоємці першої черги відсутні. До спадкового майна належать кошти недоотриманої пенсії за життя спадкодавця та Ѕ частка квартири в м. Ясинувата Донецької області.

Позивач звертався до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області з метою виплати суми недоотриманої пенсії після смерті матері та отримав відмову в усній формі, також йому було зазначено про необхідність надання свідоцтва про право на спадщину, в якому повинна бути вказана сума недоотриманої пенсії. На його звернення щодо надання інформації про суми недоотриманої пенсії відповідач надає відмову, оскільки ця інформація є конфіденційною.

Відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали.

Згідно ч. З ст. 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у разі відсутності членів сім`ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, входить до складу спадщини.

Правовий аналіз вказаних норм свідчить про те, що до складу спадщини входить сума пенсії, яка була нарахована, але не отримана спадкодавцем за життя. Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійні страхування» нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, шо призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку. Таким чином, ОСОБА_1 є спадкоємцем першої черги за законом, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на день смерті, своєчасно звернувся до нотаріуса з метою отримання свідоцтва про право на спадщину і отримання пенсії у порядку спадкування, але не зміг отримати свідоцтво про спадщину за об`єктивних обставин, які не залежать від його волі, що не позбавляє його права на спадщину.

Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. За приписами ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Отже, позивач вчасно звернувся до відповідача з питанням отримання недоотриманої пенсії і коштів, але отримав відмову, тому звернувся до суду за захистом своїх прав. Тобто звернення до пенсійного фонду ні до чого не призвело, але документи на вказане спадкове майно (кошти з пенсійного фонду) оформити потрібно і він оформити вказане зараз бажає шляхом подання позову до суду про стягнення коштів набутих в порядку спадкування по законом після смерті матері на решту вказаної суми і стягнення її з відповідача, оскільки іншим чином поновити свої спадкові права неможливо. Позивач вважає, що його права порушено, все ним зроблено правильно і згідно закону та просив визнати за ним право власності на вказану недоотриману пенсію матері в порядку спадкування за законом.

Заявник вважає дії відповідача неприпустимими і такими, що суперечать з законом України про власність тому, що сума неотриманої пенсії, яка перейшла у спадщину, передаються спадкоємцю у повному обсязі, без будь-яких часових обмежень, та не дає відповідачу права на обмеження цих виплат.

Сума пенсії, яка входить до складу спадщини позивача складає 74 784.53 грн. як недоотримана сума пенсії його матері за період з 01 листопада 2016 року по 01 січня 2020 року.

Весь час позивач зі спадкодавцем фактично проживали за однією адресою, в розумінні статті 3 сімейного кодексу України: «Сім`ю складають особи, і спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права обов`язки». Факт спільного проживання позивача зі своїм чоловіком в місті Дніпро копії паспортів, довідка з місця мешкання. Позивач є спадкоємцем за законом першої черги, який проживав спадкодавцем і у встановлений законом строк звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. З огляду на вищевикладені обставини і праві отримання у спадок недоотриманої пенсії, своєчасно звернувся до нотаріуса метою оформлення права на спадщину і отримання пенсії у порядку спадкування, отримала свідоцтво про спадщину і має право на вказану спадщину. Звернення до відповідача ні до чого не призвело, але документи на вказане спадкове майно оформити потрібно і позивач оформити вказане зараз бажає шляхом подання позову до суду про стягнення вказаних сум спадщини за законом після смерті матері, оскільки іншим чином поновити свої спадкові права неможливо.

В зв`язку з обставинами, що склалися, позивач звернувся до суду за захистом порушеного права відповідно до положень статті 16 ЦК України.

За правилами ст. 1216, 1217, 1218 ЦК України спадкування є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно ст. 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини. За правилами ч. З ст. 1296 ЦК України, відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. Відповідно до п. 3.1 Листа Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, і підлягає розглядові у позовному провадженні.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Крім того, п. 23 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року передбачено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмово заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права спадщину судовому розгляду не підлягають. У разі відмови нотаріуса оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду правилами позовного провадження.

Позивач є спадкоємцем за законом першої черги, який проживав спадкодавцем і у встановлений законом строк звернувся до нотаріуса із заяві про прийняття спадщини. З огляду на вищевикладені обставини і праві отримання у спадок недоотриманої пенсії, своєчасно звернувся до нотаріуса метою оформлення права на спадщину і отримання пенсії у порядку спадкування, але не зміг отримати раніше свідоцтво про спадщину за об`єктивними обставин, які не залежать від його волі, що не позбавляє його права на спадщину. Вважає, що належним відповідачем в даній справі є Головне управління Пенсійного фонду України з наступних підстав: так, у відповідності до рішення Конституційного суду України № І рп/2011 від 26 грудня 2011року по справі № 1-42/20114, Кабінет Міністрів України, вищий орган у системі органів виконавчої влади наділений конституційні повноваженнями спрямовувати і координувати діяльність міністерств, інші органів виконавчої влади, до яких належать і Пенсійний фонд України. Відповідно до Положення про Пенсійний фонд України затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 року Пенсійний фонд України розробляє проект бюджету Пенсійного фонду України та подає його Міністрові соціальної політики для внесення в установленому порядку на розгляд Кабінетові Міністрів України, здійснює ефективний розподіл фінансових ресурсів для пенсійного забезпечення, складає звіт про виконання бюджету Пенсійного фонду України. До повноважень Пенсійного фонду України відноситься: здійснення контролю за додержанням вимог законодавства про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, правильністю нарахування, обчислення, повнотою і своєчасністю сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (далі - страхові внески) та інших платежів, за достовірністю документів, поданих для призначення пенсії, та відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, призначенням (перерахунком) і виплатою пенсій, щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці та іншими виплатами, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України, інших джерел, визначених законодавством; забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством; обліку коштів Пенсійного фонду України, ведення статистичної та бухгалтерської звітності.

Пенсійний фонд України розпоряджається у межах повноважень коштами Пенсійного фонду України. Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. Таким чином, Пенсійний фонд України є органом, який реалізує політику пенсійного забезпечення, в тому числі за рахунок коштів Державного бюджету України, а тому саме від цього органу залежить право позивача на отримання належної йому виплати за рахунок коштів пенсійного фонду.

Після звернення позивача до відповідача у відповідності до листа відповідача звернення позивача розглянуто та повідомлено, що згідно ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІУ від 09 липня 2003 року нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачується за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії і з часу надання свідоцтва.

Конституцією України ст. 41 та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 1, діє принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 1216 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Згідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

У відповідності до ст. 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали. Члени сім`ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. У разі звернення кількох членів сім`ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну. У разі відсутності членів сім`ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі незвернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, входить до складу спадщини.

Зі змісту ст. 1227 ЦК України вбачається, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Крім того, зміст ч. З ст. 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та ст. 1227 ЦК України також узгоджується із положенням Закону України «Про пенсійне забезпечення», де в ч. 1 ст. 91 вказано, що суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, передаються членам його сім`ї, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

ЦК України не визначає строк, протягом якого члени сім`ї спадкодавця мають право на одержання соціальних платежів. Положення ч. 2 та 3 ст. 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», які є спеціальними стосовно правовідносин про спадкування сум пенсії, теж не обмежують право на отримання сум пенсії, що належала пенсіонерові і не була ним отримана у зв`язку з його смертю. Ці положення тільки визначають подію, умови, час, коло осіб і їх правове становище, предмет правовідносин, із настанням яких можлива виплата недоотриманої пенсії померлого пенсіонера.

Аналіз наведених норм матеріального права дає можливість дійти висновку про те, що суми пенсії, які перейшли у спадщину, передаються спадкоємцям у повному обсязі, без будь-яких часових обмежень. Норми ч. 1 ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», які регулюють виплату пенсіонеру певних сум пенсії не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії, не розповсюджуються на правовідносини з приводу отримання спадкоємцями померлого пенсіонера тих сум пенсії, які перейшли у спадщину.

Таким чином, правовідносини з приводу нарахування та обліку недоотриманої пенсії померлого пенсіонера мають регулюватись спеціальною ст. 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» без урахування норм ст. 46. З огляду на викладене, та враховуючи, що у спірних правовідносинах відповідач незаконно перешкоджає реалізації прав позивача, як спадкоємця на отримання всього належного йому спадкового майна, яке увійшло до складу спадщини, згідно свідоцтва про право на спадщину за законом, вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Сума пенсії, яка входить до складу спадщини позивача складає 74 784.53 грн. як недоотримана сума пенсії його матері за період з 01 листопада 2016 року по 01 січня 2020 року.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. За приписами ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, у рішенні ЄСПЛ «Федоренко проти України» суд нагадав, що відповідно до його прецедентної практики поняття «майно» може поширюватися на «наявне майно» або активи, включаючи претензії, щодо яких заявник може обґрунтовано стверджувати, що він принаймні має «законі сподівання» ефективно скористатися правом власності. Натомість сподівання на визнання права власності на майно, яким тривалий час неможливо було користуватися ефективно, не може вважатися «майном» у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції; це також стосується умовної вимоги, як втрачає силу внаслідок недотримання цієї вимоги. Відповідно до прецедентного права суду будь-яке втручання має підтримувати «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та вимогами щодо дотримання основоположних прав окремої особи. Намагання забезпечити цей баланс відображене в структурі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції. Тому мають бути витримані розумні пропорції між використаними засобами і досягнутим цілями. Більше того, так само, як і в інших сферах соціальної, фінансової і економічної політики, національні органи мають певну свободу розсуду під час прийняття і виконання законів, що регулюють питання власності та договірні відносини. Цю свободу розсуду все ж таки мають контролювати європейські структури. Тому суд повинен був упевнитися, чи не були перевищені надані Урядові межі свободи розсуду, тобто чи застосовано в цій справі доктрина «ultra vires» (хоча й законну саму по собі) з урахуванням принци пропорційності. У справі «Вольф-Ульрих фон Мальтцан та інші проти …» ЄСПЛ зробив висновок про те, що певні законні очікувані заявників підлягають правовому захисту та формує позицію для інтерпретацій вимоги як такої що може вважатись активом: вона повинна мати обґрунтовану закону підставу, якою зокрема є чинна норма закону, тобто встановлю законом норма щодо виплат (зокрема пенсійних, допомоги) на момент дії щ норми є активом, на який може розраховувати громадянин як на свою власність.

За змістом ст. 316, 317, 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, які він здійснює на власний розсуд.

Згідно зі ст. 321 ЦК України, право власності непорушно, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права або обмежений в його здійсненні, власник може бути позбавлений права власності або обмежений в його здійсненні тільки у випадках і в порядку, встановленому законом, примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване тільки як виняток по мотивах суспільної необхідності на підставах іф порядку, встановленому законом, і за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.

Відповідно до ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи. Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Частою 1 ст. 1233 ЦК України визначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Згідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Відповідно до ст. 1218, 1220 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини, тобто на момент смерті спадкодавця, і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Відповідно до ст. 1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. Згідно ст. 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Згідно зі ст. 392 ЦК України власник майна може подати позов про визнання права власності, якщо це право оспорюється чи не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документів, які б посвідчували його право власності.

Пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» роз`яснено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Позивач не мав можливості раніше вирішити питання звернення до суду з питанням захисту своїх спадкових прав, крім того зміни до законодавства не дали можливості вирішити це питання раніше і без звернення до суду. Його мати фактично за життя набула право власності на вказану пенсію, але не встигла отримати в передбаченому законом порядку.

Внаслідок смерті матері позивача, відкрилася спадщина, часом відкриття якої є день її смерті. До складу спадщини, у відповідності до ст. 1218 ЦК України, ввійшли всі права та обов`язки спадкодавця, що належали йому на момент відкриття спадщини і не припинилися слідок його смерті, а саме майнові права на особисте майно та пенсійні кошти.

В силу ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно зі ст. 55 Конституції України, «Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. … Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.». Виходячи з передбаченого ст. 8 Конституції України принципу верховенства права, наведені норми Конституції України надають людині можливість будь-якими незабороненими законом засобами самому захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Ст. 15 ЦК України також передбачає право кожної особи на захист своїх цивільних прав та інтересів у разі їх порушення, невизнання або оспорювання, а ст. 16 цього ж кодексу - право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, вказуючи в якості одного зі способів захисту цивільних прав та інтересів визнання права. Ст. 392 ЦК України також передбачено право власника майна на пред`явлення позову про визнання його права власності.

Застосовуючи вищенаведені норми права до спірних правовідносин, оскільки іншим порядком, крім судового, неможливо захистити спадкові права та законні інтереси позивача, останній і вважав необхідним звернутися до суду з вказаними позовними вимогами про визнання права власності на майно в порядку спадкування після смерті матері, які він вважає законними та обґрунтованими.

Згідно зі ст. 129 Конституції України, обов`язковість судового рішення є однією з основних засад судочинства. У ст. 129-1 Конституції України вказано, що судове рішення є обов`язковим до виконання.

Отже, в даному випадку немає перешкод для набуття позивачем права приватної власності на вказане майно - кошти.

Вимоги до доказів встановлені ст. 77 ЦПК України, якою встановлено, що письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України: рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.

Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що відповідач в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 84 ЦПК України, міг би скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі цього зроблено не було.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Позивач заперечує будь-які домовленості і зобов`язання стосовно відповідача по незаконним (з точки зору відповідача) діям відносно нього, предмета спору, а відповідач цього не довів, твердження відповідача про наявність будь-яких інших зобов`язань або неправомірності стосовно нього є припущенням.

Тобто, відповідач або інші особи повинні довести, що їх дiями не було порушено їх права або права позивача. Однак, жодних доказiв зазначеними особами до суду не надано.

Не може суд прийняти до уваги позицію відповідача стосовно не погодження з певними положеннями позовних вимог, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об`єктивно не підтверджується.

При таких обставинах суд вважає можливим позовну заяву задовольнити та визнати позивача ОСОБА_1 спадкоємцем першої черги за померлою 24 грудня 2019 року матір`ю ОСОБА_2 , визнати за цим позивачем право власності в порядку спадкування за законом після смерті матері на спадкове майно, яке складається с суми недоотриманої пенсії та стягнути на його користь з ГУ ПФУ в Дніпропетровській області грошові кошти у вигляді недоотриманої за життя пенсії - 74 784.53 грн. - як недоотримана сума пенсії його матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 01 листопада 2016 року по 01 січня 2020 року, а також стягнути ГУ ПФУ в Дніпропетровській області на користь позивача судовий збір в сумі 840 грн 80 коп.

Таким чином суд вважає, що позовні вимоги про право власності на недоотриману пенсію в порядку спадкування за законом і її стягнення в такому вигляді ґрунтуються на вимогах закону та підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 21, 41, 55, 58, 124, 129, 129-1 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 15, 16, З, 5, 15, 16, 321, 328, 392, 1217, 1218, 1220, 1223, 1226, 1258, 1259, 1261-1265, 1269, 1270, 1282 ЦК України, ст. 46, 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», ст. 46 Закону України «Про нотаріат», ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву задовольнити.

Визнати позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , спадкоємцем першої черги за померлою ІНФОРМАЦІЯ_1 матір`ю ОСОБА_2 .

Визнати за позивачем ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , право власності в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на спадкове майно, яке складається с суми недоотриманої пенсії.

Стягнути на користь ОСОБА_1 з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області грошові кошти у вигляді недоотриманої за життя ОСОБА_2 пенсії в сумі 74 784 грн. 53 коп. як недоотримана сума пенсії ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 01 листопада 2016 року по 01 січня 2020 року.

Стягнути Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 840 грн. 80 коп..

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.

Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Суддя -