Рішення № 96180684, 26.03.2021, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/4938/20

№ 2/183/1069/21

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 березня 2021 року м. Новомосковськ

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Городецького Д. І.,

секретаря судового засідання Пономаренко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом Кредитної спілки «Всеукраїнське народне кредитне товариство» до ОСОБА_1 про відшкодування збитків за прострочення грошового зобов`язання,-

в с т а н о в и в:

09 вересня 2020 року Кредитна спілка «Всеукраїнське народне кредитне товариство» звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування збитків за прострочення грошового зобов`язання.

Ухвалою суду від 11 вересня 2020 року позовну заяву залишено без руху, позивачу надано строк для усунення недоліків заяви.

28 вересня 2020 року Кредитна спілка «Всеукраїнське народне кредитне товариство» на виконання ухвали звернулася до суду з позовом в новій редакції, згідно якого усунула недоліки первісного позову.

В обґрунтування позову Кредитна спілка «Всеукраїнське народне кредитне товариство» посилається на те, що згідно рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 квітня 2014 року у справі № 183/3825/14, яке набрало законної сили 30 вересня 2014 року, з відповідача ОСОБА_1 на її користь стягнуто заборгованість за кредитним договором № 056-75-08 від 20 серпня 2008 року в сумі 62 320,75 грн., яка складається з: заборгованості за сумою кредиту - 10 000,00 грн.; заборгованості по відсоткам (подвійна відсоткова ставка за договором) - 47 745,75 грн.; індекс інфляції (за період з 21 серпня 2008 року по 28 квітня 2014 року) - 4 575,00 грн., а також судові витрати в сумі 623,20 грн.

Зокрема, у відповідності до рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 листопада 2017 року у справі № 183/3499/17, яке набрало законної сили 28 листопада 2017 року, з відповідача ОСОБА_1 на користь Кредитної спілки «Всеукраїнське народне кредитне товариство» станом на 01 квітня 2017 року стягнуто 3% річних - 4 052,85 грн. та інфляційні втрати - 43 149,30 грн., а також судовий збір в сумі 1 600,00 грн., а всього 48 802,15 грн.

Позивач зазначає, що після ухвалення зазначених рішень суду, відповідачем було сплачено кредитній спілці суму боргу, яка складає 15 850,00 грн.

На теперішній час у відповідача залишається не сплаченим борг, встановлений зазначеними рішеннями суду в розмірі 38 187,95 грн.

У зв`язку з тим, що відповідач ОСОБА_1 до теперішнього часу не виконала свої зобов`язання по поверненню грошових коштів, кредитній спілці були спричинені збитки, що згідно розрахунку, проведеного станом на 01 серпня 2020 року відповідно до вимог ст. 625 ЦК України складають 14 041,70 грн., з яких: інфляційні втрати - 10 222,91 грн. та 3% річних - 3 818,79 грн.

Зазначену суму, а також судові витрати в розмірі 2102,00 грн. позивач просить стягнути з відповідача на його користь.

Ухвалою суду від 28 жовтня 2020 року відкрите провадження у справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

В судове засідання представник позивача Кредитної спілки «Всеукраїнське народне кредитне товариство» не з`явився, згідно заяви просив розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити, у разі повторної неявки відповідача не заперечував проти ухвалення заочного рішення.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, про день, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином,причин неявки суду не повідомила, клопотання про відкладення розгляду справи та відзиву на позовну заяву суду не подавала.

Згідно ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). За згодою представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

У зв`язку з неявкою осіб, які приймають участь у справі, суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, дослідивши надані позивачем докази, дійшов такого висновку.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до частини першої, другої, третьої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст.ст.76-81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Докази повинні бути належними, допустимими та достовірними. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено, що рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 квітня 2014 року у справі № 183/3825/14, з відповідача ОСОБА_1 на користь Кредитної спілки «Всеукраїнське народне кредитне товариство» стягнуто заборгованість за кредитним договором № 056-75-08 від 20 серпня 2008 року в сумі 62 320,75 грн., яка складається з: заборгованості за сумою кредиту - 10 000,00 грн.; заборгованості по відсоткам (подвійна відсоткова ставка за договором) - 47 745,75 грн.; індекс інфляції (за період з 21 серпня 2008 року по 28 квітня 2014 року) - 4 575,00 грн., а також судові витрати в сумі 623,20 грн., рішення суду набрало законної сили 30 вересня 2014 року.

Також, рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 листопада 2017 року у справі № 183/3499/17, з відповідача ОСОБА_1 на користь Кредитної спілки «Всеукраїнське народне кредитне товариство» станом на 01 квітня 2017 року стягнуто 3% річних - 4 052,85 грн. та інфляційні втрати - 43 149,30 грн., а також судовий збір в сумі 1 600,00 грн., а всього 48 802,15 грн., рішення набрало законної сили 28 листопада 2017 року.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Позивач в позові зазначає, що після ухвалення зазначених рішень суду, відповідачем було сплачено кредитній спілці суму боргу, яка складає 15 850,00 грн.

На теперішній час у відповідача ОСОБА_1 залишається не сплаченим борг, встановлений зазначеними вище рішеннями суду в розмірі 38 187,95 грн.

Судом встановлено, що у приватного виконавця Виконавчого округу Дніпропетровської області Русецької О.О. перебуває на виконанні зведене виконавче провадження № 60762467 відносно ОСОБА_1 з примусового виконання виконавчих листів № 183/3828/14 та 183/3499/17, виданих Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області, стягнення за якими не проводилось та сума боргу за виконавчими листами станом на 01 вересня 2020 року залишається не стягнутою, що підтверджується листом приватного виконавця від 05 вересня 2020 року за вих. № 2901/18345.

У зв`язку з тим, що відповідач ОСОБА_1 до теперішнього часу не виконала свої зобов`язання по поверненню грошових коштів, кредитній спілці були спричинені збитки, що згідно розрахунку, проведеного позивачем станом на 01 серпня 2020 року відповідно до вимог ст. 625 ЦК України складають 14 041,70 грн., з яких: інфляційні втрати - 10 222,91 грн. та 3% річних - 3 818,79 грн.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд застосовує наступні норми права.

У відповідності до ст. 509 ЦК України, 1. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. 2. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. 3. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності справедливості.

Згідно до ст. 11 ЦК України, підставою для виникнення цивільних прав і обов`язків є договори.

За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Згідно зі ст. 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до положень ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду.

Суд погоджується з розрахунок позивача, проведеного відповідно на підставі ст. 625 ЦК України.

В зв`язку з вищевикладеним, суд приходить до висновку про наявність підстав стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь Кредитної спілки «Всеукраїнське народне кредитне товариство» 3% річних та інфляційних втрат у розмірі, нарахованому позивачем відповідно до ст. 625 ЦК України.

При цьому, згідно з частинами першою та шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, суд вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

За загальними положеннями ЦПК України на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Також слід зазначити, що згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і докази не збирає.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

З урахуванням вищенаведеного, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог кредитної спілки в повному обсязі, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути збитки за прострочення грошового зобов`язання в розмірі 14 041,70 грн., з яких: інфляційні втрати - 10 222,91 грн. та 3% річних - 3 818,79 грн.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2102,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 81, 82, 141, 142, 259, 263-265, 268, 272, 273, 274, 276, 280-282, 354 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

Позовні вимоги Кредитної спілки «Всеукраїнське народне кредитне товариство» до ОСОБА_1 про відшкодування збитків за прострочення грошового зобов`язання, - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Кредитної спілки «Всеукраїнське народне кредитне товариство» збитки за прострочення грошового зобов`язання в розмірі 14 041,70 грн. (чотирнадцять тисяч сорок одна грн. 70 коп.), з яких: інфляційні втрати - 10 222,91 грн. та 3% річних - 3 818,79 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Кредитної спілки «Всеукраїнське народне кредитне товариство» судові витрати у розмірі 2102,00 грн. (дві тисячі сто дві грн. 00 коп.).

Учасники справи:

- позивач: Кредитна спілка «Всеукраїнське народне кредитне товариство», код ЄДРПОУ 34321411, юридична адреса: 65026, м. Одеса, вул. Гоголя, буд. 23, фактичне місцезнаходження юридичної особи: 49048, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Мальовнича балка, буд. 26;

- відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Повне рішення суду складено 26 березня 2021 року.

Суддя Д. І. Городецький