Ухвала суду № 96177013, 12.04.2021, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

12 квітня 2021 р. м. Чернівці Справа № 600/2676/20-а

Суддя Чернівецького окружного адміністративного суду Левицький В.К., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини А2308 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії.

У С Т А Н О В И В:

У провадженні суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 до військової частини А2308 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії.

У позові позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини А2308 щодо ненарахування та невиплати йому грошової компенсації за всі невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік включно;

- визнати протиправною бездіяльність (дії) військової частини А2308 щодо не нарахування та невиплати йому індексації грошового забезпечення під час проходження військової служби в військовій частині А2308 в період з 01 січня 2016 р. по 05 вересня 2019 р.;

- зобов`язати військову частину А2308 нарахувати та виплатити йому шляхом зарахування на особистий картковий рахунок: грошову компенсацію за всі невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік включно виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби; індексацію грошового забезпечення під час проходження військової служби в військовій частині А2308 в період з 01 січня 2016 по 05 вересня 2019 року.

Відповідачем подано до суду заяву про залишення позовної заяви без розгляду.

В обґрунтування заяви відповідач зазначав, що предметом даного спору є нарахуванням та виплата позивачеві грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, а також індексація грошового забезпечення за період з 2015 р. по 2019 р., під час проходження військової служби. На думку відповідача, спір між сторонами пов`язаний з відносинами публічної служби.

Посилаючись на норми КАС України відповідач вважає, що у даному випадку встановлюється місячний строк на звернення до суду.

Водночас відповідач зазначив, що позивача звільнено з військової служби та виключено із списків особового складу військової частини 05.09.2019 р., а до суду останній звернувся з позовною заявою тільки у грудні 2020 р., тобто із пропуском місячного строку звернення до суду.

Позивачем не було наведено жодних обставин щодо доведення поважності пропущення строку звернення до суду, тому наявні підстави для залишення позовної заяви без розгляду.

Розглянувши подану заяву, дослідивши матеріали справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною 3 ст. 122 КАС України визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (ч. 5 ст. 122 КАС України).

Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.

Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом встановленого законодавством строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.

Статтями 1, 3 Конституції України визначені зміст і спрямованість діяльності держави, зокрема її обов`язок щодо утвердження, забезпечення і гарантування прав і свобод людини. Складовою цього обов`язку є забезпечення державою соціальної спрямованості економіки, створення умов та гарантування можливостей для громадян заробляти собі на життя працею і своєчасно одержувати винагороду за працю (ч. 4 ст. 13, ч. 1, 2, 7 ст. 43 Конституції України).

Конституційний Суд України в Рішенні від 29.01.2008 р. № 2-рп/2008 зазначив, що право заробляти собі на життя є невід`ємним від права на саме життя, оскільки останнє є реальним лише тоді, коли матеріально забезпечене (абзац другий підпункту 6.1.1 підпункту 6.1 пункту 6 мотивувальної частини).

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці "Про захист заробітної плати" № 95, ратифікованої Україною 30.06.1961 року, термін "заробітна плата" означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано. Цьому визначенню відповідає поняття заробітної плати, передбачене у ч. 1 ст. 94 Кодексу законів про працю України і ч. 1 ст. 1 Закону України “Про оплату праці”, як винагороди, обчисленої, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган (роботодавець) виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Регулювання оплати праці працівників незалежно від форм власності підприємства, організації, установи здійснюється шляхом установлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій.

Відповідно до ч. 3 ст. 94 Кодексу законів про працю України питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається Кодексом, Законом України “Про оплату праці” та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 р. № 8-рп/2013 у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

З огляду на наведене вище, враховуючи звернення позивача з позовними вимогами про захист права на отримання належних виплат у вигляді грошової компенсації за невикористану відпустку та індексацію грошового забезпечення, суд дійшов висновку про те, що не може обмежуватися будь-яким строком, строк звернення до суду у згаданих вище правовідносинах, а тому в задоволенні заяви необхідно відмовити повністю.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 1, 3, 43 Конституції України, ст. ст. 122, 240, 241, 243, 248 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви про залишення позовної заяви без розгляду, - відмовити повністю.

Згідно ст. 256 КАС України ухвала набирає законної сили з моменту підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя В.К. Левицький