Рішення № 96177007, 12.04.2021, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2021 р. м. Чернівці справа № 600/129/21-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маренича І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Буковинської митниці Держмитслужби про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з адміністративним позовом, у якому просить :

- визнати протиправною та скасувати податкове повідомлення-рішення №00000117.219, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем мито на транспортні засоби на суму 55961,56 грн, в тому числі за податковим зобов`язанням на суму 44769,25 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 11192,31 грн;

- визнати протиправною та скасувати податкове повідомлення-рішення №00000127.219, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість з ввезених на митну територію України товарів фізичними особами на суму 11192,31 грн, в тому числі за податковим зобов`язанням на суму 8953,85 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 2238,46 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач вважає оскаржувані податкові повідомлення-рішення протиправними, оскільки при оформленні митної декларації від 21.11.2018 р. №UА205040/2018/032650 із застосуванням режиму вільної торгівлі з країнами ЄС, позивачем надано декларацію, інвойс складений експортером "AUTO TRADING SVIT s.r.o" на інвойсі №11-16-0206 від 16.11.2018 р., сертифікат з перевезення EUR.1 від 19.01.2018 р. №PL/MF/AN0171219 та застосовано преференцію по сплаті ввізного мита "410 - товари, що ввозяться в Україну та походять з країн ЄС, яка відображена в графі 36 митний декларацій і які відповідають всім вимогам Протоколу 1 Угоди.

Вказує, що таким чином позивачем при митному оформленні надано всі документи, які безумовно підтверджують верифікацію отриманих товарів, зокрема, декларацію інвойс складений експортером "AUTO TRADING SVIT s.r.o", сертифікат з перевезення EUR.1 від 19.01.2018 р. №PL/MF/AN0171219 та містять інформацію щодо країни походження товару.

Оскільки надані позивачем декларація, інвойс містять повну та достовірну інформацію щодо задекларованого товару, будь-які розбіжності в документах про країну походження товару відсутні, ним підтверджено країну походження задекларованих за митними деклараціями товарів у відповідності до вимог статей 43, 44, 257, 266, 335 Митного кодексу України.

15.01.2021 р. ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

26.01.2021 р. представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якій вказує, що з метою забезпечення належного контролю за правомірністю визначення країни походження товарів, які оподатковуються преференційними ставками ввізного мита, митницею, відповідно до ст. 33 Протоколу 1 до Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, було скеровано на верифікацію до ДФС України Сертифікату EUR.1 від 19.11.2018 р. №PL/MF/AN 0171219, який в свою чергу був направлений на перевірку до уповноваженого органу Республіки Польщі.

Уповноважений орган Республіки Польща повідомив що сертифікат є справжнім, проте не доведено європейське преференційне походження товару.

Таким чином, товар, митне оформлення якого здійснене за митною декларацією від 21.11.2018 р. №UА205040/2018/032650 підлягає оподаткуванню ввізним митом за повною ставкою ввізного мита. Тому пільгові (преференційні) ставки ввізного мита при митному оформленні товару за вказаною митною декларацією було застосовано невірно.

Вказує, що вищенаведене свідчить про порушення позивачем п. 1 ст. 16 Протоколу 1 до Угоди, вимог ч. 7 ст. 36, ч.1 ст.257 МК України та п.190.1 ст.190 ПК України, що призвело до заниження податкових зобов`язань за ввізним митом на суму 53723,10 грн в тому числі по сплаті ввізного мита на суму 44769,25 грн, по податку на додану вартість на загальну суму 8953,85 грн.

Тому, вказує, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті без порушень та у відповідності до вимог чинного законодавства.

Дослідивши письмові докази, судом встановлено наступне.

У відповідності до наказу Буковинської митниці Держмитслужби від 03.11.2020 р. №400 проведена документальна невиїзна перевірка фізичної особи позивача дотримання вимог законодавства з питань митної справи щодо обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і від оподаткування згідно митної декларації типу ІМ 40 ДЕ від 23.11.2018 № 205040/2018/032650, якою встановлено, що позивачем, за вказаною митною декларацією здійснено митне оформлення товару : Автобус марка "VAN HOOL", модель 917SX-1шт., що був у вжитку, календарний рік виготовлення 2007, модельний рік виготовлення, тип двигуна - дизельний, об`єм двигуна 12816 см3, потужність двигуна-338 кВт, кузов № НОМЕР_1 , призначення - пасажирський для використання по дорогах загального призначення , кількість місць 63, категорія ТЗ-МЗ, колісна формула 6х2, виробник "VAN HOOL". фактурною вартістю 15550 доларів США, Експортер (продавець) товару - словацька компанія "AUTO TRADING SVIT s.r.o" (97401 Banska Bystrica, J.A. Komeskogo,18 B). При цьому, позивачем було подано до митного оформлення декларацію інвойс від 16.11.2018 №11-16-0206 та застосовано преференційну знижену) ставку ввізного мита щодо товарів, які імпортуються з території ЄС та мають преференційне європейське походження, за зниженим (тарифна преференція) рівнем ставок ввізного мита, передбачених пунктом 1 статті 29 розділу IV Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, від 27.06.2014, ратифікованої Законом України від 16.09.2014 № 1678-VII, (далі - Угода).

Відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 21.12.2015 № 1156 "Про затвердження Змін до деяких відомчих класифікаторів з питань державної митної справи, які використовуються у процесі оформлення митних декларацій", у митній декларації зазначений код пільги (тарифної преференції) на товар, що ввозиться в Україну та походить з країн ЄС, для звільнень від сплати ввізного мита, та підтверджуючий документ преференційного походження товару:

- у графі 36 митної декларації - код преференції по ввізному миту "410" (товари, що ввозяться в Україну та походять з країн ЄС (Абзац перший частини першої статті 29 додатка 1-А "Тарифний графік України" до глави 1 розділу IV "Торгівля та питання, пов`язані з торгівлею" (скасування мит) Угоди) - згідно Класифікатора звільнень від сплати митних платежів при ввезенні товарів на митну територію України).

28.11.2018 р. посадовими особами Волинської митниці ДФС надіслано звернення до ДФС України щодо направлення сертифікату з перевезення товару EUR.1 від 19.11.2018 р. №PL/MF/AN 0171219 до митного органу Республіки Польща для перевірки преференційного походження товару.

29.05.2020 р. митним органом Республіки Польща повідомлено Дермитслужбу про результати проведеної перевірки та надіслано завірену копію сертифіката з перевезення товару EUR.1 від 19.11.2018 р. №PL/MF/AN 0171219, та зазначено, що сертифікат являється справжнім, проте діючою особою (експортером) не доведено європейське преференційне походження товару.

Враховуючи зазначене, за результатами проведення документальної невиїзної перевірки прийнято рішення про неправомірність застосування підстав для надання (отримання) пільги і звільнення від оподаткування за преференцією "410" та сплати ввізного мита за зниженим (тарифна преференція) рівнем ставки ввізного мита, передбаченого Угодою для товарів, що імпортуються з території ЄС та мають преференційне походження, і задекларованого позивачем згідно митної декларації від 21.11.2018 №UA205040/2018/032650 та, відповідно, розраховано суму заниження податкових зобов`язань позивача на загальну суму 53723,1 грн., в тому числі: податкове зобов`язання по сплаті мита - 44769,25 грн; - податок на додану вартість - 8953,85 грн.

Вказані результати документальної перевірки стали підставою для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, що і є предметом розгляду даної справи.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 271 Митного кодексу України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - МК України) мито - це загальнодержавний податок, встановлений Податковим кодексом України та цим Кодексом, який нараховується та сплачується відповідно до цього Кодексу, законів України та міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Одним із видів мита є ввізне мито, яке встановлюється на товари, що ввозяться на митну територію України, платником якого є особа, яка ввозить товари на митну територію України чи вивозить товари з митної території України у порядку та на умовах, встановлених цим Кодексом.

Статтею 278 МК України встановлено, що датою виникнення податкових зобов`язань із сплати мита у разі ввезення товарів на митну територію України чи вивезення товарів з митної території України є дата подання органу доходів і зборів митної декларації для митного оформлення або дата нарахування такого податкового зобов`язання органом доходів і зборів у випадках, визначених цим Кодексом та законами України.

Відповідно до ч. 4, 5 ст. 280 МК України ввізне мито на товари, митне оформлення яких здійснюється в порядку, встановленому для підприємств, нараховується за ставками, встановленими Митним тарифом України.

Ввізне мито є диференційованим щодо товарів, що походять з держав, які спільно з Україною входять до митних союзів або утворюють з нею зони вільної торгівлі. У разі встановлення будь-якого спеціального преференційного митного режиму згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовуються преференційні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України. До товарів, що походять з України або з держав - членів Світової організації торгівлі, або з держав, з якими Україна уклала двосторонні або регіональні угоди щодо режиму найбільшого сприяння, застосовуються пільгові ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України, якщо інше не встановлено законом. До решти товарів застосовуються повні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України.

Згідно з ч. 1 ст. 300 МК України умови надання звільнення (умовного звільнення) від оподаткування митними платежами визначаються цим Кодексом, Податковим кодексом України, іншими законами України та міжнародними договорами, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України.

Відповідно до п.п. "в" п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України (далі - ПК України) об`єктом оподаткування податку на додану вартість є ввезення товарів на митну територію України.

Датою виникнення податкових зобов`язань у разі ввезення товарів на митну територію України є дата подання митної декларації для митного оформлення (п. 187.8. ст. 187 ПК України).

Відповідно до п. 190.1. ст. 190 ПК України базою оподаткування для товарів, що ввозяться на митну територію України, є договірна (контрактна) вартість, але не нижче митної вартості цих товарів, визначеної відповідно до розділу ІІІ Митного кодексу України, з урахуванням мита та акцизного податку, що підлягають сплаті і включаються до ціни товарів.

Аналіз викладених норм дає підстави для висновку, що у разі ввезення товару на митну територію України виникає податковий обов`язок зі сплати ввізного мита, а також податку на додану вартість у розмірі та в порядку, встановленому законом. При цьому, при визначенні бази оподаткування податку на додану вартість враховується розмір мита.

Відповідно до п.п. 54.3.6 п. 54.3 ст. 54 ПК України контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо результати митного контролю, отримані після закінчення процедури митного оформлення та випуску товарів, свідчать про заниження або завищення податкових зобов`язань, визначених платником податків у митних деклараціях.

Згідно з пунктом 54.4. статті 54 ПК України у разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджених відомостей щодо країни походження, вартісних, кількісних або якісних характеристик, які мають значення для оподаткування товарів і предметів при ввезенні (пересиланні) на митну територію України або територію вільної митної зони або вивезенні (пересиланні) товарів і предметів з митної території України або території вільної митної зони, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення, контролюючий орган має право самостійно визначити базу оподаткування та податкові зобов`язання платника податків шляхом проведення дій, визначених пунктом 54.3 цієї статті, на підставі відомостей, зазначених у таких документах.

Слід звернути увагу, що в межах правовідносин у даній справі суть спору між сторонами стосується виключно встановлення країни походження (виробника) товару, який ввозився позивачем на митну територію України, та як наслідок, наявності чи відсутності права підприємства на застосування преференційного режиму вільної торгівлі до ввезеного товару.

Так, згідно зі ст. 36 МК України країна походження товару визначається з метою оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України, застосування до них заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, заборон та/або обмежень щодо переміщення через митний кордон України, а також забезпечення обліку цих товарів у статистиці зовнішньої торгівлі. Країною походження товару вважається країна, в якій товар був повністю вироблений або підданий достатній переробці відповідно до критеріїв, встановлених цим Кодексом. Під країною походження товару можуть розумітися група країн, митні союзи країн, регіон чи частина країни, якщо є необхідність їх виділення з метою визначення походження товару. Для цілей визначення країни походження товару не враховується походження енергії, машин та інструментів, що використовуються для його виробництва або переробки. Приладдя, запасні частини та інструменти, використовувані в машинах, пристроях, агрегатах або транспортних засобах, вважаються такими, що походять з тієї самої країни, що і ці машини, пристрої, агрегати або транспортні засоби, за умови їх ввезення та продажу разом із зазначеними машинами, пристроями, агрегатами або транспортними засобами і відповідності їх комплектації та кількості звичайно використовуваним приладдю, запасним частинам та інструментам. Положення цього Кодексу застосовуються для визначення походження товарів, на які при ввезенні їх на митну територію України поширюється режим найбільшого сприяння (непреференційне походження), з метою застосування до таких товарів передбачених законом заходів тарифного та нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до ч.ч. 1 -3 ст. 43 МК України документами, що підтверджують країну походження товару, є сертифікат про походження товару, засвідчена декларація про походження товару, декларація про походження товару, сертифікат про регіональне найменування товару. Країна походження товару заявляється (декларується) органу доходів і зборів шляхом подання оригіналів документів про походження товару. Сертифікат про походження товару - це документ, який однозначно свідчить про країну походження товару і виданий компетентним органом даної країни або країни вивезення, якщо у країні вивезення сертифікат видається на підставі сертифіката, виданого компетентним органом у країні походження товару.

Тобто, вказаними нормами, встановлено перелік документів, які можуть підтвердити країну походження товару, одним із яких є сертифікат про походження товару.

Відповідно до ч. 8 ст. 43 МК України у разі якщо в документах про походження товару є розбіжності у відомостях про країну походження товару або органом доходів і зборів встановлено інші відомості про країну походження товару, ніж ті, що зазначені у документах, декларант або уповноважена ним особа має право надати органу доходів і зборів для підтвердження відомостей про заявлену країну походження товару додаткові відомості.

Частиною 9 ст. 43 МК України передбачено, що додатковими відомостями про країну походження товару є відомості, що містяться в товарних накладних, пакувальних листах, відвантажувальних специфікаціях, сертифікатах (відповідності, якості, фітосанітарних, ветеринарних тощо), митній декларації країни експорту, паспортах, технічній документації, висновках-експертизах відповідних органів, інших матеріалах, що можуть бути використані для підтвердження країни походження товару.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 44 МК України для підтвердження країни походження товару орган доходів і зборів у передбачених законом випадках має право вимагати та отримувати документи про походження такого товару. У разі ввезення товару на митну територію України документ, що підтверджує країну походження товару, обов`язково подається у разі, якщо це необхідно для застосування митно-тарифних заходів регулювання зовнішньоекономічної діяльності, кількісних обмежень (квот), інших заходів економічного або торговельного характеру, що здійснюються в односторонньому порядку або відповідно до двосторонніх чи багатосторонніх міжнародних договорів, укладених відповідно до закону, або заходів, що здійснюються відповідно до закону для забезпечення здоров`я населення чи суспільного порядку, а також у разі, якщо в органу доходів і зборів є підстави для підозри в тому, що товар походить з країни, товари якої заборонені до переміщення через митний кордон України згідно із законодавством України.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 44 МК України у разі ввезення товару на митну територію України, сертифікат про походження товару подається обов`язково на товари, до яких застосовуються преференційні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України.

Частиною 3 ст. 48 МК України визначено, що у разі неможливості достовірно встановити країну походження товарів, щодо яких застосовуються особливі види мита (антидемпінгове, компенсаційне, спеціальне або додатковий імпортний збір), такі товари випускаються у вільний обіг на митній території України за умови сплати особливих видів мита.

Згідно із ч. 1 ст. 50 МК України відомості про митну вартість товарів використовуються для нарахування митних платежів; застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; ведення митної статистики; розрахунку податкового зобов`язання, визначеного за результатами документальної перевірки.

Відповідно до ч. 1 ст. 51 МК України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою (ч. 1 ст. 52 МК України).

Орган доходів і зборів з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право, зокрема, проводити в порядку, визначеному статтями 345-354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску; звертатися до органів доходів і зборів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості (п. 4, п. 5 ч. 5 ст. 54 МК України).

Частиною 1 ст. 257 МК України декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії.

Згідно з ч. 1 ст. 45 МК України у разі виникнення сумнівів з приводу дійсності документів про походження товару чи достовірності відомостей, що в них містяться, включаючи відомості про країну походження товару, орган доходів і зборів може звернутися до компетентного органу, що видав документ, або до компетентних організацій країни, зазначеної як країна походження товару, із запитом про проведення перевірки цих документів про походження товару чи надання додаткових відомостей.

Так, умови торгівлі між Україною та Європейським Союзом регламентуються положеннями розділу IV "Торгівля і питання, пов`язані з торгівлею" Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони від 27 червня 2014 року (далі - Угода про асоціацію), яка ратифікована Законом України №1678-VII від 16.09.2014 р.

Статтею 26 ч. 1 глави 1 розділу IV Угоди про асоціацію визначено, що положення цієї Глави застосовуються до торгівлі товарами, що походять з територій Сторін. Для цілей цієї Глави "походження" означає, що товар підпадає під правила походження, викладені в Протоколі I "Щодо визначення концепції "походження товарів" і методів адміністративного співробітництва" (далі - Протокол І, до цієї Угоди).

Згідно з ч. 1 ст. 2 розділу 2 Протоколу І з метою впровадження цієї Угоди наступні товари мають вважатися як такі, що походять з Європейського Союзу: -товари, цілком вироблені в Європейському Союзі, як це визначається у ст. 5 цього Протоколу; - товари, отримані в Європейському Союзі з матеріалів, які не були вироблені цілком у Європейському Союзі, за умови, що такі матеріали пройшли достатню обробку в ЄС відповідно до ст. 6 цього Протоколу.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 розділу 5 Протоколу І товари, що походять з Європейського Союзу, і товари, що походять з України, після ввезення до України чи Європейського Союзу відповідно підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів: - сертифікат з перевезення товару EUR.1; - у випадках, вказаних у ст. 22(1) цього Протоколу, - декларація, що надалі іменуватиметься "декларацією інвойс", надана експортером до інвойсу, повідомлення про доставку чи будь-якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати.

Згідно зі ч. 1 ст. 17 розділу 5 Протоколу І Сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митним органом країни експорту на письмову заяву експортера або, під відповідальність експортера, його уповноваженим представником.

Статтею 28 Протоколу І визначено, що до складу документації, зазначеної в статтях 17(3) і 22(3) цього Протоколу, використовуваної для підтвердження того, що товари, вказані в сертифікаті з перевезення товару EUR.1 або декларації інвойс можуть бути визнані такими, що походять з Європейського Союзу або України й відповідають іншим вимогам цього Протоколу, можуть входити, "interalia" (переклад - також), в тому числі :

- (a) прямі свідчення процесів, виконаних експортером чи постачальником для отримання розглядуваного майна, що містяться, наприклад, у його обліковій документації чи у міжнародній системі обліку;

- (b) документи, що підтверджують статус походження використаних матеріалів, видані чи складені в Європейському Союзі або Україні, якщо застосування таких документів відповідає чинному законодавству відповідної країни;

- (c) документи, що підтверджують обробку матеріалів у Європейському Союзі або Україні, видані чи складені в ЄС або Україні, якщо застосування таких документів відповідає чинному законодавству відповідної країни;

- (d) сертифікати з перевезення товару EUR.1 або декларації інвойс, що підтверджують статус походження використаних матеріалів, видані чи складені в Європейському Союзі або Україні згідно з цим Протоколом;

- (e) належні свідчення про обробку, виконану з межами Європейського Союзу або України згідно з положеннями статті 12 даного Протоколу, які підтверджують, що вимоги цієї статті були виконані.

Тобто, у разі визнання товарів, такими, що проходять з Європейського Союзу або України на них розповсюджується Угода про асоціацію та, відповідно, зменшується або скасовується ввізне мито, тобто застосовуються преференції.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивач ввіз транспортний засіб на територію України на підставі митної декларації ІМ 40 ДЕ від 21.11.2018 №UA205040/2018/032650 з копіями товаросупровідних документів : інвойс №11-16-0206 від 16.11.2018 р., сертифікат з перевезення EUR.1 від 19.01.2018 р. №PL/MF/AN0171219

Судом встановлено, що Чернівецька митниця ДФС зверталася до Департаменту адміністрування митних платежів та Управління митно-тарифного регулювання ДФС України для скерування запиту до уповноважених органів Польщі з метою перевірки достовірності сертифіката про походження товару позивача.

Із наявної відповіді уповноважених органів Республіки Польща вказано, що сертифікат є справжнім, проте діючою особою (експортером) не доведено європейське преференційне походження товару, отже зазначений у сертифікаті товар не відповідає вимогам преференційної торгівлі між Європейським Союзом і Україною згідно Протоколу 1 до цієї Угоди.

Тобто, митний орган Республіки Польща підтвердив факт непроведення перевірки наданого сертифікату EUR.1 від 19.11.2018 р. №PL/MF/AN0171219 про походження товару, зазначивши при цьому, що даний сертифікат є справжнім.

При цьому матеріали справи містять звернення позивача до компанії "VANHOOL" з листом відповіддю про підтвердження стосовно даного автобусу країни виробника "Бельгія", які мають преференційний статус походження відповідно до правил походження в рамках вільної торгівлі (а.с. 61-67).

Окрім того, в матеріалах справи міститься висновок судового експерта Павлишина Ярослава Дмитровича №10-02-21, перед яким ставилося питання щодо встановлення згідно ідентифікаційних номерів кузова та агрегатів транспортного засобу, зазначених в реєстраційних документах та на самому кузові і агрегатах наданого транспортного засобу країну походження/виготовлення автобусу "Van Hool", модель 917SX, що був у вжитку, календарний рік виготовлення - 2007, модельний рік виготовлення - 2007, тип двигуна - дизельний, об`єм двигуна 12816 см3, потужність двигуна-338 кВт, кузов № НОМЕР_1 , призначення - пасажирський для використання по дорогах загального призначення, кількість місць 63, категорія ТЗ-МЗ, колісна формула 6х2, виробник "VAN HOOL", торговельна марка "Van Hool" - як цілком виробленого в Європейському Союзі, або отриманого в Європейському Союзі з матеріалів, які були вироблені цілком у Європейському Союзі, за умови, що такі матеріали пройшли достатню обробку в ЄС.

Висновком експерта встановлено наступне. Ідентифікуванням автобуса марки "Van Hool", модель 917SX, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 за його VIN-кодом № НОМЕР_1 встановлено :

- присвоєний ідентифікаційний номер VIN № НОМЕР_1 автобусу марки "Van Hool", модель 917SX, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 за його VIN-кодом № НОМЕР_1 , який виготовлений 28.02.2007 року виробником транспортного засобу - VAN HOOL (B), власник марки - VAN HOOL, код країни виробника YE - Бельгія, регіон - Європа, випущений в одному екземплярі та не може маркуватись і повторюватись у світі іншими заводами - виробниками на інших моделях та екземплярах одного модельного ряду. Інші технічні характеристики вказані в дослідницькій частині висновку (а.с. 68-91).

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що на підтвердження країни походження товару позивачем надано всі документи, які підтверджують країну походження товару.

При цьому, судом встановлено, що позивачем сплачено в повному об`ємі всі обов`язкові митні платежі, подані всі необхідні документи для митного оформлення ввезеного товару, а сам сертифікат про походження товару EUR.1 від 19.11.2018 р. №PL/MF/AN0171219 є чинним та не скасованим.

Слід звернути увагу, що жодних зауважень до наданих документів та ввезеного товару у митного органу станом на дату ввезення не було. Судом встановлено, що наданий позивачем сертифікат з перевезення (походження) комплектуючих форми EUR.1 не скасований та не визнаний недійсним митним органом, а тому підтверджує пільги зі сплати митних платежів.

Таким чином, позивач дотримався умов режиму вільної торгівлі між Україною та Європейським Союзом та правомірно застосував тарифну преференцію по імпортованих товарах з країни Європейського Союзу.

Як наслідок, позивач отримав надані митним органом пільги та правомірно застосував діючу на момент розмитнення преференційну ставку ввізного мита на товари, що возяться на територію України суб`єктами господарювання.

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що товар, митне оформлення якого здійснено за митною декларацією від 21.11.2018 р. №UА205040/2018/032650 на підставі сертифікату з перевезення EUR.1 від 19.01.2018 р. №PL/MF/AN0171219 є таким, що походить з ЄС та має преференційне походження ЄС для надання режиму вільної торгівлі в рамках Угоди, а тому позивачу правомірно надані (отримані) пільги, з дотриманням вимог Протоколу 1 Угоди, відтак оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Суд зазначає, що нормами ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зазначена норма розподіляє обов`язок надання доказів між особами, які беруть участь у справі, та передбачає активну роль суду у процесі доказування та спрямована на забезпечення повного з`ясування обставин у справі на основі поєднання принципів змагальності та офіційності.

Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.

При вирішенні даної справи, суд відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовує висновки Європейського суду з прав людини, наведені у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16 грудня 1992 року, де суд зауважив, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки захист прав повинен бути не лише формальним, але й реальним. Також надмірні формальності не можуть покладатися в основу рішень адміністративного органу, якими б заперечувалася сутність змісту конституційно гарантованого права.

Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

У позовній заяві позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь судові витрати у розмірі 15200,00 грн, що складається із витрат на професійну правничу допомогу та витрат пов`язаних з проведенням експертизи.

Так, відповідно до частини п`ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України у резолютивній частині рішення (окрім іншого) зазначається розподіл судових витрат.

Згідно частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Стосовно витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн, то такі у позовній заяві обґрунтовано тим, що з метою захисту своїх прав, позивач звернувся до адвоката Кусмарцева Максима Олександровича, у зв`язку з чим між ними 18 грудня 2020 року укладено договір про надання правничої допомоги та

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Частиною 3 ст. 134 КАС України передбачено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).

Відповідно до ч. ч. 1, 7 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно ч. 9 ст. 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Верховний Суд в постанові від 21.01.2021 року в справі №280/2635/20 звернув увагу на те, що Кодекс адміністративного судочинства України у редакції, чинній з 15.12.2017 року, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено.

При цьому відповідно до ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч.ч. 6 та 7 ст. 134 Кодексу у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 у справі № 1-23/2009 правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Європейський суд з прав людини у справі "East/West Alliance Limited" проти України", оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Верховний Суд в постанові від 21.01.2021 року в справі №280/2635/20 звернув увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц.

При цьому згідно з правовою позицією Верховного Суду в постанові від 28 грудня 2020 року в справі №640/18402/19 розмір винагороди за надання правової допомоги, визначений у договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.

Позивачем до суду поданий договір від 18.12.2021 р. про надання правничої допомоги відповідно до змісту якого замовник - ОСОБА_1 з однієї сторони та виконавець - адвокатське об`єднання "Мета" в особі уповноваженого адвоката учасника Кусмарцева Максима Олександровича , діючого на підставі статуту уклали цей договір, у якому відповідно до п.1.1 розділу І Виконавець бере на себе зобов`язання щодо надання правової допомоги для захисту прав, свобод і законних інтересів Замовника з питань визнання протиправним та скасування розпорядження та податкових повідомлень - рішень, а Замовник зобов`язується надати необхідну інформацію Виконавцю по наданню правничої допомоги в порядку встановленому цим договором. Згідно п.4.1. розділу 4 за надання правничої допомоги Замовник сплачує Виконавцю винагороду в розмірі 10000.

Витрати за надану професійну правничу допомогу в сумі 10000,00 грн позивачем оплачені, що підтверджується копіями квитанцій АТ КБ "ПриватБанк" №0.0.1954751066.1 від 23.12.2020 у сумі 5000,00 грн та №0.0.2035582767.1 від 01.03.2021 р..

Суд не вправі надавати оцінку умовам договору (зокрема вартості наданих адвокатом послуг), що погоджені сторонами договору.

Оскільки, позивачем понесені витрати на професійну правничу допомогу, що підтверджено належними та допустимими доказами, такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - визначений у договорі у вигляді фіксованої суми, тому на них поширюється правило щодо розподілу судових витрат.

Стосовно витрат пов`язаних з проведенням експертизи.

25.01.2021 р. адвокатське об`єднання "Мета" в особі адвоката Кусмарцева Максима Олександровича, який діє в інтересах ОСОБА_1 звернулось до судового експерта Павлишина Я.Д., щодо призначення автотоварознавчої експертизи, за яку сплачено, згідно квитанції до прибуткового ордеру №10-02-21 від 12.02.2021 р. 5200 грн, підстава : висновок експерта №10-02-21 автобуса VAN HOOL д/н НОМЕР_2 . В матеріалах справи міститься висновок експерта №10-02-21 від 12.02.2021 р.

Враховуючи наведене, суд вважає обґрунтованим заявлений позивачем розмір витрат, пов`язаних із проведенням експертизи, відтак за рахунок бюджетних асигнувань Буковинської митниці Держмитслужби на користь ОСОБА_1 належить стягнути 5200,00 грн таких витрат.

Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №00000117.219, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем мито на транспортні засоби на суму 55961,56 грн, в тому числі за податковим зобов`язанням на суму 44769,25 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 11192,31 грн.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №00000127.219, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість з ввезених на митну територію України товарів фізичними особами на суму 11192,31 грн, в тому числі за податковим зобов`язанням на суму 8953,85 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 2238,46 грн.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Буковинської митниці Держмитслужби на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 15200,00 грн, які складаються з витрат на правничу допомогу у сумі 10000,00 грн та витрат пов`язаних із проведенням експертизи у сумі 5200,00 грн.

Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування учасників процесу:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 )

Відповідач - Буковинська митниця Держмитслужби (вул. Руська, 248-М, м. Чернівці, 58023, Код ЄДРПОУ 43332555)

Суддя І.В. Маренич