Ухвала суду № 96176224, 12.04.2021, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про повернення позовної заяви

Справа № 500/1185/21

12 квітня 2021 рокум.ТернопільСуддя Тернопільського окружного адміністративного суду Чепенюк О.В., розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на військовій службі, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 12.03.2021 (цією датою позов здано на пошту) звернувся до суду з позовом до Служби безпеки України, Управління Служби безпеки України в Сумській області, в якому просив:

визнати протиправними та скасувати накази, якими його звільнено з посади начальника Управління Служби безпеки України в Сумській області з 04.11.2014 та військової служби Служби безпеки України з 03.12.2018;

поновити його на посаді начальника Управління Служби безпеки України в Сумській області з 04.11.2014 та на військовій службі Служби безпеки України із 03.12.2018;

зобов`язати Службу безпеки України надати до Міністерства юстиції України відомості про відсутність підстав для застосування до ОСОБА_1 заборон, визначених статтею 1 Закону України «Про очищення влади».

Ухвалою судді від 22.03.2021 позовна заява залишена без руху та встановлено позивачу строк для усунення зазначених у ній недоліків - десять днів з дня отримання вказаної ухвали.

Копію ухвали позивач отримав 29.03.2021, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

07.04.2021 до суду від представника позивача - адвоката Гураля Р.В. надійшла заява на усунення недоліків позовної заяви та заява про залишення без розгляду позову в частині позовних вимог до Управління Служби безпеки України в Сумській області про визнання протиправним та скасування наказу, яким ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Управління Служби безпеки України в Сумській області з 04.11.2014 та в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Управління Служби безпеки України в Сумській області з 04.11.2014. У зв`язку з цим просив виключити з числа відповідачів у справі Управління Служби безпеки України в Сумській області та залишити без розгляду клопотання позивача про витребування в Управління Служби безпеки України в Сумській області та Служби безпеки України наказів, якими позивача звільнено з посади начальника Управління Служби безпеки України в Сумській області з 04.11.2014 та військової служби з 03.12.2018.

Ухвалою суду від 12.04.2021 позовну заяву ОСОБА_1 до Служби безпеки України, Управління Служби безпеки України в Сумській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та на військовій службі, зобов`язання вчинити певні дії повернуто позивачу без розгляду в частині позовних вимог до Управління Служби безпеки України в Сумській області про визнання протиправним та скасування наказу, яким ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Управління Служби безпеки України в Сумській області з 04.11.2014, та в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Управління Служби безпеки України в Сумській області з 04.11.2014; виключено з числа відповідачів у справі Управління Служби безпеки України в Сумській області; повернути без розгляду клопотання позивача про витребування в Управління Служби безпеки України в Сумській області та Служби безпеки України наказів, якими ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Управління Служби безпеки України в Сумській області з 04.11.2014 та військової служби з 03.12.2018.

У зв`язку з цим вирішується питання щодо наявності підстав для відкриття провадження у справі за позовними вимогами ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання протиправним та скасування наказу, яким його звільнено з військової служби Служби безпеки України з 03.12.2018, поновлення на військовій службі Служби безпеки України із 03.12.2018 та зобов`язання Службу безпеки України надати до Міністерства юстиції України відомості про відсутність підстав для застосування до ОСОБА_1 заборон, визначених статтею 1 Закону України «Про очищення влади».

Як зазначено вище ухвалою судді Тернопільського окружного адміністративного суду від 22.03.2021 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви. Так, позивачу необхідно було усунути недоліки позовної заяви шляхом подання до суду:

доказів сплати судового збору, у встановленому законом розмірі, за реквізитами вказаними у мотивувальній частині ухвали, або доказів звільнення від сплати судового збору;

заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, вказавши інші підстави для поновлення строку (за їх наявності) та доказів поважності причин недотримання строку звернення до суду;

клопотання про залучення третьої особи з обґрунтуванням у відповідності до положень Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України).

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху було зазначено, що один з недоліків позовної заяви стосується недотримання позивачем строку звернення до суду з цією позовною заявою, стосовно якого вказано наступне:

«Суд звертає увагу, що дана справа відноситься до категорії справ, для яких частиною п`ятою статті 122 КАС України встановлений місячний строк звернення до суду.

Позивачем одночасно з позовною заявою подано до суду заяву про поновлення строку звернення до суду, у якій він просить визнати поважними причини пропущення строку звернення до суду та наводить такі обставини.

Під час перебування у розпорядженні Голови Служби безпеки України (тобто після звільнення з посади, але не з військової служби) він безперешкодно продовжував проходити військову службу, отримував грошове забезпечення, яке відповідало його званню та посаді, за ним зберігалися всі види пільг і соціальних гарантій військовослужбовця, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

27.07.2018 ним подано рапорт про надання щорічної відпустки з 27.07.2018 по 03.12.2018, який був задоволений. Проте із листа від 22.02.2021 №69/12-9-64-234/22 йому стало відомо, що під час перебування у щорічній відпустці був виданий наказ (10.08.2018), яким ОСОБА_1 звільнено з військової служби 03.12.2018.

Позивач стверджує, що про наказ щодо звільнення з військової служби його повідомлено не було. Враховуючи те, що перебування в розпорядженні не передбачає відвідування місця роботи, а передбачає очікування нового призначення чи доручення, то й дізнатись про існування спірних наказів він не міг.

Позивач зазначає, що із наказами про його звільнення з посади начальника Управління Служби безпеки України в Сумській області та переведення у розпорядження т.в.о. Голови Служби безпеки України він до цього часу не ознайомлений, про це йому повідомлено лише в усній формі 12.02.2021 в телефонній бесіді. До цього часу йому не було відомо, що стало підставою звільнення.

Також позивач вказує, що у відповідності до листа від 22.02.2021 №69/12-9-64-234/22, наказом т.в.о. Голови Служби безпеки України від 10.08.2018 № 1021-ос, його звільнено з військової служби за підпунктом «а» пункту 61 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями СБУ та підпунктом «з» (у зв`язку із застосуванням заборони, передбаченої частинами третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади») пункту 2 частини 6 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у запас Служби безпеки України з 03.12.2018. Крім того, ні листом від 22.02.2021 №69/12-9-64-234/22, ні листом від 10.03.2021 №69/12-1-64/1-234/22 йому не надано жодних копій наказів.

За таких обставин ОСОБА_1 зазначає, що до моменту отримання вказаних листів, якими повідомлено про оскаржувані накази про звільнення з посади начальника Управління Служби безпеки України в Сумській області та звільнення з військової служби, у нього не було об`єктивної змоги зробити достовірний висновок про те, що його звільнення з посади відбулося у зв`язку з люстрацією, та не було достатніх підстав для звернення до суду.

Надаючи оцінку таким обставинам суд вважає, що відсутні підстави для визнання причин пропущення строку звернення до суду поважними з огляду на таке.

Відповідно до даних автоматизованої системи діловодства Тернопільського окружного адміністративного суду 21.01.2021 у суді зареєстрована позовна заява ОСОБА_1 до Служби безпеки України, Управління Служби безпеки України в Сумській області за аналогічними позовними вимоги про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та на військовій службі, зобов`язання вчинити певні дії, яка надійшла до суду поштовим зв`язком та здана на пошту 20.01.2021. Справі присвоєно номер 500/197/21.

У справі №500/197/21 позовна заява була залишена без руху ухвалою суду від 26.01.2021 у зв`язку з тим, що позивачем пропущено місячний строк звернення до адміністративного суду, а у позовній заяві не вказано причин та поважності пропущення цього строку.

Ухвалою суду від 01.03.2021 позовну заяву у справі №500/197/21 повернуто позивачу через неусунення недоліків позовної заяви у строк та спосіб, встановлений судом.

Повторно ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом 12.03.2021 (у цей день позов здано на пошту), позов надійшов до суду та зареєстрований 16.03.2021 з присвоєнням справі номера 500/1185/21.

Зі змісту позовної заяви, поданої у справі №500/197/21, як і даної позовної заяви, вбачається, що ОСОБА_1 08.03.2014 призначений начальником Управління Служби безпеки України в Сумській області та перебував на цій посаді до 04.11.2014. 04.11.2014 звільнений з посади начальника Управління Служби безпеки України в Сумській області та переведений у розпорядження Голови Служби безпеки України. У період з 18.12.2015 по 19.03.2016 приймав безпосередню участь у заходах АТО.

У позовній заяві у справі №500/197/21 позивач зазначає, що «наказом т.в.о. Голови Служби безпеки України від 10.08.2018 № 1021-ос, його звільнено з військової служби за підпунктом «а» пункту 61 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями СБУ та підпунктом «з» (у зв`язку із застосуванням заборони, передбаченої частинами третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади») пункту 2 частини 6 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у запас Служби безпеки України з 03.12.2018 (довідка №8-вк)».

Довідка, про яку позивач вказує у позові долучалась до матеріалів позовної заяви, що надійшов до суду 21.01.2021. Ця довідка видана Управлінням Служби безпеки України в Тернопільській області 21.01.2019 за №8-вк про те, що полковник ОСОБА_1 дійсно наказом т.в.о. Голови Служби безпеки України від 10.08.2018 № 1021-ос звільнений з військової служби за підпунктом «а» пункту 61 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями СБУ та підпунктом «з» (у зв`язку із застосуванням заборони, передбаченої частинами третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади») пункту 2 частини 6 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у запас Служби безпеки України з 03.12.2018. Довідка видана для пред`явлення за місцем вимоги, як вказано у ній.

В той же час, у позовній заяві у цій справі позивач зазначає, що йому 12.02.2021 стало відомо про звільнення його з військової служби.

Наведені обставини свідчать, що те, що ще до 20.01.2021, тобто до дня, коли перша позовна заява ОСОБА_1 була здана на пошту, йому було достеменно відомо про звільнення його з посади та військової служби, а так само про підстави звільнення. З огляду на це, відомості, які позивач наводить у повторно поданій позовній заяві, та заяві про поновлення строку звернення до суду про те, коли йому стало відомо про порушення його прав у частині звільнення з посади та військової служби є неправдивими.

Окрім того, надана до позовної заяви позивачем у справі №500/197/21 довідка Управління Служби безпеки України в Тернопільській області №8-вк датована ще 21.01.2019, і оскільки вона надана самим ОСОБА_1 , тобто йому і видавалася, то ця обставина беззаперечно свідчить про те, що позивачу ще задовго до 2021 року було відомо про обставини і підстави його звільнення.

Суддя звертає увагу, що за приписами частини другої статті 122 КАС України строк звернення до суду обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Твердження позивача про те, що йому не було надано оскаржуваних наказів не впливає на обчислення строку звернення до суду. А така само хибним є висновок позивача, що до отримання відповіді від Управління Служби безпеки України в Тернопільській області від 22.02.2021 №69/12-9-64-234/22 він не мав достатніх підстав для звернення до суду, оскільки судом встановлено інші обставини, про що вже описано вище, і місячний строк звернення до суду з цим позовом, виходячи із приписів частин другої, п`ятої статті 122 КАС України, необхідно обчислювати з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, тобто у будь-якому випадку не пізніше подання першої позовної заяви, з якої в свою чергу слідує, що позивач про оскаржувані накази дізнався 21.01.2019 (зі змісту довідки, виданої Управлінням Служби безпеки України в Тернопільській області 21.01.2019 за №8-вк).

Відтак обставини, наведені позивачем у позовній заяві і заяві про поновлення строку звернення до суду, є неповажними».

На виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху від 22.03.2021 до суду 07.04.2021 (у межах строку, встановленого судом) представником позивача подано квитанцію №91715 від 06.04.2021 про сплату судового збору у розмірі 908,00 грн, а також заяву про поновлення строку звернення до суду, у якій представник позивача просить поновити строк звернення до адміністративного суду, який пропущено з поважних причин, та клопотання про залучення до участі в справі третьої особи.

Заява про поновлення строку звернення до суду обґрунтована наступним.

«В заяві про поновлення процесуальних строків від 12.03.2021, поважною причиною пропуску строку звернення до суду зазначено, що про порушення своїх прав у відносинах проходження та звільнення з публічної служби позивачу стало відомо з листа Управління Служби безпеки України в Тернопільській області від 22.02.2021 №69/12-9-64-234/22. Суд не визнав такі причини пропущення строку поважними з огляду на те, що позивачем до позовної заяви в адміністративній справі №500/197/21, яка надійшла до суду 21.01.2021, долучалася довідка Управління Служби безпеки України в Тернопільській області №8-вк датована 21.01.2019, в якій були зазначені реквізити наказу, підстави та дата звільнення позивача. У довідці відсутній адресат, проте суд припустив, що оскільки вона надана позивачем, то вона видавалася саме йому, що беззаперечно свідчить про те, що позивачу ще задовго до 2021 року було відомо про обставини і підстави його звільнення. Суд запропонував вказати інші підстави для поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду (за їх наявності) та надати докази поважності їх пропуску.

В постанові Верховного Суду від 06.06.2018 у адміністративній справі № 826/671/16 викладена правова позиція про те, що місячний строк звернення до суду обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. В подальшому вона була підтримана у постановах Верховного Суду від 14.06.2019 та 16.02.2021 у справі № 826/10995/15.

Верховний Суд у вказаних постановах обґрунтовано застосовує до відносин звільнення з публічної служби поряд із строками звернення до суду, встановленими КАС України, також положення статті 233 КЗпП України.

В постанові Верховного Суду від 14.03.2018 у цивільній справі №463/952/15 зроблено правовий висновок про те, що зі змісту статті 233 КЗпП України вбачається, що перебіг місячного строку за вимогою про поновлення на роботі починається із дня вручення копії наказу про звільнення, а не з дня його направлення або оголошення його змісту. Вказаний висновок є релевантним до спірних відносин, оскільки процедура звільнення з публічної служби повинна також відповідати загальним положенням КЗпП України.

Таким чином, отримане повідомлення про звільнення, навіть якщо воно містить повну інформацію про підстави та дату такого звільнення, не може розпочати перебіг строку звернення до суду.

Крім цього, позивач на момент звільнення не перебував на службі в Управлінні Служби безпеки України в Тернопільській області. Вказане управління не є органом, до компетенції якого віднесено звільнення позивача, тому підтверджувати обставини такого звільнення воно не вправі. В іншому разі, повідомлення будь якої іншої особи, окрім Служби безпеки України, позивач мав би сприймати як своє звільнення зі служби, що спричинило б правову невизначеність у його становищі.

З огляду на наведене, наявна в адміністративній справі №500/197/21 довідка Управління Служби безпеки України в Тернопільській області №8-вк від 21.01.2019 не є належним доказом обізнаності позивача про своє звільнення.

Натомість, Служба безпеки України (відповідач у справі) у відповідь на заяву позивача від 15.02.2021 листом від 24.02.2021 за № 22/3/7 1042/67 надіслала позивачу витяг з наказу Голови СБУ від 10.08.2018 № 1021-ОС. Вказаний лист отриманий позивачем 11.03.2021.

До вказаної дати будь-яка інформація, наявна у позивача про його імовірне звільнення потребувала підтвердження у встановленому законом порядку - наказом про звільнення, що об`єктивно перешкоджало звернутися з позовом в місячний строк, визначений у частині п`ятій статті 122 КАС України».

З урахуванням викладеного, представник позивача просив визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду з позовом та поновити такий строк.

Розглянувши заяву представника позивача про визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду й поновлення пропущеного строку звернення до суду та визначаючись щодо наявності підстав для поновлення такого строку, суд виходить з наступного.

Частиною першою статті 5 КАС визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п`ята цієї статті).

Пунктом 17 частини четвертої статті 4 КАС України визначено, що публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Відтак, строк для оскарження позивачем наказу про звільнення його з військової служби і його відлік розпочинається з дня, коли позивач дізнався чи мав дізнатися про винесений наказ.

Отже, вирішальним для визначення додержання особою строку звернення до суду для такої категорії спорів (щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби) є встановлення часу, коли особа фактично дізналася або повинна була дізнатися про зміст оскаржених рішень.

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху від 22.03.2021 суд зазначив, що Управлінням Служби безпеки України в Тернопільській області 21.01.2019 видана довідка за №8-вк про те, що полковник ОСОБА_1 дійсно наказом т.в.о. Голови Служби безпеки України від 10.08.2018 № 1021-ос звільнений з військової служби за підпунктом «а» пункту 61 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями СБУ та підпунктом «з» (у зв`язку із застосуванням заборони, передбаченої частинами третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади») пункту 2 частини 6 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у запас Служби безпеки України з 03.12.2018.

Ця довідка долучена позивачем до матеріалів позовної заяви у справі №500/197/21, а тому суд підставно дійшов висновку, що вона видана саме позивачу і така містила повні відомості про звільнення ОСОБА_1 зі служби, у тому числі підстави звільнення, дату звільнення.

Крім того, вперше позивач звернувся з аналогічний позовом ще січні 2021 року. Тобто позивачу достеменно було відомо про його звільнення з військової служби, він був обізнаний із наявністю оскаржуваного у цій справі наказу, а тому мав об`єктивну можливість реалізувати своє право на його оскарження в установлені законодавством строки.

Щодо відсутності у позивача самого наказу про звільнення, не ознайомлення з ним, то з огляду на те, що як зазначає позивач він не відвідував місце роботи, проте, як встановив суд, знав про своє звільнення, то можливість отримання і ознайомлення зі змістом оскарженого у цій справі наказу Служби безпеки України залежала виключно від волевиявлення позивача.

За таких обставин, суд вважає, що не ознайомлення та не вжиття заходів для отримання копії наказу про звільнення з публічної служби не може бути розцінено поважною причиною пропущення строку звернення до суду.

Крім того, суд зважає на значний проміжок часу, від дати звільнення з військової служби 03.12.2018 (при цьому наказ про звільнення з 03.12.2018 прийнято ще 10.08.2018), та вказує, що позивач не навів жодних обставин, які б можна було вважати об`єктивно непереборними, такими, що не залежали від волевиявлення позивача або пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили отримати копію наказу про звільнення з військової служби та своєчасно звернутися до суду, а не після спливу більше як трьох років.

Суд зазначає, що визначені процесуальним законом строки звернення до суду, це період часу, протягом якого особа повинна проявити інтерес стосовно захисту своїх прав, свобод та законних інтересів. Строк звернення до суду для такої категорії спорів (щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби) доволі стислий, і якщо зважити на характер спірних правовідносин, встановлений строк має на меті дисциплінувати позивача, який, якщо він справді зацікавлений у відновленні своїх порушених прав, повинен якомога швидше реалізувати своє право на захист.

Реалізувати своє право на захист в порядку адміністративного судочинства потрібно вчасно, а поновити пропущений строк суд може, якщо для цього є поважні і об`єктивні причини.

При цьому, поважними причинами пропуску такого строку можуть бути визнані лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

З огляду на те, що прийняте відносно позивача рішення є актом індивідуальної дії та безпосередньо стосується проходження позивачем публічної служби, то саме позивач є особою, яка зацікавлена як в отриманні рішення, так і його оскарженні у разі незгоди у визначені законом строки. При цьому, реалізація позивачем права на отримання копій оскаржуваного у цій справі наказу залежала виключно від його власного волевиявлення. Доводи про необізнаність із оскарженим наказом відповідача спростовуються вищенаведеними обставинами.

Таким чином, повідомлені представником позивача (позивачем) обставини не дають достатніх і переконливих підстав для визнання поважними причин пропуску строку на звернення до суду та його поновлення.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що звертаючись до суду з цим позовом вдруге 12.03.2021 позивачем пропущено місячний строк звернення до суду, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, а вказані представником позивача причини пропуску строку, зазначені у заяві поданій на усунення недоліків позовної заяви, є неповажними.

При цьому суд враховує висновки Верховного Суду в аналогічній категорії справ: справа №9901/165/20 ухвала Верховного Суду від 02.09.2020, ухвала Великої Палати Верховного Суду від 24.02.2021.

Суд не бере до уваги посилання представника позивача на висновки Верховного Суду щодо порядку обчислення строку звернення до суду з дня вручення копії наказу про звільнення чи трудової книжки, оскільки такі висловлені у рішеннях, що ухвалені у 2018-2019 роках, а саме: 06.06.2018 (справа №826/671/16) та 14.06.2019 (справа №826/10995/15).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати останню правову позицію.

В ухвалі від 25.03.2021 у справі №9901/86/21, вирішуючи питання дотримання строку з позовною вимогою про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на посаді, Верховний Суд зазначив, що «Твердження ж ОСОБА_1 про те, що строк звернення до суду з позовом має обраховуватись, починаючи з 10 березня 2021 року - дати отримання ним трудової книжки, є безпідставними, адже процесуальним законом початок перебігу строку звернення особи до суду з позовом пов`язується саме з датою, коли вона дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, тобто, в даному випадку, про видання Президентом України оскаржуваного Розпорядження».

В ухвалі від 12.03.2021 у справі №9901/64/21 Верховний Суд вказав на таке:

«При цьому, варто зауважити, що порушення прав, свобод чи інтересів особи - це фактичний наслідок протиправного рішення, дії чи бездіяльності конкретного органу, особи (або осіб) щодо неї.

День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день винесення рішення, яке оскаржується, якщо воно приймалося за участю особи, або день вчинення дії, яка оскаржується, якщо особа була присутня під час вчинення цієї дії.

Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду».

Частина друга статті 44 КАСУ України, частина перша статті 45 цього ж Кодексу вказують на те, що учасники справи повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Ці норми конкретизують характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду.

Отже, учасники справи зобов`язанні діяти вчасно та в належний спосіб, у зв`язку з чим, будь-які зволікання останніх не свідчать про намір добросовісної реалізації права на звернення до суду.

Згідно зі статтею 17 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Так, ЄСПЛ, у пунктах 37 та 38 рішення від 18.11.2010 у справі «Мушта проти України», нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть стосуватися реалізації цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.

У рішенні від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ вказав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте, навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Від судів вимагається вказувати підстави. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41).

Таким чином, за практикою Європейського суду з прав людини, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.

Частиною другою статті 123 КАС України визначено, що якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Згідно з пунктом 9 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадку, передбаченому частиною другою статті 123 КАС України.

Про повернення позовної заяви суд постановляє ухвалу. Копія ухвали про залишення позовної заяви без руху або про повернення позовної заяви надсилається особі, яка подала позовну заяву, не пізніше наступного дня після її постановлення (частина шоста статті 169 КАС України).

Відтак позовну заява ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на військовій службі, зобов`язання вчинити певні дії, слід повернути позивачу.

Відповідно до частини другої статті 132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Пунктом другим частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі повернення заяви або скарги.

Отже, позивачу слід роз`яснити, що він має право звернутися до суду з клопотанням про повернення сплаченого судового збору.

Керуючись статтями 123, 169, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Визнати неповажними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до адміністративного суду.

У задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Гураля Руслана Володимировича про поновлення строку звернення до суду з позовом до Служби безпеки України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на військовій службі, зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Позовну заяву ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на військовій службі, зобов`язання вчинити певні дії повернути позивачу.

Копію ухвали про повернення позовної заяви невідкладно надіслати позивачу.

Роз`яснити, що повернення позовної заяви не позбавляє позивача права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня підписання ухвали суддею. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд.

Суддя Чепенюк О.В.