Рішення № 96173285, 15.03.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2021 року Справа № 160/246/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боженко Н.В., розглянувши у порядку письмового провадження м.Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини А2533 (49069, м.Дніпро, вул.Січових Стрільців, 147, код ЄДРПОУ 26621656) про визнання бездіяльності протиправною, визнання дій протиправними та зобов`язання вчини певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

05 січня 2021 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Військової частини А2533, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини А2533 щодо не проведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку у день виключення зі списків особового складу військової частини;

- визнати протиправними дії військової частини А2533 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні;

- зобов`язати військову частину А2533 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за період з 03.03.2020 року по дату набрання рішенням суду у даній справі законної сили.

Позовна заява обґрунтована протиправними діями відповідача, які полягають у не проведенні остаточного розрахунку з позивачем у день виключення зі списків особового складу військової частини. Позивач вказує, що оскільки відповідачем на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі №160/4809/20, лише 25 листопада 2020 року було здійснено виплату грошових коштів за індексацію, то фактично він не був розрахований при звільненні повністю, що надає йому право на отримання середнього заробітку за час затримки.

Справі за даним адміністративним позовом присвоєно єдиний унікальний номер судової справи - 160/246/21 та у зв`язку з автоматизованим розподілом дана адміністративна справа була передана для розгляду судді Боженко Н.В.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 січня 2021 р. прийнято зазначену вище позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по справі №160/246/21 за вищезазначеним позовом, ухвалено здійснювати розгляд даної справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами (письмове провадження). Призначено справу до розгляду з 11 лютого 2021 р.

08 лютого 2021 р. від командира військової частини А2533 надійшла заява продовження строку для подання відзиву на позовну заяву та відкладення розгляду справи №160/246/20.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2021 року було задоволено заяву командира Військової частини А2533 про продовження строку для подачі відзиву на позовну заяву та відкладення розгляду справи №160/246/21 та продовжено строк подачі відзиву на позовну заяву.

18 лютого 2021 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду від представник відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог позивача, та вказує, що звільнення з військової служби відбулося без будь-яких зауважень з боку позивача, спорів щодо сум, тому його вимога про виплату середнього заробітку є необґрунтованою. Відповідач посилаються на висновки Верховного Суду, які викладені в постановах від 27.12.2019 року 3524/5356/16-а, від 15.03.2015 року №21-1765а15.

Крім того, 18 лютого 2021 року до суду від відповідача надійшла заява про застосування строків позовної давності.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2021 року відмовлено в задоволенні заяви представника відповідача про застосування процесуальних строків.

26 лютого 2021 року до суду засобами електронного зв`язку від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач вказує, що ним не були пропущенні процесуальні строки звернення до суду, а також зазначає про узагальнену практику з приводу виплати середнього заробітку військовослужбовцям, а саме рішення Верховного Суду від 30.11.2020 року по справі №480/3105/19, провадження К/9901/5696/20.

Відповідно до положень статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , проходи військову службу у Військовій частині А2533 з 21 липня 2016 року по 02 березня 2020 року.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини А2533 від 02.03.2020 року № 49, виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Під час виключення зі списків військової частини А2533 02 березня 2020 року був розрахований по день виключення, при цьому не отримав належних грошових коштів за індексацію грошового забезпечення та компенсацію за речове майно.

Позивач вважаючи, що відповідно до вимог норм чинного законодавства України, на день звільнення, тобто станом на 02.03.2020 року, відповідач мав розрахувати його по усім видам забезпечення.

У подальшому, з метою досудового врегулювання спору з відповідачем, позивачем було направлено звернення з проханням у найкоротший строк нарахувати та виплатити йому індексацію доходів з 01.01.2016 по 02.03.2020 року.

Однак, за результатами розгляду звернення позивача було повідомлено листом про відмову у задоволенні мого звернення.

Вважаючи такі дії протиправними, ОСОБА_1 звертався з позовом до суду.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2020 року у справі №160/4809/20 позов ОСОБА_1 до Військової частини А2533 задоволено: визнано протиправною бездіяльність Військової частин А2533 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 21.07.2016 по 01.03.2018 роки та зобов`язано Військову частину А2533 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 21.07.2016 по 01.03.2018 роки.

Наявними у матеріалах справи виписками з банківського рахунку ОСОБА_1 підтверджується, що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.08.2020 року №1604809/20 25 листопада 2020 року позивачу було перераховано кошти за індексацію у розмірі 3951,93 грн.

Позивач вказує, що він не був розрахований при звільненні повністю, а тому вважає, що в нього виникло право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку, тому звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ).

Відповідно до статті 1 Закону № 2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно частини 2 статті 1-2 Закону № 2011-ХІІ у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно із абзацом 1 пункту 1 статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Як свідчать встановлені у справі фактичні обставини, позивача виключено зі списків особового складу без проведення остаточного розрахунку, а саме не виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 21.07.2016 по 01.03.2018 роки.

Дане порушення на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2020 року по справі №160/4809/20 було усунуте відповідачем та виплачено відповідні кошти позивачу 25 листопада 2020 року.

Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно зі статтею 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби, зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і не виплату індексації грошового забезпечення, не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано Кодексом законів про працю України.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби військовослужбовців.

Оскільки індексацію грошового забезпечення за період з 21.07.2016 по 01.03.2018 роки позивачу не виплачено в день його виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, вказане свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів повного розрахунку. Тому відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України позивач має право на отримання середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.

Вказане відповідає правовій позиції, яка викладена у постанові Верховного суду від 12 серпня 2020 року у справі № 400/3151/19 адміністративне провадження № К/9901/12644/20, яку судом враховано на виконання положень ч. 5 ст. 242 КАС України.

Крім того Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Згідно з п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 р. "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.

У контексті спірної ситуації у даній справі позивач просить зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні до дня фактичного розрахунку, тобто з 03.03.2020 року по дату набрання рішенням суд у даній справі законної сили.

Однак, судом встановлено, що відповідно до виписки з банківського рахунку ОСОБА_1 відповідачем на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.08.2020 року №1604809/20 - 25 листопада 2020 року позивачу було перераховано кошти за індексацію у розмірі 3951,93 грн.

Тому суд приходить до висновку, що днем фактичного розрахунку є 25 листопада 2021 року.

Крім того, суд зазначає про відсутність спору між сторонами щодо розміру належних позивачеві сум при звільненні з військової служби, оскільки позиція позивача полягає саме у відмові виплати середнього заробітку в порядку статей 116, 117 Кодексу законів про працю України за відсутності відповідного спору про розмір невчасно виплаченої компенсації з вини відповідача.

Таким чином, у даній справі суд, встановивши право позивача на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, вказує на протиправні дії військової частини А2533 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні, оскільки такий обов`язок відповідача передбачений частиною 1 статті 117 Кодексу законів про працю України.

При цьому суд не уповноважений встановлювати відповідачу механізм нарахування відповідних коштів на користь позивача, оскільки обов`язок виплати такого відшкодування законодавством покладений саме на власника або уповноважений ним орган та належить до їх дискреційних повноважень.

Водночас, після набрання даним рішенням законної сили та його виконання відповідачем, позивач не позбавлений права на звернення до суду у випадку порушення його прав відповідачем, а також на визначення розміру відшкодування за час затримки в порядку частини 2 статті 117 Кодексу законів про працю України при наявності відповідного спору.

Згідно з вимогами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову.

З огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до Закону України "Про судовий збір" відсутні підстави для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат зі сплати судового збору, а докази понесення ним інших судових витрати відсутні, виходячи з положень ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини А2533 (49069, м.Дніпро, вул.Січових Стрільців, 147, код ЄДРПОУ 26621656) про визнання бездіяльності протиправною, визнання дій протиправними та зобов`язання вчини певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А2533 щодо не проведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку у день виключення зі списків особового складу військової частини.

Визнати протиправними дії військової частини А2533 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні.

Зобов`язати військову частину А2533 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за період з 03.03.2020 року по день фактичного розрахунку 25.11.2020 року.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Боженко