Ухвала суду № 96172969, 12.04.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

УХВАЛА

про залишення позовної заяви без руху

12 квітня 2021 р. Справа № 120/2980/21-а

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Сало Павло Ігорович, перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до військової частини А1660 (код ЄДРПОУ 24976042, місцезнаходження: вул. Стрілецька, 17, м. Вінниця, 21007) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

05.04.2021 поштою до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини А1660, в якій позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 04.08.2017 та щодо непроведення з позивачем повного розрахунку при звільненні;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 04.08.2017, враховуючи базовий місяць для обчислення індексації місяць підвищення тарифної сітки (окладу) січень 2008 року;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати, а саме за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки виплати індексації, а саме за період з 05.08.2017 день день фактичної виплати індексації шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість днів затримки виплати.

Ознайомившись з позовною заявою і доданими до неї матеріалами, приходжу до висновку, що позовну заяву належить залишити без руху з огляду на таке.

Частиною першою статті 171 КАС України передбачено, що після одержання позовної заяви суддя з`ясовує, зокрема, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим ст. ст. 160, 161, 172 цього Кодексу.

Водночас положення статей 160, 161 КАС України поширюються на всі випадки звернення до адміністративного суду з позовною заявою, а їх недодержання свідчить про невідповідність позовної заяви вимогам закону.

Так, згідно з ч. 3 ст. 161 КАС України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначаються Законом України "Про судовий збір" від 08 липня 2011 року № 3674-VI (далі – Закон № 3674-VI) .

Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 3 цього Закону судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.

В силу вимог ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду – у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно з пп. 1 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до адміністративного суду позову немайнового характеру ставка судового збору для фізичної особи становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру (абз. 2 ч. 3 ст. 6 Закону України "Про судовий збір").

Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" з 01.01.2021 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановлено на рівні 2270,00 грн.

Як видно з матеріалів позовної заяви, позивач фактично заявив наступні позовні вимоги:

1) про визнання протиправними дій відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 04.08.2017, враховуючи базовий місяць для обчислення індексації місяць підвищення тарифної сітки (окладу) січень 2008 року;

2) про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення з позивачем повного розрахунку при звільненні та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати, а саме за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації;

3) про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення з позивачем повного розрахунку при звільненні та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки виплати індексації, а саме за період з 05.08.2017 по день день фактичної виплати індексації шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість днів затримки виплати.

При цьому позивач вважає, що від сплати судового збору за подання цього позову з вказаними позовними вимогами позивач звільнений на підставі положень п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону № 3674-VI.

Втім, з цими твердженнями позивача суд погоджується частково.

Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону № 3674-VI від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі – у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Позовні вимоги про зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу індексацію грошового забезпечення, а також про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів за своєю юридичною природою стосуються нарахування та виплати частини заробітної плати (грошового забезпечення) військовослужбовця. А відтак за цими вимогами позивач дійсно звільняється від сплати судового збору відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір".

Однак це не стосується позовних вимог про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час весь час затримки розрахунку при звільненні у зв`язку з невиплатою індексації.

Статтею 117 Кодексу законів про працю України встановлено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Водночас структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР (далі – Закон № 108/95-ВР), за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата – це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата – це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Крім того, на підставі статті 2 Закону № 108/95-ВР структуру заробітної плати можна визначити, беручи до уваги положення Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713 (далі – Інструкція № 114/8713), розробленої відповідно до Закону України "Про державну статистику" від 17 вересня 1992 року № 2614-ХІІ та Закону № 108/95-ВР з урахуванням міжнародних рекомендацій у системі статистики оплати праці й стандартів Системи національних рахунків (за змістом преамбули цієї Інструкції).

Відповідно до пункту 1.3 Інструкції № 114/8713 для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

При цьому інші виплати, що не належать до фонду оплати праці, встановлені в розділі 3 Інструкції № 114/8713, згідно з пунктом 3.9 якого до них відносяться суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні.

З наведених норм чинного законодавства вбачається, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону № 108/95-ВР, тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

Відтак пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI, згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі – у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/19 та підтримується Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду (див., наприклад, ухвалу від 05.08.2019 у справі № 1.380.2019.000011 (адміністративне провадження № К/9901/21034/19), ухвалу від 24.01.2020 у справі № 260/1149/19).

Отже, позивач не звільняється від сплати судового збору за звернення до суду з позовними вимогами про стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. А оскільки такі вимоги мають немайновий характер, позивач зобов`язаний сплатити судовий збір в розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Тобто розмір судового збору, що підлягає сплаті при зверненні до адміністративного суду з відповідною позовною вимогою становить 908,00 грн.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтею 160 КАС України, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, в якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб їх усунення і встановлюється строк, достатній для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

З огляду на викладене та враховуючи невідповідність поданого позову вимогам закону, позовну заяву ОСОБА_1 належить залишити без руху з встановленням особі, яка її подала, розумного строку для усунення виявлених судом недоліків позовної заяви, а саме надання суду доказів сплати судового збору в розмірі 908,00 грн (дев`ятсот вісім гривень нуль копійок) за наступними реквізитами:

одержувач: ГУК у Він.обл./м.Вінниця/22030101,

код ЄДРПОУ 37979858,

банк: Казначейство України (ЕАП),

рахунок: UA028999980313181206084002856,

призначення платежу: *;101;(код ЄДРПОУ для юридичних осіб, РНОКПП або серія та номер паспорта громадянина України для фізичних осіб); судовий збір, за позовом (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Вінницький окружний адміністративний суд.

Керуючись ст.ст. 160, 161, 169, 171, 256, 294 КАС України, -

УХВАЛИВ:

1. Залишити без руху позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини А1660 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

2. Встановити позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви, зазначених у мотивувальній частині цієї ухвали, протягом 5 (п`яти) днів з дня вручення (отримання) копії ухвали.

3. Копію ухвали надіслати особі, яка подала позовну заяву, – для відома та виконання.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Суддя Сало Павло Ігорович