Рішення № 96172387, 12.04.2021, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" квітня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/411/21

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Лавровой Л.С.

при секретарі судового засідання Пунтус Д.А.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансінвестбуд" про стягнення коштів за участю представників:

позивача - Корсіченко К.В.

відповідача - не з*явився

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2021 року до господарського суду Харківської області звернулось Комунальне підприємство "Харківські теплові мережі" ( позивач) та просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансінвестбуд" ( відповідача) 46212,70 грн. , з яких :

вартість спожитої теплової енергії 38 120,23 грн., , що утворилася за період з жовтня 2016 року по грудень 2018 року.;

інфляційні втрати в сумі 5 885,97 грн. ;

3 % річних в сумі 2206,50 грн. ;

Витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача.

Вартість спожитої теплової енергії стягнути на р/рахунок НОМЕР_1 в філії Харківського обласного управління АТ" Ощадбанк", МФО 351823, код ЄДРПОУ 31557119.

Інфляційні втрати, 3 % річних, пеню та судовий збір стягнути на р/рахунок НОМЕР_2 в філії Харківського обласного управління АТ" Ощадбанк", МФО 351823, код ЄДРПОУ 31557119.

В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору № 8681 про постачання теплової енергії в частині своєчасного розрахунку за спожиту теплову енергію станом на 01.02.2021, що утворилася за період з жовтня 2016 року по грудень 2018 року.

11.02.2021 року господарський суд ухвалою відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін . Призначив справу до розгляду на 02.03.2021 року на 10 годину ( а.с.55-56).

17.02.2021 через канцелярію суду повернулася ухвала про відкриття провадження у справі яка адресована відповідачу, з відміткою поштового відділення "адресат відсутній за вказаною адресою".

Ухвалою від 02.02.2021 року господарський суд розгляд справи відклав на 22.03.2021 року на 10:20 год. у зв*язку з неявкою сторін в судове засідання. ( а.с.63-64).

10.03.2021 року ухвала про відкладення розгляд справи яка адресована ТОВ" Трансінвестбуд" повернулася до суду з відміткою поштового відділення "адресат відсутній за вказаною адресою".

22.03.2021 року протокольною ухвалою відкладено розгляд справи на 06.04.2021 рік на 10:30 год. В судовому засідання представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд винести рішення за наявними матеріалами у справі. ( а.с.74).

Відповідач у призначене судове засідання не з`явився, правом на участь представника у судовому засіданні не скористався, причину неявки не повідомив, відзив на позовну заяву не надав, про розгляд справи судом повідомлявся за адресою, яка вказана в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідка АТ "Укрпошта". З матеріалів справи вбачається, що ухвали суду були надіслані відповідачу за адресою, яка вказана у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, але не були отримані та повернулися до суду в зв`язку з закінченням строку зберігання, про що свідчать довідки АТ "Укрпошта". Крім того, суд зазначає, що кореспонденція направлялася відповідачу одночасно за двома адресами : м.Харків, вул.Північна, 4 та м.Харків, вул. Військова, 2 .

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених ст. 202 ГПК України.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 3 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989 р.).

З огляду на викладене, суд вважає, що учасникам справи було створено належні умови для підготовки до розгляду справи, надання заяв по суті справи та доказів в обґрунтування своїх вимог або заперечень, тому є підстави для розгляду справи за наявними в справі матеріалами.

Суд також наголошує на тому, що права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Комунальне підприємство "Харківські теплові мережі", відповідно до п.1.1 Статуту, засновано на підставі Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та інших законодавчих актів України, та згідно рішення XVI сесії Харківської міської ради XXIV скликання "Про комунальну власність м. Харкова" № 191/03 від 24.09.2003р. належить до комунальної власності територіальної громади м. Харкова.

Метою діяльності Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" є задоволення потреб населення м. Харкова, державних, кооперативних, суспільних, приватних підприємств і організацій у якісній тепловій енергії.

Між Комунальним підприємством "Харківські теплові мережі" (Енергопостачальна організація) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Трансівестбуд" (Споживач) було укладено Договір про постачання теплової енергії №8681 від 02 грудня 2002 року (надалі - Договір), відповідно до предмету якого Енергопостачальна організація бере на зобов`язання постачати Споживачеві теплову енергію в гарячої воді в потрібних йому обсягах, а Споживач зобов`язується оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором.

Відповідно до пункту 6.2. Договору, розрахунковим періодом є календарний місяць. Споживач за три дні до початку розрахункового періоду сплачує Енергопостачальної організації вартість, зазначеної в додатку №1 до договору кількості теплової енергії, що і є заявкою на наступний розрахунковий період, з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок розрахункового періоду (пункт 6.3. Договору).

Якщо Споживач розраховується за показниками приладів обліку:

- при перевищенні фактичного використання теплової енергії понад заявлену та сплачену до початку розрахункового періоду, це перевищення окремо оплачується відповідачем не пізніше 25-го числа поточного місяця (пункт 6.4. договору).

За умовами пункту 6.5 Договору, для споживачів, що не мають приладів обліку, різниця між заявленою та фактично спожитою тепловою енергією сплачується не пізніше як в термін 5-ти банківських днів з часу отримання рахунку на оплату.

У відповідності до пункту 10.1. Договору, цей договір набуває чинності з дня його підписання і діє до 31 грудня 2002 року.

Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмове заявлено однією із сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач свої зобов`язання за даним договором виконав у повному обсязі, здійснив відпуск теплової енергії відповідачу, та направив на його адресу рахунки на оплату спожитої теплової енергії.

Факт постачання теплової енергії підтверджується наявними в матеріалах справи :

Актами на включення опалення №170/4460 від 18 жовтня 2016 року ( а.с.14);

Актами на включення опалення №170/6891 від 03 квітня 2017 року ( а.с.21)

Актами на включення опалення №170/11468 від 09 квітня 2019 року ( а.с.23)

Відповідно до п.3.2.2. договору, Споживач зобов`язувався виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і в терміни, які передбачені договором.

Відповідач, в свою чергу, не виконав належним чином взяті на себе за договором зобов`язання, не сплатив у визначені договором строки, порядку та розмірі вартість заявленої та отриманої теплової енергії, внаслідок чого, за період з жовтня 2016 року по грудень 2018 року включно, утворилась заборгованість 36120,23 грн., яка на теперішній час залишається непогашеною. Доказів на підтвердження оплати відповідної суми заборгованості за спірний період відповідач до суду не надав.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

У відповідності із ст.173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконати її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно частини 7 статті 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно приписів статей 6, 627, 628, 638 Цивільного кодексу України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

В статті 275 Господарського кодексу України передбачено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується, а згідно ч. 7 цієї статті оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.

Факт надання відповідачу послуг з теплопостачання в зазначений період підтверджується актами на включення теплової енергії у приміщення відповідача. Дані акти на включення та відключення опалення підписані та скріплені печатками представників КП "Теплові мережі" та повноважним представником балансоутримувача житлового будинку за адресою: вулиця Бібліка ( колишня назва - ІІ П*ятирічки), 20/8 у м. Харкові.

В матеріалах справи містяться докази направлення позивачем на адресу відповідача актів виконаних робіт по відпуску теплової енергії за спірний період та рахунків на оплату.

Відповідно до положень ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 598 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Однак, в порушення умов Договору про постачання теплової енергії №8681 від 02 грудня 2002 року за період з жовтня 2016 року по грудень 2018 року відповідач свої зобов`язання щодо своєчасної та в повному обсязі оплати за отриману теплову енергію не виконав та не надав суду жодних доказів на підтвердження сплати зазначеної суми заборгованості за спірним договором.

Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов`язання з оплати за отриману теплову енергію за Договором про постачання теплової енергії № 8681 від 02 грудня 2002 року.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи викладене та з урахуванням вимог чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що позивач зобов`язання за Договором про постачання теплової енергії №8681 від 02 грудня 2002 року виконав в узгодженому порядку, що не спростовано відповідачем. Проте відповідач, в порушення норм чинного цивільного та господарського законодавства України та умов спірного Договору, не оплатив у повному розмірі вартість отриманої теплової енергії, доказів на підтвердження виконання взятих на себе договірних зобов`язань в повному обсязі суду не надав.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Трансінвестбуд" в установленому статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України порядку обставини, які повідомлені позивачем не спростовано, не надано суду доказів сплати позивачу заборгованості в розмірі 38120,23 грн., суд дійшов висновку, що позовні вимоги Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" обґрунтовані, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню.

В силу ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання здійснюється, зокрема, шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій, а також іншими способами, передбаченими законом.

Відповідно до ст. 610, ст. 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі (ст. 547 Цивільного кодексу України).

Підпунктом 7.2.3. пункт 7.2. Договору сторони передбачили, що Споживач несе відповідальність в разі несвоєчасної оплати за спожиту теплову енергію у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ належної до сплати суми за кожен день прострочення.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Суд зазначає, що передбачене законом право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат за допомогою програми "Калькулятор підрахунку заборгованості та штрафних санкцій ЛІГА:ЗАКОН", суд зазначає, що розрахунки не суперечать вимогам чинного законодавства та розраховані вірно.

З огляду на встановлене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у сумі 2206,50 грн. та інфляційних втрат в розмірі 5885,97 грн. підлягають задоволенню повністю.

Зважаючи на встановлені судом факти, керуючись вимогами вищезазначених законодавчих норм господарський суд дійшов висновку, що позов Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" підлягає задоволенню повністю.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судові витрати зі сплати судового збору в розмірі грн. покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями статями 2, 5, 7, 11, 13, 14, 15, 73, 74, 80, 86, 129, 165, 238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСІНВЕСТБУД" (Україна, 61001, Харківська обл., місто Харків, ВУЛИЦЯ ВІЙСЬКОВА, будинок 2, ідентифікаційний код особи 31253936) на користь Комунального підприємства "ХАРКІВСЬКІ ТЕПЛОВІ МЕРЕЖІ" (Україна, 61037, Харківська обл., місто Харків, ВУЛИЦЯ МЕФОДІЇВСЬКА, будинок 11, ідентифікаційний код особи 31557119) заборгованість в розмірі 38 120,23 грн, три відсотки річних - 2 206,50 грн, інфляційні втрати - 5 885,97 грн та 2 270,00 грн судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення його повного тексту. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається в строки та в порядку визначеному ст.ст. 256, 257 ГПК України з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повне рішення складено "12" квітня 2021 р.

Суддя Л.С. Лаврова