Рішення № 96171838, 12.04.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.04.2021Справа № 910/1747/21

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Собин"

до Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг"

про стягнення 50 000,00 грн.,

Без виклику (повідомлення) представників сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Собин" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості за договором відповідального зберігання № 10-13-1093/551 від 24.10.2013 у розмірі 50 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на порушення відповідачем зобов`язань за укладеним між сторонами договором відповідального зберігання № 10-13-109з/551 від 24.10.2013 року в частині сплати обумовлених вказаним правочином платежів за фактично надані позивачем протягом грудня 2020 року - січня 2021 року послуги зберігання, в зв`язку із чим за відповідачем утворилась заборгованість.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.02.2021 року відкрито провадження у справі № 910/1747/21, вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

01.03.2021 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшов відзив Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" від 18.02.2021 року № 14/94 на позовну заяву, в якому відповідач проти позову заперечив, посилаючись на те, що у відповідності до договору відповідального зберігання № 10-13-109з/551 від 24.10.2013 року на відповідальному зберіганні у позивача перебувають речові докази у кримінальному провадженні № 32013110060000149, яке проводить прокуратура Київської області, та наразі це провадження не закінчено, у зв`язку з чим відповідач навіть після припинення дії договору зберігання не в змозі повернути майно, яке зберігається у позивача, та здійснювати щодо нього право власності. Крім того, відповідач вказував, що договір відповідального зберігання № 10-13-109з/551 від 24.10.2013 року, на його думку, є недійсним, оскільки цей правочин укладено під впливом тяжкої для відповідача обставини та на вкрай невигідних для нього умовах. Також, відповідач зазначав про необхідність призначення будівельно-технічної експертизи для встановлення дійсної площі приміщення, де знаходяться речові докази, передані позивачу на зберігання. Разом із тим, у поданому відзиві відповідач наголошував на наявності підстав для залучення до участі у справі третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача - Державної аудиторської служби. Також, відповідач заперечив проти визначеного позивачем розміру витрат на послуги адвоката в сумі 2 500,00 грн., оскільки, на думку відповідача, ці витрати є неспівмірними з фактично наданою правовою допомогою адвоката.

Водночас судом встановлено, що предметом спору в цій справі є стягнення плати за надані послуги зберігання, щомісячний розмір якої зафіксований в укладеному між сторонами договорі за їх згодою, тоді як розмір площі, на якій зберігаються відповідні речові докази, не є обставиною, що підлягає встановленню у цій справі. Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для призначення у даній справі будівельно-технічної експертизи.

Крім того, судом не встановлено обставин, згідно із якими рішення у цій справі може вплинути на права та обов`язки Державної аудиторської служби, у зв`язку із чим, суд відхиляє відповідні доводи відповідача.

Інших заяв, зокрема по суті спору, від сторін не надходило.

Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

24.10.2013 року між позивачем (зберігач за договором) та відповідачем (поклажодавець) укладений договір відповідального зберігання № 10-13-109з/551 (далі - Договір), за умовами якого поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання речові докази у кримінальному провадженні № 32013110060000149 від 03.04.2013 року (далі - майно) у кількості, визначеній у додатках до Договору "Перелік майна, яке передається на відповідальне зберігання".

У пункті 1.2 Договору визначено, що майно буде знаходитися на зберіганні за адресою: Київська область, м. Переяслав-Хмельницький, вул. Героїв Дніпра, буд. 38.

Згідно з пунктом 1.3 цієї угоди, майно, яке передається на зберігання, постановою слідчого СУ ФР ДПІ у Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 14.08.2013 року визнано речовим доказом у кримінальному провадженні № 32013110060000149 від 03.04.2013 року.

У пунктах 2.1.5, 2.1.6 Договору сторонами погоджено, що зберігач зобов`язаний повернути майно поклажодавцеві за першою вимогою останнього у такому технічному стані, в якому було прийняте на зберігання та зафіксовано у протоколі огляду місця події від 13.08.2013 року, а також здійснити повернення майна поклажодавцю за актом приймання-передачі.

Відповідно до пункту 3.1 означеного правочину поклажодавець зобов`язаний, зокрема передати зберігачеві майно на зберігання не пізніше, ніж через 10 календарних днів після підписання цього договору, а також забрати у зберігача майно до закінчення строку дії Договору та сплачувати зберігачу послуги за Договором з розрахунку 15 000,00 грн. за 1 місяць відповідно до виставлених рахунків.

Сторонами погоджено, що Договір набуває чинності з дати підписання акту передачі-приймання майна і діє до 31.12.2013 року (пункт 6.1 Договору).

У додатку № 1 до Договору сторони визначили перелік майна, яке передається на відповідальне зберігання.

Судом встановлено, що у подальшому між сторонами були укладені додаткові договори № 1/713 від 27.12.2013 року, № 2/282 від 11.06.2014 року, № 3/315 від 02.06.2014 року та № 5/666 від 31.12.2014 року до Договору зберігання № 10-13-109з/551 від 24.10.2013 року.

Так, відповідно до положень додаткового договору № 5/666 від 31.12.2014 року сторони продовжили строк дії Договору зберігання до 31.06.2015 року, а також збільшили вартість послуг зберігання до 25 000,00 грн. за один місяць.

В обґрунтування позовних вимог у даній справі позивач посилався на порушення відповідачем зобов`язань за Договором відповідального зберігання № 10-13-109з/551 від 24.10.2013 року в частині сплати обумовлених вказаним правочином платежів за період з грудня 2020 року по січень 2021 року, внаслідок чого за поклажодавцем утворилась заборгованість у розмірі 50 000,00 грн.

Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем Договору, суд дійшов висновку, що означений правочин за своєю правовою природою є договором зберігання.

Частиною 1 статті 936 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно з частиною 1 статті 938 Цивільного кодексу України зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов`язаний зберігати річ до пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення (частина 2 статті 938 Цивільного кодексу України).

За змістом частини 1 статті 946 Цивільного кодексу України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

Судом встановлено, що позивачем на виконання умов Договору прийнято від відповідача на зберігання майно згідно з переліком, зазначеним у додатку № 1 до Договору, та, як наслідок, у відповідача виник обов`язок оплачувати вартість послуг за зберігання цього майна.

Відповідно до умов Договору, з урахуванням змін, внесених додатковим договором № 5/666 від 31.12.2014 року, строк дії Договору встановлений до 31.06.2015 року.

Як було зазначено вище, пунктом 3.1.2 Договору передбачено, що відповідач, як поклажодавець, зобов`язаний забрати у позивача, як зберігача, майно до закінчення строку дії цього Договору.

Згідно з пунктом 2.1.5 Договору зберігач зобов`язаний повернути майно поклажодавцеві за першою вимогою останнього у такому технічному стані, у якому було прийняте на зберігання та зафіксовано у Протоколі огляду місця події від 13.08.2013 року.

За змістом пункту 2.1.6 Договору повернення майна поклажодавцю здійснюється за актом приймання-передачі.

Відповідно до положень частини 3 статті 946 Цивільного кодексу України у разі, якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов`язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання.

Отже, відповідач (поклажодавець) зобов`язаний оплатити надані позивачем (зберігачем) послуги за весь час зберігання майна, навіть після завершення дії договору, оскільки відповідне майно на даний час перебуває на зберіганні у позивача.

У матеріалах справи відсутні докази, які підтверджували б отримання відповідачем майна за актом приймання-передачі. Більш того, факт знаходження спірного майна на зберіганні у позивача станом на момент розгляду даної справи підтверджено відповідачем у відзиві на позовну заяву від 18.02.2021 року № 14/94.

З урахуванням викладеного, у відповідача існує зобов`язання з оплати наданих позивачем послуг з відповідального зберігання майна у заявлений в позовній заяві період (грудень 2020 року - січень 2021 року).

Частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що листом вих. № 1 від 04.01.2021 року позивач звернувся до відповідача з вимогою про перерахування грошових коштів у розмірі 25 000,00 грн. в якості оплати послуг зберігання майна протягом грудня 2020 року, до якої додано рахунок на оплату № 162 від 01.12.2020 року та акт надання послуг № 204 від 31.12.2020 року.

Крім того, листом № 2 від 01.02.2021 року позивач звернувся до відповідача з вимогою про перерахування грошових коштів у розмірі 25 000,00 грн. в якості оплати послуг зберігання майна протягом січня 2021 року, до якої додано рахунок на оплату № 1 від 04.01.2021 року та акт надання послуг № 6 від 31.01.2021 року.

Проте відповідач у визначений законом строк грошового зобов`язання з оплати наданих послуг зберігання у грудні 2020 року - січня 2021 року не виконав, станом на момент розгляду даної справи заборгованість відповідача становить 50 000,00 грн., а строк виконання відповідного грошового зобов`язання на момент подання позовної заяви настав.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язаннях - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов`язання по сплаті на користь позивача 50 000,00 грн. на підставі Договору за надані послуги зберігання. Відповідачем наявність вказаної заборгованості не спростовано, доказів її погашення не надано.

Водночас твердження відповідача щодо неможливості отримання майна, яке знаходиться на зберіганні, у зв`язку із наявною забороною органів прокуратури на отримання майна, що визнано речовим доказом, а також обов`язком органів прокуратури нести витрати за зберігання майна, яке є речовим доказом, відхиляються судом з огляду на те, що між позивачем та відповідачем склались господарські правовідносини на підставі укладеного договору зберігання майна, і стороною вказаного договору є саме відповідач, а не прокуратура Київської області.

Щодо неправомірності дій органів прокуратури, внаслідок яких відповідач змушений нести витрати по утриманню майна, яке є речовим доказом, суд зазначає, що відповідач не позбавлений можливості оскаржити вказані дії у встановленому законом порядку чи звернутись з відповідною вимогою щодо відшкодування понесених збитків, завданих такими діями.

Також не приймаються судом до уваги посилання відповідача на те, що Договір був укладений ним під впливом тяжких обставин та на вкрай невигідних для нього умовах, що має наслідком недійсність вказаного Договору, оскільки означений правочин та всі додаткові угоди до нього підписані сторонами без будь-яких зауважень, що з огляду на приписи статей 6, 626, 627 Цивільного кодексу України свідчить про погодження ними всіх умов, які містяться в такому Договорі.

Більш того, стаття 204 Цивільного кодексу України закріплює презумпцію правомірності правочину, зокрема, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Судом враховано, що Державне публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" зверталося до суду з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Собин" про визнання Договору недійсним (справа № 910/25267/15), проте рішенням господарського суду міста Києва від 10.11.2015 року, залишеним без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 20.01.2016 року та Вищого господарського суду України від 15.03.2016 року, в задоволенні такого позову було відмовлено.

Інші заперечення відповідача проти позову також не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи та спростовуються її матеріалами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідачем будь-яких обставин, з якими чинне законодавство пов`язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов`язання, не наведено.

Частиною 3 статті 13 та частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження відсутності боргу перед позивачем.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов`язки щодо оплати вартості наданих йому послуг, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Собин" про стягнення з Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" заборгованості у розмірі 50 000,00 грн. підлягають задоволенню з урахуванням наведеного.

На підставі положень пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, який сплачений позивачем за подання даного позову до господарського суду, покладається на відповідача, у зв`язку із задоволенням позовних вимог у повному обсязі.

Також Товариство з обмеженою відповідальністю "Собин" у позовній заяві та поданому клопотанні від 02.02.2021 року просило суд покласти на відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 500,00 грн.

Згідно з частинами 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

З матеріалів справи вбачається, що 04.01.2021 року між позивачем (клієнт) та Адвокатським бюро "Малеванчук та Партнери" (адвокатське бюро) був укладений договір про надання правничої допомоги № 04/01, за умовами якого адвокатське бюро зобов`язується надати клієнту правничу допомогу щодо захисту прав та інтересів клієнта по договору відповідального зберігання № 10-13-109з/551 від 24.10.2013 року, укладеному між Державним публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Собин".

Відповідно до пункту 4.1 цього договору за надання правничої допомоги при врегулюванні спору щодо стягнення боргу з ДПАТ "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" клієнт сплачує на користь адвокатського бюро вартість правничої допомоги в наступному розмірі: 200,00 грн. - вивчення умов Договору відповідального зберігання № 10-13-109з/551 від 24.10.2013 року; 200,00 грн. - збір доказів (документів) для підготовки позовної заяви, 300,00 грн. - підготовка вимог щодо погашення заборгованості по Договору відповідального зберігання № 10-13-109з/551 від 24.10.2013 року; 1 800,00 грн. - підготовка та подання позовної заяви до господарського суду міста Києва.

Згідно з актом № 01/02/2021 від 01.02.2021 року прийому-передачі наданих послуг до договору про надання правничої допомоги № 04/01 від 04.01.2021 року, сума послуг з надання правничої допомоги становить 2 500,00 грн. У зазначеному акті, зокрема, наведено детальний опис наданих послуг, який відповідає умовам пункту 4.1 вищенаведеного договору.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем здійснено оплату послуг адвокатського бюро у розмірі 2 500,00 грн. згідно виставленого рахунку-фактури № 01/02 від 01.02.2021 року, що підтверджується платіжним дорученням № 281 від 01.02.2021 року.

Крім того, на підтвердження того, що Малеванчук І.В. є адвокатом, позивачем надано копію відповідного свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 1103 від 03.03.2014 року.

Дослідивши подані позивачем докази, суд дійшов висновку про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Собин" належними доказами доведено розмір витрат на правничу допомогу в справі № 910/1747/21; заявлена до стягнення сума витрат на правничу допомогу, враховуючи ціну позову (50 000,00 грн.), є співмірною.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи надані адвокатом послуги, ціну позову, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також зважаючи на те, що відповідачем не підтверджено належними доказами свої заперечення щодо співмірності витрат позивача на правничу допомогу, оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення з відповідача 2 500,00 грн. витрат на правничу допомогу адвоката.

На підставі викладеного та керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 86, 126, 129, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Собин" до Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" про стягнення 50 000,00 грн. задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" (01601, місто Київ, вулиця Мечникова, будинок 16 А; код ЄДРПОУ 30401456) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Собин" (08400, Київська область, місто Переяслав-Хмельницький(п), вулиця Героїв Дніпра, будинок 38; код ЄДРПОУ 36298149) 50 000 (п`ятдесят тисяч) грн. 00 коп. заборгованості, 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп. судового збору, а також 2 500 (дві тисячі п`ятсот) грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

6. Відповідно до підпункту 17.5. пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено та підписано 12.04.2021 року.

Суддя В.С. Ломака