Рішення № 96171811, 01.04.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.04.2021Справа № 910/15480/20За позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго"

до Головного управління ДФС у Київській області

про стягнення 196 627,98 грн.

Суддя Усатенко І.В.

Секретар судового засідання Микитин О.В.

Представники сторін:

Від позивача: Гаврилов Є.В.

Від відповідача: не з`явились

У судовому засіданні 01.04.2021, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Головного управління ДФС у Київській області про стягнення заборгованість за спожиту теплову енергію у розмірі 179447,70 грн, 12231,94 грн - пені, 2256,62 грн - 3 % річних та 2691,72 грн - інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані фактичним споживанням комунальних послуг та самовільним підключенням теплової енергії на потреби опалення та гарячої води за адресою: м. Київ, вул. Литвиненко-Вольгемут, 3-А.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.10.2020 відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження.

12.11.2020 надійшло клопотання відповідача про продовження строків надання відзиву на позовну заяву.

Ухвалою суду від 26.11.2020 продовжено відповідачу строк на подання відзиву до 01.12.2020.

02.12.2020 через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив, в якому відповідач проти позову заперечує, вказуючи, що належним відповідачем у даній справі є його правонаступник - Головне управління ДПС у Київській області. До відзиву долучено клопотання про процесуальне правонаступництво.

11.12.2020 через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання про призначення у справі судового засідання та продовження процесуального строку на подання відповіді на відзив.

Ухвалою суду від 29.12.2020 постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 16.02.2021.

27.01.2021 від відповідача надійшов відзив на позов з додатками, в якому заперечено проти позову з підстав не належності визначеного відповідача.

16.02.2021 в судовому засіданні позивачем подано відповідь на відзив з додатками, в якій позивач заперечує проти заміни відповідача та наполягає на обгрунтованості позовних вимог саме до Головного управління ДФС у Київській області, оскільки, воно не припинено та є юридичною особою.

16.02.2021 в підготовчому засіданні оголошено перерву до 11.03.2021 та встановлено відповідачу строк на подання заперечень на відповідь на відзив.

Ухвалою суду від 11.03.2021 закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до розгляду по суті на 01.04.2021.

Представник відповідача в судове засідання 01.04.2021 не з`явився, про дату та час судового розгляду був повідомлений належним чином. Неявка відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті.

Суд розглянув клопотання відповідача про його заміну правонаступником - Головним управлінням ДПС у Київській області.

Постановою Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 №537 "Про утворення територіальних органів Державної податкової служби" (далі - Постанова №537) вирішено:

- утворити як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби за переліком згідно з додатком 1 (пункт 1);

- реорганізувати деякі територіальні органи Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної податкової служби за переліком згідно з додатком 2 (пункт 2);

- установити, що територіальні органи Державної фіскальної служби, які реорганізуються, продовжують здійснювати свої повноваження до передачі таких повноважень територіальним органам Державної податкової служби та центрального органу виконавчої влади, на який покладається обов`язок забезпечення запобігання, виявлення, припинення, розслідування та розкриття кримінальних правопорушень, об`єктом яких є фінансові інтереси держави та/або місцевого самоврядування, що віднесені до його підслідності відповідно до Кримінального процесуального кодексу України (пункт 3);

- визначити територіальні органи Державної податкової служби правонаступниками майна, прав та обов`язків територіальних органів Державної фіскальної служби, що реорганізуються згідно з пунктом 2 цієї постанови, у відповідних сферах діяльності (пункт 4).

Згідно з додатком 1 "Перелік територіальних органів Державної податкової служби, що утворюються" до Постанови №537 утворено Головне управління ДПС у м. Києві.

Відповідно до додатку 2 "Перелік територіальних органів Державної фіскальної служби, що реорганізуються" до Постанови №537 Головне управління ДФС у Київській області реорганізується шляхом його приєднання до Головного управління ДПС у Київській області.

За інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Головне управління ДФС у Київській області знаходиться у стані припинення.

Таким чином, станом на час звернення до суду із клопотанням про заміну відповідача правонаступником та її судового розгляду, Головне управління ДФС у Київській області (код ЄДРПОУ 39393260) знаходиться в стані припинення, запис про припинення цієї юридичної особи до Єдиного Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань не внесено.

За приписами статті 52 Господарського процесуального кодексу України у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку правонаступник замінив. Про заміну або про відмову в заміні учасника справи його правонаступником суд постановляє ухвалу.

Процесуальне правонаступництво випливає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони матеріального правовідношення її правонаступником) і відображає зв`язок матеріального і процесуального права. У кожному конкретному випадку для вирішення питань можливості правонаступництва суду слід аналізувати відповідні фактичні обставини, передбачені нормами матеріального права.

Інститут правонаступництва органів державної влади різниться від інституту правонаступництва суб`єктів приватного права, оскільки є більш ширшим за змістом, включаючи в себе: правонаступництво в завданнях, функціях та повноваженнях як складових категорії компетенції органу виконавчої влади, а також щодо конкретних управлінських (організаційних) прав та обов`язків, які складають зміст відповідних правовідносин - публічне правонаступництво за якого відбувається перехід владних прав та функції органу, що реорганізовується до органу, що створюється та правонаступництво в майнових приватних правовідносинах, у яких орган влади виступає як юридична особа приватного права.

У випадку публічного правонаступництва перехід таких прав та обов`язків оформлюється нормативним актом, тоді як правонаступництво в майнових приватних правовідносинах здійснюється на підставі передавального акту.

Юридична особа є припиненою з дати внесення до Єдиного держаного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 916/376/15-г від 09.09.2019 р.

Оскільки, відповідач не припинений, а позивач заперечує проти його заміни, клопотання відповідача про його заміну правонаступником задоволенню не підлягає.

Суд протокольною ухвалою від 01.04.2021 відмовив у задоволенні клопотання про заміну відповідача його правонаступником.

Представник позивача в судовому засіданні 01.04.2021 підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідно до ст. 217 ГПК України про закінчення з`ясування обставин та перевірки їх доказами суд зазначає в протоколі судового засідання і переходить до судових дебатів.

В судових дебатах представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва,

ВСТАНОВИВ:

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 № 1693 "Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27 вересня 2001 року, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", КП "Київтеплоенерго" визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ "Київенерго".

На виконання розпорядження Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 №591 КП "Київтеплоенерго" видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.

Таким чином, з 01.05.2018 постачання теплової енергії здійснює КП "Київтеплоенерго".

До матеріалів справи позивачем долучено акт № 16-151 про порушення споживачем Правил користування тепловою енергією та/або умов договору від 31.01.2020. В акті зазначено споживачем Головне управління ДФС у Київській області, договір не укладено. Перевіркою встановлено, що споживач при користуванні тепловою енергією за адресою: вул. Л.Вольгемут, 3-а порушив п. 4, 14, 30, 44 Правил користування тепловою енергією, самовільно без дозволу енергопостачальної організації включив центральне опалення та гарячу воду. Вузол комерційного обліку відсутній, об`єкт підключений, порушення не ліквідовано. Акт підписаний представниками позивача, в графі "з актом про порушення ознайомлений споживач або уповноважена ним особа" зазначено, від підпису відмовились.

Також позивачем долучено до матеріалів справи корінець наряду № 1 від 03.02.2020 виданий для проведення відключення з видимим розривом ЦО, ГВП, найменування споживача: головне управління ДФС у Київській області, вулиця Литвиненко-Вольгемут, 3А, з підстав: самовільне підключення, відсутній договір. В корінці вказані теплові навантаження.

Позивачем до матеріалів справи долучено акт від 31.07.2020 звіряння розрахунків за теплову енергію, складений та підписаний позивачем, в якому вказано, що в результаті документальної перевірки встановлено заборгованість Головного управління ДФС у Київській області станом на 01.07.2020 у розмірі 179447,70 грн.

Позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру № 814062/2020-7 від 31.07.2020, в якому зазначено борг на суму 179447,70 грн. Крім того, позивач надав акт №2/2020-814062 від 29.02.2020 приймання-передавання товарної продукції за лютий 2020 року, в якому зазначено кількість товарної продукції та перераховано її вартість з листопада 2018 року по січень 2020 на загальну суму 179447,70 грн. Позивач долучив до матеріалів справи облікову картку за лютий 2020 року, в якій зазначено про споживання відповідачем опалення у кількості 52,23924 Гкал та ГВП у кількості 47,5104 Гкал загальною вартістю 179447,70 грн. Згідно довідки про нарахування за теплову енергію відповідачу позивачем здійснено добір за період з листопада 2018 по січень 2020 на загальну кількість 99,74964 Гкал на загальну суму 179447,70 грн. Також позивачем долучено розрахунок коригування коштів за спожиту теплову енергію на потреби ГВП за період з 01.10.2018 по 31.01.2020 на суму 84247,31 грн та розрахунок добору обсягів та вартості теплової енергії, спожитої без дозволу відповідачем за період з 01.10.2018 по 31.01.2020 на суму 84247,31 грн, та розрахунок добору за спожиту теплову енергію без дозволу позивача на суму 84247,31 грн.

Позивач звернувся з вимогою щодо сплати заборгованості у сумі 179447,70 грн від 21.07.2020 № 30/вих-814062, в якій зазначено про наявність заборгованості, в зв`язку з самовільним підключенням та вимагав оплатити заборгованість.

Як уже було зазначено вище судом, Постановою Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 №537 "Про утворення територіальних органів Державної податкової служби" (далі - Постанова №537) вирішено: - утворити як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби за переліком згідно з додатком 1 (пункт 1); - реорганізувати деякі територіальні органи Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної податкової служби за переліком згідно з додатком 2 (пункт 2); - установити, що територіальні органи Державної фіскальної служби, які реорганізуються, продовжують здійснювати свої повноваження до передачі таких повноважень територіальним органам Державної податкової служби та центрального органу виконавчої влади, на який покладається обов`язок забезпечення запобігання, виявлення, припинення, розслідування та розкриття кримінальних правопорушень, об`єктом яких є фінансові інтереси держави та/або місцевого самоврядування, що віднесені до його підслідності відповідно до Кримінального процесуального кодексу України (пункт 3); - визначити територіальні органи Державної податкової служби правонаступниками майна, прав та обов`язків територіальних органів Державної фіскальної служби, що реорганізуються згідно з пунктом 2 цієї постанови, у відповідних сферах діяльності (пункт 4).

Згідно з додатком 1 "Перелік територіальних органів Державної податкової служби, що утворюються" до Постанови №537 утворено Головне управління ДПС у м. Києві.

Відповідно до додатку 2 "Перелік територіальних органів Державної фіскальної служби, що реорганізуються" до Постанови №537 Головне управління ДФС у Київській області реорганізується шляхом його приєднання до Головного управління ДПС у Київській області.

Відповідно до наказу Державної податкової служби України від 28.12.2019 № 236 "Про прийняття нерухомого майна від територіальних органів ДФС до правонаступників - територіальних органів ДПС", яким наказано керівникам Головних управлінь ДПС в областях, м. Києві, офісу великих платників податків ДПС: прийняти з балансу головних управлінь ДФС в областях, м. Києві, Офісу великих платників податків ДФС, які реорганізуються шляхом приєднання до відповідних територіальних органів ДПС, на їх баланс нерухоме майно згідно з актами приймання-передачі з дотриманням вимог законодавства; забезпечити відображення операцій з приймання-передачі нерухомого майна у відповідних регістрах бухгалтерського обліку та фінансової звітності; належну експлуатацію, збереження та використання нерухомого майна; нагляд та його технічне обслуговування; укладання договорів пов`язаних з його господарською діяльністю, включаючи проведення капітального та поточного ремонтів цього майна; утримання прилеглої (прибудинкової території); переобладнання, дообладнання службових приміщень, задоволення потреби юридичної особи в отриманні послуг електропостачання, централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води, водовідведення тощо; оплату комунальних послуг будівель та споруд у межах затверджених лімітів споживання та кошторисних призначень.

Відповідачем долучено до матеріалів справи додаток 2 до проміжного передавального акту ГУ ДФС у Київській області від 28.12.2019 № 4 - перелік майна, що передається від Головного управління ДФС у Київській області правонаступнику Головному управлінню ДПС у Київській області, який містить в тому числі п. 15 - нежиле приміщення на 1-2 поверхах з відокремленим входом у м. Києві, вул. Литвиненків-Вольгемут, 3-А, площею 461,9 кв. м, вартістю 265282,00 грн.

Спір виник, в зв`язку з тим, що позивач вважає, що за відповідачем обліковується заборгованість за спожиту теплову енергію.

Згідно з абз. 1 та 2 ч. 3 ст. 24 Закону України "Про теплопостачання", основними обов`язками споживача теплової енергії є: своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії додержання вимог договору та нормативно-правових актів;

Відповідно до абз. 20 ст. 1 Закону України "Про теплопостачання" споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.

Стаття 12 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначає, що надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Такі договори можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір та колективний договір про надання комунальних послуг) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач, колективний споживач).

Як зазначено позивачем та не заперечено відповідачем договір на споживання теплової енергії не був укладений між сторонами.

Як було встановлено вище судом позивачем складено акт № 16-151 про порушення споживачем Правил користування тепловою енергією та/або умов договору від 31.01.2020. В акті зазначено споживачем Головне управління ДФС у Київській області, договір не укладено. Перевіркою встановлено, що споживач при користуванні тепловою енергією за адресою: вул. Л.Вольгемут, 3-а порушив п. 4, 14, 30, 44 Правил користування тепловою енергією, самовільно без дозволу енергопостачальної організації включив центральне опалення та гарячу воду. Вузол комерційного обліку відсутній, об`єкт підключений, порушення не ліквідовано. Акт підписаний представниками позивача, в графі "з актом про порушення ознайомлений споживач або уповноважена ним особа" зазначено, від підпису відмовились.

Взаємовідносини між теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії визначаються Правилами користування тепловою енергією, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 3 жовтня 2007 №1198 (надалі - Правила).

Користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією (далі - договір), крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва. Договори укладаються відповідно до типових договорів. Форми типових договорів затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання. (п. 4. Правил).

Відповідно до п. 14. Правил споживач зобов`язаний укласти з теплопостачальною організацією договір до початку подачі теплоносія до системи теплоспоживання.

Пунктом 30 Правил передбачено, що теплопостачальна організація відповідно до договору має право частково або повністю припиняти постачання теплової енергії споживачеві у разі: самовільного підключення споживачів до системи теплопостачання.

За самовільне підключення системи теплоспоживання без укладення договору споживач сплачує штраф згідно із законодавством. (п. 44 Правил).

Отже, згідно правил, на які посилається позивач, як на підставу своїх позовних вимог, він мав право нарахувати особі, яка самовільно підключилась до системи теплопостачання саме штраф. Крім того, станом на день складання акту про порушення, нерухоме майно, на якому було встановлено самовільне підключення до системи теплопостачання було передано від відповідача до його правонаступника Головного управління ДПС у Київській області. Тобто станом на день виявлення порушення особою, відповідальною за належне користування нерухомим майном та дотримання законодавства щодо підключення до системи теплопостачання було саме Головне управління ДПС у Київській області. Проте позивач заперечував проти залучення у якості відповідача саме Головного управління управління ДПС у Київській області, оскільки, вважав його не належним відповідачем.

Суд вбачає, що заперечення позивача щодо заміни відповідача грунтувалось на тій обставині, що ним нарахований відповідачу не штраф, як то передбачено Правилами за самовільне підключення до системи теплопостачання. Згідно поданих до матеріалів справи рахунків вбачається, що позивач здійснює перерахунок та донарахування відповідачу за споживання теплової енергії за період з листопада 2018 по січень 2020 року.

Відповідно до п. 17 та 20 Правил для обліку відпуску та споживання теплової енергії застосовуються прилади комерційного обліку, занесені до Державного реєстру засобів вимірювальної техніки, або ті, що пройшли державну метрологічну атестацію. Облік обсягу споживання теплової енергії і параметрів теплоносія ведеться на межі балансової належності теплових мереж теплопостачальної організації та споживача або за домовленістю сторін в іншому місці. У разі відсутності, пошкодження та/або неправильної роботи приладів комерційного обліку оплата здійснюється відповідно до визначених у договорі навантажень з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді.

Суд погоджується з доводами позивача, що вартість спожитої теплової енергії має бути оплачена особою, яка її спожила.

Проте, до матеріалів справи не надано доказів того, що в період з листопада 2018 року по січень 2020 року відповідач споживав теплову енергію. З акту, доданого до матеріалів справи, вбачається самовільне підключення до системи теплопостачання станом на дату 31.01.2020 (станом на дану дату користувачем майна був правонаступник відповідача), проте акт не містить інформації про дату самовільного підключення та період безбілкового самовільного споживання теплової енергії. Крім того, з поданих до матеріалів справи документів не вбачається підтвердження обсягу спожитої теплоенергії.

Отже, позовна заява містить як суперечливі вимоги так і суперечливі доводи в підтвердження позовних вимог, оскільки, за самовільне підключення до системи теплопостачання законодавством передбачений штраф, крім того, на дату складання акту користувачем майно вже був не відповідача, а його правонаступник. Проте позивач не нараховує та не просить стягнути штраф за самовільне підключення. Натомість, позивач надає рахунки, акти та розрахунки про донарахування теплової енергії за період з листопада 2018 року по січень 2020, однак, не надає належних, допустимих та вірогідних доказів в підтвердження обставин щодо споживання відповідачем теплової енергії у визначений позивачем період та доказів обсягу спожитої теплової енергії. Документи подані в підтвердження обсягу та вартості донарахованої теплової енергії складені одноособово позивачем, доказів направлення їх відповідачу до суду не надано і вони не є первинними документами, що є належними та допустимими доказами в підтвердження позовних вимог.

За таких умов, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Враховуючи наведене, з`ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено обставини, на які він посилається в обґрунтування заявлених позовних вимог, підстав для покладення на відповідача обов`язку щодо оплати заявленої суми коштів.

За таких обставин суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в частині стягнення суми основного боргу.

Щодо вимог про стягнення з відповідача втрат від інфляції у розмірі 2691,72 грн, 3% річних у розмірі 2256,62 грн, пені у розмірі 12231,94 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Оскільки, судом встановлено відсутність прострочення виконання грошового зобов`язання з боку відповідача, відсутні підстави для стягнення пені, втрат від інфляції та 3% річних.

Суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України. Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїм вимог або заперечень вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

З приводу висвітлення всіх доводів відповідачів суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на позивача.

Керуючись ст.ст.74, 129, 238 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (01001, м. Київ, площа Івана Франка, буд. 5; ідентифікаційний код 40538421) до Головного управління ДФС у Київській області (03151, м. Київ, вул. Народного ополчення, буд. 5-А, ідентифікаційний код 39393260) про стягнення 196627,98 грн.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повне рішення складено 12.04.2021

Суддя І.В.Усатенко