Рішення № 96171732, 12.04.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.04.2021Справа № 910/1244/21

Господарський суд міста Києва у складі судді Бондарчук В. В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лемтранс», м. Київ

до Акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Київ

про стягнення 44 675,18 грн.

Без повідомлення (виклику) сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Лемтранс» (далі - ТзОВ «Лемтранс»/позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Українська залізниця»/відповідач) про стягнення 44 675,18 грн збитків, завданих внаслідок незбереження відповідачем укомплектованості вантажу (вагонів) під час перевезення.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 08.02.2021 позовну заяву прийняв до розгляду та відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

02.03.2021 до канцелярії суду відповідачем подано відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого АТ «Українська залізниця» проти задоволення позову заперечує, мотивуючи тим, що ТзОВ «Лемтранс» є неналежним позивачем у цій справі, а також останнім не надано належних доказів на підтвердження понесених збитків.

04.03.2021 до канцелярії суду позивачем подано відповідь на відзив, в якій ТзОВ «Лемтранс» надало заперечення на доводи відповідача.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти позовних вимог, заслухавши пояснення учасників справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

У серпні-вересні 2020 року Акціонерним товариством «Українська залізниця» здійснено перевезення вантажних вагонів №52370970, №53599668, №56340169, №564222802, №56557937, №534203294, №61957569, №62043252, №63328876, №62109871, №54039110, які перебували у власності/оренді позивача, що підтверджується залізничними накладними №50433861, №50195312, №50268333, №50462001, №50336387, №50547314, №50547314, №50530732, №50548346.

За наслідками перевезення на станціях «Сартана», «Маріуполь-Сортувальний» було виявлено пошкодження (розукомплектування) вказаних вище вагонів, зокрема, «разобладнання ручного стояночного гальма», про що складено повідомлення форми ВУ-23М: № 6373 від 30.08.2020, № 5913 від 17.08.2020, № 6037 від 21.08.2020, № 6427 від 01.09.2020, № 6176 від 25.08.2020, № 6583 від 06.09.2020, № 6582 від 06.09.2020, № 6556 від 05.09.2020, № 6559 від 05.09.2020, № 6555 від 05.09.2020, № 9954 від 06.09.2020.

Заявами № 6105/ДВ від 08.09.2020, № 6103/ДВ від 08.09.2020, позивач звернувся до Начальника станції «Сартана» структурного підрозділу «Станції Маріуполь-Порт» Регіональної філії «Донецька залізниця», Начальника станції «Маріуполь-Сортувальний» структурного підрозділу «Станція Маріуполь-Порт» Регіональної філії «Донецька залізниця» про необхідність складання комерційних актів форми ГУ-22.

Проте, комерційні акти форми ГУ-22 складені не були, вмотивованої відмови від їх складання також не надано.

З метою складання актів про пошкодження вагонів форми ВУ-25М позивач звернувся із заявами № 6106/ДВ від 08.09.2020, № 6104/ДВ від 08.09.2020 до Начальника структурного підрозділу «Волноваське вагонне депо» регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця».

Крім того, позивач звернувся зі скаргами № 6637/ДВ від 30.09.2020 та № 6638/ДВ від 30.09.2020, а також № 6635/ДВ від 30.09.2020 та № 6636/ДВ від 30.09.2020 до: директора регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця», начальника структурного підрозділу «Служба вагонного господарства» регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця» відповідно.

На вказані скарги позивач відповіді не отримав.

Внаслідок розкомплектованості вагонів позивач передав Структурному підрозділу «Волноваське вагонне депо» Регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» аналогічні деталі для подальшого їх встановлення на вагони.

Так, на підставі договору поставки № 59/14 від 10.02.2014 та специфікації № 52 від 27.12.2019, специфікації № 58 від 08.07.2020 позивачем у Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртранспневматика» було придбано:

- авторежим 265 А-1 у кількості 1 шт. на суму 3 956,40 грн, які оплачено згідно з платіжними дорученнями № 68 від 08.01.2020, № 493 від 21.01.2020;

- авторежим 265 А-1 у кількості 8 шт. на суму 31 651,20 грн, які оплачено згідно з платіжними дорученнями № 6794 від 10.07.2020, № 7216 від 27.07.2020.

За договором поставки № 710/16 від 01.11.2016 та специфікації № 51 від 02.01.2020 у Товариства з додатковою відповідальністю «Попаснянський вагоноремонтний завод» було придбано балочку опорну 100.41.030-0СБ у кількості 5 шт. на загальну суму 4 920,00 грн, які оплачені платіжним дорученням № 976 від 07.02.2020.

Таким чином, загальна вартість придбаних деталей складає 40 527,60 грн.

При цьому, між позивачем (замовник) та відповідачем (підрядник) укладено договір на технічне обслуговування власних вантажних вагонів з відчепленням № Дон/В-19500/НЮ-п від 28.12.2019, відповідно до умов якого підрядник зобов`язався виконувати технічне обслуговування з відчепленням вагонів замовника: ТОв-1 (технічне обслуговування порожніх вантажних вагонів з відчепленням при підготовці їх до перевезень) та ТОв-2 (технічне обслуговування вантажних вагонів з відчепленням їх від поїздів) силами та на базі структурних підрозділів підрядника - вагонних депо (структурний підрозділ «Волноваське вагонне депо» філії «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця», структурний підрозділ «Покровське вагонне депо» філії «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця», структурний підрозділ «Попаснянське вагонне депо» філії «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця», структурний підрозділ «Слов`янське вагонне депо» філії «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця», структурний підрозділ «Костянтинівське вагонне депо» філії «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця», структурний підрозділ «Лиманське вагонне депо» філії «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця».

Послуги надаються на території одного із структурних підрозділів виконавця, обумовлених переліком.

Необхідні деталі для їх встановлення замість відсутніх деталей на розукомплектованих вагонах, були передані Структурному підрозділу «Волноваське вагонне депо» Регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», та вмонтовані на вищевказані вагони, що підтверджується повідомленнями № 9996 від 31.08.2020, № 9928 від 18.08.2020, № 9941 від 22.08.2020, № 1 від 01.09.2020, № 9965 від 25.08.2020, № 18 від 06.09.2020, № 16 від 05.09.2020, № 124 від 07.09.2020 на загальну суму 2 950,34 грн.

Факт оплати позивачем робіт підтверджується платіжними дорученнями № 6741 від 09.07.2020 та № 7736 від 07.08.2020.

Таким чином, загальна вартість по встановленню (технічному обслуговуванню вагонів) деталей на вагони становить 2 950,34 грн.

Крім того, позивачем понесені витрати по транспортуванню вагонів до структурного підрозділу «Волноваське вагонне депо» на загальну суму 1 197,24 грн, що підтверджується залізничними накладними № 50433861, № 50195312, № 50268333, № 50462001, № 50336387, № 50547314, № 50547314, № 50530732, № 50548346.

Отже, загальний розмір збитків, які виникли у зв`язку із розкомплектуванням вагонів становить 44 675,18 грн (40 527,60 грн (придбані деталі) + 2 950,34 грн (технічне обслуговування) + 1 197,24 грн (витрати на транспортування розукомплектованих вагонів до місця ремонту).

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

За приписами ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення; загальні умови визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Статтею 307 Господарського кодексу України передбачено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Пункт 2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 457 від 06.04.1998 (надалі - Статут) визначає обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під`їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.

Згідно зі ст. 5 Статуту нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту, безпеки руху, охорони праці, громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті, є обов`язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.

Статтею 6 Статуту залізниць України визначено, що накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил перевезення вантажів, і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов`язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої особи-одержувача і супроводжує вантаж до місця призначення.

У матеріалах справи наявні залізничні накладні № 50433861, № 50195312, № 50268333, № 50462001, № 50336387, № 50547314, № 50547314, № 50530732, № 50548346.

Згідно зі ст. 8 Статуту перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти залізницями провадиться у вагонах парку залізниць або орендованих у залізниць, а також у власних вагонах, що належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам - суб`єктам підприємницької діяльності, в тому числі розташованим за межами України. Вагони, призначені для перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, повинні відповідати вимогам Правил технічної експлуатації залізниць України та санітарно-гігієнічним і протиепідемічним нормам і правилам.

За приписами п. 3.4 Правил експлуатації власних вантажних вагонів, затверджених Наказом Міністерства інфраструктури України № 17 від 29.01.2015, власні вантажні вагони, що виходять на колії загального користування, за конструкцією, строком служби, періодом проведення планових видів ремонту і технічним станом повинні відповідати всім вимогам, які встановлюються до вагонів інвентарного парку залізниць, включаючи спеціалізований рухомий склад, та мати відомості про комплектацію вагона.

Відповідно до п. 4.1 вказаних Правил, випуск власних вантажних вагонів на колії загального користування допускається після відповідного огляду їх технічного стану працівниками вагонного господарства, а для перевезення небезпечного вантажу в спеціалізованих вагонах - при пред`явленні відправником вантажу працівникам станцій і вагонного господарства свідоцтва про технічний стан вагона, що гарантує безпеку перевезення цього вантажу. Номер свідоцтва і результати огляду технічного стану вагонів працівник вагонного господарства записує в книзі пред`явлення вагонів вантажного парку до технічного обслуговування (форма ВУ-14).

Суд зазначає, що прийняття відповідачем до перевезення вагонів позивача свідчить про те, що вагони перебували у технічно справному стані.

Як свідчать матеріали справи, на станціях «Сартана» та «Маріуполь-Сортувальний» було виявлено пошкодження (розукомплектування) вагонів, а саме «разобладнання ручного стояночного гальма».

Згідно з п. 20, п. 21 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 113 від 25.02.1999, пошкодження вантажного вагона - це порушення справного стану вагона або його складових частин унаслідок зовнішніх впливів, що перевищують рівні, установлені ГОСТ 22235-76, а також унесення змін у конструкції вагонів, заварювання дверей, люків, знімання бортів платформ, дверей напіввагонів, знімного устаткування вагонів тощо, свердління (пробивання, пропалювання) отворів для кріплення вантажів у деталях вагонів, а також кріплення до них вантажів за допомогою зварювання без дозволу залізниці. Ремонт пошкодженого вагона здійснюється на підприємстві, що має право на виконання таких робіт, або на найближчому до місця пошкодження вагоноремонтному підприємстві. Перелік таких підприємств оприлюднюється у товарних конторах станцій обслуговування.

На виконання вищезазначених Правил, у зв`язку з розкомплектуванням вагонів, останні були відправлені до Структурного підрозділу «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» регіональної філії «Придніпровська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» для проведення ремонтних робіт, що підтверджується повідомленнями про приймання вантажних вагонів із ТОв-2(4) форми ВУ-36М.

Оскільки порожні приватні вагони мають статус «вантажу», відповідно до п. 2 Правил складання актів повинен бути складений комерційний акт у зв`язку із пошкодженням вантажу (вагону).

Однак, відповідач, прийнявши вагони до перевезення без заперечень, після виявлення їх пошкодження відмовив позивачу в оформленні комерційних актів.

Відповідно до п. 6.2.7. Інструкції з експлуатації гальм рухомого складу на залізницях України, затвердженої наказом Укрзалізниці № 264-Ц від 28.10.1997 (зі змінами та доповненнями, згідно з наказом № 312-Ц від 07.06.2001) забороняється ставити в состав поїзда вагони, гальмівне обладнання яких має хоча б одну з наступних несправностей:

- несправні повітророзподільники, електроповітророзподільники, електричний ланцюг ЕПГ (у пасажирському поїзді), авторежим, кінцевий або роз`єднувальний кран, випускний клапан, гальмівний циліндр, резервуар, робоча камера.

Згідно п. 6.2.1. зазначеної Інструкції, при технічному обслуговуванні вагонів слід перевіряти: дію автогальм на чутливість до гальмування і відпускання. Повітророзподільники й електроповітророзподільники, що працюють незадовільно, замінити справними.

Таким чином, відсутність головної та/або магістральної частини повітророзподільника є саме пошкодженням вагону, а їх несправність є забороною для постановки такого вагону в состав поїзду.

З матеріалів справи вбачається, що вагони №52370970, №53599668, №56340169, №564222802, №56557937, №534203294, №61957569, №62043252, №63328876, №62109871, №54039110 були відремонтовані з встановленням запасних частин, що підтверджується відповідними актами, копії яких долучено позивачем до позовної заяви. Загальна вартість робіт з відновлення, оплаченого позивачем, становить 2 950,34 грн.

Крім того, відповідно до наявних в матеріалах справи договорів поставки, специфікацій до них та платіжних доручень вбачається, що позивачем було придбано та оплачено вартість необхідних деталей для ремонту вагонів на загальну суму 40 527,60 грн.

Також, позивачем понесено витрати на транспортування розукомплектованих вагонів до місця ремонту на суму 1 197,24 грн.

Відповідно до п. 22 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 113 від 25.02.1999, сума збитків за пошкодження вагона складається з:

- витрат на транспортування пошкодженого вагона від місця пошкодження до місця його ремонту в розмірі провізної плати, визначеної відповідно до Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України, затвердженого наказом Міністерства транспорту України № 551 від 15.11.1999, з урахуванням коригувальних коефіцієнтів, що діють на момент транспортування;

- вартості ремонту пошкодженого вагона з урахуванням вартості втрачених та (або) пошкоджених частин;

- витрат на перевантаження вантажу з пошкодженого вагона, якщо його неможливо відремонтувати в навантаженому стані, які визначаються за калькуляцією вартості робіт, що надається разом з розрахунком збитків;

- плати за користування вагоном за нормативний час перебування пошкодженого вагона в деповському, капітальному ремонті або технічному обслуговуванні з відчепленням, визначеної за ставками плати за користування вагонами згідно з пунктом 14 цих Правил.

Таким чином, розмір завданих розукомплектуванням вагонів збитків позивачу складає 44 675,18 грн.

Згідно з положеннями ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Стаття 224 Господарського кодексу України зобов`язує учасника господарських відношень, який порушив господарські зобов`язання або встановлені вимоги, які стосуються здійснення господарської діяльності, відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушені. Під збитками розуміються витрати, здійсненні уповноваженою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не отримані їй доходи, які уповноважена сторона отримала б у разі належного виконання зобов`язання або дотримання правил здійснення господарської діяльності іншою стороною.

Вимогами ст. 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у разі порушення його цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому збитки визначаються, як втрата, яку особа отримала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила чи повинна зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально отримати при звичайних обставинах, якщо б його право не було порушено (упущена вигода).

Статтею 225 Господарського кодексу України визначений вичерпний перелік складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково втрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.

Отже, збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони за договором, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником.

Проте, позивачу потрібно довести суду факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов`язань та причинно-наслідковий зв`язок між невиконанням зобов`язань та заподіяними збитками.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов`язань та/або відшкодування позадоговірної шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Суд зазначає, що саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини; якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

Як викладено у п. 11 Оглядового листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання судової практики застосування Статуту залізниць України, інших норм транспортного законодавства» № 01-8/91 від 29.11.2007, порожні приватні власні вагони, які перевозяться залізницею за повними перевізними документами зі сплатою провізної плати, мають статус «вантажу», і якими залізниця не має права розпоряджатись на свій розсуд, як вона розпоряджається вагонами загального парку залізниць, а зобов`язана доставити ці власні порожні вагони на станцію призначення у цілості та збереженості і видати їх одержувачу, зазначеному в накладній.

Отже, власні (приватні) порожні вагони, які перевозяться залізницею за перевізними документами зі сплатою провізної плати, мають правовий статус «вантажу».

Згідно зі ст. 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не зміг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Статтею 23 Закону України «Про залізничний транспорт» встановлено, що перевізники несуть відповідальність за зберігання вантажу, багажу, вантажобагажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу, а також за дотримання терміну їх доставки в межах, визначених Статутом залізниць України. За незбереження (втрату, нестачу, псування, пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу, багажу, вантажобагажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних від них причин.

За приписами п. 110 Статуту залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.

Згідно п. 2 ст. 126 Статуту за пошкодження залізницею вагонів або контейнерів, що належать підприємствам, залізниця несе матеріальну відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди.

Як слідує з наявних у матеріалах справи доказів, протиправність поведінки відповідача полягає у бездіяльності та незабезпеченні схоронності (збереження) належних позивачу вагонів під час їх курсування залізничними коліями, чим порушено положення Статуту залізниць та Закону України «Про залізничний транспорт», внаслідок чого вагони були розукомплектовані і позивачу завдані збитки в розмірі вартості їх ремонту та придбаних позивачем для цілей ремонту запасних частин.

Між протиправною поведінкою відповідача та завданими збитками існує прямий причинно-наслідковий зв`язок, також матеріали справи не містять доказів того, що розукомплектування вантажних вагонів сталося не з вини відповідача, який взяв на себе відповідальність за збереження прийнятих до перевезення вагонів позивача, але не зберіг майно позивача.

Приймаючи до уваги встановлене, суд дійшов висновку про наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме протиправної бездіяльності відповідача, що виявилась у незабезпеченні збереженості належного позивачу майна (вагонів), завданої шкоди - пошкодження складових частин вагонів, та причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою.

Відповідач не надав суду належних доказів на підтвердження відсутності вини щодо пошкодження (розукомплектування) вагонів позивача.

Доводи відповідача про відсутність у позивача права на пред`явлення даного позову, оскільки ТзОВ «Лемтранс» не є ані вантажовідправником, ані вантажоодержувачем вказаних вагонів, відхиляються судом з огляду на те, що відповідач виступає саме як перевізник, на якого покладено обов`язок зі збереження прийнятого ним до перевезення вантажу (вагонів), і не вчинення відповідних дій прямо порушує права позивача, як особи, якій належать пошкоджені вагони на праві власності та оренди.

Крім того, суд враховує приписи ч. 1 та 2 ст. 4 ГПК України, відповідно до якої, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Всі інші аргументи відповідача, викладені у відзиві на позов спростовуються вищевказаними висновками суду, а тому до уваги не приймаються.

При цьому, суд зазначає, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України по. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 року Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»).

За таких обставин, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, доведеними належним чином, які відповідно підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Лемтранс» задовольнити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03680, м. Київ, вулиця Тверська, будинок 5; ідентифікаційний код 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лемтранс» (03150, м. Київ, вулиця Антоновича, будинок 46-46А; ідентифікаційний код 30600592) 44 675 (сорок чотири тисячі шістсот сімдесят п`ять) грн 18 коп. - збитків та 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн 00 коп. - судового збору.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів в порядку, передбаченому ст.ст. 253-259, з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Суддя В. В. Бондарчук