Рішення № 96171560, 12.04.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.04.2021Справа № 910/1586/21За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Паблік Сектор»

до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Рівненська атомна електрична станція» державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»

про стягнення 809 331, 61 грн,

Суддя Я.А.Карабань

Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Паблік Сектор» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Рівненська атомна електрична станція» державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (надалі - відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 809 331, 61 грн, з яких: 776 138, 40 грн основний борг, 8 356, 78 грн 3% річних та 24 836, 43 грн інфляційні втрати.

Позовні вимоги, з посиланням на ст.11, 509, 526, 610, 612, 625, 692, 712 Цивільного кодексу України, обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх обов`язків за договором поставки №53-122-01-20-09743 від 02.06.2020, в частині повної та своєчасної оплати вартості поставленого товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.02.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі № 910/1586/21, справу визнано малозначною та її розгляд постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

02.03.2021 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній визнає позовні вимоги, в зв`язку з чим просить повернути позивачу 50% сплаченого судового збору. Також зазначає, що позивачем невірно здійснено розрахунок 3% річних, оскільки за розрахунком відповідача сума 3% річних за визначений позивачем період складає 8 338, 48 грн. Окрім того вказує, що позивачем не надано доказів на підтвердження понесення витрат на правову допомогу в сумі 18 000, 00 грн, а також розмір таких витрат є неспівмірним складності даної справи та повинен становити не більше 2000, 00 грн.

15.03.2021 від представника позивача надійшла заява про долучення до матеріалів справи довідки банку від 10.02.2021 за №28.1 про відсутність руху коштів між позивачем і відповідачем, а також письмове підтвердження, що ціна позову не змінилася.

Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України визначено перелік прав та обов`язків учасників справи.

Відповідно до ч. 2 п. 1 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України , крім прав та обов`язків, визначених у статті 42 цього Кодексу, позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.

Частиною 1 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Згідно з ч. 4 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Враховуючи визнання відповідачем позову, відсутність у суду підстав для постановлення ухвали про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовження судового розгляду, суд, згідно з вищенаведеними нормами ГПК України дійшов висновку про ухвалення рішення.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши надані документи та матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

02.06.2020 між позивачем (постачальник) та відповідачем (замовник) укладено договір поставки № 53-122-01-20-09743 (надалі - договір), відповідно до п.1.1. якого постачальник зобов`язується поставити і передати у власність замовника продукцію, а замовник, в свою чергу, зобов`язується оплатити продукцію за кількістю і цінами, що передбачені у специфікації №1 (додаток №1 до договору).

Предметом поставки по даному договору є продукція: 39310000-8 столове обладнання. Яка передбачена специфікацією №1 до даного договору (п.1.2. договору).

Відповідно до п.п.2.1., 2.2. договору ціна продукції, що поставляється за цим договором складає 646 7682, 00, кім того ПДВ - 129 356, 40 грн. Загальна сума договору (вартість продукції) становить 776 138, 40 грн.

Згідно з п.6.1. договору оплата за поставлену якісну продукцію здійснюється замовником за умови реєстрації постачальником податкової накладної у ЄРПН, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 45 календарних днів з дати оформлення ярлика на придатну продукцію згідно СОУ НАЕК 038:2017 «Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для АЕС». Початок перебігу строку оплати починається з дня наступного за днем оформлення ярлика на придатку продукцію.

Договір вважається укладеним з моменту його підписання та скріплення печатками (для контрагентів які застосовують печатку). Строк дії даного договору - по 31.12.2020, а в частині виконання гарантійних зобов`язань постачальника, що передбачені даним договором - до спливу гарантійних строків (п.12.1. договору).

На виконання умов договору позивач поставив, а відповідач прийняв продукцію на загальну суму 776 138, 40 грн, що підтверджується видатковою накладною №9 від 27.07.2020, яка підписана уповноваженими представниками та скріплена печатками підприємств.

Спір у даній справі виник у зв`язку з неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем свого грошового зобов`язання за договором у частині повної та своєчасної оплати товару, в зв`язку з чим позивач, звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 776 138, 40 грн основний борг, 8 356, 78 грн 3% річних та 24 836, 43 грн інфляційні втрати.

Договір укладений між позивачем та відповідачем є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення в його сторін прав та обов`язків: майново-господарських зобов`язань згідно ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно із ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Матеріалами справи (видаткова накладна) підтверджується факт поставки позивачем відповідачу товару згідно договору на загальну суму 776 138, 40 грн, що також визнається відповідачем у повному обсязі.

Пунктом 5.1. договору визначено, що оплата за поставлену якісну продукцію здійснюється замовником за умови реєстрації постачальником податкової накладної у ЄРПН, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 45 календарних днів з дати оформлення ярлика на придатну продукцію згідно СОУ НАЕК 038:2017 «Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для АЕС». Початок перебігу строку оплати починається з дня наступного за днем оформлення ярлика на придатку продукцію.

Тобто, враховуючи, що ярлик на придатну продукцію оформлено 03.08.2020, відповідач мав би оплатити товар до 17.09.2020 включно.

Статтею 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов`язання по сплаті на користь позивача 776 138, 40 грн за передану на підставі договору продукцію. Відповідачем вказана заборгованість визнається.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача суми основної заборгованості в розмірі 776 138, 40 грн є правомірною та обґрунтованою, а тому позов у цій частині підлягає задоволенню в повному обсязі.

Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у сумі 8 356, 78 грн розрахованих за період з 18.09.2020 по 26.01.2021 та 24 836, 43 грн інфляційних втрат за період з жовтня по грудень 2020 року.

Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, частиною другою статті 625 ЦК України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів річних від простроченої суми за користування коштами.

Дослідивши розрахунок 3% річних наданий позивачем, судом встановлено, що він є арифметично невірним, оскільки позивачем не враховано, що 2020 рік має 366 днів.

У зв`язку з чим судом було виконано власний розрахунок 3% річних за період з 18.09.2020 по 26.01.2021 та з урахуванням існуючої заборгованості загальний розмір 3% річних за розрахунком суду становить 8 338, 48 грн, що також відповідає контрозрахунку відповідача, а тому позов у цій частині підлягає частковому задоволенню.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат за період з жовтня по грудень 2020 року, судом встановлено що він є арифметично вірним та обґрунтованим, у зв`язку з чим позовна вимога про стягнення з відповідача 24 836, 43 грн інфляційних втрат також підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

З огляду на вищенаведені норми, враховуючи визнання позову відповідачем в частині, що відповідає розрахунку здійсненому судом, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 776 138, 40 грн основного боргу, 8 338, 48 грн 3% річних та 24 836, 43 грн інфляційних втрат.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч.1 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Приймаючи до уваги визнання відповідачем позову до початку розгляду справи по суті судом, враховуючи часткове задоволення судом позову, суд дійшов висновку про необхідність покладення на відповідача судового збору в розмірі 50%.

Окрім цього, позивач просив суд стягнути з відповідача 18 000, 00 грн витрат на правничу допомогу.

Відповідно до частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України).

Положеннями статті 16 Господарського процесуального кодексу України визначено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості: ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація вказаного принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 Господарського процесуального кодексу України): подання заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас, за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Так, у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду сформулювала наступні висновки щодо застосування норм права при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу:

1) за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу);

2) зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи;

3) загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат;

4) під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

У додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтувати наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

У рішенні ЄСПЛ "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем до матеріалів справи долучено: копію договору про надання правничої допомоги №1801/21-2 від 18.01.2021, укладеного з Адвокатським бюро «Чорної Оксани», з додатком №1; рахунок-фактуру №18-1/ГС від 18.01.2021 та платіжне доручення №261 від 22.01.2021 на суму 18 000, 00 грн; ордера серія КС №674432 від 20.01.2021; копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серія КС№7965/10.

Так, відповідно до додатку №1 до договору про надання правничої допомоги (п.2), сторони погодили розмір гонорару в розмір 18 000, 00 грн, який складається з (види правничої допомоги (їх розцінки):

- правовий аналіз наданих клієнтом документів (вивчення документів, консультація) - 3 000, 00 грн;

- складання та подача позовної заяви до суду, за необхідності - інших заяв по суті справи (відповідь на відзив) - 7 000, 00 грн;

- участь в судових засіданням в суді першої інстанції - 8 000, 00 грн.

Пунктом 4 вищевказаного додатку визначено, що розмір гонорару (винагороди), що визначений п.2 даного додатку, включає в себе участь адвоката не більше ніж у трьох засіданнях.

Разом з тим, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені.

З огляду на викладене, враховуючи підтверджений обсяг наданих адвокатом послуг, виходячи з критерію реальності і розумності розміру цих витрат, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість витрат на правову допомогу, а саме в розмірі 10 000, 00 грн (правовий аналіз наданих клієнтом документів (вивчення документів, консультація) і складання та подача позовної заяви до суду).

Разом з тим, суд не покладає на відповідача витрати позивача на правову допомогу в частині витрат на участь в судових засіданням у суді першої інстанції в розмірі 8 000, 00 грн, оскільки ухвалою суду від 08.02.2021 справу було визнано малозначною та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання), тобто засідання в даній справі не проводилися та представник позивача не міг в них брати участь, а тому такі витрати неможливо віднести до витрат пов`язаних з розглядом даної справи.

Враховуючи те, що позивачем підтверджено правовий статус адвоката, наявність доказів фактичного перерахування коштів на підставі договору про правову допомогу, а також співмірність розміру витрат з наданими послугами, суд дійшов висновку, що витрати позивача на професійну правову допомогу в розмірі 10 000, 00 грн є обґрунтованими.

Разом з тим, відповідачем не наведено обставин та не надано доказів на підтвердження неспівмірності витрат на оплату правничої допомоги, а тому клопотання про зменшення таких витрат задоволенню не підлягає.

Водночас, відповідно до пункту 3 частини 4 статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд прийшов до висновку про частково часткове задоволення позову, витрати на правничу допомогу адвоката підлягають покладенню на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (02032, місто Київ, вулиця Назарівська, будинок 3, ідентифікаційний код 24584661) в особі відокремленого підрозділу «Рівненська атомна електрична станція» державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (34400, Рівненська область, місто Вараш, ідентифікаційний код 05425046) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Паблік Сектор» (03037, місто Київ, проспект Лобановського Валерія, будинок 50, ідентифікаційний код 43205105) 776 138 (сімсот сімдесят шість тисяч сто тридцять вісім) грн 40 коп. основного боргу, 8 338 (вісім тисяч триста тридцять вісім) грн 48 коп. 3% річних, 24 836 (двадцять чотири тисячі вісімсот тридцять шість) грн 43 коп. інфляційних втрат, 6 069 (шість тисяч шістдесят дев`ять) грн 85 коп. судового збору та 9 999 (дев`ять тисяч дев`ятсот дев`яносто дев`ять) грн 77 коп. витрат на правничу допомогу.

3. У іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

5. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Повний текст складено та підписано 12.04.2021.

Суддя Я.А.Карабань