Рішення № 96168625, 18.01.2021, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/11666/17

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" січня 2021 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Гончарука В. П.

за участі секретарів Гриценко О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Києва цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк», поданого в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Шевченка Андрія Миколайовича до ОСОБА_1 , третя особа: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач Публічне акціонерне товариство «Родовід Банк», в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Шевченка Андрія Миколайовича звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якій просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» заборгованість за кредитним договором № 77.2/СК-080.08.1 від 02.04.2008 року в розмірі 244 919,95 Доларів США та 44 967 890,33 грн., яка складається з: суми заборгованості за кредитом в розміром 244 919,95сДоларів США; загальної суми пені за несвоєчасне погашення кредитної заборгованості за період з 06.07.2016 року по 06.07.2017 року у розмірі 37 920 662,07 грн.; загальної суми 3 % річних від суми простроченої кредитної заборгованості у розмірі 1 791 772,93 грн., та просить звільнити від сплати судового збору.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 02 квітня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством „Родовід Банк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство „Родовід Банк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 77.2/СК-080.08.1, згідно умов якого банк відкрив відповідачу невідновлювальну кредитну лінію на загальну суму 250 000,00 доларів США, який в свою чергу зобов`язувався повернути вказані кредитні кошти до 02.04.2013 року та сплатити відповідну платню за користування кредитом у розмірі 16,00 % річних, в порядку та на умовах, визначених кредитним договором. Позичальник зобов`язувався повністю повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами. У разі несвоєчасного повернення кредитних коштів та процентів - сплатити Банку пеню за кожен день прострочки у розмірі 1.6 % від суми простроченої заборгованості. Факт отримання відповідачем кредитних коштів у розмірі 250 000,00 Доларів США підтверджується виписками по особовим рахункам позичальника. Таким чином, свої зобов`язання за кредитним договором позичальником не виконано, що і стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 01.08.2017 року. головуючим суддею (суддя доповідач) у справі № 755/11666/17 призначено Астахову О.О.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 18 серпня 2017 року відкрито провадження у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк», поданого в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Шевченка Андрія Миколайовича до ОСОБА_1 , третя особа: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення заборгованості.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 18 серпня 2017 року, відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк», поданого в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Шевченка Андрія Миколайовича до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 12 лютого 2018 року, заяву представника відповідача ОСОБА_2 про витребування кредитної справи - залишено без задоволення.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 04 грудня 2018 року, витребувано з Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк», розташованого за адресою: 04070, м. Київ, вул. П.Сагайдачного, 17, належним чином завірені копії заяви ОСОБА_1 на видачу готівки по кредитному договору №77.2/СК-080.08.1 від 02 квітня 2008 року та письмової згоди ОСОБА_1 на реалізацію предмета застави.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 22 жовтня 2019 року призначити по справі судову почеркознавчу експертизу.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 09 грудня 2019 року поновлено провадження у даній цивільній справі.

Згідно розпорядження Дніпровського районного суду м. Києва від 20.05.2020 року № 201 «Щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ», призначено повторний автоматизований розподіл справи № 755/11666/17.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 20.05.2020 року. головуючим суддею (суддя доповідач) у справі № 755/11666/17 призначено Гончарука В.П.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив їх задовольнити з підстав викладених у змісті позовної заяви. Крім того, заперечував, щодо застосування строків позовної давності з підстав викладених у письмових поясненнях на заяву відповідача про застосування строків позовної давності.

Відповідач та Представник відповідача в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Поважність причин неявки в судове засідання не надали. Крім того, представник відповідачів на адресу суду неодноразово направляв клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з запровадженням в Україні карантинних заходів, однак належних доказів того, що останній або його довірителі не можуть прибути в судові засідання з вагомих підстав суду не надано. Разом з тим стороною відповідача за весь період часу розгляду справи не використано право на подання відзиву на позовну заяву та доказів, що спростовують наявності заборгованості за кредитним договором. Разом з тим, стороною відповідача, було подано до суду заяву про застосування строків позовної давності, відповідно якої представник відповідача просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

В судовому засіданні встановлено, що 02 квітня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством „Родовід Банк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство „Родовід Банк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 77.2/СК-080.08.1, згідно умов якого банк відкрив відповідачу невідновлювальну кредитну лінію на загальну суму 250 000,00 доларів США, який в свою чергу зобов`язувався повернути вказані кредитні кошти до 02.04.2013 року та сплатити відповідну платню за користування кредитом у розмірі 16,00 % річних, в порядку та на умовах, визначених кредитним договором. Позичальник зобов`язувався повністю повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами. У разі несвоєчасного повернення кредитних коштів та процентів - сплатити Банку пеню за кожен день прострочки у розмірі 1.6 % від суми простроченої заборгованості. (.п. п. 1.1 - 1. 5, 4.6 Кредитного договору).

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За приписами частини першої статті 1048 ЦК України (параграф 1 глава 71) позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

У частині першій статті 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

За змістом статті 524 ЦК України грошовим визнається зобов`язання, виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Відповідно до ст. 533 ЦК грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу.

Відповідно до п. 12 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних відносин» у разі, якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті та кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам частини третьої статті 533 ЦК.

Так, з матеріалів справи вбачається, що, укладаючи договір, його пунктами 1.1, 2.1 сторони визначили характер грошового зобов`язання та дійшли згоди, що грошовою одиницею виниклих зобов`язань являється долар США та погашення платежів позичальником здійснюється в доларах США.

Частиною 4 ст. 263 ЦПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В постанові Великої палати Верховного суду від 04 липня 2018 року в справі № 14-134цс18 містяться висновки щодо можливості ухвалення рішення про стягнення боргу в іноземній валюті.

Так, при розгляді даної категорії справ суд встановлює, чи визначено зобов`язання в іноземній валюті, чи у гривні з визначенням грошового еквівалента в іноземній валюті.

У разі визначення зобов`язання в іноземній валюті суд не вправі змінювати грошовий еквівалент зобов`язання і в резолютивній частині рішення має зазначити розмір і вид іноземної валюти, що підлягає стягненню.

Аналогічна правова позиція міститься і в постанові Великої палати Верховного суду від 16 січня 2019 року в справі № 14-446цс18.

Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором № 77.2/СК-080.08.1 від 02.04.2008 року, загальний розмір заборгованості станом на 06 липня 2017 року становить в розмірі 244 919,95 Доларів США та 44 967 890,33 грн., яка складається з: суми заборгованості за кредитом в розмірі 244 919,95 Доларів США; загальної суми пені за несвоєчасне погашення кредитної заборгованості за період з 06.07.2016 року по 06.07.2017 року у розмірі 37 920 662,07 грн.; загальної суми 3 % річних від суми простроченої кредитної заборгованості у розмірі 1 791 772,93 грн.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем за позовом Публічним акціонерним товариством «Родовід Банк» були виконані умови кредитного договору в частині надання кредитних коштів відповідачу, що підтверджується копією виписки по особовому рахунку, долученої до матеріалів справи.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Положенням статті 611 Цивільного кодексу України, визначено правові наслідки порушення зобов`язання. Так, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема:

1. припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

2. зміна умов зобов`язання;

3. сплата неустойки;

4. відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно положень ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до вимог ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В свою чергу, відповідачем не виконано зобов`язань, визначених Договором, порушено умови щодо погашення кредиту та нарахованих відсотків за його користування, що підтверджується копією виписки по особовому рахунку, та розрахунком заборгованості по кредитному договору.

Разом з тим, доводи, щодо необґрунтованості розміру заборгованості відповідача перед банком, не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду, оскільки виписка по рахунку позичальника надавалася банком та була досліджена судом, позичальник не заперечував проти дат та сум погашення кредитної заборгованості за тілом кредиту, наведеної банком в розрахунку заборгованості та виписці з банківського рахунку про рух коштів.

Виходячи з викладеного вище, порядку, умов та обставин укладення Кредитного договору між сторонами, добровільності даного договору з боку сторін, наявності заборгованості за кредитом, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором № 77.2/СК-080.08.1 від 02.04.2008 року в розмірі 244 919, 95 Доларів США, що є заборгованістю за тілом кредиту.

Окрім того, звертаючись до суду позивач просить стягнути з відповідача загальну суму пені за несвоєчасне погашення кредитної заборгованості за період з 06.07.2016 року по 06.07.2017 року у розмірі 37 920 662,07 грн. та загальну суму 3 % річних від суми простроченої кредитної заборгованості у розмірі 1 791 772,93 грн., у зв`язку з чим суд приходить до наступного.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При обрахунку 3% річних за основу береться розмір простроченої суми, яка визначена у договорі, чи судовому рішенні, а не її еквівалент у валюті України.

Такі висновки містяться, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження №14-446цс18) та № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

Крім того, відповідно до висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) після спливу визначеного договором строку кредитування, право кредитодавця на нарахування передбаченої договором, зокрема, пені за порушення строків повернення кредиту та нарахованих процентів припиняється, а кредитодавець має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення пені.

Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням 3 % річних за увесь час прострочення, у зв`язку із чим таке зобов`язання є триваючим, а невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Аналогічні за змістом правові висновки виклав Верховний Суд у постановах від 10 квітня 2018 року у справі № 910/16945/14, від 27 квітня 2018 року у справі № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 21 листопада 2018 року у справі № 642/493/17-ц, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18 та Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц.

Таким чином, виходячи зі змісту заявлених позовних вимог та умов кредитного договору № 77.2/СК-080.08.1 від 02.04.2008 року, вбачається, що строк кредитування за вказаним договором, відповідно до п. 1.1 встановлено до 02 квітня 2013 року, у зв`язку з чим право кредитодавця на нарахування передбаченої договором, зокрема, пені за порушення строків повернення кредиту та нарахованих процентів припиняється з вказаної дати.

Однак, звертаючись до суду позивачем нараховується пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом та за несвоєчасне погашення процентів по кредиту поза строком кредитування, а саме за період з 06.07.2016 року по 06.07.2017 року у розмірі 37 920 662,07 грн.

Щодо нарахування позивачем загальної суми 3 % річних від суми простроченої кредитної заборгованості у розмірі 1 791 772,93 грн., то суд не вбачає підстав для задоволення даної вимоги, оскільки, як вбачається з матеріалів справи та розрахунку заборгованості, дана сума 3 % річних нараховується з 05 лютого 2009 року від суми простроченої основної заборгованості за кредитом та з 11 липня 2008 року від суми прострочених процентів за кредитом, що суперечить приписам ст. 625 ЦПК України, так як право на позов про стягнення коштів на підставі даної статі виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

На підставі вище викладеного, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в частині стягнення загальної суми пені за несвоєчасне погашення кредитної заборгованості за період з 06.07.2016 року по 06.07.2017 року у розмірі 37 920 662,07 грн. та загальної суми 3 % річних від суми простроченої кредитної заборгованості у розмірі 1 791 772,93 грн. за кредитним договором № 77.2/СК-080.08.1 від 02.04.2008 року.

Разом з тим, в межах розгляду справи стороною відповідача було заявлено про застосування строків позовної давності.

Згідно зі статтями 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частинами першою, п`ятою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права.

Позовна давність відповідно до частини першої статті 260 ЦК України обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20 грудня 2007 року у за заявою №23890/02 у справі «Фінікарідов проти Кіпру»).

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності може бути пов`язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

У Рішенні Конституційного Суду України від 09 липня 2002 року № 15-рп/2002 визначено, що обрання певного засобу правового захисту, у тому числі й досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов`язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

Таким чином, позикодавець наділений можливістю реалізувати своє право в порядку частини другої статті 1050 ЦК України на дострокове повернення йому частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, як шляхом пред`явлення досудової вимоги, так і звернення до суду.

Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлено окремі самостійні зобов`язання, які деталізують обов`язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а тому й початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Отже, оскільки за умовами досліджуваного Договору погашення кредиту повинне здійснюватися відповідачем частинами до 10 числа (включно) кожного місяця, то початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання відповідачем цього зобов`язання.

Окрім того, як вбачається з копії виписки по особовому рахунку відповідача за кредитним договором, останній здійснив погашення простроченої заборгованосіт за кредитом та за процентами за кредитом 08 серпня 2016 року.

Таким чином, у разі неналежного виконання відповідачем зобов`язань за Кредитним договором, позовна давність за вимогами позивача як кредитора про повернення кредиту, погашення якого відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. (Постанова Верховного Суду України від 30.09.2015 року Справа № 6-154цс15)

З огляду на вищенаведені норми діючого цивільного законодавства та сформовану у цьому напрямку правову позицію Верховного Суду України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяв сторони відповідача про застосування строків позовної давності до вимог позивача про стягнення нарахованої ним кредитної заборгованості, оскільки перебіг трирічного строку позовної давності почався після чергового погашення заборгованості за кредитом а саме з 08 серпня 2016 року. Таким чином, звернення позивача із даним позовом до суду у липні 2017 року, тобто в межах загального строку позовної давності, не дає підстав для застосування наслідків пропуску строку звернення з позовом до суду за відсутності останнього.

Відповідно частин 1, 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Рішення суду, як найважливіший акт правосуддя, покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержуватись вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, § 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Suominen v. Finland» від 01 липня 2003 року № 37801/97, § 36,). Ще одне призначення обґрунтування рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року № 49684/99, § 30).

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк», поданого в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Шевченка Андрія Миколайовича до ОСОБА_1 , третя особа: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення заборгованості.

В порядку ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, з відповідача на користь держави підлягає до стягнення судовий збір у розмірі 103 050,06 грн.

Керуючись ст. 58 Конституції України, ст. ст. 256-267, 509, 525, 526, 546, 572, 575, 589, 611,612, 625, 530, 1048, 1054-1055 ЦК України, та керуючись ст. ст. 7-13, 76-81, 139, 141, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В :

Позовну заяву Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк», подану в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Шевченка Андрія Миколайовича до ОСОБА_1 , третя особа: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк», поданого в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Шевченка Андрія Миколайовича заборгованість за кредитним договором № 77.2/СК-080.08.1 від 02.04.2008 року станом на 06 липня 2017 року у розмірі 244 919,95 Доларів США, що еквівалентно за курсом НБУ на день винесення рішення суду 6 870 004,60 грн.

В решті задоволення позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 103 050,06 грн.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судове рішення складено 18 січня 2021 року.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач:

Публічне акціонерне товариство «Родовід Банк» (ЄДРПОУ 14349442, адреса місця знаходження: 04136, м. Київ, вул. Північно-сирецька, буд.1-3);

Відповідач:

ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 . ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .).

Суддя: