Рішення № 96168401, 01.04.2021, Рівненський міський суд Рівненської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2021 року м. Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області

в складі судді - Галінської В.В.

секретар судового засідання - Калетинець Т.В.

справа № 569/14267/20,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги з центрального опалення та гарячого водопостачання,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" звернулося до Рівненського міського суду Рівненської області із позовом до ОСОБА_1 , в якому просять стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" заборгованості за послуги з централізованого теплопостачання та гарячого у сумі 5720,22 грн. та судові витрати в сумі 2102 грн..

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що ТОВ "Рівнетеплоенерго", здійснює надання послуг з централізованого опалення та підігріву води у житлове приміщення, що знаходиться в АДРЕСА_1 , власником та користувачем якого є відповідач ОСОБА_1 (особовий рахунок НОМЕР_1 ). Проте, внаслідок порушення зобов"язань щодо своєчасного внесення поточних платежів, станом на 01 травня 2020 року у відповідача виникла заборгованість за надані ТОВ "Рівнетеплоенерго" послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання в сумі 5720,22 грн..

08 жовтня 2020 року відповідачем подано відзив на позовну заяву (вх.№47629/20), в якому просить застосувати строки позовної давності. В задоволенні позову відмовити та стягнути з позивача на його користь витрати на оплату правової допомоги адвоката.

Ухвалою суду від 16 вересня 2020 року прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі, перше судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 20 жовтня 2020 року з повідомленням (викликом) сторін. Надано сторонам строк для подання відзиву та заперечень.

В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги, просила позов задоволити.

Відповідач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги не визнали, просили відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши виступи учасників справи, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з"ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об"єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Згідно зі ст. ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється виключно на засадах змагальності сторін, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог та на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору, доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як вбачається із Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об"єктів нерухомого майна щодо об"єкта нерухомого майна від 10.06.2020, квартира за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 (2/6) та ОСОБА_2 (2/6).

Відповідно до оборотної відомості по особовому рахунку № НОМЕР_2 відкритого на ОСОБА_1 за адресою, АДРЕСА_1 , позивачем нараховано заборгованість за надані послуги в розмірі 5720,22 грн. Зазначена заборгованість нарахована в період з січня 2006 року по березень 2010 року.

Окрім того, як вбачається із долучених відповідачем документів, спірна сума боргу в розмірі 5720,22 грн. була предметом розгляду у суді в 2010 році та 2015 році, що стверджується рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 08 листопада 2010 року у справі №2-12039/2010, яким у задоволенні позову КП "Теплотранссервіс" Рівненської міської ради до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за використану теплову енергію відмовлено та ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 21 жовтня 2015 року у справі №569/7259/14-ц, якою скасовано судовий наказ, виданий Рівненським міським судом Рівненської області 22 травня 2014 року у цивільній справі №569/7259/14-ц за заявою ТОВ "Рівнетеплоенерго" про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості на оплату наданих послуг з теплопостачання з урахуванням індексу інфляції, трьох відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості.

Згідно листа ТОВ "Рівнетеплоенерго" №03-05/628/631 від 07.03.2019 адресованого ОСОБА_1 на його звернення від 08.02.2019, ТОВ "Рівнетеплоенерго" повідомило, що заборгованість за рішенням суду від 08 листопада 2010 року по справі №2-12039/2010 у сумі 5720,22 грн. буде списана, як безнадійна.

Разом з тим, представником відповідача заявлено про пропуск позивачем строку позовної давності, передбаченого ст.257 ЦК України до вимог про стягнення заборгованості.

Згідно ст. ст. 256,257 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Положеннями ч. 3 та 4 ст. 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно з ч.1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Оскільки характер правовідносин, що склалися між сторонами, передбачає внесення оплати за фактичного надані послуги шляхом здійснення періодичних щомісячних платежів, то строк позовної давності повинен обраховуватися щодо кожного платежу окремо.

Таким чином, оскільки позов було подано до суду лише 03 вересня 2020 року, то строк позовної давності позивачем пропущений, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Інші судові витрати, пов"язані із розглядом справи, покладаються у разі відмови у задоволенні позову - на позивача.

Оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, то судові витрати понесені позивачем покладаються на нього та поверненню не підлягають.

Відповідно до п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов"язаних з розглядом справи. До витрат, пов"язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами у порядку, визначеному статтею 137 ЦПК України. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов"язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Як зазначено у ч.4-6 вказаної статті розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому, склад та розмір витрат, пов"язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов"язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Такий висновок зазначений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року, справа № 826/1216/16, провадження № 11-562ас18, у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року справа №301/1894/17.

Так, на підтвердження здійснених відповідачем ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу надано: Ордер серії ВК №1011642 від 20 жовтня 2020 року про надання правничої (правової) допомоги адвокатом Чехомським О.В.; Акт виконаних робіт від 01 квітня 2021 року згідно Договору про надання правової (правничої) допомоги б/н від 06 жовтня 2020 року у справі №569/14267/20 на загальну суму 2000 грн.; Квитанція до прибуткового касового ордера №07/20 від 06 жовтня 2020 року на суму 2000 грн., які замовник сплатив виконавцю до підписання Акту.

Таким чином, судом встановлено, що відповідач поніс витрати на правничу допомогу в розмірі 2000 грн..

Згідно із ч. 5 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов"язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами

Разом зі тим, позивачем в ході судового розгляду справи жодних клопотань щодо зменшення судових витрат заявлено не було.

Таким чином, зважаючи на те, що стороною позивача в ході судового розгляду справи не заявлено відповідного клопотання щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу, понесених відповідачем ОСОБА_1 , суд не ставить під сумнів співмірність даних витрат критеріям, наведеним у ч. 4 ст. 137 ЦПК України.

Відтак, враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог, пред"явлених до відповідача ОСОБА_1 , на його користь за рахунок позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" підлягають відшкодуванню витрати на правничу допомогу у розмірі 2000,00 гривень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 12, 81, 89, 258-259, 263-265, 268, п.3 Розділ ХII "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги з центрального опалення та гарячого водопостачання - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" на користь ОСОБА_1 витрати на оплату професійної правничої допомоги, в розмірі 2000 грн..

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, безпосередньо до Рівненського апеляційного суду або через Рівненський міський суд. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Сторони по справі:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго, м.Рівне, вул.Д.Галицького, 27, ЄДРПОУ 36598008,

ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Повне судове рішення складене 06 квітня 2021 року.

Суддя -