Ухвала суду № 96165895, 26.03.2021, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження № 2/760/6059/21

Справа № 760/3919/21

У Х В А Л А

про відмову відкритті провадження у справі

26 березня 2021 року Солом`янський районний суд міста Києва у складі судді

Зуєвич Л.Л., перевіривши виконання вимог ст.ст. 175, 177, 184-186 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 /далі - ОСОБА_1 / (РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до Київського квартирно-експлуатаційного управління /далі - Київське КЕУ/ (код ЄДРПОУ: 22991617; адреса: 03186, м. Київ, а/с 37), Міністерства оборони України /далі - Міноборони/ (код ЄДРПОУ: 00034022; адреса: 03168, м. Київ, просп. Повітрофлоський, 6), про визнання незаконними дій суб`єктів владних повноважень та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Позов та його обґрунтування

15.02.2021 до Солом`янського районного суду міста Києва надійшла вказана позовна заява, за підписом позивача, в якій він просить:

- визнати протиправним рішення Київського КЕУ щодо відмови у безумовному виконанні постанови Київського апеляційного суду міста Києва від 07.10.2020 у справі № 760/28829/19;

- визнати протиправним рішення Міноборони щодо відмови у безумовному виконанні постанови Київського апеляційного суду міста Києва від 07.10.2020 у справі № 760/28829/19;

- зобов`язати Мінооборони надати компенсацію за належне для отримання жиле приміщення у розмірі 765 809,25 грн шляхом перерахування на коштів на поточний рахунок позивача;

- зобов`язати відповідачів виплатити позивачу суму 1 000,00 грн витрат на послуги адвоката та на витрати, пов`язані із виготовленням документів.

Позовні вимоги обґрунтовані, зокрема, тим, що 07.10.2020 Київський апеляційний суд виніс судове рішення у справі № 760/28829/19, яким задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 і визнав дії начальника Київського КЕУ щодо не затвердження рішення житлової комісії військової частини А1880 про надання ОСОБА_1 грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщення (далі - Компенсація) протиправними та зобов`язав відновити становище, яке існувало до порушення прав ОСОБА_1 на отримання Компенсації.

У зв`язку з цим до Міністра оборони України та начальника Київського КЕУ позивачем був направлений лист у якому він просив виконати судове рішення шляхом виконання п.12 Порядку визначення розміру і надання військовослужбовцям та членам їх сімей грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення затвердженого Постановою КМУ від 02.09.2015 № 728 "Деякі питання забезпечення житлом військовослужбовців та інших громадян" (далі - Постанова №728), а саме, затвердити рішення житлової комісії військової частини А1880 від 25.10.2018 року (додаток 3), яке затверджено наказом командира військової частини А1880 від 25.10.2018 року № 520 (додаток 4), про надання йому компенсації за належне для отримання жиле приміщення та вчинити дії, пов`язані із включенням мене до списку осіб, щодо яких прийнято рішення про надання компенсації та подати на затвердження Міністру оборони України.

Також цим листом, з метою виконання постанови суду від 07.10.2020 у справі № 760/28829/19, ОСОБА_1 просив Міноборони, у відповідності до п.13 Постанови № 728 вчинити дії, пов`язані із виплатою компенсації та її перерахуванням на його поточний рахунок. Розрахунок коштів здійснити виходячи із опосередкованої вартості спорудження житла у Київській області станом на 01.10.2020.

05.11.2020 позивач отримав відповідь від начальника Київського КЕУ зі змісту якого позивачу вбачається, що судове рішення, яке вступило у законну силу він буде виконувати лише після розгляду справи Верховним Судом.

18.11.2020 позивач отримав лист від начальника Центрального управління інженерно-інфраструктурного забезпечення Командування сил логістики Збройних Сил України зі змісту якого позивач дійшов виснвоку, що, незважаючи на рішення житлової комісії військової частини А1880 від 25.10.2018, законність якого підтверджена судовим рішенням у справі № 760/28829/19 від 07.10.2020, питання виплати йому компенсації за належне для отримання житлового приміщення буде розглядатися тільки за умови перегляду Верховним Судом постанови у справі № 760/28829/19 від 07.10.2020, що вступила у законну силу.

18.11.2020 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду відкрив касаційне провадження, при цьому не зупинив дію судового рішення у справі № 760/28829/19 від 07.10.2020, яке набрало законну силу.

У зв`язку із викладеними обставинами ОСОБА_1 звернувся до суду з відповідною позовною заявою.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.02.2021 для розгляду зазначеної позовної заяви визначено суддю Зуєвич Л.Л.

Щодо юрисдикційної підвідомчості

Дослідивши матеріли справи суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Частиною 4 ст. 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25.11.2020 у справі № 755/6184/19 (провадження № 61-9534св20) викладено наступну правову позицію:

«Статтею 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, що право особи на звернення до суду не може бути обмеженим. Тобто, юрисдикція виникає там, де є спір про право. Предметом юрисдикції є суспільні відносини, які виникають у зв`язку з вирішенням спору. Поняття юрисдикції безпосередньо пов`язано з процесуальним законодавством.

Реалізуючи дискрецію при визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ, суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України, установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Згідно із частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пунктами 1, 2 частини першої статті 4 КАС України визначено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Частиною четвертою статті 5 КАС України передбачено, що суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 17 частини першої статті 4 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Частиною четвертою статті 19 КАС України установлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанції не звернули уваги, що ОСОБА_1 обгрунтовував позовні вимоги про поновлення його порушених прав у сфері житлових відносин, невиконанням державою гарантій щодо забезпечення його, як військовослужбовця та членів його родини, жилим приміщенням з урахуванням права у нього на отримання додаткової жилої площі у розмірі десяти квадратних метрів або відповідної грошової компенсації.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службовою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов`язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Наведені норми права прямо передбачають, що військова служба належить до служби публічної.

У постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (провадження № 14-62цс20) Велика Палата Верховного Суду для забезпечення єдності судової практики щодо визначення юрисдикції суду з розгляду спорів про оскарження відмови у забезпеченні жилим приміщенням або у призначенні грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для деяких категорій осіб, які брали участь у бойових діях на території інших держав, а також членів їх сімей про зобов`язання надати такі приміщення чи компенсацію відступила від висновку, сформульованого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від18 квітня 2018 року у справі № 806/104/16 за позовом особи, звільненої з військової служби, до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Житомира, житлової комісії військової частини А0281 про визнання протиправними дій відповідачів з відмови у забезпеченні жилим приміщенням або грошовою компенсацією за належне для отримання жиле приміщення та про зобов`язання відповідачів надати позивачеві житлове приміщення або виплатити належну грошову компенсацію, щодо необхідності розгляду таких спорів за правилами цивільного судочинства, вказавши, що зазначені спори належать до юрисдикції адміністративних судів, оскільки стосуються проходження публічної (військової) служби, у зв`язку з якою держава передбачила відповідні соціальні гарантії (пільги), а також призначення та надання таких гарантій (пільг).

Зважаючи на наведене, оскільки спір у даній справі стосується проходження публічної (військової) служби, у зв`язку з якою держава передбачила відповідні соціальні гарантії (пільги), а саме, як вважає позивач, гарантувала право військовослужбовцям у військовому званні «полковник» на додаткову жилу площу у вигляді кімнати або у розмірі десяти квадратних метрів, правовідносини, що виникли між сторонами у справі, є адміністративно-правовими, а тому спір підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства».

Отже, враховуючи вказані правові висновки, предмет спору та характер спірних правовідносин, спір у даній справі підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 186 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Щодо способу захисту

Разом з тим, суд зазначає, що фактично предмет позову у цій справі пов`язаний з невиконанням/неналежним виконання органами державної влади (Київським КЕУ та Міноборони) судового рішення у справі № 760/28829/19 від 07.10.2020.

Статтею 129-1 Конституції України регламентовано, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.

Судовий контроль щодо виконання рішення здійснюється судом саме у межах тієї справи, в якій прийнято відповідне рішення.

В постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 686/23317/13-а та від 06.02.2019 у справі № 816/2016/17 викладено наступну правову позицію:

«Згідно з положеннями частини першої статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частини першої статті 18 Закону № 1404-VIII державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Аналіз вищезазначених законодавчих норм свідчить про те, що не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом № 1404-VIII».

Підсумки

За вказаних обставин, суд зазначає, що позивач у цій справі обрав помилкову юрисдикційну підвідомчість для звернення з відповідним позовом, а також спосіб захисту порушених прав, у зв`язку з чим наразі суд позбавлений можливості в такий спосіб захистити чи відновити його право.

За змістом ч. 4 ст. 186, п. 7 ч. 1 ст. 353 ЦПК України ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі може бути оскаржено. У разі скасування цієї ухвали позовна заява вважається поданою в день первісного звернення до суду.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 186, 258-261, 353-355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У відкритті провадження в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Київського квартирно-експлуатаційного управління, Міністерства оборони України про визнання незаконними дій суб`єктів владних повноважень та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання /ч. 2 ст. 261 ЦПК України/.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо (ч. 1 ст. 355 ЦПК України) або через відповідний суд (п. 15.5 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України) до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня складення (ч. 1 ст. 354 ЦПК України).

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду (ч. 2 ст. 354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України (ч. 3 ст. 354 ЦПК України).

Суддя Л. Л. Зуєвич