Рішення № 96164633, 08.04.2021, Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області

Справа № 740/2942/20

Провадження № 2/740/123/21

Р І Ш Е Н Н Я

з а о ч н е

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 квітня 2021 року м. Ніжин

Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області в складі:

головуючої – судді Ковальової Т.Г.,

за участі секретаря судових засідань – Дьоміної Н.А.,

з участю: позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача – адвоката Подлуцького М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та Ніжинської міської ради Чернігівської області про визнання права власності на частку житлового будинку за набувальною давністю,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просить визнати за ним право власності за набувальною давністю на 3/28 частки житлового будинку АДРЕСА_1 , що належить на праві власності в порядку спадкування за законом ОСОБА_2 .

В обґрунтування позову ОСОБА_1 посилається на те, що він є власником 25/28 часток вказаного будинку, а інші 3/28 частки на праві власності належать ОСОБА_2 як такому, що протягом шестимісячного строку подав заяву про прийняття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 рідної сестри ОСОБА_3 .

Відповідач ОСОБА_3 з 2004 року у спірному будинку не проживає, нерухомістю не цікавиться, участі в оплаті комунальних послуг не приймає, поточний та капітальний ремонт не здійснює і ніяких дій щодо володіння, користування чи розпорядження належною йому часткою будинку не вчиняє. А він зареєстрований та проживає в будинку з 20 січня 2004 року і відповідно до ч.1,4 ст.344 ЦК України як особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набув право власності на це майно за набувальною давністю.

Таким чином він є фактичним власником усього житлового будинку, однак не може повноцінно його використовувати, оскільки не є титульним володільцем, тому просить суд здійснити захист його порушених прав в цій частині шляхом визнання за ним права власності за набувальною давністю на частку об`єкта нерухомості.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні пояснив, що йому на праві власності належить 25/28 частки вказаного будинку в якому він проживає з 2004 року, з моменту реєстрації права власності. 3/28 частки належать ОСОБА_3 , але він вцілому користується та розпоряджається будинком.

Представник позивача – адвокат Подлуцький М.О. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити з підстав викладених у позовній заяві. Зазначив, що позивач в спірному домоволодінні проживає з 20.01.2004 та користується всім будинком вцілому. 3/28 частки належать ОСОБА_3 місцезнаходження якого позивачу невідоме.

Представник відповідача Ніжинської міської ради Чернігівської області в судове засідання не з`явився, надавши до суду заяву про розгляд справи в їхню відсутності і ухвалення рішення згідно чинного законодавства.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився,не подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, тому відповідно до ст.280 ЦПК України суд вирішив справу на підставі наявних у ній даних та доказів, постановивши ухвалу про заочний розгляд справи.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_4 показала, що вона проживає по сусідству з ОСОБА_1 , який з 2004 року проживає в буд. АДРЕСА_1 , яким вільно користується та розпоряджається вцілому. Хто в цьому будинку проживав до ОСОБА_1 , їй невідомо.

Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні показав, що неподалік від домогосподарства ОСОБА_1 по АДРЕСА_2 знаходиться його дача. З ОСОБА_1 він знайомий більше 10 років і йому достовірно відомо, що ОСОБА_1 відкрито, безперервно володіє житловим будинком по АДРЕСА_1 протягом не менше 10 років. Хто проживав у вказаному будинку до вселення ОСОБА_1 , йому невідомо і відповідача ОСОБА_3 він не знає.

Заслухавши пояснення сторін, показання свідків, дослідивши матеріали справі та оцінивши їх відповідно до ст.89 ЦПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та безпосередньому дослідженні, суд дійшов наступного висновку.

Згідно ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч.1 статті 16 Цивільного кодексу України, ч.1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.1,2 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В судовому засіданні встановлено, що відповідно до договорів дарування від 06.10.2005 та 03.07.2018, свідоцтва про право на спадщину за законом від 25.09.2018, технічного паспорту, відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 25/28 частки житлового будинку АДРЕСА_1 зареєстровано на праві власності за ОСОБА_1 (а.с.6-10, 15-18).

В матеріалах спадкової справи, наданої державним нотаріальним архівом Чернігівської області, заведеної після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 сестри відповідача ОСОБА_3 , наявна заява ОСОБА_2 , 1939 року народження, про прийняття спадщини (а.с.36).

Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно частини першої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ.

Воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність, як одна із загальних засад цивільного судочинства, означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків.

При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнішній строк володіння майном, визначений законом.

Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном.

Крім того, позивач, як володілець майна, повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси йдеться про добросовісне, у тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі №389/2946/16 (провадження№61-6016св20). Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18), а також у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18), від 27 червня 2019 року у справі № 175/2338/16-ц (провадження № 61-2017св18), від 11 березня 2021 року у справі № 552/1033/20 (провадження № 61-12820св20).

Згідно ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, що придбане добросовісним набувачем, і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Сам лише факт користування спірним приміщенням не дає підстав для задоволення позовних вимог про набуття права власності на нього на підставі статті 344 ЦК України.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто до 01.01.2004, то згідно роз`яснень, викладених у п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року N 7 «Про судову практику в справах про спадкування», відносини спадкування регулюються правилами Цивільного кодексу Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом.

Згідно ст. 524 ЦК УРСР 1963 року, чинного на час виникнення правовідносин спадкування, спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом; спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Статтею 549 ЦК УРСР визначається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він протягом 6 місяців фактично вступив в управління або володіння спадковим майном або якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Згідно ст.561 ЦК УРСР свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям за законом після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини.Видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які своєчасно прийняли спадщину, жодними строками не обмежується.

У статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що «кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Цивільне законодавство не передбачає часткове прийняття спадщини.

Так, за змістом ЦК УРСР відповідач, як рідний брат померлої ОСОБА_3 , прийняв спадщину шляхом подання заяви про прийняття спадщини. Свідоцтво про право на спадщину за законом не видавалося, відмова нотаріуса про видачу свідоцтва відсутня, що, в свою чергу, не позбавляє відповідачаможливості будь-коли звернутися за одержанням свідоцтва про право на спадщину за законом, тобто неоформлення відповідачем правовстановлюючих документів на спадкове майно не позбавляє його права на спадщину і не свідчить про відмову від таких прав.

Судом встановлено, що при вселенні у будинок позивач достовірно знав, що 3/28 частки домоволодіння, право власності на яке за набувальною давністю він просить визнати, йому не належать на праві власності, тобто на початковий момент заволодіння усім будинком позивач ОСОБА_1 знав про неправомірність заволодіння ним 3/28 частками будинку і не був впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання ним права власності на нього.

Відтак, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання за ОСОБА_1 права власності на 3/28 частки житлового будинку АДРЕСА_1 за набувальною давністю, оскільки позивач не є добросовісним набувачем, а відкритість та безперервність користування спірним майном не є достатніми підставами для набуття права власності на нього за правилами статті 344 ЦК України.

Посилання позивача на те, щовідповідач ОСОБА_3 з 2004 року у спірному будинку не проживає, нерухомістю не цікавиться, участі в оплаті комунальних послуг не приймає, поточний та капітальний ремонт будинку не здійснює і ніяких дій щодо володіння, користування чи розпорядження належною йому часткою будинку не вчиняє, не заслуговують на увагу, оскільки ці обставини не передбачені ст.344 ЦК України в якості підстав для визнання за позивачем права власності за набувальною давністю.

Зважаючи на вищевикладене, виходячи із меж заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про необґрунтованість доводів позивача, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст. 328, 344, 1216-1220 ЦК України, ст. 12, 81, 89, 263-265, 280-284, 289 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та Ніжинської міської ради Чернігівської області про визнання права власності на 3/28 частки житлового будинку АДРЕСА_1 за набувальною давністю відмовити.

Копію заочного рішення направити відповідачам в порядку, передбаченому статтею 272 ЦПК України, - протягом двох днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуте Ніжинським міськрайонним судом за письмовою заявою відповідачів, поданою протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України, шляхом подання апеляційної скарги до Чернігівського апеляційного суду через Ніжинський міськрайонний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Головуюча суддя Т. Ковальова