Ухвала суду № 9616463, 27.04.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. КиївК-18823/07

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідачаФедорова М.О.

суддів:Брайка А.І.

Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

Рибченка А.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві на постанову господарського суду Полтавської області від 27.03.2007 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.08.2007

у справі№ 3/276-17/70

за позовомВідкритого акціонерного товариства „Полтавакондитер”

доДержавної податкової інспекції у м. Полтаві

провизнання недійсними податкових повідомлень рішень

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство „Полтавакондитер” звернулось до господарського суду Полтавської області з позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві про визнання недійсними податкових повідомлень рішень: № 0000412305/0 від 19.08.2004 та № 0000412305/1 від 04.11.2004, якими позивачу визначено суму завищення бюджетного відшкодування в розмірі 68 013,24 грн., у т.ч.: за червень 2003 року - 14207,10 грн., за липень 2003 року - 33 266,28 грн., за серпень 2003 року -14 734,86 грн., за вересень 2003 року - 5 805,00 грн.

Постановою господарського суду Полтавської області від 27.03.2007 позов задоволено, визнано недійсними податкові повідомлення - рішення №0000412305\0 від 19.08.2004 та №00004123054 від 04.11.2004, якими позивачеві визначено суму завищення бюджетного відшкодування в розмірі 68013, 24 грн.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.08.2007 постанову господарського суду Полтавської області від 27.03.2007 залишено без змін.

Не погоджуючись з зазначеними рішеннями суду першої та апеляційної інстанції, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку, в скарзі просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанції, прийняти по справі нове рішення яким в задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанції при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведено додаткову позапланову документальної перевірку позивача щодо правомірності відшкодування податку на додану вартість з бюджету за червень-вересень 2003 року та складений акт № 2053/23-2/00382208 від 19.08.2004.

Перевіркою було встановлено не підтвердження сум ПДВ заявлених позивачем до відшкодування з бюджету внаслідок порушення п. 1.3, 1.8, ст. 1, пп. 7.5.1, пп. 7.4.5. п.п. 7.7.5 п. 7.7. ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” оскільки, при дослідження правильності формування податкового кредиту позивача за червень, липень, серпень 2003 року встановлено, що постачальниками контрагентів на підставі операцій з якими позивачем було віднесено відповідні суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту, є субєкти господарювання, проте в ході здійснення зустрічних перевірок від постачальника до виробника здійснити перевірку не має можливості, оскільки субєкти господарювання в ланцюгу постачання (по другому та третьому ланцюгах) відсутні за юридичною адресою.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем сплачено платіжними дорученнями своїм безпосереднім постачальникам вартість продукції, включаючи суми податку на додану вартість у складі вартості товарів, а постачальники позивача, у свою чергу, виписали податкові накладні.

У відповідності до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у звязку із придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно з п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону є дата здійснення першої з наступних подій:

а) дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг);

б) дата отримання податкової накладної.

Статтею ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” передбачено данні, що повинна місити податкова накладна (пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону).

Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами (п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”).

Виходячи зі змісту пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” передбачений лише один випадок невключення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку - відсутність податкової накладної. Інших підстав для невключення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку Закон України „Про податок на додану вартість” не передбачає.

Як встановлено судами та знайшло своє підтвердження в матеріалах справи, податковий кредит на підставі даних податкових, що виписані у відповідності із п.п. 7.2.1. п.7.2 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві на постанову господарського суду Полтавської області від 27.03.2007 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.08.2007 у справі № 3/276-17/70 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 2201, 221 ,223 ,230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві відхилити.

Постанову господарського суду Полтавської області від 27.03.2007 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.08.2007 у справі № 3/276-17/70 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

ГоловуючийМ.О. Федоров

СуддіА.І. Брайко

Г.К. Голубєва

О.В. Карась

А.О.Рибченко Суддя М.О. Федоров