Рішення № 96162315, 17.09.2020, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/10998/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" вересня 2020 р. м. Київ

Дніпровський районний суд м. Києва в складі: головуючого судді - САВЛУК Т.В., за участі секретаря Бурячек О.В. розглянувши у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» про визнання кредитного договору недійсним,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача-Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті», з вимогою визнати недійсним Кредитний договір від 14 травня 2012 року № 50004249, укладений з Товариством з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» та ОСОБА_1 .

Обґрунтовуючи підстави звернення з позовом до суду, посилається на наступне, що 14 травня 2012 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті», був укладений Кредитний договір № 50004249, за умовами якого позивач отримав кредит у сумі 111440,83 грн. та додатковий кредит в розмірі 28261,55 грн. на придбання автомобіля марки Volkswagen Polo Sedan, позивач вважає, що умови Кредитного договору та додатків до нього, що передбачають погашення кредиту в еквіваленті іноземної валюти - доларах США є несправедливими та такими, що суперечать вимогам чинного законодавства. Крім того, укладаючи з позивачем Кредитний договір № 50004249 ТОВ «Порше Мобіліті», на момент укладання вище вказаного Кредитного договору не мало відповідної ліцензії на вчинення означених фінансових операцій. Таким чином, ТОВ «Порше Мобіліті» приховав від позивача повну об`єктивну інформацію, щодо кінцевої сукупної вартості кредиту, наявності дозвільних документів, чим ввів позивача в оману, щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, яку сплатив би позичальник, погашаючи кредит у порядку, визначеному графіком погашення заборгованості.

26.07.2018 року Дніпровським районним судом м. Києва постановлено ухвалу (суддя Астахова О.О.) про відкриття провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» про визнання кредитного договору та додаткової угоди недійсними, призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

26 жовтня 2018 року представником відповідача - адвокатом Чередніченко М.М. було подано відзив на позовну заяву відповідно до якого у задоволенні позовних вимог просили відмовити в повному обсязі, оскільки позивач був належним чином проінформований, повністю усвідомлював та погодився з умовами повернення отриманих коштів у гривні відповідно до еквівалентів платежів у іноземній валюті, вказаних у Графіку погашення кредиту. Подання даного позову спрямоване виключно на уникнення виконання кредитного договору, позивач обравши спосіб захисту у вигляді визнання кредитного договору недійсним з підстав укладанням його під впливом обману використовує ті самі аргументи, що й у інших справах, однак жодним чином не доводить умисел відповідача на ведення його в оману, адже всі положення кредитного договору відповідають положення чинного законодавства, крім того у відповідача, на момент укладання оспорюваного Кредитного договору, були наявні всі належні ліцензії та дозволи для здійснення фінансових операцій передбаченим вище зазначеним Кредитним договором. Одночасно, відповідач просив стягнути з позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 15000,00 грн.

10 листопада 2018 року було подано відповідь на відзив на позовну заяву відповідно до якої позивач підтримав заявлені позовні вимоги та просив їх задовольнити з підстав викладених у позові, позивач наполягає на тому, що згідно ч. 3 ст. 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» № 2664-ІІІ від 12.07.2001 року надавати фінансові кредити за рахунок залучених коштів має право на підставі відповідної ліцензії лише кредитна установа, відповідач ТОВ «Порше Мобіліті» не є кредитною установою, а за таких обставин не має прав надавати фінансові кредити взагалі.

05 липня 2019 року Дніпровським районним судом м. Києва постановлено ухвалу про закінчення підготовчого провадження у цивільній справі та призначено справу до судового розгляду.

20 травня 2020 року на підставі розпорядження керівника апарату Дніпровського районного суду м. Києва, відповідно до пункту 19 розділу VІІІ Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п. 7.54 розділу VІІ Засад використання автоматизованої системи документообігу суду призначено повторний автоматичний розподіл вказаної справи.

20 травня 2020 року вказану позовну заяву, у відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, було передано в провадження судді Савлук Т.В.

22 травня 2020 року вказана заява була передана судді Савлук Т.В. відповідно до контрольного журналу судових справ і матеріалів, переданих для розгляду судді.

Положеннями ст.174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Позивач в судове засідання не з`явився, надіслав заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд його задовольнити, виходячи з доводів, якими обґрунтовується позовна заява.

Відповідач в судове засідання не з`явився, надіслав заяву про проведення судового засідання за його відсутності, у задоволенні позову відмовити з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши наведені у справі докази у їх сукупності, суд прийшов до наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, 14 травня 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» та ОСОБА_1 , укладено Кредитний договір № 50004249, згідно умов якого останній отримав кредитні кошти в сумі 111 440,83 гривень, що еквівалентно на дату укладання договору 13 860 доларів США 80 центів зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 9,90% на рік, які відповідно до п. 2.3 Загальних умов є змінними, з кінцевим терміном повернення кредиту 15.06.2017 року, на придбання автомобіля марки Volkswagen Polo Sedan, об`єм двигуна 1598 куб. см., рік випуску 2012.

Цим договором сторони погодили, що цей договір між сторонами складають кредитний договір, Загальні умови кредитування, графік погашення кредиту а також додаткові угоди та інші документи, що можуть бути укладені та підписані сторонами у відношенні кредиту.

Зобов`язання відповідача перед ТОВ «Порше мобіліті» за кредитним договором було забезпечене договором застави транспортного засобу № 50004249 від 15.05.2012 року, згідно умов якого відповідач надав в заставу автомобіль марки Volkswagen Polo Sedan, що належить позивачу на праві власності.

31 травня 2013 року між ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_1 укладено договір про внесення змін (додаткову угоду до кредитного договору № 50004249 від 14.05.2012 року), згідно умов якої ТОВ «Порше Мобіліті» зобов`язується надати позичальнику додаткову суму кредиту в сумі еквіваленту 3 460,88 дол. США, що еквівалентно на дату укладання цієї додаткової угоди 28 261,55 грн., а позичальник зобов`язується повернути суму додаткового кредиту в повному обсязі, а також сплатити проценти за його використання та інші платежі відповідно до умов кредитного договору, всіх додатків, що є його невід`ємними частинами та цієї додаткової угоди.

Відповідно до п. 1.3 Загальних умов кредитування додатку до Кредитного договору, сторони погодилися, що кошти у повернення Кредиту та Додаткового кредиту Позичальником відображають справедливу вартість Кредиту та Додаткового кредиту на момент його видачі та забезпечують отримання Компанією очікуваної станом на дату сплати таких коштів суми на основні діючого обмінного курсу валюти, як це погоджено сторонами у Кредитному договору.

Відповідно до ч.1 ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір підписаний сторонами, містить детальний опис його предмету (умови, права та обов`язки сторін, відповідальність сторін, строк дії договору, врегулювання спорів та інше ). В момент підписання кредитного договору позивач отримав його примірник.

Підписання даного кредитного договору є свідченням факту ознайомлення, розуміння сторонами та згоди сторін з усіма визначеннями, умовами та змістом договору.

Згідно ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до п. 1.3.1 Загальних умов кредитування (Додаток до кредитного договору), розмір платежів, що підлягають сплаті Позичальником у повернення кредиту визначено в еквіваленті іноземної валюти на день укладення кредитного договору у графіку погашення кредиту, який є невід`ємною частиною Кредитного договору. В подальшому позичальник сплачує платежі у повернення кредиту відповідно до встановлених компанією рахунків у гривні, при цьому розмір платежів розраховується шляхом застосування до еквівалентів платежів у іноземній валюті, вказаних у Графіку погашення кредиту, чинного на момент встановлення рахунка обмінного курсу банку. Позитивне або від`ємне значення різниці, яка виникла внаслідок зміни або обмінного курсу іноземної валюти на момент виставлення рахунка та обмінного курсу, який діяв на день укладення кредитного договору , по відношенню до основної суми боргу та суми процентів, вказаних у Графіку погашення кредиту враховується як коригування суми процентів, що підлягає сплаті відповідно до умов цього кредитного договору. Якщо в період між датою виставлення рахунка та датою отримання суми, еквівалентної тій, що зазначена в такому рахунку, обмінний курс, який був використаний компанією, збільшиться більше ніж на 2%, різниця, що виникла внаслідок такого збільшення, виплачується позичальником.

Відповідно до п. 9.5 Загальних умов кредитування, підписанням даних умов позичальник підтверджує, що Компанія належним чином ознайомила позичальника із інформацією, передбаченою ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ, а також що позичальник ознайомився з правилами надання фінансових послуг, затверджених компанією.

Графіком погашення кредиту є невід`ємною частиною Кредитного договору.

Пунктом 9.6 Загальних умов кредитування передбачено, що позичальник підтверджує, що йому надано вичерпну інформації про умовами надання послуги фінансового кредиту із зазначенням вартості цієї послуги для позичальника.

Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України яка визначає, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, свобода договору означає право громадян вступати чи утримуватись від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору.

Крім того, відповідно до п. 9.5.п. 9.7. Загальних умов кредитування, що є невід`ємною частиною кредитного договору, відповідач своїм підписом підтвердив, що позивач належним чином ознайомив його, зокрема, з правилами надання фінансових послуг, з інформацією передбаченою ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», умови надання послуги фінансового кредиту із зазначенням вартості цієї послуги для Позичальника тощо.

Також, у п. 9.6. кредитного договору зазначено, що додатково до положень п. 9.5. Загальних умов кредитування Позичальник підтверджує, що йому надано вичерпну інформацію про: умови надання послуги фінансового кредиту із зазначенням вартості цієї послуги для Позичальників; умови надання додаткових фінансових послуг, пов`язаних з фінансовим кредитом, та їх вартість (за умови надання таких послуг); розмір винагороди Компанії у разі, коли вона пропонує послугу фінансового кредиту, що надається іншими фінансовими установами; реквізити органу, який здійснює державне регулювання ринків фінансових послуг (адреса, номер телефону тощо).

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов`язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов`язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Також даною статтею визначені права та обов`язки сторін договору споживчого кредиту.

Статтею 18 цього Закону, щодо визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача, передбачено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

З матеріалів справи вбачається, що договір між сторонами підписаний повноваженими особами, він містить всі суттєві умови передбачені законом для договорів і які мають істотне значення, а також які були узгодженні сторонами шляхом звернення позивача з пропозицією щодо укладання договору та погодження відповідачем на укладання такого договору.

Суди повинні розмежовувати кредитний договір, який є недійсним у силу закону (нікчемний) або може бути визнаний таким у судовому порядку (оспорюваний) з підстав, встановлених частиною першою статті 215 ЦК, та кредитний договір, який є неукладеним (не відбувся), що не може бути визнаний недійсним, зокрема, у випадку, коли сторони в належній формі не досягли згоди щодо хоча б з однієї його істотної умови або зміст яких неможливо встановити виходячи з норм чинного законодавства (статті536, 638, 1056-1 ЦК).

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 ст. 203 ЦК України.

Частиною 1 ст. 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно положень ч. ч. 1, 2, 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Окрім того, слід зазначити, що однією з засад судочинства, регламентованих п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Перед укладенням спірного кредитного договору позивач був ознайомлений з умовами кредитування, про що свідчать його підписи на загальних умовах кредитування (додаток до Кредитного договору № 50004249 від 14.05.2012 року), де роз`яснено можливі валютні ризики.

Так, Верховний Суд України у своєму рішенні від 20.10.2010 року зазначив: «Посилання суду на несправедливість умов договору про покладання на позичальника ризику знецінення національної валюти як на підставу визнання договору недійсним також є помилковим, оскільки відповідно до п. 3 ст. 3 та ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договорів та визначенні умов з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, вимог розумності та справедливості, а п. 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затвердженими Постановою Правління НБУ від 10.05.2007 року за № 541/13808 встановлює, що у разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов`язані під час укладання Кредитного договору попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов`язань за Кредитним договором несе споживач. Така норма запроваджена на виконання Закону України «Про захист прав споживачів» і виконана банком перед укладанням ос пореного позивачем Кредитного договору.»

Крім того, відповідно до п. 16 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду кримінальних і цивільних справ № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин» саме по собі зростання/коливання курсу іноземної валюти не є достатньою підставою для розірвання кредитного договору на підставі ст. 652 ЦК України, оскільки зазначене стосується обох сторін договору й позичальник при належній завбачливості міг, виходячи з динаміки зміни курсів валют із моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті.

Із змісту кредитного договору вбачається, що в ньому зазначені мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення позичальника, відсоткові ставки, порядок оплати за кредит, обов`язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Згідно умов кредитного договору валютою кредитування був долар США.

Пунктом 1.3.2. Загальних умов кредитування додатку до Кредитного договору, встановлено, у частому зміну зазначених вище положень цієї статті, Компанія матиме право вимагати, щоб платежі у погашення Кредиту та Додаткового кредиту були розраховані за обмінним курсом за безготівковими операціями іншого банку (Національного Банк України або іншою українського комерційного банку), замість обмінного курсу банку, вказаного вище. Сторони погоджуються, що така вимога може бути поставлена на власний розсуд Компанією і без обмежень щодо кількості таких вимог протягом дії Кредитного договору, і для цього не відмагатиметься згода Позичальника. Компанія повинна повідомити Позичальника про свій намір щодо зміни обмінного курсу банку за 7 (сім) робочих днів до дати відповідного платежу, який має бути сплачений Позичальником. Новий обмінний курс банку, про який повідомить Компанія в подальшому буде застосовуватися до усіх наступних платежів, які підлягають сплаті Позичальником до того моменту, коли Компанія повідомить про інше у такому ж порядку.

Крім того, як вбачається з Положень Кредитного договору, сторони погодили, що розмір платежів розраховується шляхом застосування обмінного курсу за безготівковими операціями ПАТ «Креді Агріколь Банк»

Згідно п. 12 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30.03.2012 №5, у разі якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті та кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам ч. 3 ст. 533 ЦК України.

Згідно зі ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (ч. 1 та 3 ст. 533 ЦК України).

Отже, положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України - гривню, як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містить заборони на визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов`язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти. Дана правова позиція викладена у постанові Верховного суду України по справі №12/149 від 04 липня 2011 року, у постанові Верховного суду України по справі №16/23пд/2011 від 26 грудня 2011 року, у постанові Верховного суду України по справі №910/763/13 від 07 жовтня 2014 року, в ухвалі Вищого Спеціалізованого суду України від 26 серпня 2015 року.

Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього Декрету.

Згідно правової позиції, викладеної в Постанові Верховного Суду України від 24.09.2014 у справі №6-145цс14, вирішуючи спір про стягнення боргу за кредитним договором в іноземній валюті, суд повинен установити наявність в банку ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, а встановивши вказані обставини, - стягнути грошову суму в іноземній валюті.

Зміст вищезазначеного кредитного договору не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, а тому в силу ч. 1 ст. 215 ЦК України, не підлягає визнанню недійсним.

Стосовно твердження позивача, що для укладення кредитного договору відповідач не має відповідної ліцензії для здійснення діяльності у сфері надання фінансових послуг є неспроможними, оскільки відповідно до ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», одним із видів фінансових послуг визначено послугу із надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту, без розмежування такої послуги залежно від того, чи є такі кошти власними чи залученими, слід зазначити наступне.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» кредитного установою є юридична особа, яке відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку.

До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг.

Відповідно до ст. 6 Розділу 1 Положення «Про Державний реєстр фінансових установ» юридична особа набуває статусу фінансової установи з дати внесення відповідного запису про неї до Реєстру. Датою внесення відповідного запису до Реєстру для набуття юридичною особою статусу фінансової установи є дата прийняття Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг рішення про внесення фінансової установи до Реєстру.

Згідно ст. 7 Розділу 1 Положення документом, що підтверджує статус фінансової установи, є Свідоцтво.

Статтею 8 Розділу 1 вищезазначеного Положення містить положення про те, що Фінансова установа має право надавати фінансові послуги після внесення її до Реєстру та отримання Свідоцтва.

Відповідно до свідоцтва № 523 про реєстрацію фінансової установи від 02 липня 2009 року - Товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» зареєстроване як фінансова установа відповідно до розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (копія свідоцтва № 523 про реєстрацію фінансової установи від 02 липня 2009 року додається).

Відповідно до п. 1.3. Розділу 1 Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг від 18 жовтня 2005 року № 4802 «Про затвердження Ліцензійних умов провадження діяльності з надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів кредитними установами» діяльність кредитної установи з надання фінансових кредитів за рахунок капіталу кредитної установи, у тому числі субординованого капіталу, за кредитними договорами з кредитними установами, а також коштів з державного та місцевих бюджетів, отриманих фінансовими установами - юридичними особами публічного права, не потребує отримання ліцензії.

ТОВ «Порше Мобіліті» має статус фінансової установи та внесено до Реєстру фінансових установ, а тому має право надавати фінансові послуги, про що свідчить Свідоцтво про реєстрацію фінансової установи від 02.07.2009р. за реєстровим № 16102366.

Отже, відповідач ТОВ «Порше Мобіліті», набувши статусу кредитної установи відповідно до Свідоцтва про реєстрацію фінансової установи від 02 липня 2009 року, має право провадити діяльність з надання фінансових кредитів.

Що стосується визначення зобов`язання у гривнях з прив`язкою до курсу валют, то для цього також не потребується ані генеральної, ані індивідуальної ліцензії оскільки здійснення розрахунку в еквіваленті до долару США не передбачає будь-якого переміщення або переходу права власності на валютні цінності, а тому не підпадає під ознаки валютних операцій.

При укладенні і виконанні оспорюваного кредитного договору відповідач не здійснював діяльність, пов`язану з валютними операціями, кредит надав у гривнях, а тому мав право укладати цей договір без отримання такої ліцензії.

Відповідно до вимог ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. ( ст. 89 ЦПК України).

З огляду на викладене, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, при підписанні спірного кредитного договору позивач погодився з його умовами, факт отримання кредитних коштів не заперечується позивачем, що свідчить про виконання з боку відповідача зобов`язань по кредитному договору, обставин для визнання положень кредитного договору несправедливими, у зв`язку з чим суд приходить до висновку, що умови кредитного договору не суперечать принципу добросовісності, у зв`язку з чим підстав для визнання недійсним кредитного договору, які наведені позивачем, судом не встановлено, тому суд відмовляє в задоволені позову в повному обсязі.

Стосовно вимоги відповідача про стягнення з позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 15000,00 грн., слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 Цивільного процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до приписів ст. 137 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що з витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

У своїй постанові Верховний Суд від 27.06.2018 р. по справі №826/1216/16 зауважив, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

За загальним правилом судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 1 ст. 141 ЦПК України).

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, у разі задоволення позову - на відповідача ( ч. 2 ст. 141 ЦПК України).

Відповідно до абз. 1 ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку із розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Як убачається з матеріалів справи, 10 квітня 2018 року між ТОВ «Порше Мобіліті» та Адвокатським об`єднанням «КПД Консалтинг» укладено договір про надання юридичних послуг, якими згідно пункту 1а заявки на надання юридичних послуг № 25 від 03 жовтня 2018 року є забезпечення належного представництва інтересів замовника у відповідних судах, в тому числі апеляційної та касаційної інстанції по справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Порше Мобіліті» про визнання недійсним Кредитного договору № 50004249 від 14.05.2012 року.

Згідно із Актом №1 від 03.10.2018 року про вартість юридично-консультаційних послуг за п. 1а заявки на надання юридичних послуг № 25 від 03 жовтня 2018 року, наданих Адвокатським об`єднанням «КПД Консалтинг» складає 12500,00 грн., крім того ПДВ 2500,00 грн., а всього 15000,00 грн.

Однак на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу представник ТОВ «Порше Мобіліті» - адвокат Чередніченко М.М. не подав до Дніпровського районного суду міста Києва жодного належного документу, які б свідчили про обсяг виконаних робіт, їх розрахунок, загальну суму коштів, що підлягають виплаті адвокату, підтвердження виконання робіт, з детальним їх описом (наданих послуг), виконаних адвокатом; підписану адвокатом та їх оплату, які є невід`ємним додатком до договору про надання правової допомоги.

Разом з тим, аналізуючи Акт №1 від 03.10.2018 року про вартість юридично-консультаційних послуг за п. 1а заявки на надання юридичних послуг № 25 від 03 жовтня 2018 року, наданих Адвокатським об`єднанням «КПД Консалтинг», суд приходить до висновку, що вище зазначений Акт містить лише загальну суму наданих послуг без належного розрахунку наданих послуг, що позбавляє суд перевірити співмірність витрат на оплату послуг адвоката.

Враховуючи вище означене, суд вважає, що відсутні підстави для задоволення вимоги відповідача стосовно стягнення з позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 15000,00 грн., у зв`язку з їх недоведеністю.

Відповідно до положень ст.141 Цивільного процесуального кодексу України, суд не вирішує питання розподілу судових витрат, оскільки судом ухвалене рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 192, 203, 215, 533, 627, 638, 1054 ЦК України, ст. ст. 2, 4, 12, 76-82, 89, 141, 263-265, 274-279, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

у х в а л и в :

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» про визнання кредитного договору недійсним.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 354 Цивільного процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до п. 15.5 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017,апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Уразі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя: