Рішення № 96161546, 05.04.2021, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05.04.2021 Справа №607/361/21

місто Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді Герчаківської О. Я.,

з участю секретаря судового засідання Киреньки Г. Я.,

представника позивачки, адвоката Авдєєнка В. В.,

представників відповідачів Кобилянської О. В.,

Качор В. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тернополі у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної та матеріальної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області (далі – ГУНП в Тернопільській області), Головного управління Державної казначейської служби в Тернопільській області (далі – ГУ ДКС в Тернопільській області) про відшкодування моральної та матеріальної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що впродовж жовтня – листопада 2020 року на позивачку було складено ряд протоколів про адміністративне правопорушення, згідно яких вона порушила пп. 3 та пп. 7 п. 15 постанови КМУ № 641 від 22 липня 2020 року у відповідності до протоколу №34 позачергового засідання Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій: серії ВАБ №403988, ВАБ №403989, ВАБ №057015, ВАБ №057014, ВАБ №403990, ВАБ №057017. Вказані протоколи про адміністративне правопорушення розглянуті Тернопільським окружним адміністративним судом, як зазначив представник позивачки, та постановами суду провадження по справах були закриті у зв`язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Усі обумовлені протоколи були складені працівниками ГУНП у Тернопільській області. Таким чином, працівники ГУНП у Тернопільській області незаконно притягували позивачку до адміністративної відповідальності, чим було порушено права та охоронювані законодавством інтереси ОСОБА_1 , завдано останній істотної матеріальної та немайнової шкоди.

З огляду на вказані обставини позивачка вважає, що на її користь з державного бюджету України підлягає до стягнення моральна шкоди в сумі 42 000 гривень, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати (6000 гривень) за кожну спробу незаконного притягнення до адміністративної відповідальності (кожний протокол по справі про адміністративне правопорушення). При визначенні розміру моральної шкоди ОСОБА_1 виходила з характеру протиправної поведінки працівників ГУНП у Тернопільській області, тривалості моральних страждань позивачки, розміру відповідальності, яка могла настати у разі визнання судом її винною у вчинені відповідних адміністративних правопорушень, змін у звичних життєвих стосунках, яких вона зазнала внаслідок протиправних дій працівників ГУНП у Тернопільській області. Крім того, з державного бюджету України на користь ОСОБА_1 слід стягнути завдану позивачці матеріальну шкоду в розмірі 12000 гривень, що є витратами, які вона понесла на професійну правову допомогу у справах про адміністративне правопорушення за вищевказаними протоколами.

Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 січня 2021 року відкрито провадження у справі № 607/361/21. Постановлено проводити розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

04 лютого 2021 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву від представника ГУНП в Тернопільській області, в якому він просить відмовити в задоволенні позову через його безпідставність. Покликається на те, що факт складання протоколу про адміністративне правопорушення не є притягненням особи до адміністративної відповідальності, оскільки у відповідності до положень статей 283, 284 КУпАП таке питання може бути вирішено лише судом. Тернопільським міськрайонним судом ОСОБА_1 не було притягнено до адміністративної відповідальності, до неї не було застосовано адміністративного стягнення у вигляді штрафу чи будь-якого іншого стягнення. Ніякі заходи примусу зі сторони держави до особи не застосовувалися, ніяких витрат на погашення штрафу позивачка не понесла, оскільки такий не був накладений. Тобто, особа до адміністративної відповідальності притягнута не була, а факт складання адміністративних протоколів не є фактом притягнення особи до адміністративної відповідальності. Оскільки при винесенні судом постанови було прийнято рішення по адміністративній справі на користь позивачки та закрито справу відносно неї, для ОСОБА_1 немає жодних негативних наслідків у зв`язку із складанням протоколів про адміністративне правопорушення. Всупереч вимогам ст. ст. 12, 81 ЦПК України позивач не надав переконливих доказів, які б свідчили, що неправомірними діями працівників поліції йому було завдано моральну шкоду, яка призвела до страждань внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ОСОБА_1 своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, погіршення здоров`я, інших негативних наслідків морального характеру. Крім того, позивачкою не додано розрахунку заподіяння йому моральних або фізичних страждань чи втрат немайнового характеру, не надано будь-яких доказів цього.

Щодо витрат на правову допомогу, то представник відповідача зазначив наступне. З наведених в п. 4 ст. 137 ЦПК України критеріїв чітко вбачається, що неспіврозмірними є затрати в розмірі 12 000 грн на правову допомогу у однотипних справах незначної складності, до того ж чотири абсолютно ідентичних протоколи із шести було об`єднано в одну справу. До матеріалів справи приєднано квитанцію до прибуткового касового ордеру № 1 з посиланням на договір від 4 січня 2021 року, однак вказаний договір не приєднаний до матеріалів справи. Натомість приєднано договір від 04 січня 2020 року. Позивачка не надала суду акту виконаних робіт з детальним описом проведених робіт адвокатом, а відсутність вказаних доказів унеможливлює винесення рішення про стягнення витрат на правову допомогу.

24 лютого 2021 року у підготовчому судовому засіданні суд, без видалення до нарадчої кімнати, постановив протокольну ухвалу, якою замінено неналежного співвідповідача ГУ ДКС в Тернопільській області на належного - Державну казначейську службу України.

01 квітня 2021 року судом отримано відзив на позовну заяву від представника Державної казначейської служби України, у якому він просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Покликається на те, що сам факт закриття справи про адміністративні правопорушення не тягне обов`язковий наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідача заподіяли позивачу моральну шкоду. Водночас наявні матеріали справи не містять доказів того, що в межах життєвих та ділових зв`язків позивачки відбулися зміни, пов`язані зі зміною щодо неї усталеної суспільної, соціальної та ділової оцінки, зниженням ділової активності та зменшенням соціальних контактів. З огляду на вищевикладене, ОСОБА_1 не доведено належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами наявність усіх елементів складу правопорушення для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, у тому числі і моральної, а тому позовні вимоги в цій справі не підлягають задоволенню.

05 квітня 2021 року суд протокольною ухвалою закрив підготовче провадження у справі № 607/361/21 та призначив справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві та просив їх задоволити.

Представник відповідача ГУНП в Тернопільській області в судовому засіданні позовних вимог не визнала з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву. Просила відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Представник відповідача ДКС України в судовому засіданні позовних вимог не визнала, свої доводи обґрунтувала змістом відзиву на позовну заяву, щодо стягнення матеріальної шкоди підтримала доводи представника ГУНП у Тернопільській області. Просила відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши та оцінивши надані матеріали, встановив наступні обставини.

03 листопада 2020 року ст. ДОП ТВП ГУНП в Тернопільській області Пецур В. В. складено протоколи серії ВАБ № 057015, ВАБ № 057017, ВАБ № 057014 відносно ОСОБА_1 про вчинення нею адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 44-3 КУпАП.

03 листопада 2020 року ст. ДОП ТВП ГУНП в Тернопільській області Мартинчук Л. В. складено протоколи серії ВАБ № 403990, ВАБ № 403989, ВАБ № 403988 відносно ОСОБА_1 про вчинення нею адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 44-3 КУпАП.

06 жовтня 2020 року ДОП ТВП ГУНП в Тернопільській області Волянюк М. Р. складено протокол серії ВАБ № 403613 відносно ОСОБА_1 про вчинення нею адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 44-3 КУпАП.

Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 грудня 2020 року у справі № 607/19355/20 провадження у справі про адміністративне правопорушення за ст. 44-3 КУпАП відносно ОСОБА_1 закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення. З описової частини постанови встановлено, що постанову винесено відносно протоколу серії ВАБ № 403988 від 02 листопада 2020 року.

Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 грудня 2020 року у справі № 607/19356/20 справи про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої ст. 44-3 КУпАП , а саме: №607/19356/20 (провадження 3/607/7007/2020), №607/19358/20 (провадження 3/607/7008/2020), №607/19360/20 (провадження 3/607/7009/2020), №607/19364/20 (провадження 3/607/7011/2020) об`єднано в одне провадження, присвоєно об`єднаним справам №607/19356/20 (провадження 3/607/7007/2020); провадження у справі про адміністративне правопорушення за ст. 44-3 КУпАП відносно ОСОБА_1 - закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення. З описової частини постанови встановлено, що постанову винесено відносно протоколів серії ВАБ № 403989, серії ВАБ № 057015, серії ВАБ № 057014, серії ВАБ № 403990.

Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 грудня 2020 року у справі № 607/19366/20 провадження у справі про адміністративне правопорушення за ст. 44-3 КУпАП відносно ОСОБА_1 закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення. З описової частини постанови встановлено, що постанову винесено відносно протоколу серії ВАБ № 057017 від 03 листопада 2020 року.

Положеннями ст. 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

04 січня 2020 року між адвокатом Авдєєнко В. В. та ОСОБА_1 було укладено договір, за яким виконавець зобов`язується за плату надати заявнику правову допомогу, а саме підготувати, підписати та подати до Тернопільського міськрайонного суду позовну заяву за позовом замовника до ГУНП в Тернопільській області та ГУДКСУ в Тернопільській області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, а також здійснювати представництво інтересів замовника в Тернопільському міськрайонному суді у справі за підготовленим позовом. Згідно п. 3.1. вказаного договору вартість послуг становить 14 000 грн.

В судовому засіданні представник позивачки уточнив, що вищевказаний договір було укладено 04 січня 2021 року, а не 04 січня 2020 року, як про це зазначено в його копії, що приєднана до матеріалів справи, просив врахувати вказану обставину.

04 листопада 2020 року між адвокатом ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договори № 1, 2, 3, 4, 5, 6 за яким виконавець зобов`язується за плату надати заявнику правову допомогу. Згідно п. 3.1. вказаних договорів вартість послуг становить 2 000 грн за кожним договором.

Відповідно до платіжних доручень від 05 листопада №№ 12, 13, 14, 15, 16, 17, платник ОСОБА_1 ФОП, Отримувач ОСОБА_2 , призначення платежу: оплата згідно договорів 1, 2, 3, 4, 5, 6 відповідно від 4 листопада 2020 року, сума – 2 000 грн.

Як слідує із квитанції до прибуткового касового ордеру № 1 від ОСОБА_1 прийнято 14 000 грн, підстава – надання правової допомоги згідно дог. від 04.01.21.

Проаналізувавши надані докази, суд приходить до переконання, що до правовідносин, які виникли між сторонами підлягають застосуванню наступні норми матеріального права.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь–якими не забороненими способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень встановлено ст. 56 Конституції України.

Положеннями ст.ст. 16, 23 ЦК України визначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені ст. 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно–розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пунктах 5.6 і 5.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року в справі № 920/715/17 (провадження № 12–199гс18) зазначено, що «шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно–розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті – така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України)».

Статтями 2, 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття справи про адміністративне правопорушення.

Разом з тим, як зазначено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 01 березня 2021 року у справі № 490/843/15-а, право закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення належить лише органу, який розглядає таку справу або ж суду, у передбачених ст. 221 КУпАП випадках, а не відноситься до компетенції адміністративного суду, який перевіряє законність винесеної суб`єктом владних повноважень постанови про притягнення до адміністративної відповідальності.

Таким чином, спірні правовідносини регулюються ст. 1174 ЦК України, що передбачає відшкодування шкоди, завданої посадовою або службовою особою органу державної влади.

Відповідно до цієї норми обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України № 6–440цс16 від 25 травня 2016 року.

У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року в справі № 916/1423/17 (провадження № 12–208гс18) вказано, що «застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по–перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по–друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування».

Згідно ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, зокрема, може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Отже, моральну шкоду розуміють як втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року в справі № 216/3521/16–ц (провадження № 14–714цс19) зроблено висновок, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь–якому випадку її спричинення – право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

За загальним правилом, підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом – моральною шкодою.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.

Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

Зазначений висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладений у постанові Верховного Суду від 19 березня 2020 року у справі № 686/13212/19 (провадження № 61-21982св19).

Застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по–перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по–друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Представник позивачки вважає, що закриття судом провадження у справах про адміністративне правопорушення за ст. 44-3 КУпАП (в редакції Закону № 530-ІХ від 17 березня 2020 року) відносно ОСОБА_1 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення є достатньою підставою для стягнення моральної шкоди у заявленому розмірі. Разом з тим, суд звертає увагу на те, що при складенні протоколу про адміністративне правопорушення працівник поліції не приймає остаточного рішення про винуватість особи. Протокол про адміністративне правопорушення та надані в його обґрунтування матеріали надсилаються до суду, який приймає рішення по суті справи. Про всіх протоколах, які були складені відносно позивачки, а саме: серії ВАБ №403988, ВАБ №403989, ВАБ №057015, ВАБ №057014, ВАБ №403990, ВАБ №057017, суд прийняв рішення про закриття провадження з мотивів відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративних правопорушень. Сам по собі факт закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення не свідчить про протиправність дії працівників поліції, які не є неправомірними в розумінні закону та не можуть бути підставою для відшкодування шкоди. Незгода позивачки зі складенням відносно неї протоколів про адміністративне правопорушення не свідчить про наявність правових підстав для відшкодування їй моральної шкоди.

Статтею 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. При цьому сторона самостійно несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Обов`язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами. При цьому сторона сама визначає обсяг та достатність доказів, що надає до суду, а витребування таких доказів судом самостійно без наявності передбачених законом підстав у чітко визначених випадках було б порушення принципу змагальності сторін в судовому процесі, що є неприпустимим.

ОСОБА_1 не надала суду жодних належних та допустимих доказів завдання їй моральної шкоди. Як сам факт завдання особі моральних страждань, так і розмір відшкодування за них, підлягає доказуванню за допомогою відповідних доказів. Закриття провадження у справах про адміністративне правопорушення не тягне обов`язковий наслідок цивільно–правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідача заподіяли позивачці моральної шкоди. Наявні матеріали справи не містять доказів того, що стан здоров`я ОСОБА_1 погіршився і знаходяться в будь–якому причинно–наслідковому зв`язку з діями посадових осіб ГУНП в Тернопільській області, які складали щодо позивачки протоколи про адміністративні правопорушення, як і того, що в межах життєвих та ділових зв`язків ОСОБА_1 відбулися зміни, пов`язані зі зміною щодо нього усталеної суспільної, соціальної та ділової оцінки, зниженням ділової активності та зменшенням соціальних контактів.

Зазначений висновок щодо застосування норм права, який згідно вимог ст. 263 ЦПК України, повинні застосовувати суди, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 312/262/18, провадження № 61–14401св19.

ОСОБА_1 мала можливість і скористалася встановленими законом процедурами доведення своєї позиції при розгляді справ про адміністративні правопорушення № 607/19355/20, № 607/19356/20, № 607/19366/20. Суд провадження у справах про адміністративні правопорушення за ст. 44-3 КУпАП відносно позивачки закрив на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення. Закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення та встановлення відсутності складу правопорушення у діях ОСОБА_1 , є, на думку суду, достатньою моральною сатисфакцією у даній ситуації. Ніякі заходи примусу зі сторони держави до позивачки не застосовувались.

З врахуванням вищенаведеного суд приходить до переконання, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ГУНП в Тернопільській області, ДКС України про відшкодування моральної шкоди до задоволення не підлягають у зв`язку з їх недоведеністю. Позивачкою не доведено належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами наявність усіх елементів складу правопорушення для застосування такої міри деліктної відповідальності, як відшкодування моральної шкоди.

Щодо позовної вимоги про стягнення матеріальної шкоди.

За змістом позовної заяви позивачка ототожнює розмір матеріальної шкоди із витратами на оплату правової допомоги за договорами про надання правової допомоги від 04 листопада 2020 року № 1, № 2, № 3, № 4, № 5, № 6, укладеними між ОСОБА_1 та адвокатом Авдєєнком В. В. та відповідно до яких позивачка перерахувала кошти - оплату згідно платіжних доручень № 12, 13, 14, 15, 16, 17 від 05 листопада 2020 року в розмірі 2 000 грн за кожним платіжним дорученням, тобто на загальну суму 12 000 грн.

В силу частини 1 статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність« адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права (частина 3 статті 27 цього Закону).

У статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність« передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару, підстави для зміни його розміру, порядок сплати, умови повернення тощо визначаються у договорі про надання правової допомоги.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 23 січня 2014 року у справі «East/West Allia№ce Limited» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (пункт 269).

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність « договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Так, як свідчать матеріали справи позивачка звернулася до суду із вимогою про стягнення грошових коштів, сплачених нею за послуги адвоката згідно з договорами про надання правової допомоги у зв`язку із розглядом справи про адміністративне правопорушення за протоколами серії ВАБ № 057015, № 057014, 403990, 403989, 403988, 057017.

Статтею 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за зконом має право на надання правової дпомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. Водночас, цим Кодексом не врегульовано питання розподілу судових витрат, зокрема, на професійну правову допомогу під час розгляду судом протоколів про адміністративне правопорушення. Стаття 275 Кодексу України про адміністративні правопорушення регламентує відшкодування витрат потерпілим, свідкам, експертам і перекладачам.

За своєю правовою природою витрати на правову допомогу, що ґрунтуються на договірних відносинах, можуть бути відшкодовані виключно у спосіб, передбачений процесуальним законодавством.

Витрати, зокрема, пов`язані з оплатою правової допомоги адвоката є такими, що понесені особою у зв`язку із реалізацією своїх процесуальних прав при розгляді певної справи у суді. Такі витрати процесуальним законом віднесено до судових витрат, вони відшкодовуються в порядку, передбаченому відповідним процесуальним законом; їх не можна визнати збитками чи шкодою у розумінні положень цивільного законодавства України й вони не можуть бути стягнуті за позовною вимогою в іншому провадженні.

Аналогічну правову позицію закріплено у постановах Верховного Суду України від 20 травня 2009 року у справі № 6-3261св08, від 27 січня 2010 року у справі № 6-11633св09, від 03 лютого 2010 року у справі № 6-15773св09.

У пункті 6.19 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 квітня 2020 року у справі № 925/1196/18 зазначено, що за висновками Великої Палати Верховного Суду процесуальні витрати, понесені у судовому провадженні, не є збитками, що можуть бути стягнуті шляхом подання цивільного позову; такі витрати розподіляються виключно за правилами, встановленими процесуальним законодавством (пункт 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 462/6473/16-ц за провадженням № 14-400 цс 18, пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 688/2479/16-ц за провадженням № 14-447цс19, пункт 20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 489/5045/18 за провадженням № 14-191 цс 19).

Отже, витрати, пов`язані із наданням правової допомоги (оплата послуг адвоката) не є тотожними реальним збиткам (грошовій вартості втраченого майна та додаткових витрат на його відновлення) та не набувають відповідних ознак унаслідок нереалізації права на їх відшкодування у передбаченому законом порядку.

Законодавством не передбачено можливості стягнення витрат на оплату правової допомоги в справі про адміністративне правопорушення у порядку цивільного судочинства, як і немає правових підстав для ототожнення витрат на правову допомогу і шкоди (збитків) у розумінні положень чинного законодавства.

Ураховуючи зазначене, суд вважає за доцільне відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення 12 000 грн матеріальної шкоди.

Щодо вимоги про стягнення судових витрат.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч. 2 ст. 137 ЦПК України). Витрати на професійну правничу допомогу покладаються: у разі задоволення позову – на відповідача; у разі відмови в позові – на позивача; у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. (ч. 2 ст. 141 ЦПК України).

Відтак, у зв`язку із тим, що суд відмовив позивачці у задоволенні позовних вимог, витрати понесені на професійну правничу допомогу покладаються на ОСОБА_1 .

Керуючись ст.ст. 4, 7, 12, 13, 81, 89, 244, 263, 268, 273 ЦПК України суд,

у х в а л и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної та матеріальної шкоди– відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Тернопільського апеляційного суду або через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області.

Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

Позивач: ОСОБА_1 ,РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач 1: Головне управління Національної поліції в Тернопільській області,код ЄДРПОУ: 40108720, адреса місцезнаходження: вул. Валова, буд. 11, м. Тернопіль, 46001;

Відповідач 2: Державна казначейська служба України, код ЄДРПОУ: 37567646, місцезнаходження: вул. Бастіонна, буд. 6, м. Київ, 01601;

Повний текст рішення суду складено 09 квітня 2021 року.

Головуючий суддяО. Я. Герчаківська