Ухвала суду № 96160387, 09.04.2021, Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/4623/17

Провадження 2/711/187/21

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

9 грудня 2019 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі

головуючого-судді Демчика Р.В.

при секретарі Бузун Л.В.,

за участі представника позивача Луньової А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси цивільну справу за позовом Товариства з обмежено відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

встановив:

В провадженні Придніпровського районного суду м. Черкаси знаходиться цивільна справа за позовом ТОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В судовому засіданні 30 жовтня 2019 року представник відповідача ОСОБА_1 адвоката Ковтуна Ю.О. надійшло клопотання про закриття провадження у справі, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Клопотання обґрунтовує тим, що ухвалою Господарського суду Черкаської області від 9 грудня 2010 року порушено провадження у справі № 10/246 про банкрутство ФОП ОСОБА_3 .

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 21 липня 2011 року у справі № 10/246 затверджено реєстр вимог кредиторів, в тому числі окремо внесені вимоги ПАТ «Сведбанк», що забезпечені заставою, на суму 263749 грн. 97 коп., з яких 209320 грн. 44 коп. - у першу чергу та 54429 грн. 53 коп. - у шосту чергу задоволення вимог кредиторів.

Постановою Господарського суду Черкаської області від 20 вересня 2011 року у справі № 10/246 боржника ФОП ОСОБА_3 , визнано банкрутом і призначено ліквідатора.

18 вересня 2013 року ТОВ «Кредитні ініціативи» подало до господарського суду заяву про заміну первісного кредитора у справі про банкрутство № 10/246 - ПАТ «Сведбанк» його процесуальним правонаступником - ТОВ «Кредитні ініціативи» у зв`язку з переходом до останнього права вимоги первісного кредитора до боржника на підставі договорів факторингу від 28 листопада 2012 року, в тому числі й за кредитним договором від 16 січня 2007 року, за яким боржником є ОСОБА_3 .

Постановою Господарського суду Черкаської області від 2 жовтня 2015 року у справі № 10/246, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17 березня 2016 року і постановою Вищого господарського суду від 18 травня 2016 року, в задоволенні цієї заяви відмовлено. Судами встановлено недоведеність права вимоги ТОВ «Кредитні ініціативи» до ФОП ОСОБА_3 за укладеним договором факторингу від 28 листопада 2012 року, а отже й правонаступництва за кредитними вимогами ПАТ «Сведбанк» до неї на загальну суму 263749 грн. 97 коп. Зазначені судові рішення мотивовані тим, що ТОВ «Кредитні ініціативи» не надало належних та допустимих доказів на підтвердження передачі йому права вимоги та його розміру, а саме: не надало доказів наявності в нього оригіналів кредитних договорів, у тому числі від 16 січня 2007 року № 2301/0107/88-749, з додатковими угодами, документів про фактичну видачу кредитних коштів боржнику, розрахунків суми основного боргу; не зазначило розміру грошових вимог, у межах яких, на думку товариства, переходить право вимоги до нього; на підтвердження своїх вимог надало ксерокопії реєстрів передачі кредитних договорів, які судами не прийняті як належні докази через їх неналежне посвідчення.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

21 жовтня 2019 року введено в дію Кодекс України з процедур банкрутства. Відповідно до прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство.

Відповідно до ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України.

Пунктом 8 ч. 1 ст. 20 ГПК визначено, що до юрисдикції господарських судів відносяться справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.

Таким чином для Господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, встановлено підвідомчість усіх майнових спорів з вимогами до боржників у такій справі.

Аналіз положень процесуального закону та Кодексу України з процедур банкрутства дає підстави для висновку, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника, і концентрація всіх майнових спорів з вимогами до нього у межах справи про банкрутство сприятиме судовому контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залученню всього його майна до ліквідаційної маси та проведенню інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.

Тобто, вважаючи на те, що ТОВ «Кредитні ініціативи» звернулося до суду з позовом про стягнення заборгованості після визнання ФОП ОСОБА_3 банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, вимоги ТОВ «Кредитні ініціативи» не можуть розглядатися в порядку цивільного судочинства, а підлягають розгляду в межах справи про банкрутство.

Обставини на які посилається відповідач встановлені в Постанові Великої Палати Верховного Суду України від 15 травня 2019 року по справі №711/3130/13 за позовом ТОВ “Кредитні ініціативи” до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки, а тому, відповідно до ч.4 ст. 82 ЦПК не підлягають доказування.

Аналогічні доводи та висновки вказані в Постанові Великої Палати Верховного Суду України від 15 травня 2019 року по справі №711/3130/13 за позовом ТОВ “Кредитні ініціативи” до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки та Постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2018 року в справі №372/3584/16-ц відповідно до правового висновку якої за наявності порушеної господарським судом справи про банкрутство відповідача цивільну справу за позовом до такого відповідача не можна порушити, а в разі її порушення вона підлягає закриттю. Якщо під час її розгляду з`ясується, що відносно відповідача у справі порушено провадження про його банкрутство господарським судом, то порушена цивільна справа, підлягає закриттю у зв`язку з тим, що справа не може бути розглянута в порядку цивільного судочинства.

Представник відповідача ОСОБА_4 в судове засідання не з`явився.

Представник позивача в судовому засіданні заперечувала проти задоволення клопотання.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Позивач звернувся до Придніпровського районного суду м. Черкаси з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, вказуючи, що 28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк», який виступає правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк» та Факторинговою компанією «Вектор Плюс» укладено Договір факторингу. Відповідно до п. 2.1, 2.2. Банк відступає Фактору свої права Вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладеними Боржниками, право на вимогу якої належить Банку на підставі Документації. З моменту відступлення Банком Фактору прав вимоги заборгованості від боржників, всі гарантії надані боржниками щодо заборгованостей, стають дійсними для Фактора за вважаються наданими Фактору. Разом з правами вимоги до Фактора переходять всі пов`язані права, зокрема права грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених Боржниками процентів, комісій, штрафних санкцій та інших обов`язкових платежів.

28 листопада 2012 року між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено Договір факторингу. Відповідно до п.2.1, 2.2. Клієнт (ТОВ «ФК «Вектор Плюс») відступає Фактору (ТОВ «Кредитні ініціативи») свої права Вимоги заборгованості по кредитних договорах укладених з Боржниками, право на вимогу якої належить Клієнту на підстав Документації. З моменту відступлення Клієнтом Фактору прав вимоги заборгованості боржників, всі гарантії, надані боржниками щодо заборгованостей, стають дійсними для Фактора та вважаються наданими Фактору. Разом з правами вимоги до Фактору переходять всі пов`язані з ними права, зокрема права грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених Боржниками процентів, комісій, штрафних санкцій та інших обов`язкових платежів.

Внаслідок укладення вказаних Договорів відбулася заміна кредитора, а саме ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло статусу нового кредитора/стягувача за договором від 16 січня 2007 року №2301/0107/88-749 позичальником згідно якого є ОСОБА_3

16 січня 2007 року АКБ «ТАС-Комерцбанк» (правонаступник ВАТ «Сведбанк», який в свою чергу виступає правонаступник - ПАТ «Сведбанк»), та ОСОБА_3 , уклали Кредитний договір № 2301/0107/88-749, з подальшим внесення змін та доповнень.

Відповідно до умов вищевказаного Кредитного договору, Банк зобов`язується надати Боржнику кредит у сумі 100000,00 гривень, а Відповідач зобов`язується повернути наданий кредит і сплатити проценти за користування в сумі, строки та на умовах, що передбачені Кредитним договором.

Банк свої зобов`язання за Кредитним договором виконав в повному обсязі, надавши Відповідачу кредит у сумі 100000,00 гривень..

В порушення умов кредитного договору, а також ст. ст. 509, 526, 1054 ЦК України, відповідач свої зобов`язання не виконав, у зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором відповідач станом на 06 квітня 2017 р., має прострочену заборгованість:

-за кредитом - 84988,00 грн.,

-по відсотках - 46806,26 гри.,

-пеня - 70451,28 грн.

В забезпечення виконання зобов`язань Позичальника, що випливають з основного договору, відповідно до ст. 553 ЦК України, АКБ «ТАС-Комерцбанк» (правонаступник ВАТ «Сведбанк», який в свою чергу виступає правонаступник - ПАТ «Сведбанк») та ОСОБА_2 , уклали Договір Поруки №2301/0107/88-749-Р від 16 січня 2007 року.

Відповідно до умов Договору поруки, відповідачі відповідають перед Позивачем за порушення обов`язків за Договором, як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед Банком у тому ж обсязі, що і Боржник.

Заочним рішенням від 09 листопада 2017 року позовні вимоги позивача було задоволено повністю. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на користь Товариства з обмежено відповідальністю «Кредитні ініціативи», ЄДРПОУ 35326353 заборгованість в розмірі 131 794 грн. 26 коп. за кредитним договором № 2301/0107/88-749 від 16 січня 2007 року.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 20 червня 2019 року вищевказане заочне рішення скасовано, справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Отже, на даний час судом розглядаються позовні вимоги ТОВ «Кредитні ініціативи» про солідарне стягнення з ОСОБА_1 (як позичальника) та ОСОБА_2 (як поручителя) на користь позивача заборгованості за кредитним договором від 16 січня 2007 року №2301/0107/88-749 в розмірі 131794,26грн.

Вирішуючи клопотання представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Ковтуна Ю.О. про закриття провадження у справі, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, слід зазначити наступне.

Вичерпний перелік підстав для закриття провадження у справі міститься у статті 255 Цивільного процесуального кодексу України.

Так, пункт 1 частини 1 вищенаведеної норми право встановлює, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Одним з ключових питань судової юрисдикції є визначення критеріїв, за якими здійснюється розмежування юрисдикції різних ланок судової системи. Критерії розмежування видів судової юрисдикції - це передбачені законом підстави, з якими пов`язується можливість віднесення справи до того чи іншого виду судової юрисдикції.

Згідно положень статті 19 Цивільного процесуального кодексу України у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Таким чином, можна зробити висновок, що загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції та розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин у всіх випадках, за винятком справ, розгляд яких прямо визначений за правилами іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге, суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа), по-третє, пряма вказівка закону про вирішення спору в порядку певного судочинства.

Представник відповідача в обґрунтування свого клопотання про закриття провадження у справі посилається на те, що оскільки Постановою Господарського суду Черкаської області від 20 вересня 2011 року у справі № 10/246 боржника ФОП ОСОБА_3 визнано банкрутом і призначено ліквідатора, то відповідно до положень п. 8 ч. 1 ст. 20 ГПК України, позовні вимоги позивача про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором 16 січня 2007 року №2301/0107/88-749 в розмірі 131794,26грн. підлягають розгляду господарським судом.

Разом з тим, суд не може погодитись з викладеним, оскільки в даному випадку позовні вимоги заявлені не тільки до позичальника (ФОП ОСОБА_3 ), а і до поручителя ( ОСОБА_2 ), яка в свою чергу не є фізичною особою-підприємцем, яку визнано банкрутом.

За пунктом 8 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу у редакції від 03 жовтня 2017 року господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.

Вище зазначеною нормою ГПК України, яка носить імперативний характер, підвідомчість справ у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника - визначено господарським судам.

Разом з тим, частиною 4 статті 10 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» передбачено, що суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника. Аналогічна норма міститься в чинному Господарському процесуальному кодексі. З наведеного випливає, що зазначені справи мають розглядатись в порядку господарського судочинства.

Однак, вказані норми застосовуються лише до справ про банкрутство, провадження в яких порушено після 19 січня 2013 року, тобто після набрання чинності (за винятком окремих положень) Закону України від 22 грудня 2011 року № 4212-VІ «Про внесення змін до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», яким вказаний Закон № 2343-ХІІ викладено в новій редакції.

Так, відповідно до Закону України від 02 жовтня 2012 року № 5405-VІ «Про знесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов`язань» розділ X «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2343-ХІІ «Про відвовлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» доповнено пунктом 1-І, яким визначено, що положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.

Як уже зазначалось вище, 19 січня 2013 року (за винятком окремих положень) набрала чинності нова редакція Закону України № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Згідно з пунктом 7 розділу X «Прикінцеві та перехідні положення» нової редакції Закону № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» статтю 12 Господарського процесуального кодексу України у редакції до 15 грудня 2017 року доповнено пунктом 7, відповідно до якого до підвідомчості господарських судів віднесено справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147- VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким кодекси викладено в нових редакціях.

Згідно із частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Таким чином, вирішуючи питання про визначення юрисдикції (предметної підсудності) справи у спорах з вимогами до боржника, необхідно враховувати положення пункту 1-1 розділу X «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», вимоги статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, статті 20 Господарського процесуального кодексу України слід брати до уваги дату порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника.

Набрання чинності нових редакцій Цивільного процесуального кодексу України і Господарського процесуального кодексу України, а також подання позову до суду після набрання чинності вказаних кодексів не впливає на визначення юрисдикції справи у спорах з вимогами до боржника, справа про банкрутство якого порушена до 19 січня 2013 року.

Аналогічний правовий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 31.10.2018 року у справі № 541/459/17, від 13.03.2019 у справі № 740/5146/17, від 13.02.2019 року у справі № 753/7399/16-ц, від 14.02.2018 року у справі № 456/20/16-ц, від 28.11.2018 у справі № 333/2242/16-ц та інших.

Отже, враховуючи той факт, що ФОП ОСОБА_3 визнано банкротом і призначено ліквідатора постановою господарського суду від 20 вересня 2011 року, тобто до 19.01.2013, то за таких обставин, до справи № 711/4623/17 не застосовуються положення частини четвертої статті 10 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 22 грудня 2011 року № 4212-VI (який набрав чинності 19 січня 2013 року) та норми пункту 8 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу в редакції від 03 жовтня 2017 року, що передбачають юрисдикцію господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішувати всі майнові спори з вимогами до боржника.

Імперативними приписами частини 1 статті 15 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, не визнання або оспорювання.

Статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Зміст цього права полягає в тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов`язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист (п. 2 рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року по справі № 9-зп).

Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом (стаття 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Згідно частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

При цьому, звернення особи до суду є її абсолютним правом.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів реалізується через врегульовану процесуальним законом можливість звернутися до суду з цивільним позовом.

Так, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13 Цивільного процесуального кодексу України).

Закриття провадження у справі за позовом Товариства з обмежено відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, може призвести до позбавлення ТОВ «Кредитні ініціативи» права на судовий захист, а тому підстав для задоволення клопотання представника відповідача про закриття провадження по справі не має.

З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 258, 259, 260, 261, 263, 268, 353Цивільного процесуального кодексу України, суд -

у х в а л и в :

В задоволенні клопотання представника відповідача адвоката Ковтуна Ю.О. про закриття провадження у справі за позовом Товариства з обмежено відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий: Р.В.Демчик

Повне судове рішення складено 13.12.2019 року.

Головуючий: Р. В. Демчик