Рішення № 96160212, 02.04.2021, Зарічний районний суд м. Суми

Справа № 591/6819/20

Провадження № 2/591/856/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 квітня 2021 року Зарічний районний суд м. Суми в складі:

головуючого в особі судді - КЛИМЕНКО А.Я.

при секретарі - Устименко М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Сумиобленерго» про усунення перешкоди у користуванні належним нерухомим майном шляхом виселення –

встановив:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Сумиобленерго» про усунення перешкоди у користуванні належним нерухомим майном шляхом виселення, в якому просить усунути перешкоди у користуванні належним йому нерухомим майном шляхом виселення відповідача – ПАТ «Сумиобленерго», із нежитлових приміщень - трансформаторних 2, 3, 4 та 5, що знаходяться в нежитловій будівлі Літер Д загальною площею 313,8 кв.м, розташованій за адресою: АДРЕСА_1 та звільнення вказаних нежитлових приміщень від належного відповідачеві майна. Заявлені у позові вимоги позивач обґрунтовує тим, що на підставі Договору купівлі-продажу 20/100 часток нежитлового приміщення, укладеного 09 квітня 2019 року у нотаріальній формі, позивач набув право власності на нежитлове приміщення літер «Д» загальною площею 280,3 кв.м, яке знаходиться на земельній ділянці кадастровий номер 5910136300:06:023:0049 за адресою АДРЕСА_1 , складовими якого є приміщення 1 площею 217,8 кв.м, трансформаторна 2 площею 33,6 кв.м, трансформаторна 3 площею 12,9 кв.м, трансформаторна 4 площею 8,0 кв.м і трансформаторна 5 площею 8,0 кв.м. Під час огляду нежитлових приміщень при їх прийманні-передачі було встановлено, що у трансформаторних 2 – 5 знаходиться технологічне обладнання, призначене для передачі електричної енергії, яке може належати ПАТ «Сумиобленерго», у зв`язку із чим позивач звертався до відповідача із вимогою про укладання договору оренди або ж звільнення приміщень трансформаторних. Листом від 29 вересня 2020 року відповідач надав ОСОБА_1 відповідь про те, що питання виселення не на часі, оскільки судове рішення у справі №591/6170/19, яким ОСОБА_1 відмовлено у позові до ПАТ «Сумиобленерго» про визнання укладеним договору оренди, не набрало законну силу.

Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, у якому просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Заперечення відповідача проти заявлених у позові вимог ґрунтуються на тому, що за заявою попереднього власника вказаного вище нерухомого майна – фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , останній були видані технічні умови на приєднання електроустановок до електричних мереж №12-46/3123 від 19.04.2004 року, якими було передбачено будівництво приміщення трансформаторної підстанції, демонтаж обладнання ТП?170 та його монтаж у збудованому приміщенні. Відповідач зазначає, що виконавши технічні умови, ОСОБА_2 фактично надала ПАТ «Сумиобленерго» право на безстрокове та безоплатне розміщення в приміщенні трансформаторної обладнання ТП?170. При цьому приміщення трансформаторної набуло інших характеристик, зокрема щодо способу і порядку його використання. Відповідач також зазначає, що укладаючи договір купівлі-продажу, позивач у повній мірі володів інформацією, що ним набувається право власності на нерухоме майно, у відповідній частині якого (трансформаторній) через специфіку відповідних правовідносин у сфері енергетики та на законних підставах розміщується майно іншої особи, яке є частиною інженерної комунікації, перебуває в робочому стані та функціонує за призначенням.

У поданій до суду письмовій відповіді на відзив ОСОБА_1 із посиланням на ст. 202, ст. 626, ст. 629 Цивільного кодексу України заперечує проти доводів відповідача про наявність у нього права на безстрокове та безоплатне розміщення в приміщенні трансформаторних 2 - 5, які є складовими нежитлового приміщення літер «Д», технологічного обладнання ТП?170. Позивач також заперечує проти доводів відповідача про те, що приміщення трансформаторної набуло інших характеристик, зокрема щодо способу і порядку його використання, оскільки такі доводи є голослівною заявою відповідача, яка на жодну норму права не посилається, жодним доказом не підтверджена.

Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 09.11.2020 року за позовною заявою ОСОБА_1 відкрите спрощене провадження у справі №591/6819/20, призначене судове засідання для розгляду справи по суті на 25 січня 2021 року. 25 січня 2021 року у зв`язку із клопотанням представника відповідача – адвоката Суярова В.В., судове засідання відкладене на 11.03.2021 року.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 , його представник – адвокат Нємцев В.А., заявлені у позові вимоги до ПАТ «Сумиобленерго» підтримали повністю, просять суд їх задоволити.

Представник ПАТ «Сумиобленерго» - адвокат Суяров В.В. проти заявлених у позові вимог заперечував, просив суд відмовити у їх задоволенні.

Суд, вислухавши сторони, вивчивши матеріали даної цивільної справи, вважає, що позов обґрунтований і підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного:

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України встановлено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд; власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Приписами ст. 321 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Згідно з вимогами ч. 4 ст. 334 Цивільного кодексу України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Згідно з визначенням, наведеним у ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року №1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як встановлено ч. 1, ч. 2 ст. 77 Цивільного процесуального кодексу України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування; предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 78 Цивільного процесуального кодексу України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з вимогами ч. 1, ч. 2 ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

Судом при розгляді справи встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу частки нежитлового приміщення, посвідченого 25.04.2003 року приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Ануфрієвим О.В. та зареєстрованого за №3519, договору купівлі-продажу 15/100 частин нежитлового приміщення, посвідченого 20.08.2003 року приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Марченко І.В. та зареєстрованого за №3792, договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, посвідченого 20.10.2003 року приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Марченко І.В. та зареєстрованого за № 4227, рішення Зарічного районного суду м. Суми від 05.05.2008 року по справі №2-1733/08 про виділення в натурі нежитлового приміщення ОСОБА_2 набула право власності на нежитлові приміщення за адресою АДРЕСА_2 .

Рішенням виконавчого комітету Сумської міської ради від 27.06.2006 року №331 належним ОСОБА_2 нежитловим приміщенням була присвоєна нова поштова адресу - АДРЕСА_1 .

Відповідно до договору купівлі-продажу 65/100 часток нежитлового приміщення, посвідченого 26.11.2018 року приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Нагорною Н.В. та зареєстрованого у реєстрі за №8747 ОСОБА_2 частину належного їй нерухомого майна, у тому числі приміщення літера Д загальною площею 280,3 кв.м, за адресою АДРЕСА_1 , продала громадянину ОСОБА_3 ..

09 квітня 2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 був укладений, посвідчений приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Сокол Т.П. та зареєстрований у реєстрі за №858 договір купівлі-продажу 20/100 часток нежитлового приміщення, відповідно до якого ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_1 - купив нежитлове приміщення літер «Д» загальною площею 280,3 кв.м, яке знаходиться на земельній ділянці кадастровий номер 5910136300:06:023:0049 за адресою АДРЕСА_1 і складається із приміщення 1 площею 217,8 кв.м, трансформаторної 2 площею 33,6 кв.м, трансформаторної 3 площею 12,9 кв.м, трансформаторної 4 площею 8,0 кв.м і трансформаторної 5 площею 8,0 кв.м.

Право власності ОСОБА_1 на придбане нерухоме майно зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 07.07.2020 року №215214238.

Наведене вище у своїй сукупності дає підстави для висновку, що ОСОБА_1 у встановленому законом порядку набув право власності на нерухоме майно, яке знаходиться на земельній ділянці кадастровий номер 5910136300:06:023:0049 за адресою АДРЕСА_1 , до складу якого входять приміщення 1 та трансформаторні 2-5. Таким чином позивач ОСОБА_1 , як власник нерухомого майна, право власності якого визнане і підтверджене державою, має право у повному обсязі здійснювати правомочності власника: володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном.

Право володіння чужим майном урегульоване нормами Глави 31 Цивільного кодексу України, відповідно до ст. 398 якого право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом.

Право користування чужим майном регламентується нормами Глави 32 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Відповідно до ч. 1 ст. 402 Цивільного кодексу України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Приписами ст. 403 Цивільного кодексу України встановлено, що сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку.

Будучи власником нерухомого майна за адресою АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 у 2004 році звернулася до відповідача з заявою від 01.03.2004 року про видачу технічних умов на приєднання електроустановок до електричних мереж.

22.03.2004 року між відповідачем ПАТ «Сумиобленерго» та ОСОБА_2 був укладений договір про умови підготовки та видачі технічних умов приєднання об`єктів зовнішнього електропостачання №23/201 від 22.03.2004 року, на підставі якого відповідач видав ОСОБА_4 технічні умови №12-46/3123 від 19.04.2004 року на зовнішнє електрозабезпечення виробничого цеху з дозволеною потужністю 106 кВт.

Після видачі ОСОБА_2 технічних умов з нею був укладений договір про приєднання до електричних мереж №56/359 від 03.Л2.2004 року, відповідно до якого ОСОБА_2 у повному обсязі виконує вимоги технічних умов №12-46/3123 від 19.04.2004 року на підключення власних електроустановок до електричних мереж відповідача, а відповідач здійснює підключення електроустановок ОСОБА_2 до своїх електричних мереж після укладання договору про постачання електричної енергії та/або договору про купівлю-продаж електричної енергії і оплати послуг з підключення.

Суд критично ставиться до доводів відповідача про те, що виконавши технічні умови, ОСОБА_2 фактично надала ПАТ «Сумиобленерго» право на безстрокове та безоплатне розміщення в приміщенні трансформаторної обладнання ТП?170. При цьому приміщення трансформаторної набуло інших характеристик, зокрема щодо способу і порядку його використання.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з приписами ч. 3 ст. 202 Цивільного кодексу України одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Зважаючи на викладене, вчинення попереднім власником нерухомого майна – ОСОБА_2 , будь-яких правочинів, у т.ч. і виконання нею технічних умов на приєднання електроустановок до електричних мереж №12-46/3123 від 19.042004 року не може створювати обов`язків для позивача з огляду на те, що відповідач не послався на норми законодавства, яке передбачає виникнення таких обов`язків, та не надав доказів стосовно того, що між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 існували відповідні домовленості.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що укладаючи договір купівлі-продажу, позивач у повній мірі володів інформацією, що ним набувається право власності на нерухоме майно, у відповідній частині якого (трансформаторній) через специфіку відповідних правовідносин у сфері енергетики та на законних підставах розміщується майно іншої особи, яке є частиною інженерної комунікації, перебуває в робочому стані та функціонує за призначенням.

Дослідженням змісту Договору купівлі-продажу 20/100 часток нежитлового приміщення від 09 квітня 2019 року, відповідно до якого ОСОБА_1 купив у ОСОБА_3 нежитлове приміщення літер «Д» загальною площею 280,3 кв.м, яке знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , встановлено, що умови вказаного договору не містять ніяких застережень про те, що частина нерухомого майна, яке є предметом договору, на відповідній правовій підставі використовується відповідачем. Таких умов не містить і Договір купівлі-продажу 65/100 часток нежитлового приміщення, укладений 26 листопада 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Нагорною Н.В. та зареєстрований у реєстрі за №8747. При цьому умовами п. 4.1.2 Договору купівлі-продажу 65/100 часток нежитлового приміщення від 26 листопада 2018 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підтвердили, що договір укладається без застосування обману чи приховування фактів, які мають істотне значення, а у п. 4.2.4 договору представник продавця ( ОСОБА_2 ) заявив, що на момент укладання договору відсутні будь-які особи, що мають переважне право на придбання об`єкту, також відсутні претензії третіх осіб. Об`єкт нікому іншому не відчужений, не є внеском до статутного капіталу товариств, як юридична адреса не використовується, в оренду не переданий, не заставлений, в податковій заставі, під забороною, спорі і під арештом не перебуває.

Наведене вище спростовує доводи, на які відповідач послався у відзиві на позовну заяву, як на підставу заперечень проти заявлених у позові вимог.

Стверджуючи, що обладнання ТП-170 безстроково та безоплатно розміщується у належних позивачеві приміщеннях трансформаторних 2 – 5 за адресою АДРЕСА_1 , відповідач належних, допустимих, достовірних та достатніх у розумінні ст. 77 - ст. 80 Цивільного процесуального кодексу України доказів правомірності такого розміщення не надав.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що відповідач використовує для розміщення належного йому обладнання ТП-170 у належних позивачеві на праві власності приміщеннях трансформаторних 2 – 5 за адресою АДРЕСА_1 за відсутності відповідних правових підстав, чим порушує право власності позивача.

Ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що при здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України.

Верховний Суд у постанові від 10 лютого 2021 року у справі №405/5478/17, провадження №61?14072св20, сформулював висновок, відповідно до якого законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Згідно зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. І це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов`язків (рішення у справі Буланов та Купчик проти України, від 09 грудня 2010 року, заяви № 7714/06 та 23654/08 ). У такий спосіб здійснюється право на суд, яке відповідно до практики Суду включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати вирішення спору судом.

Крім того, Європейський суд з прав людини визначає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних (Постанова Верховного Суду від 07 грудня 2020 року у справі №522/20501/14?ц, провадження №61-9778св19).

Відповідно до ч. 1 ст. 386 Цивільного кодексу України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Ст. 391 Цивільного кодексу України встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

З огляду на викладене суд вважає, що спосіб захисту порушеного права власності, про застосування якого просить позивач, - усунення перешкоди у користуванні належним позивачеві нерухомим майном шляхом виселення відповідача із нежитлових приміщень - трансформаторних 2, 3, 4 та 5, що знаходяться в нежитловій будівлі Літер Д за адресою: АДРЕСА_1 , відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення і слугуватиме ефективним засобом захисту від порушення.

При цьому, на переконання суду, поняття «виселення» охоплює собою і звільнення нежитлового приміщення від майна, яке належить особі, що виселяється.

Таким чином позов підлягає частковому задоволенню – в частині вимог про усунення перешкоди у користуванні належним позивачеві нерухомим майном шляхом виселення відповідача із нежитлових приміщень - трансформаторних 2, 3, 4 та 5, що знаходяться в нежитловій будівлі Літер Д за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України з відповідача необхідно стягнути на користь позивача витрати по сплаті судового збору в сумі 840,20 грн..

На підставі викладеного, керуючись ст. 41 Конституції України, ст.ст. 11, 15, 16, 202, 316, 317, 319, 321, 328, 334, 386, 391, 401,402, 403 ЦК України, ст. ст. 11-13, 77, 78, 81, 89, 133, 141, 223, 259, 263-265 ЦПК України, суд –

вирішив:

Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Сумиобленерго» про усунення перешкоди у користуванні належним нерухомим майном задоволити частково.

Усунути перешкоди у користуванні належним ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) нерухомим майном шляхом виселення Публічного акціонерного товариства «Сумиобленерго» (м. Суми, вул. Івана Сірка, буд. 7, Код ЄДРПОУ 23293513) із нежитлових приміщень - трансформаторних 2, 3, 4 та 5, що знаходяться в нежитловій будівлі Літер Д загальною площею 313,8 кв.м, розташованій за адресою: АДРЕСА_1 .

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства « Сумиобленерго» (м. Суми, вул. Івана Сірка, буд. 7, Код ЄДРПОУ 23293513) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) - 840,20 грн. в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду може бути оскаржено до Сумського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення. В разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст судового рішення виготовлено 09 квітня 2021 року.

СУДДЯ А.Я.КЛИМЕНКО