Рішення № 96158012, 09.04.2021, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/4433/20

Провадження № 2/638/2354/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2021 року Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Семіряд І.В.,

за участю секретарів Башинської К.С., Подосокорської А.О.,

за участю

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Харкова цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , третя особа: Обслуговуючий кооператив «Житлово- будівельний кооператив «Ковчег» про визнання договорів купівлі- продажу недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

27.03.2020 позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з зазначеним позовом, в обґрунтування якого вказує, що є власником квартири АДРЕСА_1 . Житловий будинок не є об`єктом комунальної власності територіальної громади КП «Жилкомсервіс», будинок побудовано за кошти співвласників багатоквартирного житлового будинку. Питання правомірності використання, у тому числі набуття права власності спільного майна в багатоквартирному будинку особою може бути оспорено будь- якими співвласником багатоквартирного будинку. Рішенням Господарського суду Харківської області від 12.07.2007 позовні вимоги ФОП ОСОБА_5 до ХМР про визнання права власності задоволені, визнано право власності ФОП ОСОБА_5 на нежитлові приміщення підвалу в літ. «А-9-10» (нежитлові приміщення №1-№29) загальною площею 814,8 кв.м., розташовані за адресою АДРЕСА_2 . Зобов`язано КП «ХМ БТІ» здійснити державну реєстрацію права власності на нежитлові приміщення. Визнано право власності ФОП ОСОБА_5 на нежитлові приміщення технічного поверху в літ. «А-9-10», загальною площею 265,8 кв.м., розташовані за адресою АДРЕСА_2 . Зобов`язано КП «ХМ БТІ» здійснити реєстрацію права власності на нежитлові приміщення технічного поверху в літ. «А-9-10», загальною площею 265,8 кв.м. 19.12.2007 ФОП ОСОБА_5 продала нежитлові приміщення. 05.12.2007 Харківським апеляційним господарським судом було прийнято постанову, якою рішення Господарського суду Харківської області скасоване, ухвалено нове рішення, яким у задоволені позову ОФП ОСОБА_5 відмовлено. Спірні приміщення є складовими частинами житлового будинку. Перебування зазначених приміщень у власності ОСОБА_3 перешкоджає співвласникам житлового будинку належним чином володіти, користуватись та розпоряджатись своїм майном. Перебування допоміжних приміщень у власності інших осіб значною мірою ускладнює процес здійснення управління та обслуговуванням будинком. Усі зазначені об`єкти становлять єдине ціле з квартирами і житловим будинком, призначені вони для постійного обслуговування забезпечення відповідною експлуатацією всього будинку. Тобто, допоміжні приміщення призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку та знаходяться у спільній власності мешканців будинку. У зв`язку з чим позивач просить визнати недійсним договір купівлі- продажу від 19.12.2007 нежитлових приміщень підвалу №9-11, 14-16,24 літ. «А-9-10», загальною площею 137,6 кв.м., розташованих за адресою АДРЕСА_2 , укладений між ФОП ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , зареєстрований в реєстрі за №839, засвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Погрібною С.В. та скасувати його державну реєстрацію (т. 1 а.с. 2-11).

12.05.2020 ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова прийнято позову заяву до розгляду та відкрито загальне позовне провадження, призначено підготовче засідання (т. 1 а.с. 80).

09.06.2020 позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з заявою про забезпечення позову, у якій просила заборонити вчинення дій щодо відчуження нерухомого майна – нежитлових приміщень підвалу №9-11, 14-16,24 літ. «А-9-10», загальною площею 137,6 кв.м., розташованих за адресою АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 82-85).

11.06.2020 ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову залишено без задоволення. Постановою Харківського апеляційного суду від 07.12.2020 ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 11.06.2020 залишено без змін (т. 1 а.с. 88-90, матеріали оскарження ухвали а.с. 148-150).

03.08.2020 ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова закрито підготовче засідання у справ, призначено справу до судового розгляду (т. 1 а.с. 98).

06.08.2020 представником відповідача ОСОБА_3 – адвокатом Терещенко Д.В. подано відзив на позов, в обґрунтування якого вказано, що доводи позивача щодо визнання недійсним договору купівлі- продажу нежитлових приміщень підвалу №9-11,14-16, 24 літ. «А-9-10» загальною площею 137,6 кв.м., які знаходять за адресою АДРЕСА_2 від 19.12.2007 є необґрунтованими, бездоказовими та такими, що не ґрунтуються на вимогах закону. Позивачем не доведено факту порушення прав позивача, оскільки нежитлові приміщення не належать до житлового фонду багатоквартирного будинку, не є спільним майном багатоквартирного будинку, не належать всі співвласникам, є самостійним об`єктом нерухомого майна та не може ототожнюватися з допоміжними приміщеннями багатоквартирного будинку. Позивачем не надано доказів того, що перебування нежитлових приміщень підвалу у власності ОСОБА_3 значною мірою ускладнює процес здійснення управління та обслуговування будинком. Позивачем не надано доказів того, що нежитлові приміщення є допоміжними. Також представником відповідача завлено про застосування строку позовної давності. Окрім того, у відзиві вказується на застосування позивачем неналежного способу захисту порушеного права. У зв`язку з чим представник відповідача просить застосувати наслідки спливу позовної давності, відмовити у задоволені позову (т. 1 а.с. 107-119).

23.11.2020 представником позивача ОСОБА_1 – адвокатом Пекареніною О.М, подано відповідь на відзив, у якій зазначено, що будинок побудовано за кошти співвласників багатоквартирного житлового будинку, таким чином питання правомірності використання, у тому числі набуття у власність спільного майна в багатоквартирному будинку особою може бути оспорено будь-яким співвласником будинку. Позивач є власником квартири АДРЕСА_1 . Факт належності спірного технічного поверху та підвалу до допоміжних приміщень підтверджується технічним паспортом, окрім того постановою Харківського апеляційного господарського суду встановлено, що технічний поверх та приміщення підвалу є допоміжними приміщеннями житлового будинку. Щодо строку позовної давності представник позивача зазначила та просила врахувати, що ОСОБА_1 дізналась про порушення свого права коли було винесено постанову Харківського апеляційного господарського суду , а саме 05.12.2017, позов будо подано у березні 2020, тобто в межах встановленого законом строку позовної давності. У зв`язку з чим представник позивача просила задовольнити позов (т. 1 а.с. 150-157).

26.11.2020 представником відповідача ОСОБА_3 – адвокатом Калитка С.О. подано заперечення, в порядку статті 180 ЦПК України, у яких представник відповідача звертає увагу на необґрунтованість твердження позивача про правовий статус приміщень, які є предметом оспорюваного договору та порушення прав позивача. Окрім того, вказує, що відповідач ОСОБА_3 , не мала процесуальних прав та обов`язків у господарській справі, не могла подати свої заперечення проти поданих сторонами доводів та доказів, не могла вплинути на результати провадження. Також у запереченнях зазначено , що позивачем обрано неналежний спосіб захисту , що підставою для відмови у задоволені позову (т. 1 а.с. 160-172).

26.11.2020 представником відповідача ОСОБА_3 – адвокатом Калитка С.О. подано клопотання про витребування доказів з Департаменту реєстрації ХМР матеріалів реєстраційної справи ОК «ЖБК «Ковчег», яке задоволено ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 02.02. 2021 (т. 1 а.с. 189-195, 207-208).

15.02.2021 з Департаменту реєстрації ХМР, на виконання ухвали суду про витребування доказів, надано копію реєстраційної справи Обслуговуючого кооперативу «Житлово – будівельний кооператив «Ковчег» (т. 2 а.с. 1-135).

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні підтримала позов, просила задовольнити, з підстав, викладених у ньому, зазначила, що спірні приміщення є допоміжними, що встановлено судовим рішенням. До нежитлових приміщень не має доступу, оскільки ОСОБА_3 встановлено двері, сигналізацію.

Представник відповідача ОСОБА_3 – адвокат Калитка С.О. у судовому засіданні заперечував проти позову, просив відмовити у його задоволені, з підстав, викладених у відзиві. Звернув увагу, що позивачем обрано не той спосіб захисту.

Відповідач ОСОБА_5 у судове засідання не з`явилась, про день та час слухання справи повідомлена своєчасно та належним чином, про причини неявки суд не сповістила.

Третя особа ОК «ЖБК Ковчег» у судове засідання не з`явилась, директором ОСОБА_6 подано заяву про розгляд справи без участі третьої особи, позовну заяву ОСОБА_1 вважає обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, у зв`язку з чим просив задовольнити позов (т. 1 а.с. 203).

Суд, вислухавши позивача, представника позивача, представника відповідача ОСОБА_3 , дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Відповідно до приписів ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасники справи розпоряжаються своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ст. 12 ч. 3 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами і іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, обов`язок доказування покладається на сторони, що є одним із принципів змагальності сторін. Суд не може збирати докази за власною ініціативою.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власницею квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про право власності на нерухоме майно , яке видано головою районного ради, на підставі рішення виконавчого комітету Дзержинської районної у м. Харкові ради V скликання (т. 1 а.с. 13).

Заступником директора Департаменту житлового господарства 23.11.2017 надано відповідь №7240/0/90-17 на запит Голови обслуговуючого кооперативу «ЖБК Ковчег», якою повідомлено, що житловий будинок за адресою АДРЕСА_2 не є об`єктом комунальної власності територіальної громади м. Харкова , на баланс КП «Жилкомсервіс» не обліковується (т. 1 а.с. 14).

Як вбачається, з наданого позивачем, протоколу №21/09/17 загальних зборів співвласників багатоквартирного будинку, які мешкають за адресою АДРЕСА_2 , зокрема ОСОБА_1 , надано повноваження представляти інтереси перед фізичними та юридичними особами з питань захисту прав та інтересів, які стосуються власності на допоміжні приміщення (т. 1 а.с. 15-17).

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 05.12.2017 у справі № 40/356-07 апеляційну скаргу ФО ОСОБА_1 , ФО ОСОБА_7 , ФО ОСОБА_8 задоволено. Рішення Господарського суду Харківської області від 12.07.2017 скасоване, ухвалено нове, яким у задоволені позову ФОП ОСОБА_5 відмовлено З зазначеного рішення апеляційної інстанції вбачається, що ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 оскаржували рішення Господарського суду Харківської області від 12.07.2017, яким позовні вимоги ФОП ОСОБА_5 до Харківської міської ради про визнання права власності задоволено, визнано право власності за ФОП ОСОБА_5 на нежитлові приміщення підвалу в літ. «А-9-10» (нежитлові приміщення підвалу №1-29), загальною площею 814,8 кв.м., розташовані за адресою АДРЕСА_2 . Визнано право власності на нежитлові приміщення технічного поверху в літ. «А-9-10» (нежитлові приміщення технічного поверху №23,24,29-43), загальною площею 265,8 кв.м., розташовані за адресою АДРЕСА_2 . (т. 1 а.с. 19-28).

20.12. 2007 між ФОП ОСОБА_5 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі - продажу нежитлових приміщень підвалу №9-11,14-16, 24 літ. «А-9-10», загальною площею 137,6 кв.м., які заходяться по АДРЕСА_2 . Договір посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу, зареєстровано в реєстрі за №839 (т. 1 а.с. 34-35).

З витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно вбачається, що нежитлові приміщення підвалу №9-11,14-16, 24 літ. «А-9-10», загальною площею 137,6 кв.м., які заходяться по АДРЕСА_2 належать на праві приватної власності ОСОБА_3 (а.с. 36 зворотна сторона).

Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №2071531126, сформаної 21.04.2017 підтверджується, що ОСОБА_3 є власником, зокрема нежитлових приміщень підвалу №9-11,14-16,24 в літ. «А-9-10», загальною площею 137,6 кв.м.. що розташовані за адресою АДРЕСА_2 . На підставі договору ВКС №749635 – ВКС 749638 від 30.01.2008 зазначені приміщення є предметом іпотеки (т. 1 а.с. 71-72).

З дослідженої у судовому засіданні реєстраційної справи Обслуговуючого кооперативу «Житлово- будівельний кооператив «Ковчег» вбачається, що на даний час будинок АДРЕСА_2 знаходиться на балансі ОК «ЖБК «Ковчег».

У відповідності до частини 2 статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче - огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Згідно з статтею 4 ЗУ "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" власниками квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку можуть бути фізичні та юридичні особи, територіальні громади, держава. Власники квартир та нежитлових приміщень є співвласниками спільного майна багатоквартирного будинку.

Спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників (частина перша статті 5 ЗУ "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку").

Таким чином, питання правомірності використання, у тому числі набуття у власність, спільного майна в багатоквартирному будинку особою може бути оспорено будь - яким співвласником багатоквартирного будинку (співвласниками).

У рішенні Конституційного Суду України від 02 березня 2004 р. № 4-рп/2004 (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків) надано офіційне тлумачення та зазначено, що допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні та ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього. Власник (власники) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир. Питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності.

У рішенні від 09 листопада 2011 року у справі № 14-рп/2011 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_19 щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" Конституційний Суд України вказав, що за законодавством України допоміжне приміщення у дво - або багатоквартирному будинку, гуртожитку має своє функціональне призначення, яке полягає у забезпеченні експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців. Під поняттям "мешканці" треба розуміти власників, співвласників, наймачів, орендарів окремих житлових і нежитлових приміщень будинку, які проживають у будинку і становлять визначене коло суб`єктів, які реалізують право спільної власності на окремий її об`єкт - допоміжні приміщення. Крім того, таке функціональне призначення‚ як обслуговування дво - або багатоквартирного будинку‚ має і прибудинкова територія навколо нього, визначена актом на право власності чи користування земельною ділянкою. З цього випливає, що допоміжне приміщення може бути розташоване і поза межами дво - або багатоквартирного будинку.

Разом з тим нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно - правових відносин.

З наведених норм вбачається, що у житлових будинках можуть бути як допоміжні, так і нежилі приміщення, які мають окреме, незалежне призначення (магазини, кафе, перукарні, художні майстерні тощо).

У багатоквартирних жилих будинках розташовуються і нежилі приміщення, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно - правових відносин, до житлового фонду не входять (частина третя статті 4 ЖК України) і в результаті приватизації квартир такого будинку їх мешканцями право власності в останніх на ці приміщення не виникає.

Для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять, слід виходити як з місця їхнього розташування, так і із загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема способу і порядку їх використання.

Саме такий правовий висновок зроблено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 598/175/15-ц, провадження № 14-363цс19.

Частиною четвертою статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 05.12.2017 у справі №40/356-07 встановлено, що в житловому будинку по АДРЕСА_2 технічний поверх та приміщення підвалу є допоміжними приміщеннями житлового будинку і вони належать на праві власності усім співвласникам житлових та нежитлових приміщень у цьому будинку.

Частиною четвертою статті 82 ЦПК України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Частинами першої, третьою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Одна із сторін договору або інша заінтересована особа вправі заперечити його дійсність, якщо недійсність правочину прямо не встановлена.

Ч. 3 ст. 215 ЦК України свідчить про те, що договір може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка не була його учасником, за обов`язкової умови встановлення судом факту порушення цим договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Саме по собі порушення сторонами договору при його укладенні окремих вимог закону не може бути підставою для визнання його недійсним, якщо судом не буде встановлено, що укладеним договором порушено право чи законний інтерес позивача і воно може бути відновлене шляхом визнання договору недійсним.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.

За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.

За положеннями статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Віндикація застосовується до відносин речово - правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом статті 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але надалі скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Саме такий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2110/15-ц (провадження № 14-247цс18) та Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі № 6-251цс15.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно з статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша - третя статті 388 ЦК України).

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

Як встановлено в судовому засіданні та підтверджується матеріалами справи, 19.12.2007 ФОП ОСОБА_5 (на час укладення договору власник) уклала договір купівлі – продажу з ОСОБА_3 нежитлових приміщень підвалу №9-11, 14-16-24 в лт. «А-9-10», загальною площею 137,6 кв.м. Право власності ФОП ОСОБА_5 набула на підставі рішення Господарського суду Харківської області, яке в скасоване постановою Харківського апеляційного суду.

Тобто, як вже зазначено судом, власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання ланцюгу договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року в справі № 911/3681/17).

Суд може відмовити у позові з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту. Відмова у задоволенні позову через обрання неефективного (неналежного) способу захисту не позбавляє позивача права заявити належний позов до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц).

Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 не відповідають змісту порушеного права та характеру правопорушення, не можуть забезпечити поновлення порушеного права у зв`язку з чим не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 7, 11, 12, 13, 19, 81, 133, 141, 158, 175, 263, 264, 265 ЦПК України, Конституцією України, ст. ст. 3, 15, 16, 215, 317, 319, 387, 388 ЦК України, ст. 4 ЖК України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , третя особа: Обслуговуючий кооператив «Житлово- будівельний кооператив «Ковчег» про визнання договорів купівлі- продажу недійсним– відмовити.

У відповідності до п.п. 15.5) п. 15 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду через Дзержинський районний суд міста Харкова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 09.04.2021.

Учасники справи:

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: НОМЕР_1 , зареєстрована АДРЕСА_3 .

Відповідач – ОСОБА_5 , ІПН НОМЕР_2 , зареєстрована АДРЕСА_4 .

Відповідач – ОСОБА_3 , ІПН НОМЕР_3 , зареєстрована АДРЕСА_5 .

Третя особа – Обслуговуючий кооператив «Житлово- будівельний кооператив «Ковчег», ідентифікаційний код 35971574, місцерозташування м. Харків, вул. Клочківська, 191-а, 61145.

СУДДЯ: І.В. СЕМІРЯД