Рішення № 96151679, 07.04.2021, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/16163/20

Провадження № 2/344/1575/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ЗАОЧНЕ

07 квітня 2021 року місто Івано-Франківськ

Івано-Франківській міській суд Івано-Франківської області у складі:

Головуючого-судді: Тринчука В.В. ,

за участі секретаря с\з: Гудяк Х.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в місті Івано-Франківськ, в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Медакустика» про розірвання договорів та стягнення коштів,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з позовом до ТОВ «Медакустика» про розірвання договорів та стягнення коштів.

В обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що вона придбала у ТОВ «Медакустика» на підставі договорів купівлі – продажу від 03.05.2018 року товар, а саме слуховий апарат у кількості 2 штуки вартістю 180 000 (сто вісімдесят тисяч) гривень, Факт проплати позивачем коштів за вказаний товар підтверджується товарними чеками № 03\05 від 03.05.2018 року та № 04\01 від 04.05.2018 року. Однак як вказує позивач при використанні товару (слухового апарату) виявилося, що товар їй не підходить, що є підставою для його повернення. Про даний факт позивач повідомила продавця (відповідача по справі), який у свою чергу у листі – відповіді № 09-10\18 від 09.10.2018 року запропонував позивачу 3 (три) варіанти вирішення даного питання, одним з яких був виплатити кошти у сумі 180 000 (сто вісімдесят тисяч) гривень рівними частинами протягом певного часу, на який позивач погодилась, що підтвердила надсиланням відповідачу листа – претензії від 11.12.2018 року зі своє згодою. У реультаті вказаної домовленості між сторонами 20.11.2018 року уладено між ними додаткову угоду про розірвання договору купівлі-продажу від 03.05.2018 року. Згідно даного договру відповідач повинен повертати грошові кошти рівними частинами відповідно до графіку якій вказаний у додатку до договору № 1. Позивач вказує, що відповідач належним чином не виконує свої зобов`язання, на час заявленого ним позову відповідач повернув лише частину коштів, а саме 100 000 (сто тисяч) гривень, а решту 80 000 (вісімдесят тисяч) гривень залишились не повернутими позивачу. Звертаючись до суду з вищевказаними позовними вимогами позивач наголошує на тому між нею та відповідачем існували договір купівлі – продажу від 03.05.2018 року та додаткова угода про розірвання договору купівлі – продажу від 20.06.2018 року, які у зв`язку з їх невиконанням з боку відповідача повинні бути розірвані, а з відповідача стягнуто матеріальну та моральну шкоду та понесені нею судові витрати на складання позовної заяви до суду. Тому позивач змушена звернутись із даним позовом та просить суд розірвати договір купівлі-продажу від 03.05.2018 року та додаткову угоду про розірвання договору купівлі-продажу від 20.11.2018 року, зобов`язати відповідача повернути сплачені нею кошти у розмірі 80 000 (вісімдесят тисяч) гривень стягнути з ТОВ «Медакустика» 10 000 (десять тисяч) гривень моральної шкоди та 1 500 (одна тисяча п`ятсот) гривень витрат на написання позовної заяви до суду.

Позивач в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлена належним чином. Однак до початку розгляду справи позивач подала заяву, в якій просить провести розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, проти винесення заочного рішення не заперечує.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про причини неявки суду не повідомив, про дату та час судового засідання повідомлений належним чином, а саме направленням на електронну адресу відповідача сканкопії ухвали про відкриття провадження, позовної заяви з додатками, та повістки про виклик до суду із зазначенням часу, дати та місця розгляду справи, а також направленням рекомендованого листа з повідомленням про вручення, яке повернуто суду з відміткою «із закінченням терміну зберігання». Своїм правом подати відзив на позовну заяву відповідач не скористався.

Відповідно до вимог ст. 280 ЦПК України суд проводить розгляд справи в заочному порядку, з врахуванням одночасного існування чотирьох умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Тому суд постановив ухвалу про заочний розгляд даної цивільної справи.

Згідно з ч.3 ст. 287 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Проаналізувавши викладені в позовній заяві обґрунтування позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, врахувавши також правові норми, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що 20.06.2018 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Медакустика» укладено договір купівлі-продажу та гарантійний талон на товар, а саме на слуховий апарат у кількості 2 штуки вартістю 180 000 (сто вісімдесят тисяч) гривень (а.с.7-8).

Згідно товарних чеків № 03\05 від 03.05.2018 року та № 04\01 від 04.05.2018 року позивач сплатила, а відповідач отримав 180 000 (сто вісімдесят тисяч) гривень.

11.12.2018 року ОСОБА_1 звернулась із листом- притензією щодо повернення їй сплачених нею коштів у зв`язку із тим, що придбані нею слухові апарати їй не підходять (а.с.13).

09.10.2018 року позивач отримала від відповідача відповідь на її претензію, згідно якої відповідач запропонував три варіанти вирішення вказаної позивачем притензії у своєму листі, один з яких був виплата рівними часками коштів, які позивач сплатила за вказаний товар (а.с.14).

20.11.2018 року сторони уклали додаткову угоду про розірвання договору купівлі- продажу від 03.05.2018 року, відповідно до якої відповідач узяв на себе зобов`язання повернути позивачу сплачені нею за товар коштів. А згідно з додатком №1 до вказаної угоди, кошти мали бути повернуті рівними частками відповідно до складеного графіку затвердженого сторонами по 20 000, 00 грн. щомісячно. Повернення коштів у повному обсязі повинно було відбутися не пізніше 30.07.2019 року (а.с.10).

Відповідно до акту – передачі відповідач сплатив, а позивач отримав 100 000 (сто тисяч) гривень (а.с11)).

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших.

Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дні, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин ( фактів ), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.

Частина 5 статті 81 ЦПК України зазначає, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно ч.1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків зокрема є договори та інші правочини згідно до положень п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості - ч. 1 ст. 627 ЦПК України.

Згідно ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 610 ЦК України порушення зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Згідно статті 611 ЦК України У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ч. 5 ст. 653 ЦК України якщо договір змінений або розірваний у зв`язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Відповідно до п. 5 ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів», споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону.

Відповідно до п.п. а) п. 12 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів», істотний недолік - недолік, який робить неможливим чи недопустимим використання товару відповідно до його цільового призначення, виник з вини виробника (продавця, виконавця), після його усунення проявляється знову з незалежних від споживача причин і при цьому він взагалі не може бути усунутий.

Згідно ст. 8 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі виявлення протягом встановленого гарантійного строку істотних недоліків, які виникли з вини виробника товару (продавця, виконавця), або фальсифікації товару, підтверджених за необхідності висновком експертизи, споживач, в порядку та у строки, що встановлені законодавством і на підставі обов`язкових для сторін правил чи договору, має право за своїм вибором вимагати від продавця або виробника: 1) розірвання договору та повернення сплаченої за товар грошової суми; 2) вимагати заміни товару на такий же товар або на аналогічний, з числа наявних у продавця (виробника), товар.

Відповідно до ч.3 ст.9 ЗУ «Про захист прав споживачів», при розірванні договору купівлі-продажу розрахунки із споживачем провадяться виходячи з вартості товару на час його купівлі. Гроші, сплачені за товар, повертаються споживачеві у день розірвання договору, а в разі неможливості повернути гроші у день розірвання договору - в інший строк за домовленістю сторін, але не пізніше ніж протягом семи днів.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання.

В постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року в справі № 686/21962/15-ц, викладено висновки про правильне застосування норм права, згідно з якими за змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому право кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Отже, відповідач, уклавши договір, взяв на себе зобов`язання надати відповідної якості вказаний у договорі купівлі-продажу товар, а позивач відповідно сплатити за товар грошові кошти. Як вбачається з матеріалів справи позивач умови договору виконала у повному обсязі, проте відповідач не виконав належним чином взятих на себе зобов`язань, а тому повинен нести відповідальність, встановлену договором та законом. Також з наведеного випливає, що сторони уклали додаткову угоду про розірвання договору купівлі-продажу від 03.05.2018 року, якою відповідач узяв на себе зобов`язання повернути позивачу сплачені нею кошти за товар згідно договору купівлі-продажу від 03.05.2018 року, однак вказані в угоді умови договору не виконав у повному обсязі. Таким чином заявлені позивачем позовні вимоги щодо розірвання договорів від 03.05.2018 року та 20.06.2018 року підлягають до задоволення, а розмір не сплачених відповідачем на користь позивача грошових коштів у розмірі 80 000 (вісімдесят тисяч) гривень підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

В частині вимог позивача щодо стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 10 000 гривень, суд зазначає про таке.

За загальним правилом зобов`язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. При цьому одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно.

Заподіяння моральної шкоди та компенсація відповідних немайнових втрат може мати місце як в договірних, так і в деліктних правовідносинах (поза межами існуючих між потерпілим і завдавачем шкоди договірних чи інших правомірних зобов`язальних відносин).

Згідно з частинами першою та другою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до частини першої статті 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім`я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.

Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України.

Стаття 1167 ЦК України передбачає загальні підстави відповідальності за спричинену моральну шкоду в позадовоговірних відносинах, зокрема, встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до статті 611 ЦК України моральна шкода підлягає відшкодуванню у разі порушення зобов`язання, якщо таке відшкодування встановлено договором або законом. Тобто законодавець указує на два випадки компенсації моральної шкоди - вони визначені умовами договору або випливають із положень законодавства (зокрема статті 4, 22 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Спори про відшкодування фізичній особі моральної шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень; у випадках, передбачених законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов`язань, які підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов`язання і передбачають відшкодування моральної шкоди.

У спорах про захист прав споживачів відшкодування моральної шкоди прямо встановлено спеціальним законом, який регулює відносини у сфері захисту прав споживачів.

Пункт 5 частини першої статті 4 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає, що споживачі під час укладення, зміни, виконання та припинення договорів щодо отримання (придбання, замовлення тощо) продукції, а також при використанні продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону.

Відповідно до пункту 19 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» термін «продукція» у цьому Законі вживається в значенні - будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб.

За змістом частини другої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Закон про захист прав споживачів (як в чинній редакції, так і в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) не містить застережень про те, що моральна шкода споживачу відшкодовується лише у разі завдання шкоди його життю чи здоров`ю.

Подібні висновки висловлено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справа № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19).

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року справа № 133/49/18, провадження № 61-9594св20.

Оскільки відповідач не виконав своїх зобов`язань, а наслідки його не виконання призвели до моральних страждань ОСОБА_1 вона просить вимогу щодо стягнення моральної шкоди у розмірі 10 000 гривень задовольнити у повному обсязі. Обґрунтовуючи вказану позовну вимогу позивач зазначила, що не виконання відповідачем своїх зобов`язань, призвело до моральних страждань позивача, зокрема такі виразились у тяганині при вирішенні питань щодо виконання умов договору, її фізіологічних особливостей, що стосується неможливості чути без слухового апарату, який був предметом договору, складності фінансової ситуації в яку потрапила позивач у зв`язку із виконанням нею умов договору, степеня вразливості, збільшення реакції на стрес, також необхідності захищати свої права у судовому порядку, збиранні доказів, що у свою чергу призвело до порушення звичайного режиму її життя та не передбачених для неї матеріальних витрат на готування позову. Позивач вказує, що нею здійснено неодноразові телефонні дзвінки та листа з проханням повернути їй сплачені нею кошти, однак вказані її дії не дали результату, що призвело до пригнічення її стану та завдало їй душевних та моральних страждань.

Враховуючи вищенаведене та керуючись принципом справедливості, виваженості, розумності, суд приходить до висновку, що за наслідком неправомірних дій відповідача пов`язаних з невиконанням умов договору, позивач дійсно зазнала моральних страждань, які суд визначає в розмірі 10 000 гривень та які вважає за необхідним стягнути з відповідача на користь позивача, оскільки товар за яких позивачем сплачено кошти є слуховий апарат, який для позивача є життєво необхідний, а відмова відповідача виконувати умови договору та відсутність коштів, які відповідач зобов`язався повернути не дала позивачу можливості повторно придбати вказаний товар. Таким чином позовна вимога щодо стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди підлягає до задоволення у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ч. ч. 1, 2, 3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним, зокрема, із часом, затраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року N 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон N 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону N 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону N 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону N 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону N 5076-VI).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Зазначений правовий висновок узгоджується з позицією викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року справа N 755/9215/15-ц, провадження N 14-382цс19.

Також, зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зазначена правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 301/1894/17.

Відповідно до ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Однак, матеріали справи не містять розрахунку таких витрат, а також документального підтвердження понесення таких витрат позивачем, тому вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 1500 гривень понесених нею витрат на написання позовної заяви не підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог.

Згідно із ч. 6 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відтак з відповідача слід стягнути в дохід держави 3110,80 гривень судового збору.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 23, 201, 524-525, 233-535, 610-611, 629, 625, 638, 653, 1167 ЦК України, Законом України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 2, 5, 10, 11, 12, 19,76, 77, 81, 89, 133, 137, 141, 252, 526, 610- 611 ЦПК України,-

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до ТОВ «Медакустика» про розірвання договорів та стягнення коштів - задовольнити.

Визнати недійсним та розірвати договір купівлі-продажу від 03.05.2018 року та Угоду про розірвання Договору купівлі-продажу від 20.11.2018 року укладені між ОСОБА_1 та ТОВ «Медакустика».

Стягнути з ТОВ «Медакустика» (вулиця Новоконстянтинівська, 8- А,кв. 12, м. Київ, 04655, МФО 328704, ЄДРПОУ 39394641) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ,ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) – 80 000 (вісімдесят тисяч) гривень вартості сплаченого товару.

Стягнути з ТОВ «Медакустика» (вулиця Новоконстянтинівська, 8- А,кв. 12, м. Київ, 04655, МФО 328704, ЄДРПОУ 39394641) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) – 10 000 (десять тисяч) гривень моральної шкоди.

В решті вимог позову – відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цивільним процесуальним кодексом України. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Івано-Франківського апеляційного суду через Івано-Франківський міський суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (а після чого, безпосередньо до апеляційного суду).

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя В.В.Тринчук