Рішення № 96147162, 08.04.2021, Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра (до 25.04.2025 - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська)

Справа № 199/989/21

(2/199/1765/21)

РІШЕННЯ

Іменем України

(заочне)

08.04.2021 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська

у складі головуючого - судді Авраменка А.М.,

при секретарі судового засідання - Завродській Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа - Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -

ВСТАНОВИВ:

05 лютого 2021 року до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська звернулись позивачі із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого послались на те, що їм на праві спільної часткової власності належить будинок АДРЕСА_1 , однак у даному будинку залишається зареєстрованим місце проживання відповідача, який є колишнім чоловіком та зятем позивачів відповідно, та з січня 2016 року не проживає у цьому будинку, своїх речей в цьому будинку не має. За таких обставин позивачі просили суд визнати відповідача таким, який втратив право користування вищевказаним будинком.

В судове засідання учасники справи повторно не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, відповідач відзив не подав, про причини своєї неявки суд не повідомив. Позивачами суду подано заяви про розгляд справи за їх відсутності, в який вони послались на підтримання позовних вимог та відсутність заперечень проти заочного розгляду справи. Третя особа подала заяву про розгляд справи за відсутності її представника, просила суд прийняти рішення відповідно до вимог закону.

За таких обставин суд, керуючись положеннями ст.ст.211, 223, 240, 280 ЦПК України, вважає за можливе здійснити розгляд даної цивільної справи за відсутності сторін за наявними матеріалами справи та в заочному порядку відповідно до Глави 11 Розділу ІІІ ЦПК України, а також без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у відповідності до ст.247 ч.2 ЦПК України.

Дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до наступного висновку з таких підстав.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

В судовому засіданні встановлено, що на підставі свідоцтва про права на спадщину за законом від 17 листопада 2018 року після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , який був відповідно батьком та чоловіком позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , останнім належить в рівних частках на праві спільної часткової власності будинок АДРЕСА_1 , що підтверджується копією відповідного свідоцтва про право на спадщину за законом, копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. (а.с.3-4)

Також судом встановлено, що за адресою вищевказаного домоволодіння з 26 жовтня 2006 року окрім позивачів, які є відповідно донькою та матір`ю, зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання відповідача, що підтверджується довідкою про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, а також довідками на запит суду про реєстрацію місця проживання відповідача. (а.с.7, 17, 26)

Разом з тим, відповідно до Акту від 03 лютого 2021 року відповідач з 02 січня 2016 року дійсно не мешкає за адресою своєї реєстрації в будинку АДРЕСА_1 , особисті речі за адресою місця його реєстрації у вказаному будинку відсутні. (а.с.11)

Крім того, судом встановлено, що рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 08 червня 2016 року по цивільній справі №199/2806/16-ц (провадження №2/199/1542/16) було розірвано шлюбу, зареєстрований між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_3 03 червня 2006 року. Вказане рішення суду набрало законної сили 22 червня 2016 року.

Правовідносини, які виникли між сторонами, врегульовані нормами Конституції України, ЦК України, СК України, ЖК УРСР, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.

Так, відповідно до ст.124 Конституції України, ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Згідно ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

За змістом положень ст.41 Конституції України, ст.ст.179, 181, 316, 317, 319, 321 ЦК України правом власності є право особи на річ (нерухоме майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, які він здійснює на власний розсуд.

За змістом ст.ст.356, 358 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

За змістом норм ст.ст.1216, 1268, 1296 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Відповідно до ст.57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, окрім іншого, майно, набуте нею, ним в порядку спадкування.

Положеннями ст.41 Конституції України, ст.321 ЦК України, ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, крім випадків та у порядку, встановленому законом. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Нормою ст.9 ЖК УРСР визначено, що ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом, житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони використовуються проти їх призначення або з порушенням прав інших громадян.

Згідно ст.150 ЖК УРСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд. Аналогічні положення містить ст.383 ЦК України.

За змістом ст.ст.392, 401-403 ЦК України різновидом речового права на чуже майно є право користування (сервітут). Право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене і щодо нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений. Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Нормою ст.156 ЖК УРСР визначено, що члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в ч.2 ст.64 цього Кодексу.

Частиною 2 ст.64 ЖК УРСР передбачено до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Статтею 3 СК України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

За змістом ст.ст.104, 105, 110, 114 СК України шлюб припиняється в тому числі внаслідок його розірвання на підставі рішення суду. У разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

Положеннями ст.405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Нормою ст.406 ЦК України передбачено, що сервітут припиняється в тому числі у разі припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту, невикористання сервітуту протягом трьох років підряд. Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Оцінюючи дослідженні в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд вважає їх належними, допустимими, достовірними та достатніми для прийняття рішення у справі по суті.

Аналізуючи встановлені в судовому засіданні на підставі таких доказів фактичні обставини в контексті викладених вище норм законодавства, суд приходить до висновку, що в ході розгляду справи підтверджено належність позивачам з 13 грудня 2011 року на праві спільної часткової власності будинку АДРЕСА_1 , за адресою якого з 26 жовтня 2006 року зареєстроване місце проживання відповідача. При цьому, на момент такої реєстрації свого місця проживання відповідач внаслідок реєстрації шлюбу з позивачем ОСОБА_1 набув статусу члена сім`ї позивачів, а відтак згідно закону набув і право користування для власного проживання житловим приміщенням зазначеного будинку, яке зберіг і після набуття позивачами права спільної часткової власності на цей будинок, тобто набув речове право на чуже майно - право користування (житловий сервітут). Разом з тим, 22 червня 2016 року набрало законної сили рішення суду, яким розірвано шлюб між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем, що вказує на втрату із вказаної дати відповідачем статусу члена сім`ї позивачів, а відтак і на припинення підстави для встановлення згаданого житлового сервітуту. Останнє свідчить про обґрунтованість і доведеність заявлених позовних вимог, а отже і можливість їх задоволення.

Крім того, судом встановлено, що відповідач ще з 02 січня 2016 року, тобто близько п`яти років підряд фактично не проживає за адресою своєї реєстрації у вказаному будинку позивачів, своїх речей у зазначеному будинку не має, що також є самостійною та достатньою підставою для задоволення позовних вимог згідно ст.ст.405, 406 ЦК України. При цьому задоволення позовних вимог, з огляду на фактичне невикористання відповідачем протягом настільки тривалого часу належного позивачам будинку для власного проживання та відсутності доказів створення позивачами перешкод відповідачу у користуванні цим житлом, не зумовить порушення прав відповідача на житло, гарантоване ст.47 Конституції України, п.1 ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Наведені вище правові висновки суду узгоджуються із правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року по справі №447/455/17.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд на підставі ст.141 ЦПК України, враховуючи результат вирішення справи, вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача ОСОБА_1 понесені останньою при зверненні до суду судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 908 гривень (а.с.1).

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.41, 47, 124 Конституції України, ст.ст.11, 15, 16, 179, 181, 316, 317, 319, 321, 356, 358, 383, 391, 392, 401-402, 405, 406, 1216, 1268, 1296 ЦК України, ст.ст.57, 104, 105, 110, 114 СК України, ст.ст.9, 64, 150, 156 ЖК УРСР, ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, ст.ст.2, 5, 12, 13, 76-81, 89, 95, 141, 223, 247, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354, 355, Глави 11 Розділу ІІІ ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ; зареєстрована у встановленому законом порядку адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_3 , третя особа - Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням (ЄДРПОУ 40392181; 49000, м. Дніпро, вул. Старокозацька, 58), про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, - задовольнити.

Визнати ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована у встановленому законом порядку адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ) таким, що втратив право користування житловим приміщенням - будинком АДРЕСА_1 .

У порядку розподілу судових витрат стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована у встановленому законом порядку адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ; зареєстрована у встановленому законом порядку адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ) судовий збір в розмірі 908 гривень.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя А.М. Авраменко