Ухвала суду № 96139836, 09.04.2021, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

09 квітня 2021 року м. Рівне №460/1494/21 Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комшелюк Т.О., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Сарненської районної державної адміністрації про визнання протиправною відмови, зобов`язання вчинення певних дій,

В С Т А Н О В И В :

У провадженні Рівненського окружного адміністративного суду перебуває на розгляді адміністративна справа № 460/1494/21 за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Сарненської районної державної адміністрації про визнання протиправною відмову відповідача у нарахуванні та виплаті позивачу за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2011 року включно, з 1 січня по 2 серпня 2014 року та з 17 липня 2018 року щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а також зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу щомісячну грошову допомогу у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства відповідно до статті 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ у розмірі, 40 % від мінімальної заробітної плати за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2011 року, з 1 січня по 2 серпня 2014 року та з 17 липня 2018 року у розмірі 40 % від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, та проживає в населеному пункті, який розташований та території зони радіоактивного забруднення, а тому вона має право на отримання щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ (далі - Закон № 796-ХІІ). Разом з тим, позивач стверджує, що нарахування та виплату вказаної вище грошової допомоги відповідач здійснював в менших розмірах, аніж було передбачено чинним законодавством. Зокрема, позивач звертає увагу на те, що положення законів України, якими обмежувалася дія норми статті 37 Закону № 796 у періоди з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2011 року, та з 17 липня 2018 року, були визнані неконституційними. А з 1 січня по 2 серпня 2014 року змін до Державного бюджету України за 2014 рік про обмеження розміру такої допомоги внесено не було. З огляду на вказане, в спірні періоди відповідач мав нарахувати та виплачувати позивачу щомісячну грошову допомогу в зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, в розмірі, передбаченому безпосередньо нормою статті 37 Закону № 796, а не встановленому Кабінетом Міністрів України.

Ухвалою суду від 10.03.2021 позовна заява залишалася без руху та позивачу встановлювався строк для усунення її недоліків шляхом подання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду із зазначенням підстав для його поновлення, а також доказів поважності причин його пропуску.

На виконання вказаної ухвали позивач подав до суду заяву про поновлення строку звернення до суду.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість причин пропуску позивачем строку звернення до суду, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів.

Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України, частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно із частиною другою статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

При цьому суд зауважує, що строк звернення до суду стосується виключно питання прийняття до розгляду або відмови у розгляді позовних вимог по суті, але не застосовується для прийняття рішення про задоволення чи не задоволення таких вимог, а також періоду, протягом якого такі вимоги підлягають задоволенню.

Також важливо зазначити, що предметом позову в категорії справ стосовно соціального захисту є дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, пов`язані з соціальними виплатами, які можуть бути регулярними, періодичними, одноразовими, обмеженими в часі платежами, а тому строк на соціальний захист та строки звернення до суду залежать також від виду відповідного платежу як форми соціального захисту з боку держави.

За приписами частини третьої статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.

Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 № 340/1019/19).

Суд звертає увагу, що Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII (далі - Закон № 796) не встановлює спеціального строку звернення до суду за захистом порушеного права на отримання щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, а відтак у спірних правовідносинах застосуванню підлягає шестимісячний строк звернення до суду, визначений частиною другою статті 122 КАС України, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Більше того, суд роз`яснює, що грошова допомога, передбачена статтею 37 Закону № 796, спрямована компенсувати громадянам втрати, які ті зазнали у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Тобто, вказана грошова допомога не відноситься до соціальних виплат та допомог, що є основним джерелом існування.

З огляду на вказане вище, при вирішенні даного спору не можуть застосовуватися строки звернення до суду, передбачені чинним законодавством для вирішення спорів пов`язаних з отриманням соціальних виплат та допомог, що є основним джерелом існування, як от заробітна плата, пенсія та інші.

За правилами частини першої, другої статті 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Як слідує з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з даним позовом 24.02.2021, що стверджується відтиском на поштовому конверті.

При цьому, позовні вимоги про визнання протиправною відмову та зобов`язання нарахувати та виплатити щомісячну грошову допомогу у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2011 року включно, з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року включно та з 17.07.2018 року, заявлені поза межами шестимісячного строку звернення до суду.

В обґрунтування заяви про поновлення строку звернення до суду з даним позовом позивач покликається на те, що бездіяльність відповідача щодо виплати спірної допомоги є триваючим правопорушенням, а тому позов щодо оскарження такої бездіяльності може бути пред`явлений до суду протягом усього часу її тривання. Таким чином, позивач стверджує, що в даному випадку процесуальні строки для звернення до суду, встановлені частиною другою статті 122 КАС України, не можуть бути застосовані. Також позивач наголосив, що ним було подано заяву до відповідача (здійснено активні дії) з проханням виплатити спірну допомогу, проте листом від 11.11.2020 за № 01/5-14-11776, відповідач відмовив в її проведенні. Відтак, якщо вважати, що право на звернення до суду з даним позовом у позивача виникло, виходячи з презумпції знання законодавства, а не з дати отримання листа відповідача про відмову у виплаті допомоги, то в такому випадку буде мати місце порушення принципу "належного урядування", оскільки відповідач як компетентний орган держави після отримання від позивача повідомлення про факт безпідставної невиплати спірної грошової допомоги не вжив жодних заходів для виправлення такої помилки.

Але суд не погоджується із такими твердженнями та роз`яснює, що строк звернення до суду з позовними вимогами про зобов`язання нарахувати та виплатити щомісячну грошову допомогу у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства необхідно обчислювати з дати, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

При цьому, суд звертає увагу на те, що Закон України "Про Державний бюджет на 2014 рік" від 16 січня 2014 року № 719-VII та рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 17 липня 2018 року № 6-р/2018, набранням чинності (прийняттям) яких позивач обґрунтовує відновлення свого права на отримання спірної допомоги в розмірах, передбачених безпосередньо статтею 37 Закону № 796, були офіційно оприлюднені в загальнодоступних джерелах, а тому про прийняття таких Закону та Рішень позивач повинен був дізнатися та, відповідно, з дати набрання ними чинності (їх прийняття) розпочинається шестимісячний строк звернення до суду з вказаними вище позовними вимогами.

Також суд зауважує, що наведені позивачем причини пропуску строку звернення до суду з цим позовом суперечать презумпції знання законодавства, суть якої полягає в тому, що кожен вважається таким, що знає закони.

Суд роз`яснює, що правова основа презумпції знання законодавства - обов`язок кожного неухильно додержуватися Конституції України та законів України.

Цей обов`язок закріплений в частині першій статті 68 Конституції України, за змістом якої кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Разом з тим, обов`язок додержання законів передбачає і обов`язок їх знання. Тобто, закони повинен знати кожний. З цього положення і випливає загальновідомий принцип права: незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності, який міститься в частині другій статті 68 Конституції України.

Тому, на переконання суду, якщо позивач вважав, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача порушені його права чи законні інтереси, то враховуючи презумпцію знання законодавства він мав знати, що згідно з приписами КАС України може оскаржити такі рішення, дії чи бездіяльність до суду в межах строку звернення, визначеного цим Кодексом.

При цьому, суд не приймає до уваги твердження позивача про те, що у зв`язку з допущенням відповідачем триваючої протиправної бездіяльності строки звернення до суду, встановлені частиною другою статті 122 КАС України, не можуть бути застосовані, з огляду на таке.

Як зазначено вище по тексту ухвали, відповідно до частини другої статті 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Аналіз вказаної норми КАС України дозволяє прийти до висновку про те, що застосування строків звернення до суду в адміністративному судочинстві не залежить від того, яким чином відбулося порушення прав, свобод та інтересів позивача, - шляхом вчинення відповідачем протиправної дії, допущення протиправної бездіяльності чи прийняття протиправного рішення, а також від характеру таких дії, бездіяльності та рішення (одноразового, багаторазового, триваючого тощо). Визначальною обставиною в контексті даної норми є те, що позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свої прав, свобод та інтересів, позаяк, з відповідного моменту розпочинається перебіг строку звернення до суду.

На переконання суду, в адміністративному судочинстві застосування приписів частини другої статті 122 КАС України щодо строку звернення до суду є неможливим лише до позовів про оскарження бездіяльності по вчиненню дій чи прийняттю рішення, для вчинення (прийняття) яких чинним законодавством не визначенні строкові межі.

Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин – вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.

Суд зауважує, що грошова допомога, щодо якої виник спір, виплачується щомісячно, тобто чинним законодавством визначені часові межі її виплати, - один раз на місяць.

Таким чином, позивач мав знати про порушення своїх прав протиправною бездіяльністю відповідача кожне перше число місяця, наступного за місяцем, за який мала бути виплачена спірна грошова допомога, у зв`язку з чим розпочинався перебіг відповідного строку звернення до суду.

Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду.

В той же час, триваюча пасивна поведінка позивача не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у нього можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Щодо твердження позивача про порушення відповідачем принципу "належного урядування", то суд зазначає, що дійсно частина друга статті 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Однак, суд роз`яснює, що невиконання відповідачем приписів Закону № 796, в тому числі з урахуванням рішень Конституційного Суду України про визнання неконституційними певних положень Закону № 796 або інших законів, якими вносилися зміни до Закону № 796, що виразилося у невиплаті (виплаті в меншому розмірі) позивачу спірної грошової допомоги (тобто, здійснення відповідачем неналежного урядування), фактично є підставою для звернення до суду з позовом про захист порушеного права та не може вважатися поважною причиною пропуску строку звернення до суду з таким позовом, оскільки наведена обставина жодним чином не перешкоджала позивачу звернутися до суду в межах строку звернення, визначених КАС України.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Також суд вважає безпідставним покликання позивача на принцип pacta sunt servanda та Віденську конвенцію про право міжнародних договорів, оскільки в даному випадку право на отримання спірної грошової допомоги виникло у позивача на підставі закону України, а не міжнародного договору, ратифікованого (затвердженого, прийнятого, приєднаного) уповноваженим державним органом України.

Твердження позивача про те, що позовні вимоги за шестимісячний період, що передує дню звернення до суду з позовом в будь-якому разі подані в межах строку звернення до суду, а тому подання заяви про поновлення пропущеного строку по них не є необхідним спростовується тим, що строк звернення до суду стосується виключно питання прийняття до розгляду або відмови у розгляді позовних вимог по суті, але не застосовується для прийняття рішення про задоволення чи не задоволення таких вимог, а також періоду, протягом якого такі вимоги підлягають задоволенню.

За таких обставин, наведені позивачем причини пропуску строку звернення до адміністративного суду з даним позовом, не можуть вважатися поважними.

Зважаючи на норму ч. 5 ст. 242 КАС України, суд враховує висновки щодо застосування норм права щодо строків звернення до суду, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 31 березня 2021 року в справі № 240/12017/19.

Позаяк позивачем пропущений встановлений частиною другою статті 122 КАС України шестимісячний строк звернення до суду з цією позовною заявою, то суд дійшов висновку про наявність підстав для повернення позову відповідно до частини другої статті 123 КАС України.

Додатково суд зазначає, що згідно із частиною другою статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»). Так, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (див. рішення Європейського суду з прав людини у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. У рішенні «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд з прав людини встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25 січня 2000 року, пункт 33).

За правилами пункту 9 частини четвертої статті 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

Керуючись п. 9 ч. 4 ст. 169, ч. 2 ст. 123, ст.ст. 241, 243, 248, 256 КАС України, суд -

У Х В А Л И В :

В задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку звернення до суду у справі № 460/1494/21 відмовити.

Позовну заяву ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Сарненської районної державної адміністрації про визнання протиправною відмову відповідача у нарахуванні та виплаті позивачу за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2011 року включно, з 1 січня по 2 серпня 2014 року та з 17 липня 2018 року щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а також зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу щомісячну грошову допомогу у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства відповідно до статті 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ у розмірі, 40 % від мінімальної заробітної плати за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2011 року, з 1 січня по 2 серпня 2014 року та з 17 липня 2018 року у розмірі 40 % від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року повернути ОСОБА_1 .

Роз`яснити ОСОБА_1 , що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Ухвала набирає законної сили негайно після її підписання.

Ухвала може бути оскаржена. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Т.О. Комшелюк