Рішення № 96139816, 09.04.2021, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2021 року м. ПолтаваСправа № 440/1135/21

Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Слободянюк Н.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 /далі - позивач, ОСОБА_1 / звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Полтавській області /далі - відповідач, ГУ НП в Полтавській області/ про:

- визнання протиправною бездіяльності Головного управління Національної поліції в Полтавській області щодо ненарахування та несвоєчасної виплати грошової компенсації за невикористану в 2018-2019 роках оплачувану відпустку в кількості 53 календарних днів при звільненні на користь ОСОБА_1 ;

- зобов`язання Головного управління Національної поліції в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану в 2018-2019 роках відпустку в кількості 53 календарних днів в розмірі 22082,98 грн;

- стягнення з Головного управління Національної поліції в Полтавській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виплати грошової компенсації за невикористану в 2018-2019 роках відпустку у розмірі 49999,20 грн /а.с. 1-11/.

Позов обґрунтований тим, що у період з 07 листопада 2015 року по 22 вересня 2020 року позивач проходив службу в Головному управлінні Національної поліції в Полтавській області, проте станом на день прийняття наказу про звільнення його зі служби в поліції відповідач не провів із ним розрахунку щодо виплати грошової компенсації за 53 невикористаних в 2018-2019 роках календарних днів щорічних відпусток. На неодноразові звернення позивача щодо отримання грошової компенсації за невикористані дні відпусток за 2018-2019 роки відповідачем відмовлено у виплаті такої компенсації, оскільки така компенсація не передбачена Законом України «Про Національну поліцію». З бездіяльністю відповідача щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані в 2018-2019 роках оплачувані відпустки в кількості 53 календарних днів позивач не погоджується, оскільки вважає, що відповідно до положень Законів України «Про Національну поліцію», «Про відпустки» та Кодексу законів про працю України він у разі звільнення має право на виплату грошової компенсації за всі невикористані дні відпусток. Крім того, наявні підстави для нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 03 березня 2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, витребувано докази.

Відповідач позов не визнав та у відзиві на позовну заяву /а.с. 36-39/ зазначив, що відповідно до наказів ГУНП в Полтавській області №175о/с від 24 квітня 2018 року, №328 о/с від 18 червня 2019 року, №67о/с від 17 лютого 2020 року позивачу надавалися додаткові відпустки як учаснику бойових дій тривалістю по 14 календарних днів, а тому позивачем у повному обсязі використано додаткові відпустки, які надаються учасникам бойових дій, у 2018-2020 роках. Відповідно до положень статей 92 та 93 Закону України «Про Національну поліцію» та пункту 8 розділу ІІІ Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 06 квітня 2016 року №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29 квітня 2016 року за №669/28799, виплачується грошова компенсація поліцейським, які звільняються з поліції, лише за невикористану в році звільнення відпустку, а тому згідно з наказом ГУ НП в Полтавській області №407о/с від 22 вересня 2020 року позивачу виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні відпустки за 2020 рік. Чинним законодавством не передбачена виплата грошової компенсації поліцейським за невикористані дні відпусток за попередні роки.

У відповіді на відзив /а.с.54-61/ позивач зазначив, що у постановах від 19 січня 2021 року у справі №160/10875/19 та від 23 жовтня 2019 року у справі №826/8185/18 Верховний Суд дійшов висновків, що поліцейським гарантоване право на чергову відпустку та на відпустки, що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.

Справу розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 та частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі частини четвертої статті 229 КАС України.

Дослідивши письмові докази, суд встановив такі обставини та відповідні до них правовідносини.

Відповідно до наказу Головного управління Національної поліції в Полтавській області №9о/с від 07 листопада 2015 року «По особовому складу» /а.с.42/ ОСОБА_1 , який мав спеціальне звання «майор міліції», призначено заступником начальника спеціальної поліції Октябрського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області, присвоївши йому спеціальне звання «майор поліції».

Наказом Головного управління Національної поліції в Полтавській області №407о/с від 22 вересня 2020 року «По особовому складу» /а.с.43/ майора поліції ОСОБА_1 , старшого оперуповноваженого сектору кримінальної поліції відділення поліції №1 Кременчуцького відділу поліції, звільнено зі служби в поліції з 22 вересня 2020 року, та визначено, що він має право на отримання грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку в кількості 28 календарних днів.

ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Національної поліції в Полтавській області із заявою від 15 грудня 2020 року (вх.№П-351 від 17 грудня 2020 року) /а.с.48/, в якій просив надати інформацію про невикористані дні щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток за 2018-2019 роки.

Листом Управління кадрового забезпечення Головного управління Національної поліції в Полтавській області №П-922115/12/02/19-2020 від 31 грудня 2020 року /а.с. 18, 49/ ОСОБА_1 на його заяву від 15 грудня 2020 року повідомлено, що в 2018 році ним не використана щорічна додаткова оплачувана відпустка за стаж служби 16 років тривалістю 11 календарних днів, у 2019 році не використана щорічна основна відпустка тривалістю 30 календарних днів та щорічна додаткова оплачувана відпустка за стаж служби 17 років тривалістю 12 календарних днів.

Вважаючи, що відповідачем допущено бездіяльність щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані в 2018-2019 роках оплачувані відпустки в кількості 53 календарних днів при звільненні, позивач звернувся до суду з позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи, суд виходить з наступного.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Закон України «Про відпустки» №504/96-ВР від 15 листопада 1996 року /далі - Закон №504/96-ВР, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин/ встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Згідно зі статтею 4 Закону №504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 31) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 161 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 181 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

Частиною першою статті 24 Закону №504/96-ВР передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Аналогічні положення містяться і в частині першій статті 83 Кодексу законів про працю України /далі - КЗпП України/.

Закон України «Про Національну поліцію» №580-VIII від 02 липня 2015 року /далі - Закон №580-VIII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин/ визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Відповідно до частин першої та третьої статті 59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.

Згідно зі статтею 60 Закону №580-VIII проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 92 Закону №580-VIII встановлено, що поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Частинами першою, другою, третьою і четвертою статті 93 Закону №580-VIII передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються.

Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки.

За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п`ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п`ятнадцять календарних днів.

Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.

Відповідно до частин сьомої, восьмої, дев`ятої, десятої та одинадцятої статті 93 Закону №580-VIII чергова відпустка надається поліцейському, як правило, до кінця календарного року.

Поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку.

Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року.

За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.

Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.

Частинами першою та другою статті 94 Закону №580-VIII обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затверджені наказом МВС України №260 від 06 квітня 2016 року /далі - Порядок №260, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин/, визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції України, у тому числі здобувачам вищої освіти, яким присвоєно спеціальне звання поліції (далі - здобувачі), закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських (далі - ЗВО).

Пунктом 3 розділу І Порядку №260 передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з абзацами сьомим та восьмим пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.

Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.

Враховуючи таке правове регулювання спірних правовідносин, суд доходить висновків, що право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України та особу не може бути позбавлено такого права. Види відпусток, які можуть надаватися поліцейським, визначені у статті 92 Закону №580-VIII, а саме: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки. Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин восьмої, одинадцятої статті 93 Закону №580-VIII, відповідно до яких поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів, відкликання поліцейського з чергової відпустки, як правило, забороняється, та у разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції, за бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік. Законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року. Таким чином, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.

У Рішенні Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.

З огляду на відсутність правового врегулювання цього питання положеннями Закону №580-VIII і Порядку №260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону №504/96-ВР.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону №504/96-ВР і частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Отже, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.

Аналогічні правові висновки щодо регулювання аналогічних спірних правовідносин викладені у постановах Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 160/10875/19 та від 31 березня 2021 року у справі № 320/3843/20.

Матеріалами справи підтверджено та учасниками справи визнано, що на момент звільнення зі служби в поліції позивач не використав за 2018 рік щорічну додаткову оплачувану відпустку за стаж служби 16 років тривалістю 11 календарних днів, за 2019 рік щорічну основну відпустку тривалістю 30 календарних днів та щорічну додаткову оплачувану відпустку за стаж служби 17 років тривалістю 12 календарних днів /а.с.49/, та компенсацію за вказані невикористані календарні дні відпусток при звільненні з поліції не отримав.

Таким чином, суд доходить висновку про наявність у позивача права на отримання грошової компенсації за 53 невикористаних календарних дня щорічних відпусток (тривалістю 11 календарних днів за 2018 рік, тривалістю 30 календарних днів та 12 календарних днів за 2019 рік).

З огляду на вищевикладене, суд вважає неспроможним довід відповідача про відсутність правових підстав для виплати спірної грошової компенсації за невикористані дні щорічних відпусток за попередні роки.

На виконання вимог ухвали Полтавського окружного адміністративного суду від 03 березня 2021 року ГУ НП в Полтавській області надано до суду довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 №477/115/29/10/01-2021 від 17 березня 2021 року /а.с.50/, відповідно до якої розмір середньоденного грошового забезпечення позивача за календарний день на момент звільнення становить 501,27 грн.

Враховуючи, що на момент звільнення позивачем не було використано 53 календарних дня щорічних відпусток за 2018-2019 роки (тривалістю 11 календарних днів за 2018 рік, тривалістю 30 календарних днів та 12 календарних днів за 2019 рік), при звільненні позивача до виплати йому підлягала грошова компенсація за такі невикористані дні щорічних відпусток у сумі 26567,31 грн, (501,27 грн розмір середньоденного грошового забезпечення позивача за календарний день х 53 невикористаних позивачем календарних дня відпусток за 2018-2019 роки).

Перевіривши обраний позивачем спосіб захисту порушеного права, суд, керуючись частиною другою статті 9 та пунктом 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за можливе визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні за 2018 рік щорічної додаткової оплачуваної відпустки за стаж служби 16 років тривалістю 11 календарних днів, за 2019 рік щорічної основної відпустки тривалістю 30 календарних днів та щорічної додаткової оплачуваної відпустки за стаж служби 17 років тривалістю 12 календарних днів, та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні за 2018 рік щорічної додаткової оплачуваної відпустки за стаж служби 16 років тривалістю 11 календарних днів, за 2019 рік щорічної основної відпустки тривалістю 30 календарних днів та щорічної додаткової оплачуваної відпустки за стаж служби 17 років тривалістю 12 календарних днів, у розмірі 26567,31 грн.

Таким чином, відповідні позовні вимоги підлягають задоволенню.

Стосовно позовної вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку в розмірі 49999,20 грн суд зазначає наступне.

При тлумаченні положень статті 3 Кодексу законів про працю України Верховний Суд України вказав, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі (постанова від 17 липня 2015 року у справі №21-8а15).

Оскільки спеціальними законами не визначено порядок виплати поліцейському середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, до спірних відносин належить застосувати норми трудового законодавства.

Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України /далі - КЗпП України/ при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно з частиною першою статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Частиною другою вказаної статті встановлено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналізуючи згадані норми матеріального права, Верховний Суд у постанові від 15 жовтня 2020 року у справі № 308/10023/17 зробив висновки, що передбачений частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 Кодексу законів про працю України. При цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. В спірних правовідносинах зазначений строк звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні ще не розпочався, оскільки відсутній факт остаточного розрахунку відповідача з позивачем.

У постанові Верховного Суду від 25 червня 2020 року у справі № 440/2896/19 зазначено, що "за змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності".

Також у постанові від 22 грудня 2020 року у справі № 440/2308/20 Другий апеляційний адміністративний суд, скасовуючи рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 08 липня 2020 року (суддя Слободянюк Н.І. ) в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 10462,54 грн по день винесення судового рішення та приймаючи нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, дійшов висновку, що саме з дня фактичного розрахунку у позивача виникне право звернутися до суду з вимогою про стягнення з відповідача середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні з вини останнього.

Також у постанові від 11 лютого 2021 року у справі № 160/13220/19 Верховний Суд дійшов висновків, що "невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому до виплати, є триваючим порушенням. Отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Втім, під час розгляду справи суди встановили, що остаточний розрахунок з позивачем відповідач не провів, оскільки йому не виплачено грошову компенсацію за невикористану додаткову оплачувану відпустку за 2018 рік. За вказаного правового регулювання та обставин справи суд касаційної інстанції зазначає про відсутність підстав задоволення вимог позову у цій частині та помилковість протилежного висновку судів першої та апеляційної інстанцій".

Беручи до уваги встановлену судом у цій справі протиправність бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні щорічних відпусток за 2018-2019 роки, а також вирішуючи спір в межах заявлених вимог, суд доходить висновку, що обов`язок щодо нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки виплати при звільнення грошової компенсації за невикористані дні щорічних відпусток за 2018-2019 роки, починаючи з 23 вересня 2020 року (наступний день після звільнення позивача), виникне у відповідача лише після проведення нарахування та фактичної виплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні щорічних відпусток за 2018-2019 роки на виконання рішення суду у цій справі.

Оскільки на момент розгляду судом цієї справи, спірна сума грошової компенсації за невикористані дні щорічних відпусток за 2018-2019 роки позивачу не нарахована та не виплачена, тобто остаточний розрахунок з позивачем відповідач не провів, вимога позивача про стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати при звільненні грошової компенсації за невикористану в 2018-2019 роках відпустку у розмірі 49999,20 грн наразі є передчасною та задоволенню не підлягає як така, що заявлена на майбутнє.

Отже, позов належить задовольнити частково.

Оскільки витрат по сплаті судового збору за подання цього позову позивач не поніс, а доказів понесення позивачем інших судових витрат матеріали справи не містять, то відсутні підстави для розподілу судових витрат зі сплати судового збору на підставі статті 139 КАС України.

Керуючись статтями 6-9, 72-77, 211, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Полтавській області (вул. Пушкіна, буд. 83, м. Полтава, 36014, ідентифікаційний код 40108630) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Полтавській області (вул. Пушкіна, буд. 83, м. Полтава, 36014, ідентифікаційний код 40108630) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) грошової компенсації за невикористані дні за 2018 рік щорічної додаткової оплачуваної відпустки за стаж служби 16 років тривалістю 11 календарних днів, за 2019 рік щорічної основної відпустки тривалістю 30 календарних днів та щорічної додаткової оплачуваної відпустки за стаж служби 17 років тривалістю 12 календарних днів.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Полтавській області (вул. Пушкіна, буд. 83, м. Полтава, 36014, ідентифікаційний код 40108630) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за невикористані дні за 2018 рік щорічної додаткової оплачуваної відпустки за стаж служби 16 років тривалістю 11 календарних днів, за 2019 рік щорічної основної відпустки тривалістю 30 календарних днів та щорічної додаткової оплачуваної відпустки за стаж служби 17 років тривалістю 12 календарних днів, у розмірі 26567,31 грн (двадцять шість тисяч п`ятсот шістдесят сім гривень тридцять одна копійка).

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги у порядку, встановленому статтею 297 з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Н.І. Слободянюк