Рішення № 96137745, 06.04.2021, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

06 квітня 2021 року м. Ужгород№ 260/4540/20 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Гаврилка С.Є.,

з участю секретаря судового засідання - Марущак Г.Д.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 - не з`явився;

представник позивача - ОСОБА_2 - не з`явився;

відповідач 1 - Головне управління ДФС у Закарпатській області - представник - не з`явився;

відповідач 2 - Головне управління ДПС у Закарпатській області - представник - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Закарпатського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Закарпатській області та Головного управління ДПС у Закарпатській області про стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

ВСТАНОВИВ:

22 грудня 2020 року до Закарпатського окружного адміністративного суду звернувся з позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) в особі представника ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління ДФС у Закарпатській області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Волошина, 52, код ЄДРПОУ 39393632) (далі по тексту - відповідач 1) та Головного управління ДПС у Закарпатській області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Волошина, 52, код ЄДРПОУ 43143065) (далі по тексту - відповідач 2), яким просить суд: "1. Стягнути з Головного управління ДПС у Закарпатській області на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку у розмірі 33271,11 грн. (тридцять три тисячі двісті сімдесят одну гривню 11 копійок); 2. Стягнути з Головного управління ДПС у Закарпатській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку з 20.08.2020 року по день постановлення рішення суду.".

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2020 року було прийнято вказану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в даній адміністративній справі.

Свої позовні вимоги позивач мотивує наступним. Зокрема, зазначає, що 01 серпня 2019 року наказом Головного управління ДФС у Закарпатській області № 211-о від 29 липня 2019 року позивача було звільнено з посади начальника другого відділу розслідування кримінальних проваджень слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління ДФС у Закарпатській області та зі служби в податковій міліції ДФС у запас Збройних Сил України. Позивач вказує, що йому було нараховано грошову компенсацію за 20 діб невикористаної відпустки за 2019 рік в сумі 9643,83 грн, однак відповідачем під час звільнення позивача не було нараховано та виплачено грошову компенсацію за невикористані дні щорічних відпусток у загальній кількості 69 календарних днів, а саме: за 2015 рік - 5 діб, за 2017 рік - 19 діб, за 2018 рік - 45 діб. 17 серпня 2020 року позивач звернувся із письмовою заявою до відповідача про призначення та виплату грошової компенсації за невикористані 69 днів щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2015 рік, 2017 рік та 2018 рік. Листом від 10 вересня 2020 року № 290/Г/07-97-07 у проведені перерахунку відповідачем було відмовлено, оскільки виплата грошової компенсації можлива лише за невикористану в році звільнення відпустку. Дії відповідача щодо не нарахування та відмови у нарахуванні та виплаті грошової компенсації за невикористані 69 діб щорічної оплачуваної відпустки позивач вважає протиправними. Крім того, позивач вказує, що оскільки відповідачем не було нараховано та не виплачено йому повну грошову компенсацію за невикористані дні відпустки при звільненні, позивач просив стягнути з відповідача середній заробіток за весь період затримки виплати компенсації за невикористану відпустку з 20 серпня 2020 року по день постановлення рішення у даній справі.

У відзиві на позов представник відповідача 2 просить суд в задоволенні позову відмовити повністю. Вказує, що станом на сьогоднішній день відповідач 2 не є правонаступником відповідача 1, оскільки ДФС України у розумінні статті 43 КАС України є процесуально правоздатною та дієздатною. Відповідно, на Головне управління ДПС у Закарпатській області не може бути покладено обов`язок щодо виплати позивачу певних грошових сум.

Від Головного управління ДФС у Закарпатській області (відповідача 1) до суду відзиву на позов не надходило.

Учасники справи в судове засідання не з`явилися та не повідомили про причини неявки в судове засідання, хоча судом вживалися заходи щодо їх виклику, що передбачені Главою 7 Розділу І КАС України.

У відповідності до рекомендованого повідомлення про вручення, яке повернулося на адресу суду, відповідачем 1 повістку про виклик до суду було отримано 15 лютого 2021 року (а.с. 55).

Відтак, судом вжито достатніх необхідних законодавчо встановлених заходів щодо належного повідомлення відповідача про відкриття провадження та про можливість подання відповідачем відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали суду. Разом з тим, відповідачем відзиву на позовну заяву чи клопотань до суду не подано.

Відповідно до статі 162 частини 6 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно із статтею 262 частиною 5 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Зважаючи на вимоги статті 162 частини 6 КАС України, суд вважає, що розгляд справи може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

У відповідності до статті 205 частини 1, 3 пунктів 1, 2 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), незалежно від причин неявки.

Суд, враховуючи наявність достатньої кількості доказів у справі, а також строки розгляду вказаної справи, наявність правової позиції учасників справи щодо спірних правовідносин судом вирішено проводити розгляд справи у відсутності учасників справи, які не з`явилися в судове засідання. Відповідна ухвала зафіксована у протоколі судового засідання.

Відповідно до статті 229 частини 4 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши подані сторонами докази, (заслухавши сторони та їх представників) всебічно і повно оцінивши всі фактичні обставини (факти), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

01 серпня 2019 року, відповідно до наказу Головного управління ДФС у Закарпатській області №211-о від 29 липня 2019 року "Про звільнення ОСОБА_1 ", полковника податкової міліції ОСОБА_1 звільнено з посади начальника другого відділу розслідування кримінальних проваджень слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління ДФС у Закарпатській області та зі служби в податковій міліції ДФС у запас Збройних Сил України за пунктом 64 підпунктом "ж" (за власним бажанням) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів Української PCP від 29 липня 1991 року № 114. У відповідності до пункту 2 вказаного наказу № 211-о від 29 липня 2019 року Управлінню фінансування, бухгалтерського обліку та звітності Головного управління ДФС у Закарпатській області зобов`язано виплатити ОСОБА_1 в тому числі грошову компенсацію за 20 діб невикористаної чергової відпустки за 2019 рік. Крім іншого у цьому наказі було зазначено, що у позивача наявні дні невикористаних відпусток, які становлять: за 2015 рік - 5 діб, за 2017 рік - 19 діб, за 2018 рік - 45 діб (а.с. 14).

08 січня 2020 року та 03 березня 2020 року позивач звернувся до відповідача 1 із заявами про надання довідки про грошове забезпечення з зазначенням розміру нарахованої та невиплаченої грошової компенсації за не використану чергову відпустку у відповідності до наказу 211-о від 29 липня 2019 року (а.с.а.с. 15,16)

Відповідно до довідки Головного управління ДФС у Закарпатській області № 8/07-16-05-02-09 від 20 січня 2020 року про розмір нарахованого та виплаченого грошового забезпечення за період липень 2018 року - липень 2019 року, розмір грошового забезпечення за липень 2019 року становив 39831,03 грн та складалось з: посадовий оклад (за 11 робочих днів) - 3639,57 грн; оклад за спеціальне звання - 707,83 грн.; надбавка за вислугу років - 1956,33 грн; надбавка за "таємність" - 545,94 грн; індексація - 214,75 грн; премія - 143,75 грн; відпускні за 18 діб - 9751,94 грн; оздоровчі - 16795,00 грн; компенсація сум прибуткового податку - 6075,92 грн (а.с.а.с. 19, 20).

Водночас, як вбачається зі змісту довідки № 9/07-16-05-02-09 від 20 січня 2020 року, згідно наказу ГУ ДФС у Закарпатській області від 29 липня 2019 року № 211-о позивачу було нараховано грошову компенсацію лише за 20 діб невикористаної відпустки за 2019 рік в сумі 9643,83 грн (а.с. 21).

Отже, відповідачем під час звільнення позивача не було нараховано та виплачено грошову компенсацію за невикористані дні щорічних відпусток у загальній кількості 69 календарних днів, а саме: за 2015 рік - 5 діб, за 2017 рік - 19 діб, за 2018 рік - 45 діб.

17 серпня 2020 року позивач звернувся до відповідачів із письмовою вимогою до відповідачів щодо призначення та виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічних відпусток у загальній кількості 69 календарних днів, а саме: за 2015 рік - 5 діб, за 2017 рік - 19 діб, за 2018 рік - 45 діб (а.с.а.с. 22, 23).

Листом від 10 вересня 2020 року № 290/Г/07-97-07 відповідач 1 надав відповідь про неможливість виплати компенсації за невикористані дні відпустки за вказані періоди у зв`язку з тим, що у відповідності до пункту 56 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року № 114, визначено, що особам рядового і начальницького складу, які звільніться з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства (а.с. 27, 28).

Таким чином судом резюмується, що позиція відповідача 1 щодо спірних правовідносин зводиться до того, що у випадку звільнення особи такий має право на компенсацію лише за не використану відпустку, на яку набув права лише у році, у якому звільняється.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, суб`єкти владних повноважень (до яких відноситься і відповідач) зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України.

Предмет даного спору стосується, зокрема права позивач на виплату компенсації за невикористані щорічні відпустки за період за 2015 рік - 5 діб, за 2017 рік - 19 діб, за 2018 рік - 45 діб.

Відповідно до статті 45 Конституції України, кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Надання всім працівникам щорічної оплачуваної відпустки є реалізацією їх права на відпочинок, яке закріплене статтею 45 Конституції України.

У свою чергу порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов`язки, врегульовано відповідним Положенням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 №114 (надалі - Положення №114).

Згідно із пунктом 56 Положення № 114 особам середнього, старшого і вищого начальницького складу, звільненим із органів внутрішніх справ за віком, через хворобу, обмежений стан здоров`я чи скорочення штатів, у році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої визначається відповідно до пункту 51 цього Положення.

Особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.

При цьому тривалість відпустки осіб рядового і начальницького складу, відповідно до пункту 51 Положення №114, визначається залежно від вислуги років (у календарному обчисленні), обчисленої в порядку, передбаченому для призначення пенсій працівникам органів внутрішніх справ.

Закон України "Про відпустки" за № 504/96-ВР (далі по тесту - Закон України № 504/96-ВР) установлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Згідно зі статтею 4 Закону України № 504/96-ВР, законодавцем передбачені такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

Таким чином, у спірному випадку, невикористана позивачем у за 2015 році - 5 діб, 2017 році - 19 діб, 2018 році - 45 діб щорічна основна відпустка (69 діб) є в розумінні статті 4 Закону України № 504/96-ВР щорічною відпусткою.

У відповідності до статті 24 Закону України № 504/96-ВР, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Аналогічні положення містяться у статті 83 частині 1 КЗпП України.

Також необхідно зауважити, що норма, яка зафіксована у пункті 56 Положення № 114 є також банкетною, якою законодавець знову відсилає до законодавства, який регулює питання виплати грошової компенсації за невикористану відпустку. Таким чином судом резюмується, що Положення № 114 питання виплати грошової компенсації за невикористану відпустку не регулює.

Право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України. Особу не може бути позбавлено такого права.

Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002, що ухвалене у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.

З огляду на відсутність правового врегулювання цього питання нормами Положення № 114 питання компенсації невикористаної частини відпустки особам, які звільняються з органів внутрішніх справ за минулі роки, то при вирішенні даного спору необхідно застосовувати відповідні норми КЗпП України і Закону України № 504/96-ВР, які регулюють спірні правовідносини.

Так, у відповідності до статті 24 частини 1 Закону України № 504/96-ВР та статті 83 частини 1 КЗпП України, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Отже, у випадку звільнення працівників податкової міліції їм виплачується компенсація за всі, без винятків, невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.

Як зазначалося судом вище, що підтверджено матеріалами справи, відповідачем під час звільнення позивача не було нараховано та виплачено грошову компенсацію за невикористані дні щорічних відпусток у загальній кількості 69 календарних днів, а саме: за 2015 рік - 5 діб, за 2017 рік - 19 діб, за 2018 рік-45 діб. А відтак, у відповідності до статті 24 частини 1 Закону України № 504/96-ВР та статті 83 частини 1 КЗпП України, позивач має право на грошову компенсацію за всі невикористані ним дні щорічної відпустки.

Вирішуючи спір необхідно врахувати до спірних правовідносин останню правову позицію Верховного суду щодо подібних спірних правовідносинах, що висловлена у постанові від 19 січня 2021 року, що ухвалена у справі № 160/10875/19 (провадження № К/9901/13369/20).

Згідно із статтею 242 частиною 5 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Також необхідно звернути увагу на те, що Законом України "Про ратифікацію Конвенції Міжнародної організації праці № 132 (переглянутої) 1970 року про оплачувані відпустки" від 29 травня 2001 року № 2481-ІІІ, була ратифікована Конвенція Міжнародної організації праці № 132 (переглянуту) 1970 року про оплачувані відпустки, прийняту 54 сесією Генеральної конференції Міжнародної організації праці 24 червня 1970 року.

Згідно зі статтею 12 цієї Конвенції угоди про відмову від права на мінімальну щорічну оплачувану відпусту чи про невикористання такої відпустки з заміною її компенсацією чи іншим способом визначаються недійсними чи забороняються. Це правило є обов`язковим для виконання на території України.

Тому відповідач зобов`язаний був надавати відпустку позивачу щорічно щонайменше на 24 календарні дні (а іншої частини відпустки допускається замінна на компенсацію).

Як було вже судом вказано, що на день звільнення у позивача в органах податкової міліції залишилося у загальній кількості 89 календарних днів невикористаної щорічної відпустки, а саме: за 2015 рік - 5 діб, за 2017 рік - 19 діб, за 2018 рік - 45 діб, за 2019 рік - 20 діб.

Довідкою відповідача 1 від 20 січня 2020 року № 9/07-16-05-02-09 встановлено, що відповідно до наказу ГУ ДФС у Закарпатській області від 29 липня 2019 року № 211-о позивачу було нараховано грошову компенсацію тільки лише за 20 діб невикористаної відпустки за 2019 рік в сумі 9643,83 грн, тобто із розрахунку 482,19 грн за 1 календарний день (а.с. 21).

Таким чином, розмір грошової компенсації за 1 календарний день невикористаної відпустки становить 482,19 грн, нарахований відповідачем.

Отже, відповідачем під час звільнення позивача не в повній мірі було нараховано та виплачено грошову компенсацію за невикористані дні щорічних відпусток у загальній кількості 69 календарних днів на загальну суму 33271,11 грн (482,19 грн/кал.дн. х 69діб = 33271,11 грн).

Таким чином, правова позиція відповідача зі спірних питань - є помилковою, такою що не відповідає змісту вищенаведених законодавчих норм, які регулюють спірні правовідносини, обмежує позивача у законодавчо встановленому праві, покладаючи на нього надмірний тягар негативних наслідків спірних правовідносин за відсутності його вини з огляду на що, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 1 грошової компенсації за невикористану відпустку тривалістю 69 діб у розмірі 33271,11 грн необхідно задовольнити в повному обсязі.

Суд вказує на те, що спірні правовідносини виникли між сторонами з приводу наявності підстав для грошової компенсації за невикористані 69 діб щорічної відпустки та застосування відповідних санкцій за час затримки виплати належних позивачеві сум при звільненні згідно з положеннями статті 117 КЗпП України.

Так, статтею 116 Кодексу законів про працю України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Статтею 117 частиною 1 Кодексу законів про працю України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Закону підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Проте, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, на якого покладено тягар доказування в адміністративному процесі, не надав суду доказів, які б підтверджували здійснення розрахунку з позивачем за не використані позивачем 69 днів щорічної відпустки.

Згідно із пунктом 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 за № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Правова позиція з вказаного питання висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26 лютого 2020 року по справі № 821/1083/17 та №810/451/17 від 13.05.2020 року, яка враховується судами інших інстанцій.

Також Велика Палата Верховного Суду у вказаних постановах зазначила, що "з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, про що відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі №761/9584/15-ц зазначено, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду у зазначеному судовому рішенні вказала, що відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованому у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати такі критерії: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Відповідно до заявлених вимог, позивач просив суд у тому числі й стягнути із Головного управління ДФС у Закарпатській області на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку з 20 серпня 2020 року по день ухвалення рішення в даній справі. При цьому, позивача було звільнено зі служби 01 серпня 2019 року, а звернувся із даним позовом позивач лише 22 грудня 2020 року.

Згідно даних, розміщених на офіційному сайті НБУ за адресою https: bank .gov.ua/markets/ interest-rates/ середньозважена облікова ставка за кредитами у період з: 20 серпня 2020 року по 06 квітня 2021 року становила 6,083 %.

З огляду на обсяг несвоєчасно проведеного розрахунку при звільненні зі служби з позивачем, а саме несвоєчасність виплати грошової компенсації за невикористану відпустку тривалістю 69 діб у розмірі 33271,11 у період з 20 серпня 2020 року по 06 квітня 2021 року, тривалістю у 229 днів та враховуючі приведені опосередковані дані Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами приблизна оцінка розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, як розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя, що становить 1268,66 грн.

Враховуючи фактичні обставини справи, зокрема, що позивач протягом тривалого часу не звертався до роботодавця із вимогою про стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку, суд вважає за необхідне зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні 1268,66 грн - а саме розміру суми, які позивач, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя.

Відповідно до статті 77 частини 1 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Керуючись статтями 242-246 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Закарпатській області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Волошина, 52, код ЄДРПОУ 39393632) та Головного управління ДПС у Закарпатській області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Волошина, 52, код ЄДРПОУ 43143065) про стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити.

Стягнути з Головного управління ДФС у Закарпатській області на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку у розмірі 33271,11 грн (тридцять три тисячі двісті сімдесят одну гривню 11 копійок).

Стягнути з Головного управління ДФС у Закарпатській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку з 20 серпня 2020 року по 06 квітня 2021 року в розмірі 1268,66 (однієї тисячі двохсот шістдесяти восьми гривні 66 копійок) грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (з урахуванням особливостей, що встановлені Розділом VII КАС України (пункт 15.5)).

Відповідно до статті 243 частини 3 КАС України 06 квітня 2021 року було проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Рішення у повному обсязі було складено 09 квітня 2021 року.

СуддяС.Є. Гаврилко