Рішення № 96137382, 08.04.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 квітня 2021 р. Справа№200/1640/21-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Буряк І.В., розглянувши у порядку письмового провадження (за правилами спрощеного позовного провадження) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Торецького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання рішення протиправним, зобов`язання вчинити певні дії, -

УСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулась до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Торецького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (далі - відповідач), відповідно до тексту позовної заяви просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення Торецького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області № 4 від 12.01.2021, яким відмовлено у призначенні дострокової пенсії за віком відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058- IV ОСОБА_1 ;

зобов`язати Торецьке об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 №4 від 04.01.2021 щодо призначення дострокової пенсії за віком відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що після досягнення нею 50-річного віку, вона звернулась до Торецького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України №1058- IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Рішенням від 12.01.2021 №4 відповідач відмовив у призначенні пенсії у зв`язку із відсутністю статусу матері осіб з інвалідністю з дитинства.

Вважаючи відмовне рішення протиправним та таким, що порушує право позивачки на соціальний захист, ОСОБА_1 звернулась до суду за захистом порушеного права.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 22.02.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи визначено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи та проведення судового засідання.

У встановлений судом строк, відповідачем, засобами поштового зв`язку, суду надано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечував проти задоволення заявлених вимог позивача. Свою позицію відповідач вмотивовував тим, що ОСОБА_1 , 01.01.2021 звернулась до управління із заявою №4 про призначення пенсії за віком згідно п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV від 09.07.2003. Відповідно до вищевказаної норми Закону дострокова пенсія за віком призначається жінкам-матерям осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до шестирічного віку, після досягнення 50 років та за наявності страхового стажу не менше 15 років. Позивач надала консультаційний висновок спеціаліста №11 від 10.12.2020, який видано КНП «Обласна клінічна психіатрична лікарня м. Слов`янськ», де вказано, що її дитина ОСОБА_2 не мав показань для визнання його дитиною інвалідом у віці до 6-ти років. Виходячи з зазначеного, на думку відповідача, через не підтвердження позивачкою статусу матері особи з інвалідністю з дитинства, підстави для призначення позивачці дострокової пенсії відсутні.

Позивачкою подано відповідь на відзив, де висловлено не згоду із запереченнями відповідача.

Зокрема, позивачкою вказано, що п. 4 ч. 1 Закону №1058-ІV від 09.07.2003 не пов`язував право на дострокову пенсію жінки, як матері інваліда з дитинства, яка виховала його до шестирічного віку із набуттям інвалідності дитиною до цього віку, а пункт 2.18 Порядку надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії не відповідає нормі Закону №1058-ІV, отже не може регулювати і поширюватися на вказані відносини.

Із встановлених обставин вбачається, що між позивачкою та відповідачем, як фізичною особою та суб`єктом владних повноважень, виник публічно-правовий спір у сфері соціального захисту, з приводу правомірності прийняття відповідачем рішення про відмову у призначенні пенсійних виплат.

Фактичні обставини встановлені судом у справі такі.

ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 , якому з 21.06.2019 року встановлено ІІІ групу інвалідності, причина інвалідності: з дитинства, інвалідність встановлена на строк до 01.07.2020, дата чергового переогляду 09.06.2020.

04.01.2021 ОСОБА_1 , звернулась до відповідача із заявою №4 про призначення пенсії за віком згідно п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України № 1058-ІV від 09.07.2003 «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», до заяви позивачкою додані наступні документи: копія паспорту; копія довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру; копія трудової книжки НОМЕР_1 ; два свідоцтва про народження дітей; диплом про навчання серії НОМЕР_2 ; свідоцтво про розірвання шлюбу серії НОМЕР_3 ; акт про виховання дитини від 26.12.2020; довідку МСЕК на дитину, консультаційний висновок спеціаліста від 10.12.2020 №11; медичне заключення від 07.11.2011 №441.

Рішенням відповідача від 12.01.2021 №4 позивачці відмовлено у призначенні пенсії за віком згідно п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону № 1058. Підставою для прийняття спірного рішення, став той факт, що згідно консультаційного висновку від 10.12.2020 №11 дитина - ОСОБА_2 не мав показань для визначення дитиною інвалідом у віці до 6-ти років.

Згідно п. 2.18 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії від 25.11.2005 №22-1 визнання дитиною інвалідом засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладів охорони здоров`я. У разі якщо дитина визнана дитиною інвалідом після досягнення шестирічного віку або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою 18-ти років (висновок про час настання інвалідності).

При вирішенні справи суд виходить з такого.

Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон України № 1058-IV), який набрав чинності з 01 січня 2004 року.

Статтею 1 Закону № 1058-IV передбачено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

За приписами частини 1 статті 44 Закону України № 1058-IV, заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону № 1058-IV право на призначення дострокової пенсії за віком мають жінки, які народили п`ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до зазначеного віку, - після досягнення 50 років та за наявності страхового стажу не менше 15 років. При цьому до числа осіб з інвалідністю з дитинства належать також діти з інвалідністю віком до 16 років.

Отже, право на дострокову пенсію за віком мають матері, які виховали інвалідів з дитинства до шестирічного віку (після досягнення матір`ю 50 років та за наявності не менше 15 років страхового стажу, що не оспорюється у цій справі).

За змістом наведеної норми однією з обов`язкових умов для призначення дострокової пенсії за віком є виховання до шестирічного віку саме дитини - інваліда з дитинства.

Таким чином, встановлення органами Медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) інвалідності після досягнення такою дитиною шестирічного віку в певній мірі ставить під сумнів факт виховання матір`ю до шестирічного віку саме дитини - інваліда з дитинства, а не дитини без такого роду медичних показань.

Загальний підхід до змістовного наповнення поняття «особа з інвалідністю» на момент виникнення спірних відносин установлювався ст. 2 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 № 875-ХІІ (далі - Закон № 875-ХІІ), а також ст. 1 Закону України від 06.10.2005 № 2961-ІV «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон № 2961-ІV).

Зокрема, такий статус могла мати особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, унаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Абзацем 3 ст. 1 Закону № 2961-ІV встановлено, що дитина-інвалід - особа віком до 18 років (повноліття) зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, унаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Визначення терміну «інвалід з дитинства» не міститься ані в Законі №875-ХІІ, ані в Законі України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» від 16.11.2000 №2109-III.

При цьому за змістом абз. 2 п. 26 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1317 (далі - Положення № 1317), інвалідність з дитинства розглядається як причина інвалідності. Згідно з п. 14 цього Положення причинний зв`язок інвалідності з хворобами, перенесеними у дитинстві, установлюється за наявності документів лікувально-профілактичних закладів, що свідчать про початок захворювання або травму, перенесену до вісімнадцятирічного віку.

Зі змісту п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону № 1058-ІV убачається, що пільга, пов`язана зі зменшенням жінкам пільгового віку та страхового стажу, установлювалася лише тим матерям інвалідів з дитинства та дітей інвалідів до 16 років, які виховували їх за підтвердженого стану інвалідності на момент досягнення дитиною 6 років.

Отже, для призначення пенсії на підставі Закону №1058-IV має значення не факт установлення інвалідності, а термін (момент) настання інвалідності у дитини, що повинен мати місце протягом періоду життя дитини з моменту народження і до інвалідності у дитини до досягнення шестирічного віку, оскільки виховання дитини-інваліда у віці до 6 років створює для жінки більше перешкод для участі у суспільно-корисній діяльності, наслідком якої є отримання заробітної плати і страхового стажу, що зумовлюється сплатою страхувальником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Непрямим підтвердженням цього є встановлена ч. 6 ст. 179 Кодексу законів про працю України можливість надання жінці в обов`язковому порядку відпустки без збереження заробітної плати у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку. Натомість, за відсутності медичних показань до догляду за дитиною жінка не матиме можливості перебувати у такій відпустці і має прийняти рішення про вихід на роботу або припинення трудових відносин з роботодавцем.

Статтею 7 Закону № 2961-ІV окреслено, що положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів затверджується Кабінетом Міністрів України. Серед повноважень лікарсько-консультативних комісій, визначених Положенням про лікарсько-консультативну комісію, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2013 року № 917, визначено надання висновку, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.

Згідно з п. 2.18 Порядку № 22-1 визнання особи інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладів охорони здоров`я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. У разі, якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення шестирічного віку або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії, що така дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцяти років (висновок про час настання інвалідності).

Тобто, такий висновок дає можливість опосередковано підтвердити факт догляду матері за дитиною, яка мала право на отримання статусу дитини-інваліда до досягнення шестирічного віку, як це передбачено положеннями Закону № 1058-IV.

Таким чином, суд дійшов висновку, що п. 2.18 Порядку № 22-1 не суперечить положенням п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону № 1058-ІV, оскільки не встановлює та/або не змінює механізм призначення такого виду пенсії.

З урахуванням наведеного, мати дитини-інваліда має право на призначення дострокової пенсії за віком, але не раніше ніж за 5 років до досягнення пенсійного віку, передбаченого ст. 26 Закону № 1058-ІV, у тому разі, якщо дитина, яку вона виховує, визнана дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку. Якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення нею шестирічного віку, або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, мати цієї дитини має право на отримання зазначеної пенсії лише у разі наявності висновку лікарсько-консультативної комісії, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.

Отже, як вже відзначалось, визначальною умовою для призначення дострокової пенсії за віком як матері інваліда з дитинства є виховання до шестирічного віку саме дитини - інваліда з дитинства, а не дитини без такого роду медичних показань. Тобто при вирішенні питання про наявність права на призначення такого виду пенсії враховується не тлумачення поняття «інваліда з дитинства», а момент настання медичних показань для встановлення інвалідності.

Згідно консультаційного висновку спеціаліста №11 від 10.12.2020, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (пункт 7) висновок спеціаліста (встановлений діагноз) наслідки органічного ураження центральної нервової системи в формі психоорганічного синдрома з психопатоподібним порушенням поведінки. Комбінований тикозний розлад, синдром де ля Туретта.

У пункті 8 вищевказаного висновку зазначено, що згідно наданої медичної документації при своєчасному зверненні не мав показань для визначення дитиною інвалідом у віці до 6-ти років.

З матеріалів справи вбачається, що підставою для відмови позивачці у призначенні дострокової пенсії за віком слугувало не надання документів, які б підтверджували що ОСОБА_2 мав медичні показання для визнання його дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.

За таких обставин позивачка немає права на призначення дострокової пенсії за віком, як матері інваліда з дитинства, оскільки документи надані Управлінню ПФУ, а саме консультаційний висновок спеціаліста №11 від 10.12.2020 не підтверджує факту, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.

Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.05.2019 у справі № 330/2181/16-а, у постановах Верховного Суду від 14.05.2020 у справі № 710/284/16-а, від 31.10.2019 у справі № 680/852/17, від 05.12.2019 у справі № 174/438/17, від 13.02.2019 у справі № 332/617/17.

З огляду на приписи ст. 77 КАС України стосовно обов`язку доказування правомірності своїх дій суб`єктом владних повноважень, суд приймає доводи відповідача щодо недоведеності позивачкою порушення її права на призначення дострокової пенсії.

Враховуючи викладене, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись пп. 15.5 Розділу VII Перехідних положень, статями 9, 19, 72-79, 90, 132, 139, 241-246, 250, 255, 295, Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Торецького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання рішення протиправним , зобов`язання вчинити певні дії - відмовити повністю.

Повний текст судового рішення складено 08 квітня 2021 року.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя І.В. Буряк