Рішення № 96120218, 16.02.2021, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/13926/20

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" лютого 2021 р. м. Київ

Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

Головуючого судді - САВЛУК Т.В.

за участі секретаря Бурячек О.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - адвокат Мороз В.П.,

представник відповідача - не з`явився,

третя особа - не з`явилась,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Манойло Наталія Григорівна, про встановлення факту проживання однією сім`єю із спадкодавцем та визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовом до Київської міської ради, просив встановити факт спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_1 разом із ОСОБА_2 , в період з вересня 2011 року по день її смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 , та визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , що є предметом позову.

08 жовтня 2020 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про відкриття провадження у цивільній справі та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Згідно з частин 1-2 ст. 174 ЦПК України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.

Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

23 листопада 2020 року Київська міська рада подала відзив на позовну заяву з викладенням своїх міркувань по суті предмету позову з посиланням на норми чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, просили відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на те, що із загального обсягу доказів, які долучено позивачем до позову, не доведено факт постійного проживання позивача із ОСОБА_2 однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, крім того виходячи зі змісту постанови про відмову у вчиненні нотаріальних дій від 10 серпня 2020 року № 105/03-31, яка винесена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Манойло Н.Г., ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку із відсутністю документів, що підтверджують наявність підстав для закликання до спадкоємства, отже вимога про визнання за позивачем у порядку спадкування за законом права власності на зазначену квартиру є безпідставною, передчасною та не підлягає задоволенню.

02 грудня 2020 року представник позивача - адвокат Крупський Владислав Валерійович подав відповідь на відзив з викладенням заперечень щодо позиції відповідача відносно доказів, які долучено до позову, висловив свої міркування щодо підстав та предмету позову з посиланням на норми чинного законодавства, які регулюють спірні відносини.

02 грудня 2020 року Дніпровським районним судом м. Києва постановлено ухвалу про витребування у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Манойло Наталії Григорівни належним чином завірену копію спадкової справи №4/2020 щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 .

Закінчено підготовче провадження у цивільній справі та призначено справу до судового розгляду по суті, встановивши загальний порядок дослідження доказів у справі.

12 січня 2021 року, на виконання ухвали Дніпровського районного суду м. Києва від 02 грудня 2020 року, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Манойло Н.Г. надано належним чином завірену копію спадкової справи №4/2020 щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 .

Позивач та представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили позов задовольнити в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та на підставі доказів долучених до позову, додатково пояснили, що з 22 вересня 2011 року батько позивача - ОСОБА_3 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . З цього ж часу, позивач проживав разом з батьком та його дружиною за адресою: АДРЕСА_1 , вони вели спільне господарство, придбавали за спільні кошти меблі та побутову техніку, робили ремонт в квартирі. ІНФОРМАЦІЯ_1 батько позивача ОСОБА_3 помер. Після його смерті відкрилась спадщина, за відсутності заповіту спадщину прийняли спадкоємці першої черги за законом - дружина та син спадкодавця. Після спливу визначеного законодавством строку для прийняття спадщини, 17 жовтня 2019 року державним нотаріусом Десятої Київської державної нотаріальної контори Ткач Т.В. видано Свідоцтво про право на спадщину за законом, в порядку поділу спадкового майна визнано за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 . 19 жовтня 2019 року позивач отримав Свідоцтво про право на спадщину за законом на належну йому в порядку спадкування Ѕ частину вищевказаної квартири. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , після її смерті відкрилась спадщина до складу якої входить Ѕ частина квартири успадкована після смерті чоловіка. Позивач, маючи намір прийняти спадщину, звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Манойло Н.Г. з відповідною заявою, однак 10 серпня 2020 року приватним нотаріусом винесено постанову про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 , оскільки позивачем не надано рішення суду, яке набрало законної сили про встановлення факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем.

Представник відповідача - Київської міської ради, в судове засідання не з`явився, висловили свою позицію щодо підстав та предмету позову у відзиві на позов, просила прийняти рішення про відмову у задоволенні позову та розглядати справу за відсутністю їх уповноваженого представника.

Третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Манойло Наталія Григорівна, в судове засідання не з`явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, правом подати письмові пояснення щодо підстав позову не скористалася.

Таким чином, вислухавши учасників судового процесу, наведені сторонами доводи та заперечення щодо підстав та предмету позову, з`ясувавши фактичні обставини, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд прийшов висновку, що надані сторонами докази та повідомлені ними обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дають підстави для ухвалення судового рішення про відмову у задоволенні позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що за життя ОСОБА_3 , батько позивача, належала на праві власності квартира АДРЕСА_1 , підстави набуття права власності на квартиру - Ѕ частина цією квартири отримана в процесі приватизації відповідно до Свідоцтва про право власності на житло, видане Дніпровською районною у м. Києві державної адміністрації згідно з розпорядженням від 05 березня 1994 року за №11/389, та Ѕ частина квартири в порядку спадкування відповідно до Свідоцтва про право на спадщину від 18 грудня 2008 року, посвідченого державним нотаріусом Десятої Київською державною нотаріальною конторою, за реєстровим номером 4-1237.

22 вересня 2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено шлюб.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, факт смерті підтверджується Свідоцтвом про смерть, видане Дніпровським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві 13 квітня 2019 року (актовий запис №872).

Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина, спадкоємці першої черги за законом - дружина ОСОБА_2 , та син - ОСОБА_1 , в межах визначеного законодавством строку прийняли спадщину та отримали свідоцтво про право на спадщину за законом.

Так, 17 жовтня 2019 року державним нотаріусом Десятої Київської державної нотаріальної контори Ткач Т.В. видано Свідоцтво про право на спадщину за законом, в порядку поділу спадкового майна визнано за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 .

19 жовтня 2019 року державним нотаріусом Десятої Київської державної нотаріальної контори Ткач Т.В. видано Свідоцтво про право на спадщину за законом, в порядку поділу спадкового майна визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 .

Відповідно до ст. 1216 Цивільного кодексу України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст.1217 Цивільного кодексу України спадкування здійснюється за заповітом та за законом.

За нормою частини першої статті 1258 Цивільного кодексу України визначено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Зазначені дії, що свідчать про намір спадкоємця прийняти спадщину, повинні бути вчиненні протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. (ст.1270 Цивільного кодексу України)

Таким чином, внаслідок відкриття спадщини у спадкоємців за законом або за заповітом виникає право спадкування. Спадкове майно переходить до спадкоємців лише за умови, що вони виявили згоду щодо прийняття спадщини.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , факт смерті підтверджується Свідоцтвом про смерть, видане Відділом державної реєстрації смерті Головного територіального управління юстиції у місті Києві 16 грудня 2019 року (актовий запис №20864).

Відповідно до положень частини першої, третьої та п`ятої статті 1268 Цивільного кодексу України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Фактичний вступив управління або володіння будь-якою частиною спадкового майна розглядається як прийняття всієї спадкової маси.

Таким чином, внаслідок відкриття спадщини у спадкоємців за законом або за заповітом виникає право спадкування. Спадкове майно переходить до спадкоємців лише за умови, що вони виявили згоду щодо прийняття спадщини. Прийняття спадщини - це не обов`язок спадкоємців, а їх право.

10 серпня 2020 року позивач звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Манойло Н.Г. із заявою про прийняття спадщину щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , на підставі цієї заяви приватним нотаріус заведена спадкова справа №4/2020, яка в копії залучена до матеріалів цивільної справи ( а.с.105-126).

Спадщина, спадкування, прийняття спадщини - під цим розуміється перехід після смерті людини належних їй майнових прав (наприклад, права власності на квартиру, будинок, право на заощадження у банку), а також деяких особистих немайнових прав (права авторства) і зобов`язань до спадкоємців у встановленому законом порядку.

Право отримання спадщини «за законом» або «за заповітом» установлено Цивільним кодексом (ЦК) України.

При спадкуванні «за законом» майно померлого (спадкодавця) у рівних частках ділиться між особами, переліченими у законі, відповідно до встановленої черговості.

При спадкуванні «за заповітом» призначення спадкоємців і розподіл часток залежить від волі спадкодавця - принцип «воля заповіту».

За життя спадкодавця права та обов`язки на наслідуване майно у спадкоємців не виникають. Пріоритетним є спадкування за заповітом, оскільки воля спадкодавця, виражена у заповіті, змінює передбачений законом порядок переходу прав власності на належне йому за життя майно до його спадкоємців. Якщо спадкодавець не розпорядився своїм майном за життя, тобто не залишив заповіт на певну особу чи осіб, або коли заповіт визнаний недійсним, спадкоємці за заповітом не прийняли спадщину з різних причин, то спадкування здійснюється за законом у порядку черговості призову спадкоємців до спадкування.

Відповідно до ст.1264 Цивільного кодексу України, у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

10 серпня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Манойло Н.Г. винесено постанову про відмову ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 , оскільки ОСОБА_1 подав заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом як спадкоємцю четвертої черги після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 в порядку ст. 1264 Цивільного кодексу України, яка передбачає право на спадкування за законом осіб, які проживали зі спадкоємцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, однак ОСОБА_1 не надано рішення суду, яке набрало законної сили, щодо факту проживання спадкоємця однією сім`єю зі спадкоємцем. (а.с.119)

Виходячи з положень частини третьої ст. 1268 Цивільного кодексу України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Як роз`яснено у п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року за №7 «Про судову практику у справах про спадкування», справи про спадкування за законом мають вирішуватись на основі правил глави 86 ЦК. Спадкування за законом здійснюється позачергово. У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю.

До спадкоємців четвертої черги належать особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї, крім факту спільного проживання, є ведення з спадкодавцем спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Пунктом 6 рішення Конституційного Суду від 03 червня 1999 року N 5-рп/99 встановлено, що до членів сім`ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.

Законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями віднесення до кола членів однієї сім`ї є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважним причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки осіб, які об`єдналися для спільного проживання. Правова позиція викладена у постанові КЦС ВС від 23 квітня 2020 року, в справі № 686/8440/16-ц.

Виходячи з предмету позову, позивач просить встановити факт проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 з вересня 2011 року до часу відкриття спадщини, посилаючись на те, що доведення факту проживання позивача зі спадкодавця необхідно для встановлення правового статусу позивача як спадкоємця четвертої черги за законом та отримання права на спадкове майно.

Доказами постійного проживання разом із спадкодавцем можуть бути довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом із ним, реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або у будинковій книзі, інші документи, які підтверджують факт постійного проживання разом із спадкодавцем.

Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки (частина друга статті 3 СК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 21 Сімейного кодексу України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Статтею 25 Сімейного кодексу України передбачено, що жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі.

Жінка та чоловік мають право на повторний шлюб лише після припинення попереднього шлюбу.

Згідно з ч. 1 ст. 36 Сімейного кодексу України, шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (стаття 1264 ЦК України).

Відповідно до сімейного законодавства членами сім`ї є подружжя, дитина (діти як потомство, усиновлені), мачуха (вітчим) і батько (матір) дитини, якщо між ними зареєстрований шлюб то дитина (пасинок, падчерка). Коли ж особа утворює власну сім`ю вона відокремлюється від своїх батьків та є членом уже своєї окремої сім`ї а стосовно батьків буде колишнім членом сім`ї.

Аналіз указаних норм дозволяє зробити висновок про те, що для застосування положень вищевказаної статті необхідною умовою є, зокрема, встановлення факту не перебування осіб у будь-якому іншому шлюбі. Правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі N 522/1252/14-ц (провадження № 61-11255св18), від 26 вересня 2018 року у справі № 244/4801/13-ц (провадження № 61-23286св18), від 25 квітня 2019 року у справі № 759/4596/18 (провадження № 61-3852св19), від 17 червня 2020 року у справі №755/18012/16 (провадження №61-40658св18)

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. ( ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України)

Відповідно до ч.2 та 3 ст. 83 Цивільного процесуального кодексу України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви; відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Як з`ясовано судом, підтверджується зібраними у справі доказами, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач - ОСОБА_1 , з 28 березня 2003 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 , що підтверджується відомостями, внесені до паспорта громадянина України, які перевірені при встановлені особи позивача в судовому засіданні. (а.с.10-11)

Частиною 3 ст. 77 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Виходячи зі змісту п. 2 ст. 78 Цивільного процесуального кодексу України, згідно якої обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини. (ст.90 Цивільного процесуального кодексу України)

На підтвердження заявлених позовних вимог щодо проживання однією сім`єю зі спадкодавцем, позивач посилається, як доказ, покази свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які в судовому засіданні пояснили, що з позивачем працюють на одному підприємстві, охарактеризували позивача як турботливого сина, який допомагав своєму батькові з проведенням ремонтних робіт в квартирі АДРЕСА_1 , після смерті батька позивач опікувався мачухою, яка хворіла та потребувала сторонньої допомоги, крім того свідки зазначили, що позивач перебуває у зареєстрованому шлюбі та має двох дітей, які разом з матір`ю проживають в м. Бровари.

Оцінюючи повідомлені свідками обставини, з урахуванням підстав, які потребують доведення в межах даного спору, суд приходить до висновку, що свідки, кожен окремо, не були обізнані про матеріальний стан позивача та спадкодавця, не повідомили суду про відомі їм обставини, які потребують доказування щодо спільного проживання позивача зі спадкодавцем, ведення ними спільного господарства, придбання побутових речей, проведення ремонту в квартирі за рахунок спільних коштів, наявність взаємних прав та обов`язків, що є характеризуючими ознаками сім`ї, покази свідків зведено до констатації факту, позивач дбав про свого батька та його дружину, які в силу свого віку та стану здоров`я потребували допомоги, також свідки не обізнані про наявність інших родичів покійної, обставини її особистого життя, матеріальний стан, спілкування свідків з батьком та мачухою позивача мали епізодичний характер, тому такі свідчення свідків не можуть прийняти судом як належні докази у справі, оскільки ґрунтуються на припущеннях.

Суд критично ставиться та не бере до уваги, як належний доказ, фотосвітлини спільного зображення позивача з померлою, оскільки з наданих фотознімків не можливо встановити період часу у який відбувались події зображенні на фото та за своєю суттю вони не можуть беззаперечно доводити факт спільного проживання позивача з іншою особою в період зазначений у позовній заяві.

Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святах, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивачки, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не можуть свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю. Відповіде положення міститься у постанові КЦС ВС від 28 серпня 2019 року у справі №588/350/15-ц.

З метою доведення факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем позивач посилається на зібрані у справі докази, а саме: Договір підряду замовлення меблів від 26 листопада 2012 року; Договір купівлі-продажу №0088 металопластикових конструкцій від 16 жовтня 2019 року; Договір №1-11/15 побутового підряду на ремонт квартири від 11 травня 2015 року, Договір-замовлення на організацію та проведення поховання ОСОБА_2 від 16 грудня 2019 року; товарний чек від 17 грудня 2019 року про оплату ритуальних послуг, однак ці докази в сукупності не можуть слугувати належними та допустимими доказами спільного проживання позивача зі спадкодавцем, оскільки на час придбання побутової техніки та меблів, проведення ремонтних робіт, що засвідчено у відповідних договорах, спадкодавець проживала разом зі своїм чоловіком, батьком позивача, як подружжя, будучи у зареєстрованому шлюбі, тому така участь позивача у житті його батька свідчити лише про турботливе ставлення позивача до батька та бажання надати матеріальну допомогу та створити належні побутові умови для комфортного проживання батька у належній йому на праві власності квартирі.

Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Сімейного кодексу України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Виходячи з наведених норм кожна людина має право на сімейне життя, сім`я може бути створена на будь-яких підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Аналізуючи зібрані у справі докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено факт спільного проживання зі ОСОБА_2 протягом останніх п`яти років до її смерті, ці обставини не підтверджено належними та допустимими доказами, які беззаперечно мали свідчити про їх спільне проживання, ведення господарства, спільного побуту та наявність взаємних прав та обов`язків, що є характеризуючими ознаками сім`ї.

Крім того, для застосування положень ст. 1264 Цивільного кодексу України необхідною умовою є, зокрема встановлення факту перебування осіб у будь-якому іншому шлюбі, при цьому позивач в судовому засіданні не заперечував факт перебування з 23 липня 2004 року в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7 , про що зроблена відмітка в паспорті громадянина України, виданого на ім`я позивача, який на дату звернення з цим позовом до судку не припинено у встановленому порядку, в той же час перебування жінки та чоловіка у зареєстрованому шлюбі є підставою для створення однієї сім`ї та виключає одночасне створення обома або одним з них на інших не заборонених законом підставах іншої сім`ї, за встановлених обставин відсутні підстави для задоволення вимог в частині встановлення факту спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , з вересня 2011 року до часу відкриття спадщини.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), ратифікованою Законом від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР, зокрема ст. 1 Першого протоколу до неї (1952 р.) передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплено й у вітчизняному законодавстві. Так, відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з статтею 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

За змістом цієї норми цивільне право підлягає захисту в разі, коли сторони не перебувають між собою в зобов`язальних відносинах, і при цьому має місце його реальне оспорювання учасником цивільних відносин, унаслідок чого власник майна (у цьому випадку позивач) не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з існуванням сумнівів або претензій щодо спірного майна з боку третіх осіб.

Позов про визнання права власності - це позадоговірна вимога власника майна про констатацію перед третіми особами факту приналежності позивачу права власності на спірне майно.

Підтвердження в суді права власності на майно здійснюється шляхом підтвердження фактів, що свідчать про володіння спірним майном на праві власності або іншого речового права.

Як вбачається з обставин справи, в цьому випадку, воля особи (позивача у даній справі) щодо вільного використання свого права, тобто володіння, користування та розпорядження майном, - зв`язана волею сторонніх осіб (відповідачів у справі), що суперечить вищевказаній презумпції.

Виходячи з положень статті 1297 Цивільного кодексу України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутись до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається на ім`я кожного з них, із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців.

Відповідно до ст. 67 Закону України «Про нотаріат» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством.

Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розглядові у позовному провадженні.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, в тому числі й у випадку визначення судом за позовом спадкоємця додаткового строку для прийняття спадщини.

Висуваючи вимоги про визнання за собою, ОСОБА_1 , право власності на Ѕ частини двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , позивач посилається на відсутність правових підстав для отримання у встановленому порядку свідоцтва про право власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , тому обраний спосіб захисту забезпечить досягнення бажаного результату позивача для поновлення невизнаного права та інтересу останнього.

Надаючи правову оцінку заявленим вимогам в цій частині, суд не вбачає підстав для їх задоволення, оскільки відповідно до загальних положень про спадкування, яке регулюються положенням Цивільного кодексу України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкоємцеві на момент відкриття спадщини і не припинились внаслідок його смерті, до спадкування закликаються спадкоємці за законом та за заповітом, розподіл спадщини відбувається між спадкоємцями виходячи із загального обсягу майна, що є предметом спадкування, в той же час питання щодо включення матеріально визначених об`єктів до складу спадщини та/або їх виключення із загальної спадкової маси не відноситься до компетенції суду, оскільки належність майна спадкодавцю, в залежності від його правового статусу, підтверджується відповідними правовстановлюючими документами на це майно.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, указана норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнані права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Відповідно до частини першої статі 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст.13 Цивільного процесуального кодексу України)

Відповідно до частини другої ст.89 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до Київської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Манойло Наталія Григорівна, про встановлення факту проживання однією сім`єю із спадкодавцем та визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом, є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню в повному обсязі.

При вирішенні питання розподілу судових витрат з урахуванням вимог ст.141 Цивільного процесуального кодексу України, суд, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, відносить судові витрати по сплаті судового збору за рахунок позивача у сплаченому при зверненні до суду розмірі.

На підставі викладеного, керуючись, статями 3, 21, 25, 36 Сімейний кодекс України, статями 1216, 1217, 1258, 1259, 1268, 1270, 1297 Цивільний кодекс України, статями 2-5, 12, 13, 76-81, 89, 133, 141, 258, 259, 263-265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

у х в а л и в:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Київської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Манойло Наталія Григорівна, про встановлення факту проживання однією сім`єю із спадкодавцем та визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом.

Відповідно до положень ч.1та ч.2 ст.354 Цивільного процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до п.15.5 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону №2147-VІІІ від 03.10.2017 року, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

С у д д я: