Рішення № 96118062, 29.03.2021, Салтівський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Московський районний суд м. Харкова)

Справа № 643/450/21

Провадження № 2/643/2480/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.03.2021 м. Харків

Московський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді: Новіченко Н.В.,

за участю секретаря судового засідання: Бабельник І.В.,

представника позивача: Єрьоменко О.Ю.,

відповідача: ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому підготовчому засіданні матеріали справи

за позовом ОСОБА_2

до ОСОБА_1

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача

Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради

про визначення місця проживання дитини,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_2 (далі - позивач) звернулась до Московського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач) в якому просила визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 із нею за адресою: АДРЕСА_1 .

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказує на те, що 26 квітня 2014 року між нею та відповідачем було укладено шлюб. Від сумісного проживання сторони мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Син з моменту народження був зареєстрований та фактично проживав за адресою АДРЕСА_2 . Однак, більше одного року тому фактичні шлюбні відносини між нею та відповідачем були припинені, у зв`язку з цим, вона вимушена була забрати сина та переїхати. Наразі вона зареєстрована та проживає разом із сином за адресою АДРЕСА_1 . Зазначає, що вона як любляча мати та свідомий громадянин, розуміє та виконує свій батьківський обов`язок щодо виховання дитини в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, піклування про здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток своєї дитини. На теперішній час, виходячи з того, що подружжя не проживає разом, активним вихованням, оздоровленням та розвитком дитини займалась та займається вона. На даний момент вона офіційно працевлаштована та має стабільний заробіток, графік роботи у неї нормований, крім того, під час її відсутності, дитина перебуває в дитячому садочку або ж проводить час з бабусею. ЇЇ професія не впливає на її емоційний стан, що, у свою чергу, позитивно відображається на спілкуванні з дитиною у після робочий час. Заробітної плати цілком вистачає для сплати дитячого садочку, занять з логопедом, забезпечення дитині повноцінного розвитку, у тому числі продуктами харчування, одягом, іграшками, відвідуванні закладів, що сприяють її розвитку. Протягом тривалого часу допомагають батьки й у здійсненні різного роду підтримку у вихованні, забезпеченні фінансового стану, оздоровленні та допомогою з відведенням дитини до садочка. Вона постійно дбає про дитину, турбується чим її нагодувати з користю для її здоров`я та благополучного зросту, що вдягти, як відвести в дитячий садок та потім встигнути на роботу. Після роботи саме вона забирає дитину з дитячого садочка, проводе з ним вільний час на дитячому майданчику на свіжому повітрі. Зауважила, що у неї відсутні шкідливі звички та вона не перебуває на обліках у наркологічному та психіатричному диспансерах. При цьому ОСОБА_1 у разі вживання спиртних напоїв, часто переходить межу дозволеного і починає проявляти агресію. Більше року тому відповідач встиг влаштувати особисте життя, на даний момент він проживає у фактичних шлюбних стосунках з іншою жінкою, у зв`язку з даними обставинами, вихованням сина він не займається, добровільно допомагати матеріально не бажає. В свою чергу, відповідача клопоти виховання дитини не турбують, та майже весь свій вільний час він займається власним життям, дитині не приділяє належної уваги, майже не проводить з ним вільний час, не водить сина у садок та до логопеда, не піклується щодо стану здоров`я та добровільно не бажає забезпечувати його потреби.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 18.01.2021 року вищевказану позовну заяву залишено без руху.

21.01.2021 року до Московського районного суду м. Харкова надійшла заява позивача про усунення недоліків.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 22.01.2021 відкрито провадження у справі, підставі статті 53 Цивільного процесуального кодексу України залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання, підготовче засідання призначено на 22.02.2021 року.

22.02.2021 року підготовче засідання відкладено на 15.03.2021 року за клопотанням відповідача.

15.03.2021 року підготовче засідання відкладено на 29.03.2021 року за клопотанням представника позивача.

У підготовчому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав, та просив їх задовольнити.

Відповідач заявлені вимоги визнав у повному обсязі, про що подав відповідну заяву.

Представник третьої особи у підготовче засідання 29.03.2021 року не з`явився, належним чином був повідомлений про дату, час та місце судового розгляду.

Заслухавши пояснення сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

З матеріалів справи вбачається, що 26 квітня 2014 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб, про що свідчить свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 , видане Московським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби харківського міського управління юстиції.

Позивач та відповідач мають дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , видане Московським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби харківського міського управління юстиції.

Сторони підтверджують, що фактичні шлюбні відносини між ними припинені, у зв`язку з цим, позивач разом із дитиною проживають окремо від відповідача, а саме адресою АДРЕСА_1 .

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно із частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

За правилами статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Згідно з приписами статті 141 Сімейного кодексу України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Статтею 150 Сімейного кодексу України передбачений обов`язок батьків щодо виховання та розвитку дитини.

Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 Сімейного кодексу України).

Відповідно до ч. 4 ст. 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Згідно зі статтею 157 Сімейного кодексу України питання про виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ст. 160 Сімейного Кодексу України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

В силу приписів статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Згідно з прецедентною практикою Європейського Суду з прав людини об`єктом статті 8 указаної Конвенції є, в основному, захист людини від будь-якого втручання з боку державних органів. Однак це положення не просто змушує державу утримуватись від такого втручання. Крім цього, насамперед поряд з існуванням негативних зобов`язань, існують позитивні зобов`язання, пов`язані з ефективною повагою до приватного або сімейної життя. Ці зобов`язання можуть включати в себе вжиття заходів, спрямованих на забезпечення поваги до приватного життя навіть у сфері відносин між окремими особами (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13).

Ухвалюючи рішення в справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.

При цьому Європейський суд з прав людини зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Найкращі інтереси дитини можуть, залежно від їх характеру та серйозності, перевищувати інтереси батьків.

Враховуючи вимоги статті 51 Конституції України, статей 3, 9, 18 Конвенції про права дитини, статті 7 Сімейного кодексу України, а також положення прецедентної практики Європейського суду з прав людини, при вирішенні справи, зокрема, про визначення місця проживання дитини встановлення обставин, які, на думку суду, забезпечують найкращі інтереси дитини та зазначення вказаних обставин у відповідному рішенні є обов`язком суду.

Під час підготовчого провадження відповідачем було подано заяву про визнання позову, відповідно до змісту якої, він визнає позов та не заперечує проти визначення місця проживання дитини з матір`ю, ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з частиною 1 статті 206 Цивільного процесуального кодексу України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Зазначена процесуальна дія - це диспозитивне право відповідача, передбачене нормами Цивільного процесуального кодексу України.

Частиною 2 статті 206 Цивільного процесуального кодексу України унормовано, що до ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення.

При цьому, суд зазначає, що визнання відповідачем позову не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, в тому числі малолітньої дитини ОСОБА_3 , в житті якого нічого не змінюється і він, як і раніше, продовжує проживати зі своєю матір`ю.

За таких обставин, оскільки заява відповідача, не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд приймає заяву відповідача про визнання позову.

У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд (частина 4 статті 206 Цивільного процесуального кодексу України).

Частиною 3 статті 200 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

За таких обставин, суд задовольняє заявлені позовні вимоги.

Згідно з частиною 1 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Водночас, в силу приписів частини 1 статті 142 Цивільного процесуального кодексу України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

За таких обставин, витрати позивача по сплаті судового збору покладаються на відповідача у розмірі 50 відсотків від суми сплаченого позивачем судового збору, а інші 50 відсотків підлягають поверненню позивачу з Державного бюджету.

Керуючись ст. ст. 12, 76, 200, 206, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про визначення місця проживання дитини задовольнити.

2. Визначити місце проживання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зі своєю матір`ю, ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_1 .

3. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати по оплаті судового збору в розмірі 454 (чотириста п`ятдесят чотири) грн. 00 коп.

4. Повернути ОСОБА_2 з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 454 (чотириста п`ятдесят чотири) грн. 00 коп., сплачений на підставі Квитанції № 0.0.1902474117.1 від 12.11.2020, оригінал якої знаходиться в матеріалах справи.

5. Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги у тридцятиденний строк з дня складення тексту рішення суду.

6. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

7. Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 .

8. Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 .

9. Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, код ЄДРПОУ 26489104, м. Харків, вул. Чернишевська, 55.

Повне рішення складено 08.04.2021 року.

Суддя Н.В. Новіченко