Рішення № 96113947, 25.03.2021, Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 185/12084/15-ц

Провадження № 2/185/9/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 березня 2021 року Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді: Бондаренко В.М.,

за участю секретаря: Данильченко Ю.О.,

представника позивача: Савченка С.А.,

представника відповідача: Глуховецького О.С.

(участь в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Павлограда цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Схід Фінанс", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський Акціонерний Банк", про захист прав споживачів та визнання кредитного договору недійсним, -

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" про захист прав споживачів та визнання кредитного договору недійсним, у подальшому уточнивши свої позовні вимоги, в редакції від 26.03.2019 року, в якому просила суд визнати недійсним кредитний договір № 22/в від 08 липня 2008 року, укладений між нею та ВАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський Акціонерний Банк", а також стягнути з відповідача понесені судові витрати по справі.

В обґрунтування позову позивач зазначила, що згідно кредитного договору № 22/в від 08 липня 2008 року, укладеного між нею та ВАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк», правонаступником якого є ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк», їй було надано кредит в сумі 8 500 Євро з терміном користування кредитними коштами до 06 липня 2018 року зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14 % річних.Вважає, що кредитний договір містить умови, які є несправедливими в цілому, суперечать принципу сумлінності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків на погіршення становища споживача, що в свою чергу є підставою для визнання такого договору недійсним.Зазначає, що несправедливими є наступні умови договору. Пунктами 5.1., 5.1.1., 5.1.2., 5.1.3. Договору передбачено порядок перегляду відсоткової ставки за користування кредитними коштами, відповідно до умов Договору, в сторону збільшення. При цьому, в разі незгоди позичальника з новим розміром відсоткової ставки банк має право вимагати від позичальника дострокового виконання зобов`язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих відсотків та можливих штрафних санкцій. Але умов, що регулюють питання зменшення відсоткової ставки, кредитний договір не містить взагалі, що призводить до дисбалансу інтересів сторін.Банк в односторонньому порядку змінив розмір процентної ставки на збільшення з 14 відсотків на 17 відсотків без належного повідомлення та погодження з Позичальником. Оскільки всі наведені пункти кредитного договору регулюють питання розрахунків між сторонами, їх несправедливі умови мають суттєве значення для висновку про несправедливість умов договору в цілому. Також, при укладенні кредитного договору Банком були допущені порушення умов чинного на той час законодавства, а саме: зміст та умови кредитного договору були розроблені безпосередньо відповідальними працівниками Банку, а тому, позичальник був позбавлений фактичної можливості вносити зміни до змісту кредитного договору, і при його укладенні мав можливість погодитись лише на ті умови, які були запропоновані йому Банком щодо істотних умов договору та відсоткової ставки. Вважає, що відповідачем навмисно не дотримано та грубо порушено встановлені вимоги діючого законодавства України та приписи Національного Банку України для укладення оспорюваного кредитного договору, які визначені законом, як істотні та є необхідні, зокрема, ч. 4 ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів» та ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», та саме банк належно не виконав вимоги Закону про дотримання істотних умов договору, а саме: не надав позичальнику повної, об`єктивної та достовірної інформації про умови кредиту перед укладенням та під час укладення кредитного договору, забезпеченого іпотекою. Навмисно приховав та невірно відобразив фактичні дані і відомості відносно значення реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту, які суттєво відрізняються від тієї реальної процентної ставки за кредитом, що обумовлена між сторонами кредитного договору та його розміру абсолютного подорожчання кредиту, які узгоджені між сторонами кредитного правочину в його умовах. Таким чином, позивач зазначає, що з аналізу умов кредитного договору про надання споживчого кредиту встановлено, що в їх змісті відсутні встановлені законодавством обов`язкові умови, які необхідні для їх укладення, а саме: не встановлено умов надання кредиту, зокрема, про можливе настання валютних ризиків для позичальника; не встановлено, не розкрито та є відсутніми обов`язкові умови щодо основних економічних і правових вимог виникнення іпотечного боргу шляхом оприлюднення їх у письмовій формі, ще до укладення цього договору; не встановлено інфляційного застереження та відсутні належні дані і відомості відносно досягнутої домовленості; не надано у письмовому вигляді інформації про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту. Позивач зауважує на тому, що у відповідності до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в письмовій формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Вважає, що кредитний договір є неукладеним (не відбувся), коли сторони в належній формі не досягли згоди щодо б однієї його істотної умови, передбачених законодавцем. Зазначає, що оскільки вищевказані обов`язкові відомості не були встановлені та не розкриті Банком у кредитному договорі, можна дійти до обґрунтованого та належного висновку про те, що кредитний договір не відповідає вимогам чинного законодавства України, а його сторонами в належній формі не було досягнуто згоди щодо істотних умов договору, передбачених законодавцем. Вказаний договір містить несправедливі умови. Абсолютне значення подорожчання кредиту, тобто фактична сума переплати за кредитом, за Кредитним договором №22/в від 08.07.2008 року, складає 9 550,70 Євро. Умовами кредитного договору, в порушення п. 3.8 «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», споживача не попереджено про відповідальність за валютні ризики під час виконання зобов`язань.Крім того, позивач посилається на те, що згідно ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткій, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Частиною 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними. Частиною 1 ст. 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч.1 ст.229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.На підставі наведеного вище позивач вважає, що виходячи з положень ст.ст. 203, 215, 230, 548 ЦК України, можна дійти висновку про те, що під час підписання кредитного договору між сторонами, вона, позивач, була введена в оману відповідачем щодо істотних умов договору, ціни та відсоткової ставки. А тому, її волевиявлення на укладання кредитного договору у вигляді та розмірах, зазначених у кредитному договору, суперечили її волевиявленню на його укладання саме на таких умовах. Позивач вказує, що Банк скористався тим, що позивачу об`єктивно бракувало знань, необхідних для здійснення правильного вибору при підписанні оспорюваного договору і вона була введена в оману при отриманні кредитних послуг, а Банк, в порушення вимог Закону України «Про захист прав споживачів», не надав їй, позивачу, відомості, які потрібні клієнту при укладенні кредитного договору, та не зазначив їх в його змісті.Позивач вважає, що Банк приховав від позичальника повну та об`єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту та вказав в угоді занижені значення показників суттєвих умов договору, чим фактично ввів її, позичальника, в оману щодо кінцевої загальної суми кредиту, яку сплатив би позичальник банку, погашаючи кредит у порядку, передбаченому умовами кредитного договору. Позивач вважає, що несправедливими умовами кредитного договору порушуються його права, як споживача фінансових послуг, порушується принцип добросовісності і розумності договірних умов, що призводить до істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків. Відповідно, з урахуванням зазначеного, позивач вважає, що наявні всі підстави для визнання кредитного договору недійсним.

Представником відповідача Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк", у порядку ст. 178 ЦПК України, надано відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній просив відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що оспорюваний кредитний договір був укладений між позивачем та Банком за вільним волевиявленням позивача та у відповідності з нормами ЦК України, про що свідчить підпис позивача в Кредитному договорі, при цьому позивач не заперечувала проти наявності зазначених в позовній заяві несправедливих умов в Кредитному договорі, що свідчить про відсутність недобросовісності з боку Банку при укладенні Кредитного договору.Зауважує на тому, що позивачем по справі не доведено належними та допустимими доказами факт введення її в оману, тобто не доведено такої підстави для визнання Кредитного договору недійсним.При цьому позивач, під час укладення Кредитного договору була ознайомлена з його умовами, не заперечувала проти них та підписала договір на запропонованих Банком умовах. Під час укладення договору сторони погодили всі його істотні умови, підписуючи Кредитний договір позивач достеменно знала, що отримує кредит в іноземній валюті та зобов`язана погашати кредит та проценти за користування кредитом саме у валюті, в якій ним було отримано кредит, а саме в Євро, при цьому позивач самостійно та добровільно прийняла на себе відповідні ризики щодо зміни курсу Євро, підписавши Кредитний договір на вказаних умовах та звернувшись до Банку з метою отримання кредиту саме в Євро. Позивачем не доведено належними та допустимими доказами приховування Банком інформації щодо реальної процентної ставки, ненадання Банком позивачу повної, об`єктивної та достовірної інформації про умови кредитування перед укладенням Кредитного договору, забезпеченого іпотекою та недотримання Банком істотних умов Кредитного договору. Крім того, просив суд застосувати до позовних вимог строк позовної давності.

У подальшому, 13 серпня 2019 року, на адресу суду надійшла заява від ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк», згідно якої уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» - Матвійчук О.Ю. зазначив, що 19 липня 2019 року між ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» та ТОВ «Схід Фінанс» був укладений Договір про відступлення прав вимоги № 24435, відповідно до якого вимога за Кредитним договором № 22/в від 08 липня 2008 року була відступлена ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» на користь ТОВ «Схід Фінанс».

Тому, у жовтні 2019 року позивач уточнила позовні вимоги, пред`явивши позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Схід Фінанс", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський Акціонерний Банк", про захист прав споживачів та визнання кредитного договору недійсним, в якому просила суд визнати недійсним кредитний договір № 22/в від 08 липня 2008 року, укладений між нею та ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк».

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд їх задовольнити на доводах та підставах, зазначених у позові.

Представник відповідача, який приймав участь у справі в режимі відеоконференції, позовні вимоги не визнав у повному обсязі та просив відмовити у їх задоволенні за безпідставністю. Крім того, просив суд застосувати до позовних вимог строк позовної давності, про що надав відповідну заяву.

Представник третьої особи у судове засідання не з`явився, не повідомив суд про причини неявки.

Суд, вислухавши доводи учасників справи, вивчивши матеріали цивільної справи, приходить до наступного.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 08 липня 2008 року між ОСОБА_1 та ВАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк», правонаступником якого є ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк», був укладений кредитний договір №22/в, за умовами якого позивач отримала кредитні кошти в іноземній валюті у розмірі 8 500 Євро з терміном повернення Кредиту до 06 липня 2018 року, зі сплатою процентів за користування кредитним коштами у розмірі 14 процентів річних та щомісячної плати за обслуговування кредиту у розмірі 64,40 грн., що становить 0,1% від суми кредиту.

Відповідно до п. 1.6 Кредитного договору, в забезпечення виконання зобов`язань Позичальника за Договором щодо погашення кредиту, сплати процентів за його користування, інших платежів, передбачених цим Договором, а також можливих штрафних санкцій, позичальник укладає Іпотечний договір квартири АДРЕСА_1 , що є власністю ОСОБА_1 згідно договору купівлі-продажу від 12.05.2008 року, посвідченого нотаріусом Павлоградського міського нотаріального округу Шлегою Г.І., зареєстрованої в реєстрі за номером 1468 та зареєстрованої в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 05.06.2008 року.

В цей же день 08 липня 2008 року між ОСОБА_1 та ВАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк», правонаступником якого є ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк», було укладено договір іпотеки, згідно якого ОСОБА_1 передала в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 згідно договору купівлі-продажу від 12.05.2008 року, посвідченого нотаріусом Павлоградського міського нотаріального округу Шлегою Г.І., зареєстрованої в реєстрі за номером 1468 та зареєстрованої в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 05.06.2008 року.

Пунктами 5.1., 5.1.1., 5.1.2., 5.1.3. Кредитного договору передбачений порядок перегляду відсоткової ставки за користування кредитними коштами. Так, відповідно до п. 5.1. Кредитного договору, в разі настання події, не залежної від волі Сторін Договору, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів Банку, в тому числі у разі зміни процентних ставок на кредитному ринку України, прийняття компетентними державними органами України законів або підзаконних нормативних актів, що прямо або опосередковано впливають на стан кредитного ринку України, Банк має право ініціювати зміну розміру процентів за користування кредитом.

Відповідно до п. 5.1.1. Кредитного договору про зміну розміру процентної ставки за користування кредитом, Банк зобов`язаний повідомити Позичальника не пізніше ніж за 10 банківських днів до дати початку її застосування, а також надати для укладення проект відповідної додаткової угоди.

При цьому, відповідно до п. 5.1.2. Кредитного договору, у разі незгоди Позичальника із запропонованим Банком розміром процентної ставки, він зобов`язаний протягом 10 (десяти) банківських днів з дати відправлення Банком повідомлення про зміну розміру процентної ставки за користування Кредитом, повернути Банку існуючу заборгованість за Кредитом, сплатити нараховані проценти, можливі штрафні санкції в повному обсязі та інші платежі за цим Договором.

Пунктами 4.4., 4.5. Кредитного договору передбачено право Банку вимагати від Позичальника сплати штрафу у розмірі 5 процентів від суми Кредиту за кожен випадок порушення п. 3.3. (крім підпунктів 3.3.2. та 3.3.3), а також сплати штрафу у розмірі 20 (двадцять) відсотків від суми неповерненого кредиту та/або несплачених процентів, плати за обслуговування кредиту, строк сплати яких настав.

19 липня 2019 року між ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» та ТОВ «Схід Фінанс» був укладений Договір про відступлення прав вимоги № 24435, відповідно до якого вимога за Кредитним договором № 22/в від 08 липня 2008 року була відступлена ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» на користь ТОВ «Схід Фінанс».

Згідно статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Частиною першою статті 513 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Статтею 514 та частиною першою статті 516 Цивільного кодексу України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

За таких обставин судом встановлено, що до ТОВ «Схід Фінанс» на законних підставах перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 22/в від 08.07.2008 року.

Звертаючись до суду з позовом про захист порушеного права споживача фінансових послуг, визнання кредитного договору недійсним позивач посилалася на те, що при укладанні кредитного договору Банком було порушено вимоги Закону України «Про захист прав споживачів» в частині ненадання банком позивачу, як споживачу фінансових послуг в галузі споживчого кредитування, в письмовій формі повної інформації про умови кредитування, про валютні ризики, а також орієнтовану сукупну вартість кредиту, яка надається перед укладення кредитного договору. Також позивач наголошувала на тому, що умови укладеного кредитного договору є несправедливими у зв`язку з істотним дисбалансом договірних прав та обов`язків на шкоду споживача, а при укладанні кредитного договору не було додержано передбачених законодавством істотних умов. Крім того, при укладенні кредитного договору відповідач використовував нечесну підприємницьку практику та ввів позивача по справі в оману.

Так, згідно з частиною першою статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Нормами цивільного законодавства передбачено як визнання правочину недійсним в цілому, так і визнання недійсним окремих його положень, а також передбачено можливість визнання правочину недійсним в цілому, якщо недійсність окремих його положень тягне за собою недійсність інших його частин і недійсність правочину в цілому.

Згідно з ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 627 ЦК України та відповідно до ст. 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зокрема, ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч. 1 ст. 227 ЦК України, правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Згідно ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Згідно ч. 1 ст. 229 ЦК України, істотне значення мають обставини щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якості речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені Законом України «Про захист прав споживачів», який, в редакції на момент укладання оспорюваного кредитного договору, не містив заборони на надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України.

Згідно ч. 2 ст. 11 вказаного Закону, в редакції на час укладання кредитного договору, перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про цілий ряд обставин, в тому числі про: орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов`язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови.

Згідно з ч. 5 ст. 11 Законом України «Про захист прав споживачів», до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах.

Відповідно до ст. 18 Законом України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, то таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Частина 1 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів» забороняє нечесну підприємницьку практику, яка включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману.

Згідно ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Отже, при укладанні оспорюваного кредитного договору №22/в від 08.07.2008 року сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору: мети, суми та строків кредиту, умов та порядку його видачі та погашення, видів забезпечення зобов`язань позичальника, процентних ставок, порядку оплати за кредит, порядку зміни та припинення дії договору, відповідальності сторін за невиконання або неналежне виконання договору. Спірний договір було укладено у письмовій формі, сторони договору мали необхідний обсяг цивільної дієздатності. До кредитного договору сторонами було підписано графік погашення кредиту.

При цьому, при укладанні кредитного договору позичальник ОСОБА_1 була обізнана про вищезазначені договірні умови і свідомо погодилася з ними, про що свідчить підпис на договорі без будь-яких зауважень чи застережень щодо його умов. Позивач також погодилася з його умовами та не заперечувала проти надання кредиту в іноземній валюті – Євро, сплати процентів та інших платежів, крім плати за користування кредиту, в іноземній валюті.

Вказаний договір не містить дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позивачу, а види відповідальності позичальника покликані забезпечити своєчасне виконання ОСОБА_1 кредитних зобов`язань, а отже не є непропорційно великою сумою компенсації в контексті положень законодавства про захист прав споживачів.

Кредитний договір укладено на принципах добросовісної конкуренції, адже позивач самостійно та добровільно обрала ВАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк», правонаступником якого є ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк», для укладення з нею кредитного договору.

Наведені позивачем в позовній заяві доводи про те, що видача кредиту в іноземній валюті є порушенням законодавства, не ґрунтуються на законі.

Так, статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон не встановлює обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до ст. 192 ЦК України, іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Статтею ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

При цьому ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», в редакції на час укладання кредитного договору, визначає, що кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучення коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Основним законодавчим актом, який регулював правовідносини у сфері валютного регулювання та валютного контролю на момент виникнення спірних правовідносин, був Декрет КМ України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Відповідно до ст. 5 цього Декрету, в редакції на час укладання кредитного договору, операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього ж Декрету. Індивідуальної ліцензії потребують зокрема такі види валютних операцій: надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі (пп. «в» п.4 ст.5 Декрету), використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави (пп. «г» п.4 ст.5 Декрету).

Аналізуючи наведені норми матеріального права, суд дійшов висновку, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Також суд вважає помилковими посилання позивача на те, що при укладенні кредитного договору відповідач використовував нечесну підприємницьку практику та ввів позивача по справі в оману, з огляду на наступне.

Так, відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Предметом спору є, зокрема, визнання недійсним кредитного договору з підстав, передбачених ст. 230 ЦК України.

Відповідно до ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

У пункті 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06 листопада 2009 року роз`яснено судам, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 вказує на те, що кредитний договір було вчинено під впливом обману зі сторони ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк». Однак, позивач не надала будь-яких доказів того, що на момент укладення правочину ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» замовчував певні обставини та ввів позивача в оману.

Позивач посилається на статтю 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та зазначає, що інформація по кредиту була надана не у повному обсязі, що полягала в подвійній сплаті за користування валютним кредитом та незаконному зобов`язанні здійснювати сплату процентів в іноземній валюті.

Разом з тим, підписуючи кредитний договір, ОСОБА_1 погодилася з його змістом та умовами, зокрема, і в частині визначення розміру процентів, які підлягають сплаті за користування кредитними коштами.

Згідно висновку судової економічної експертизи № 36 від 07.02.2017 року Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса встановлено, що згідно з умовами кредитного договору №22/в від 08.07.2008 року, укладеного між ВАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» та ОСОБА_1 , абсолютне значення подорожчання кредиту становить 9 550,70 Євро; реальна процентна ставка становить 19,37%; реальна процентна ставка не відповідає значенню реальної процентної ставки, наведеної у додатку № 2 до кредитного договору № 22/в від 08.07.2008 року; різниця між розрахованим згідно з умовами кредитного договору № 22/в від 08.07.2008 року значення реальної процентної ставки та показником реальної процентної ставки, визначеним у додатку № 2 до кредитного договору № 22/в від 08.07.2008 року, становить 2,97%; згідно з умовами кредитного договору №22/в від 08.7.2008 року, абсолютне значення подорожчання кредиту відповідає значенню, наведеному у додатку № 2 до кредитного договору № 22/в від 08.07.2008 року.

Згідно висновку додаткової судової економічної експертизи № 22839 від 26.10.2018 року Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса встановлено, що згідно умовами кредитного договору №22/в від 08.07.2008 року на момент його укладення, арифметична різниця між процентною ставкою, передбаченою кредитним договором та реальною ставкою, встановленою експертом, розрахованою відповідно до Постанови Правління НБУ № 168 від 10.05.2007 року, становить 2 216,80 Євро.

Однак, суд не дає оцінки вищевказаним висновкам судових експертиз, так як предметом спору є визнання кредитного договору №22/в від 08.07.2008 року недійсним на момент його укладення. При цьому, суд вважає за необхідне зауважити, що викладені позивачем в позовній заяві доводи щодо неправомірності збільшення Банком в односторонньому порядку процентної ставки можуть бути запереченнями у разі пред`явлення до неї позовних вимог про стягнення суми заборгованості.

ОСОБА_1 вказувала також на те, що будь-яка діяльність, яка вводить в оману споживача є нечесною підприємницькою діяльністю. Введення клієнта в оману та укладення з ним договору на умовах, що суперечать чинному законодавству не відповідає жодним правилам та не є чесним звичаєм у підприємницькій діяльності.

Однак, як зазначалося вище, позивач не надала доказів, які вказують на те, що при укладенні кредитного договору ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» не надав їй усю необхідну інформацію, чим ввів позивача в оману, що у свою чергу є проявом недобросовісної конкуренції.

Отже, матеріали справи та встановлені судом обставини не дають підстав вважати, що дії ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» при укладанні спірного кредитного договору суперечили волевиявленню позивача та вимогам закону. Тобто доводи про недійсність умов кредитного договору з підстав, наведених позивачем в позовній заяві, не знайшли свого підтвердження під розгляду справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, враховуючи вищенаведене, слід дійти висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Схід Фінанс", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський Акціонерний Банк", про захист прав споживачів та визнання кредитного договору недійсним.

Судові витрати по справі не підлягають розподілу відповідно до ст. 141 ЦК України.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 89, 141, 259, 263-265, 352, 354, 355 ЦПК України, суд –

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Схід Фінанс", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський Акціонерний Банк", про захист прав споживачів та визнання кредитного договору недійсним – відмовити у повному обсязі.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення або складення, а учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду – з дня вручення йому повного рішення суду.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п.п. 15.5 п. 15 ч. 1 розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 05 квітня 2021 року.

Суддя В.М. Бондаренко