Рішення № 96110062, 08.04.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 квітня 2021 року м. Київ № 640/3622/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Келеберди В.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправними дій та рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

Обставини справи.

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ПФУ в місті Києві), в якому просить:

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови в призначенні пенсії за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» за заявою ОСОБА_1 від 25.10.2019 року;

- зобов`язати ГУ ПФУ в місті Києві призначити, нарахувати та виплачувати позивачу пенсію за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 25.10.2019 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, 25.10.2019 року, після досягнення 60-річного віку, та наявності відповідного трудового стажу, подав заяву до ГУ ПФУ в місті Києві про призначення пенсії за віком відповідно до ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», однак отримав від відповідача необґрунтовану відмову.

Ухвалою суду від 19.03.2020 року відкрито спрощене провадження в адміністративній справі без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та запропоновано відповідачу надати відзив протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі.

Відповідач скористався своїм правом, передбаченим статтею 162 КАС України, однак з порушенням 15-денного терміну подав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позову з підстав викладених у відзиві.

14.09.2020 року від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі та вказує на невідповідність відзиву обставинам справи та вимогам позову.

Обставини, встановлені судом.

25.10.2019 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ в місті Києві із заявою, в якій просив призначити йому пенсію за віком, на підставі ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Вказана заява була зареєстрована за №10458. До заяви про призначення пенсії були долучені необхідні документи, в тому числі трудова книжка, військовий квиток та диплом.

Листом №6911/03 від 13.01.2020 року ГУ ПФУ в місті Києві відмовило позивачу у призначенні пенсії за віком, на підставі ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Підставою відмови стало те, що відповідно до наданих до заяви документів (трудова книжка, військовий квиток, диплом), загальний стаж ОСОБА_1 складає 25 років 7 місяців 22 дні (із необхідних 26 років). Не враховано до стажу періоди роботи з 16.01.1982 року по 01.10.1996 року (підпис посадової особи, яка внесла запис про звільнення не завірений печаткою).

Вважаючи протиправною відмову пенсійного органу в призначенні пенсії за віком, позивач звернувся з даним позовом до суду, за захистом своїх прав та законних інтересів.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV (далі - Закон №1054-ІV) (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.

Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Отже конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугою років та інші її види, що призначаються у зв`язку із їх трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Згідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV Особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявністю страхового стажу не менше (з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року) 26 років.

Згідно ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог Закону, за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (ч. 2 ст. 24 Закону №1058-IV).

В силу ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-ХІІ (далі Закон №1788-ХІІ) до стажу роботи зараховується робота, виконана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використаних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Згідно ст. 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Також, у відповідності до ст. 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок).

Відповідно до п. 1 Порядку, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Наказом Міністерства праці України №58 від 29.07.1993 року затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі Інструкція).

Відповідно до пункту 1.1 Інструкції трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Пунктом 2.11 Інструкції передбачено, що відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по-батькові ініціалами) і дата народження вказується на підставі паспорту або свідоцтва про народження.

Відповідно до п. 2.12 Інструкції після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалась трудова книжка.

Поряд з цим, працівник не може відповідати за правильність і повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, що не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань пенсії по віку на загальних підставах, відтак суд не погоджується з діями відповідача щодо неврахування трудового стажу позивача (за період з 16.01.1982 року по 01.10.1996 року) вказаного у його трудовій книжці, з підстав відсутності відтиску печатки підприємства на підписі посадової особи за указаний період трудового стажу.

Наведене вище узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові №687/975/17 від 21.02.2018.

Також варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.

Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії за віком є необхідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Відповідач, відмовляючи у призначені пенсії за віком, не врахував, що не усі недоліки записів у трудові книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів (проставлення печаток на підписі посадових осіб) у трудовій книжці.

Аналогічну позицію викладено в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі №754/14898/15-а

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивачу, відповідно до Атестату НОМЕР_3 про закінчення професійно-технічного училища Донецького м`ясокомбінату, 24 липня 1977 року присвоєно кваліфікацію бійця худоби третього розряду.

Відповідно до записів в трудовій книжці № НОМЕР_1 , позивач, з 01.08.1977 року, був прийнятий бійцем худоби третього розряду м`ясожирового цеху в Донецькому об`єднанні Макіївський м`ясокомбінат.

В період з 06.11.1979 по 11.12.1981 роки позивач проходив службу в Радянської армії.

16.01.1982 року позивач прийнятий в убойне відділення Макіївського м`ясокомбінату на посаду бійця худоби.

03.09.1984 року позивачу присвоєно 5 розряд бійця худоби.

02.04.1990 року позивач переведений бійцем худоби шостого розряду.

18.05.1992 року продовжені трудові відносини по спеціальності бійця худоби шостого розряду м`ясожирового цеху.

01.03.1993 році позивач звільнений по переводу в Акціонерне Товариство відкритого типу «Макіївський м`ясокомбінат».

02.03.1993 році позивач прийнятий по переводу з орендного колективу Макіївського м`ясокомбінату.

01.10.1996 році позивач переданий в Дочірнє підприємство «М`ясожировий цех» з АТ «Макіївський м`ясокомбінат» (ст. 36 п. 3 КЗпП України).

Отже, трудовою книжкою підтверджено, що у період з 16.01.1982 року по 01.10.1996 року ОСОБА_1 дійсно працював бійцем худоби різних розрядів в різний час в Макіївському м`ясокомбінаті, в Акціонерному Товаристві відкритого типу «Макіївський м`ясокомбінат» та в Дочірньому підприємстві «М`ясожировий цех».

Начальник відділу кадрів Акціонерного Товариства відкритого типу «Макіївський м`ясокомбінат» Глушкова Т. на сьомій сторінці трудової книжки позивача завірила останній запис про перехід ОСОБА_1 до ДП «М`ясожировий цех» своїм підписом, однак не скріпила його відтиском печатки, що не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист при призначенні пенсії за віком.

Про факт трудових відносин ОСОБА_1 та його зайнятість свідчить також архівна довідка Комунальної установи Макіївський міський архів Макіївської міської ради №27/290 від 05.03.2014 року, надана до суду, відповідно до якої в документах архівного фонду ДП «М`ясожировий цех» (раніше Макіївський м`ясокомбінат), які надійшли на зберігання до КУ «Макіївський міський архів» Макіївської міської ради зазначається, що ОСОБА_1 прийнятий бійцем худоби убойного відділення з 16 січня 1982 року. Наказ №13. Дата наказу відсутня. Крім того, зазначається, що ОСОБА_1 переведений бійцем худоби ДП «М`ясожировий цех» з 01 жовтня 1996 року. Наказ №1 від 01 жовтня 1996 року (наказ відсутній). Звільнений ОСОБА_1 з 13 вересня 1999 року по переводу до «Донецького м`ясокомбінату», ст. 36, п. 3 КЗпП України. Наказ №46 від 13.09.1999 року.

Стаж роботи позивача у період з 16.01.1982 року по 01.10.1996 року також підтверджується копією Особистої картки (Личная карточка «на русском»), яка була надана разом із копією архівної довідки №27/290 від 05.03.2014 року.

Крім того, в розпорядження суду надано оригінал Архівної довідки №23-2477-64/ио від 16.08.2019 року виданої архівним відділом адміністрації міста Макіївка з архівним витягом та завіреною копією особистої картки, відповідно до яких в документах архівного фонду Дочірнього підприємства «М`ясожировий цех» ВАТ «Макіївський м`ясокомбінат», які надійшли на зберігання до архівного відділу адміністрації міста Макіївка, зазначається, що ОСОБА_1 прийнятий, відповідно до записів в особистій карточці, в убойне відділення бійцем худоби 3 розряду з 16 січня 1982 року. Наказ №13 дата відсутня. З 01.10.1996 року - боєць худоби 6 розряду ДП «М`ясожировий». Наказ №1 від 01.10.1996 року. Звільнений ОСОБА_1 з 13 вересня 1999 року по переводу до іншого підприємства, ст. 36, п. 5 КЗпП України. Наказ №46 від 13.09.1999 року.

З приводу архівних документів завірених печаткою невизнаної Донецької народної республіки суд зазначає, що документи видані окупаційною владою, повинні визнаватись, якщо їх невизнання обмежує права громадян.

Вказана позиція викладена в Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі №235/2357/17 від 22.10.2018 року.

Таким чином, на підставі наявних у справі доказів суд вважає, що позивач надав достатньо документів для підтвердження факту, що він має необхідний стаж роботи (понад 26 років) для призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Суд дійшов висновку про необґрунтованість відмови відповідача у призначенні пенсії позивачу за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Отже, суд зазначає, що для відновлення порушеного права позивача та належного захисту законних прав та інтересів останнього, існує необхідність для зобов`язання відповідача призначити пенсію позивачу за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», адже це прямо передбачено чинним законодавством України.

Кожен, чиї права та свободи, визнані у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (ст. 13 Конвенції).

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).

Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.

Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 року № 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Суд бере до уваги правову позицію, яка висвітлена в п. 9 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 30.01.2003 року № 3-рп/2003, а саме: «Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13)».

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає суду підстави для висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на задоволення позовних вимог, згідно з вимогами статті 139 КАС України, судові витрати понесені позивачем підлягають стягненню з відповідача в повному обсязі.

Таким чином, наявні законні підстави для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань з відповідача на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 840,80 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.

Керуючись приписами статей 2, 6, 8, 9, 77, 139, 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Задовольнити адміністративний позов ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо відмови ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368) призначити, нарахувати та виплачувати ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , (реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків № НОМЕР_2 , адреса відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи: АДРЕСА_1 ) пенсію за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 25.10.2019 року.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368) на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , (реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків № НОМЕР_2 , адреса відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи: АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 840,80 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.

Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону № 2147-VIII, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.І. Келеберда